вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"19" травня 2023 р. м. Київ Справа № 911/1672/22
Суддя: Грабець С.Ю.
Секретар судового засідання: Передрій І.В.
Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ШЕНКОН"
до товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСЕЛА СВИНКА"
про стягнення заборгованості,
за участю представника:
позивача: Ліщишина І.В. - адвоката (посвідчення №6642/10 від 26.04.2018 року);
відповідача: не з'явився,
12 вересня 2022 року на адресу Господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "ШЕНКОН" (далі - позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСЕЛА СВИНКА" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 19 332,08 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на порушення відповідачем умов договору №494/05 від 26.05.2020 року, згідно з якими позивач зобов'язувався передати відповідачу товар, а відповідач зобов'язувався його прийняти і оплатити.
Відповідач товар, переданий позивачем, оплатив частково.
Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 12 358,05 грн. основного боргу, 3 707,41 грн. штрафу, 559,23 грн. трьох процентів річних, 2 707,39 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції.
Ухвалою суду від 19.09.2022 року відкрите провадження у справі та призначене підготовче засідання на 19 жовтня 2022 року.
У підготовчому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Представник відповідача у засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
19 жовтня 2022 року підготовче засідання відкладене на 16 листопада 2022 року, про що постановлена ухвала суду.
16 листопада 2022 року через канцелярію Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи, яка підлягала задоволенню судом.
У підготовчому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Представник відповідача у засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Ухвалою суду від 16.11.2022 року строк підготовчого провадження продовжений на тридцять днів, підготовче засідання відкладене на 07 грудня 2022 року.
07 грудня 2022 року через канцелярію Господарського суду Київської області від представника позивача надійшли письмові пояснення щодо обставин справи, які були долучені до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Представник відповідача у засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Ухвалою суду від 07.12.2022 року підготовче засідання відкладено на 04 січня 2023 року.
У засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав, просив суд позов задовільнити.
Представник відповідача у засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Ухвалою суду від 04.01.2023 року підготовче засідання відкладене на 08 лютого 2023 року.
08 лютого 2023 року через канцелярію Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи, на виконання вимог ухвали суду від 04.01.2023 року, яка підлягала задоволенню судом.
У засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Представник відповідача у засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Підготовче засідання відкладено на 15 березня 2023 року, про що постановлена ухвала суду.
У засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав, просив суд позов задовільнити.
Представник відповідача у засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.03.2023 року закрите підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду по суті на 19 квітня 2023 року.
Згідно з ч. 2 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою.
Відповідно до ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
13 квітня 2023 року судом на сайті Судової влади України розміщено оголошення про виклик до суду відповідача в справі №911/1672/22 у засідання, призначене на 19 квітня 2023 року.
Представник позивача у судовому засіданні заявлені вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Ухвалою суду від 19.04.2023 року судове засідання відкладене на 19 травня 2023 року.
17 травня 2023 року на електронну адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява про долучення доказів здійснення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, яка була долучена до матеріалів справи.
У судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав, просив суд позов задовільнити.
Представник відповідача у засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою Господарського суду Київської області суду від 19.09.2022 року відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву, докази, що підтверджують заперечення проти позову, та попереджено про те, що суд може вирішити справу за наявними в ній матеріалами, у разі ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву.
Відповідно до ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України, до єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.
Частиною 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
На відповідача, як юридичну особу, відповідно до положень ст. 4, ч. 1, п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", покладений обов'язок зазначати достовірні дані щодо місця розташування юридичної особи, які, відповідно до положень ст. 10 цього Закону, вважаються достовірними і можуть бути використані для отримання поштових відправлень юридичною особою, яка повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень, відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв'язок" та Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 року.
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Так, з метою повідомлення відповідача про судові засідання, ухвала суду від 04.01.2023 року про відкладення підготовчого засідання, ухвала суду від 15.03.2023 року про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, а також ухвала суду від 19.04.2023 року про відкладення судового засідання, були направлені рекомендованими листами із повідомленнями про вручення на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а саме: 08710, Київська область, Обухівський район, село Підгірці, вулиця Васильківська, будинок 3-А.
Поштове відправлення №0103283420845 не було вручене відповідачу, у зв'язку із закінченням терміну зберігання, що підтверджується копією повернутого поштового конверту, долученим до матеріалів справи.
Право бути належним чином повідомленим про дату та час слухання не може бути формальним, оскільки протилежне не відповідає ідеї справедливого судового розгляду, яка включає основоположне право на змагальність провадження.
При цьому, направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, зокрема, суду.
Крім цього, поштове відправлення №010328365048 отримане відповідачем 22 травня 2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу, долученим до матеріалів справи.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
Так, явка в судове засідання сторін - це право, а не обов'язок сторони, і, відповідно до положень ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, справа, за умови належного повідомлення сторін про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без їх участі, якщо їх нез'явлення не перешкоджає розгляду справи по суті.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень функціонує в межах Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі
судової влади України.
Ухвала Господарського суду Київської області від 19.09.2022 року про відкриття провадження у справі №911/1672/22 внесена до Єдиного державного реєстру судових рішень 21 вересня 2022 року; ухвала суду від 16.11.2022 року про відкладення підготовчого засідання, - 23 листопада 2022 року; ухвала суду від 12.12.2022 року про відкладення підготовчого засідання, - 13 грудня 2022 року; ухвала суду від 04.01.2023 року про відкладення підготовчого засідання, - 11 січня 2023 року; ухвала суду від 08.02.2023 року про відкладення підготовчого засідання, - 14 лютого 2023 року; ухвала суду від 15.03.2023 року про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, - 20.03.2023 року; ухвала суду від 19.04.2023 року про відкладення судового засідання, - 24 квітня 2023 року.
Так, враховуючи те, що відповідач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, відзив на позовну заяву не подав, суд вирішив справу за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини враховуються судом при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
У зв'язку із введенням воєнного стану, а також з метою дотримання принципів змагальності та рівності сторін, розгляд справи по суті закінчився 17 травня 2023 року.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність, вірогідність кожного доказу окремо, а також взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
26 травня 2020 року між товариством з обмеженою відповідальністю "ШЕНКОН" (далі - позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕСЕЛА СВИНКА" (далі - відповідач) був укладений договір №494/05 (далі - договір), згідно з умовами якого позивач зобов'язувався передати відповідачу товар, а відповідач зобов'язувався його прийняти і оплатити.
Відповідно до ч. 1 ст. 264 Господарського кодексу України, матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.
Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Частиною 3 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Згідно з ч. 1 ст. 266 Господарського кодексу України, предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.
Відповідно до ч. 2 ст. 266 Господарського кодексу України, загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
Частиною 2 ст. 267 Господарського кодексу України встановлено, що строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно з п. 4.3 договору, моментом переходу права власності на товар є момент фактичного одержання товару відповідачем та підписання уповноваженими представниками обох сторін видаткових накладних, що підтверджують фактичну передачу товару від позивача відповідачу. Датою поставки товару позивачем є фактична дата прийняття товару відповідачем за видатковою накладною.
Відповідно до п. 3.4 договору, товар вважається поставленим за умови, якщо він прийнятий відповідно до п. 4.3. даного договору, та протягом трьох днів не повернутий позивачу, як такий, що помилково поставлений.
Згідно з ч. 1 ст. 189 Господарського кодексу України, ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.
Відповідно до ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України, ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.
Пунктом 3.1 договору встановлено, що відповідач надає позивачу замовлення на поставку товару в паперовому вигляді (офіційне листування) або шляхом направлення повідомлення на електронну адресу позивача - as_shencon@ukr.net або шляхом домовленості по телефону. Форма замовлення довільна. Підтвердження замовлення позивачем (часткове підтвердження, не підтвердження) здійснюється не пізніше, ніж за 3 (три) календарний день до запланованої дати поставки на електронну адресу відповідача або шляхом офіційного листування або в усній телефонній розмові.
Згідно з п. 3.3 договору, сформований рахунок на здійснення часткової передоплати за замовлений товар надаються на електронну адресу відповідача, зазначену в цьому договорі, для погодження.
Відповідно до п. 5.1 договору, відповідач здійснює оплату шляхом попередньої оплати з можливістю відтермінування платежу протягом 10 календарних днів.
Пунктом 5.2 договору встановлено, що платежі за даним договором здійснюються відповідачем на підставі рахунку на оплату, наданого позивачем відповідачу на умовах даного договору.
Згідно з п. 5.3 договору, відповідач здійснює оплату за даним договором шляхом безготівкового переказу грошових коштів в національній валюті на банківський рахунок позивача відповідно до його банківських реквізитів, зазначених у дійсному рахунку, а у випадку не зазначення у рахунку банківських реквізитів позивача - відповідно до банківських реквізитів, зазначених у цьому договорі, з вказівкою номера рахунку позивача як підстави для оплати.
Відповідно до п. 8.1 договору, цей договір набуває чинності з дня його підписання повноважними представниками сторін.
Пунктом 8.6 договору встановлено, що договір дійсний з моменту його підписання по 31 грудня 2020 року.
Згідно з п. 8.7 договору, договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік, якщо жодна зі сторін до закінчення терміну дії даного договору письмово не повідомила про його розірвання, а інша сторона письмово не підтвердила отримання листа про розірвання даного договору.
Відповідно до п. 8.8 договору, договір у будь-якому випадку вважається чинним до моменту виконання сторонами усіх своїх грошових зобов'язань за ним.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов договору були надані відповідачу рахунки на оплату по замовленню: №480 від 26.05.2020 року, на суму 4 358,40 грн.; №538 від 15.06.2020 року, на суму 3 268,80 грн.; №555 від 19.06.2020 року, на суму 7 959,25 грн.; №560 від 22.06.2020 року, на суму 1 924,00 грн.; №576 від 26.06.2020 року, на суму 3 268,80 грн.; №588 від 30.06.2020 року, на суму 13 195,00 грн.; №611 від 07.07.2020 року, на суму 30 536,00 грн.; №639 від 21.07.2020 року, на суму 11 518,00 грн.; №692 від 04.08.2020 року, на суму 12 580,50 грн.; №750 від 25.08.2020 року, на суму 10 329,00 грн.; №829 від 11.09.2020 року, на суму 10 893,75 грн.; №850 від 17.09.2020 року, на суму 15 834,00 грн.; №897 від 28.09.2020 року, на суму 9 806,40 грн.; №166 від 12.02.2021 року, на суму 23 298,25 грн.; №420 від 19.04.2021 року, на суму 2 814,80 грн.; №434 від 21.04.2021 року, на суму 5 629,60 грн.; №463 від 27.04.2021 року, на суму 1 941,00 грн. та №479 від 29.04.2021 року, на суму 1 941,00 грн., копії яких долучені до матеріалів справи.
Так, на виконання умов договору позивачем поставлений, а відповідачем прийнятий товар на загальну суму 171 096,55 грн., про що сторонами підписані видаткові накладні: №695 від 04.06.2020 року, на суму 4 358,40 грн.; №807 від 16.06.2020 року, на суму 3 268,80 грн.; №835 від 19.06.2020 року, на суму 7 959,25 грн.; №846 від 22.06.2020 року, на суму 1 924,00 грн.; №868 від 01.07.2020 року, на суму 3 268,80 грн.; №884 від 01.07.2020 року, на суму 13 195,00 грн.; №914 від 08.07.2020 року, на суму 30 536,00 грн.; №962 від 22.07.2020 року, на суму 11 518,00 грн.; №1048 від 05.08.2020 року, на суму 12 580,50 грн.; №1154 від 25.08.2020 року, на суму 10 329,00 грн.; №1265 від 11.09.2020 року, на суму 10 893,75 грн.; №1299 від 17.09.2020 року, на суму 15 834,00 грн.; №1370 від 30.09.2020 року, на суму 9 806,40 грн.; №268 від 12.02.2021 року, на суму 23 298,25 грн.; №647 від 19.04.2021 року, на суму 2 814,80 грн.; №662 від 21.04.2021 року, на суму 5 629,60 грн.; №696 від 27.04.2021 року, на суму 1 941,00 грн., та №724 від 05.05.2021 року, на суму 1 941,00 грн., копії яких долучені до матеріалів справи.
Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач товар, поставлений позивачем, згідно з видатковими накладними №268 від 12.02.2021 року, на суму 23 298,25 грн.; №647 від 19.04.2021 року, на суму 2 814,80 грн.; №662 від 21.04.2021 року, на суму 5 629,60 грн.; №696 від 27.04.2021 року, на суму 1 941,00 грн., та №724 від 05.05.2021 року, на суму 1 941,00 грн., оплатив частково, а саме в сумі 158 738,05 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача за період з 01.01.2020 року до 07.02.2023 року, копія якої долучена до матеріалів справи.
Як уже зазначалось, згідно з умовами п. 5.1 договору, відповідач здійснює оплату шляхом попередньої оплати з можливістю відтермінування платежу протягом 10 календарних днів.
Так, остання партія товару, поставленого позивачем відповідачу, повинна була бути оплачена відповідачем не пізніше 17 травня 2021 року.
Оскільки відповідачем товар повністю оплачений не був, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 12 358,05 грн. боргу, 3 707,41 грн. штрафу, 559,23 трьох процентів річних та 2 707,39 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Документів, що підтверджували б наявність у відповідача претензій до позивача щодо предмету, якості або кількості переданого позивачем товару, а також документів, що підтверджували б оплату боргу перед позивачем, представник відповідача суду не надав.
Так, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача боргу в сумі 12 358,05 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Крім стягнення основного боргу, позивач просив стягнути з відповідача 3 707,41 грн. штрафу.
Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
Згідно з ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до п. 7.5 договору, при простроченні оплати поставленого товару більш, як на 30 (тридцять) днів, відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 2% від суми прострочення; при простроченні оплати поставленого товару більш, як на 3 (три) місяці відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 30% від суми прострочення.
Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Так, сторони погодили, що за прострочення оплати поставленого товару більше, ніж 3 місяці, відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 30% від суми прострочення.
Судом встановлено, що відповідач прострочив оплату товару на суму 12 358,05 грн., більше, ніж на три місяці, тому стягненню з відповідача підлягає штраф у сумі 3 707,41 грн.
Також позивач просив суд стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 559,23 грн. та суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 2 707,39 грн.
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як уже було встановлено судом, відповідач здійснює оплату шляхом попередньої оплати з можливістю відтермінування платежу протягом 10 календарних днів.
Так, відповідач повинен був оплатити товар:
- згідно з видатковою накладною №268 від 12.02.2021 року, - до 22 лютого 2021 року включно;
- згідно з видатковою накладною №647 від 19.04.2021 року, - до 29 квітня 2021 року включно;
- згідно з видатковою накладною №662 від 21.04.2021 року, - 01 травня 2021 року включно (оскільки 01.05.2021 року припадало на вихідний день, тому останнім днем виконання зобов'язання відповідачем було 03.05.2021 року, тобто перший робочий день);
- згідно з видатковою накладною №696 від 27.04.2021 року, - 07 травня 2021 року включно;
- згідно з видатковою накладною №724 від 05.05.2021 року, - 15 травня 2021 року включно (оскільки 15.05.2021 року припадало на вихідний день, тому останнім днем виконання зобов'язання відповідачем було 17.05.2021 року, тобто перший робочий день).
Як встановлено судом, переданий позивачем товар, згідно з видатковими накладними №695 від 04.06.2020 року, на суму 4 358,40 грн.; №807 від 16.06.2020 року, на суму 3 268,80 грн.; №835 від 19.06.2020 року, на суму 7 959,25 грн.; №846 від 22.06.2020 року, на суму 1 924,00 грн.; №868 від 01.07.2020 року, на суму 3 268,80 грн.; №884 від 01.07.2020 року, на суму 13 195,00 грн.; №914 від 08.07.2020 року, на суму 30 536,00 грн.; №962 від 22.07.2020 року, на суму 11 518,00 грн.; №1048 від 05.08.2020 року, на суму 12 580,50 грн.; №1154 від 25.08.2020 року, на суму 10 329,00 грн.; №1265 від 11.09.2020 року, на суму 10 893,75 грн.; №1299 від 17.09.2020 року, на суму 15 834,00 грн.; №1370 від 30.09.2020 року, на суму 9 806,40 грн., був частково оплачений відповідачем 26.06.2020 року, на суму 4 358,40 грн.; 30.06.2020 року, на суму 3 268,80 грн.; 14.07.2020 року, на суму 7 959,25 грн.; 30.07.2020 року, на суму 13 152,05 грн., 30.09.2020 року, на суму 45 000,00 грн., тому борг відповідача перед позивачем становив 61 733,40 грн.
Товар переданий, згідно з видатковими накладними №268 від 12.02.2021 року, на суму 23 298,25 грн., №647 від 19.04.2021 року, на суму 2 814,80 грн., №662 від 21.04.2021 року, на суму 5 629,60 грн. та №696 від 27.04.2021 року, на суму 1 941,00 грн., був частково оплачений відповідачем 12.02.2021 року, на суму 30 000,00 грн.; 09.04.2021 року, на суму 10 000,00 грн. та 23.04.2021 року, на суму 10 000,00 грн., тому борг відповідача перед позивачем становив 45 417,05 грн.
Товар переданий, згідно з видатковою накладною №724 від 05.05.2021 року, на суму 1 941,00 грн., був частково оплачений відповідачем 04.06.2021 року, на суму 5 000,00 грн.; 26.07.2021 року, на суму 10 000,00 грн.; 29.09.2021 року, на суму 5 000,00 грн.; 29.10.2021 року, на суму 5 000,00 грн.; 29.12.2021 року на суму 5 000,00 грн. та 02.02.2022 року, на суму 5 000,00 грн. відповідно, тому борг відповідача перед позивачем становив 12 358,05 грн.
Господарський суд під час вирішення спору з'ясовує обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку та здійснює оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі, якщо відповідний розрахунок позивачем здійснений неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду в справі № 922/2216/18 від 14.01.2021 року, в справі №910/1389/18 від 05.03.2018 року.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просив стягнути суму нарахування трьох процентів річних та суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції:
- згідно з видатковою накладною №268 від 12.02.2021 року, від суми боргу 10 031,65 грн.;
- згідно з видатковою накладною №647 від 19.04.2021 року, від суми боргу 2 326,40 грн.
Три проценти річних, згідно з видатковою накладною №268 від 12.02.2021 року, враховуючи період заборгованості з:
23.02.2021 року до 08.09.2022 року, складає 563 дні, тому три проценти річних від суми 10 031,65 грн. становлять 464,20 грн.;
- згідно з видатковою накладною №647 від 19.04.2021 року, враховуючи період заборгованості з:
30.04.2021 року до 08.09.2022 року, складає 497 днів, тому три проценти річних від суми 2 236,40 грн. становлять 95,03 грн.,
а разом 559,23 грн., які підлягають стягненню.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожний період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу, з урахуванням індексу інфляції, визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж повинен бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому повинен бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо оплату заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без враховування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням цього місяця.
Сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, згідно з видатковою накладною №268 від 12.02.2021 року:
за період з березня 2021 року до травня 2022 року: у березні 2021 року - 101,7%; квітні - 100,7%; травні - 101,3%; червні - 100,0%; липні - 100,1%; серпні - 99,8%; вересні - 101,2%, жовтні - 100,9%; листопаді - 100,8%; грудні - 100,6%; у січні 2022 року - 101,3%; лютому - 101,6%; березні - 104,5%; квітні - 103,1%; травні - 102,7%, від боргу в сумі 10 031,65 грн., складає 2 252,11 грн.;
- згідно з видатковою накладною №647 від 19.04.2021 року: у квітні 2021 року - 100,7%; травні - 101,3%; червні - 100,0%; липні - 100,1%; серпні - 99,8%; вересні - 101,2%, жовтні - 100,9%; листопаді - 100,8%; грудні - 100,6%; у січні 2022 року - 101,3%; лютому - 101,6%; березні - 104,5%; квітні - 103,1%; травні - 102,7%, від боргу в сумі 2 326,40 грн., складає 455,28 грн.,
а разом 2 707,39 грн., які підлягають стягненню.
Також позивач просив суд стягнути з відповідача 8 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Статтею 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі ст. 16 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами (принципами) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно зі ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну допомогу відбувається в наступній послідовності:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: - подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну допомогу, що підлягають розподілу (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України);
3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Так, при визначенні суми відшкодування, суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати, на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір, - обґрунтованим (рішення в справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Судом встановлено, що 22 серпня 2022 року між товариством з обмеженою відповідальністю "ШЕНКОН" (далі - клієнт) та адвокатським об'єднанням "Аргументум" (далі - адвокатське об'єднання) був укладений договір про надання правової допомоги №22/14 (далі - договір), відповідно до умов якого клієнт доручив, а адвокатське об'єднання взяло на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частинною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України встановлено, що положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У якості доказів надання юридичних послуг та понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн. адвокатом Ліщишиним І.В. до матеріалів справи долучені: копія договору про надання правової допомоги №22/14 від 22.08.2022 року; копія додаткової угоди від 19.10.2022 року до договору про надання правової допомоги №22/14 від 22.08.2022 року; копія ордеру на надання правничої (правової) допомоги, серії АІ №127802, від 08.09.2022 року; копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, серії КС №6642/10, від 26.04.2018 року; копія акту наданих послуг від 15.12.2022 року, на суму 8 000,00 грн.; копія рахунка №22/29 від 15.12.2022 року, на суму 8 000,00 грн.
Як вбачається з акту наданих послуг від 15.12.2022 року, адвокатом були надані позивачу наступні юридичні послуги, а саме представництво інтересів позивача в суді першої інстанції підготовка та подання позовної заяви, участь в судових засіданнях 19.10.2022 року, 16.11.2022 року, та 07.12.2022 року тощо, на загальну суму 8 000,00 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 року).
Принцип рівності сторін у процесі, у розумінні "справедливого балансу" між сторонами, вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів" від 27.10.1993 року).
Згідно з ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Так, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо, на її думку, не дотримані вимоги стосовно співмірності із складністю виконаної роботи, її обсягом та часом, витраченим на їх виконання.
Судом встановлено, що відповідач клопотання про зменшення судових витрат на професійну правничу допомогу не подав, а розмір заявлених позивачем витрат є розумним та виправданим, враховуючи обставини цієї справи, її складність, обсяг наданої адвокатом позивачу правової допомоги.
Так, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в сумі 8 000,00 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Згідно з ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 59, ст. 124 Конституції України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", ч. ч. 1, 2 ст. 3, ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 1, ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", ч. 1 ст. 173, п. 3 ч. 1 ст. 174, ч. ч. 2, 3 ст. 180, ч. ч. 1, 2 ст. 189, ч. ч. 1, 7 ст. 193, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 216, ч. ч. 1, 2 ст. 218, ч. 1 ст. 230, ч. 6 ст. 231, ч. 6 ст. 232, ч. 1 ст. 264, ч. 1 ст. 265, ч. ч. 1, 2 ст. 266, ч. 2 ст. 267 Господарського кодексу України, ч. 4 с. 89, ст. 253, ч. 1 ст. 530, ст. 551, ст. 610, п. 3 ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 612, ч. ч. 1, 2 ст. 549, ч. 2 ст. 625, ст. 627, ч. 1 ст. 628, ч. 1 ст. 692, ч. ч. 1, 2 ст. 901, ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, п. 12 ч. 3 ст. 2, ст. 3, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11, ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14-15, ст. 16, ст. 18, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ч. ч. 2, 3 ст. 120, ст. 123, ч. ч. 1, 2, 3, 4, 5 ст. 126, ч. ч. 5, 8, 9 ст. 129, ч. 9 ст. 165, ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 202, ч. ч. 1, 2 ст. 222, ст. 223, ч. 3 ст. 232, ст. 233, ст. 236, ч. 2 ст. 237, ст. 238, ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, суд
Задовільнити повністю позов товариства з обмеженою відповідальністю "ШЕНКОН" до товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСЕЛА СВИНКА" про стягнення заборгованості у сумі 19 332,08 грн.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСЕЛА СВИНКА" (08710, Київська область, Обухівський район, село Підгірці, вулиця Васильківська, будинок 3-А, ідентифікаційний код 38321698) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ШЕНКОН" (08606, Київська область, Васильківський район, село Кобці, вулиця Промислова, будинок 15, ідентифікаційний код 37483268) 12 358,05 грн. (дванадцять тисяч триста п'ятдесят вісім тисяч 05 грн.) основного боргу; 3 707,41 грн. (три тисячі сімсот сім грн. 41 коп.) штрафу; 559,23 грн. (п'ятсот п'ятдесят дев'ять грн. 23 коп.) трьох процентів річних; 2 707,39 грн. (дві тисячі сімсот сім грн. 39 коп.) суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції; 8 000,00 грн. (вісім тисяч грн. 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу; 2 481,00 грн. (дві тисячі чотириста вісімдесят одну грн. 00 коп.) витрат на сплату судового збору.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складений 12.06.2023 року.
Суддя С. Грабець