вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"29" травня 2023 р. м. Київ Справа № 911/2347/22
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1)
до Публічного акціонерного товариства “ЦЕНТРЕНЕРГО” (08711, Київська обл., Обухівський р-н, смт. Козин, вул. Рудиківська, 49)
про стягнення 124987992,86 грн. за двостороннім договором № 20/21-365-РДД купівлі-продажу електричної енергії від 29.12.2021 р., у тому числі - 51535994,80 грн. основного боргу, 46033456,82 грн. процентів, 21436704,85 грн. пені, 1451841,54 грн. 3% річних, 4529994,85 грн. інфляційних втрат,
секретар судового засідання: Ковальчук С.О.
Представники сторін:
від позивача: Литвин П.В. (довіреність № 06/12-2022 від 06.12.2022 р.; свідоцтво № 4197/10 від 17.06.2010 р.);
від відповідача: Гаврись Я.Б. (довіреність № 181/22 від 12.01.2023 р., свідоцтво № 001255 від 26.01.2018 р.).
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (далі - ТОВ "ГК "Нафтогаз України", позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства “ЦЕНТРЕНЕРГО” (далі - ПАТ “ЦЕНТРЕНЕРГО”, відповідач) про стягнення 108071941,43 грн. за двостороннім договором № 20/21-365-РДД купівлі-продажу електричної енергії від 29.12.2021 р., у тому числі - 51923022,46 грн. основного боргу, 41097850,60 грн. процентів, 13300219,55 грн. пені, 798013,19 грн. 3% річних, 952835,63 грн. інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем грошового зобов'язання за двостороннім договором № 20/21-365-РДД купівлі-продажу електричної енергії від 29.12.2021 р., у зв'язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача 51923022,46 грн. основного боргу, 41097850,60 грн. процентів, 13300219,55 грн. пені, 798013,19 грн. 3% річних, 952835,63 грн. інфляційних втрат, а також витрати зі сплати судового збору.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.11.2022 р. було відкрито провадження у даній справі, підготовче засідання у справі було призначено на 15.12.2022 р.
Підготовче засідання відкладалось.
30.01.2023 р. до Господарського суду Київської області від Публічного акціонерного товариства “ЦЕНТРЕНЕРГО” надійшов відзив на позовну заяву б/н, б/д (вх. № 1739/23 від 30.01.2023 р.), за змістом якого останнє зазначало, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, як регулятор ринку електричної енергії, постановою № 332 від 25.02.2022 р. ввела заборону на нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до ЗУ “Про ринок електричної енергії”, між учасниками ринку електричної енергії до закінчення періоду воєнного стану, а отже відсутні підстави для задоволення позову в частині стягнення штрафних санкцій. Окрім того, у відзиві на позовну заяву представник відповідача вказував, що ПАТ “ЦЕНТРЕНЕРГО” здійснило оплату у період з 01.11.2022 р. по 15.11.2022 р. (до моменту звернення до суду із позовом) за платежами з № 1945533201 від 01.11.2022 р. по № 3415443101 від 15.11.2022 р., згідно таблиці, наведеної в даному відзиві, у зв'язку з чим, на думку відповідача, позов не підлягає задоволенню в частині стягнення 62490,84 грн. Разом з тим, представник відповідача зазначив, що оскільки після звернення позивача з позовом до суду та відкриття провадження у даній справі відповідачем частково сплачено суму заборгованості за період з 16.11.2022 р. по 25.01.2023 р. за платежами з № 4230672201 від 16.11.2022 р. по № 2291429401 від 25.01.2023 р., провадження у справі в частині стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 248373,12 грн. підлягає закриттю.
Разом з відзивом на позовну заяву відповідач подав до суду заяву про поновлення пропущеного строку на подання відзиву на позовну заяву, яку було задоволено судом протокольною ухвалою в судовому засіданні 30.01.2023 р., про що зазначено в ухвалі суду.
17.02.2023 р. до Господарського суду Київської області електронною поштою від представника позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 14.02.2023 р. (вх. № 3156/23 від 17.03.2023 р.), за змістом якої позивач не погоджується з обставинами, на яких ґрунтуються аргументи відповідача у відзиві на позов, і заперечує проти них повністю, зокрема, через неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором, а також в частині твердження відповідача щодо заборони на нарахування та стягнення штрафних санкцій. Так, позивач зазначав, що проценти за користування грошовими коштами, а також інфляційні втрати, які зазнав кредитор під час невиконання боржником грошового зобов'язання, не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання. Окрім того, для застосування наслідків ст. 617 Цивільного кодексу України і звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання самої констатації факту настання форс-мажорних обставин недостатньо, а необхідним є доведення, що невиконання є наслідком саме непереборної сили, тобто відповідач повинен на підставі наявних у матеріалах доказів довести чи дійсно такі обставини, на які він посилається, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання ним свого обов'язку за договором. Отже, порушення відповідачем умов договору є підставою для нарахування визначених статтею 625 Цивільного кодексу України платежів, а наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати позивача як кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє позивача права на отримання компенсації від відповідача за користування утримуваними останнім грошовими коштами.
21.02.2023 р. до Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла вказана відповідь на відзив б/н від 14.02.2023 р. (вх. № 3156/23 від 21.03.2023 р.).
02.03.2023 р. до Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява б/н від 02.03.2023 р. (вх. № 4122/23 від 02.03.2023 р.) про збільшення розміру позовних вимог, за змістом якої позивач вважав за необхідне збільшити розмір позовних вимог в частині стягнення пені, 3% річних, процентів та інфляційних втрат (з одночасним зменшенням заявленої до стягнення суми основного боргу на 387027,66 грн. у зв'язку з частковим погашенням заборгованості відповідачем) та просив суд стягнути з ПАТ “ЦЕНТРЕНЕРГО” на користь ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" заборгованість у сумі 124987992,86 грн., у тому числі - 51535994,80 грн. основного боргу, 46033456,82 грн. процентів, 21436704,85 грн. пені, 1451841,54 грн. 3% річних, 4529994,85 грн. інфляційних втрат, і здійснювати подальший розгляд справи № 911/2347/22 з урахуванням даної заяви.
Дослідивши подану представником позивача заяву б/н від 02.03.2023 р. (вх. № 4122/23 від 02.03.2023 р.) про збільшення розміру позовних вимог, враховуючи дотримання позивачем вимог ч. 5 ст. 46 ГПК України, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для її прийняття, про що без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено протокольну ухвалу та у зв'язку з чим подальший розгляд справи здійснюється з урахуванням вимог заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог, а саме - про стягнення заборгованості в сумі 124987992,86 грн., у тому числі - 51535994,80 грн. основного боргу, 46033456,82 грн. процентів, 21436704,85 грн. пені, 1451841,54 грн. 3% річних, 4529994,85 грн. інфляційних втрат.
06.03.2023 р. до Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив б/н, б/д (вх. № 4256/23 від 06.03.2023 р.), за змістом яких останній зазначав, що нараховані позивачем 20% річних не підлягають стягненню, оскільки вони фактично стосуються відповідальності (прихована пеня під виглядом процентів за користування чужими грошовими коштами) за невиконання відповідачем зобов'язання з відпуску електричної енергії, та не стосуються повернення грошових коштів. Окрім того, представник відповідача зазначав, що оскільки після звернення позивача з позовом до суду та відкриття провадження у справі, відповідачем частково сплачено суму заборгованості за період з 26.01.2023 р. по 02.03.2023 р. за платежами з № 3017560901 від 26.01.2023 р. по № 4429552701 від 02.03.2023 р., провадження у справі в частині стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 157723,66 грн. підлягає закриттю. Поряд з цим, відповідач зазначав, що товариство наразі здійснює свою господарську діяльність в надзвичайно складних фінансово-економічних умовах, спричинених військовими діями та нестабільною ситуацією на ринках електричної енергії. Так, до складу ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» входить три теплові електростанції: Зміївська ТЕС, Трипільська ТЕС, Вуглегірська ТЕС. У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, починаючи з 24.02.2022 р., всі теплові електростанції ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» неодноразово припиняли функціонування. Внаслідок окупації міста Світлодарськ Донецької області було зупинено функціонування Вуглегірської ТЕС з 23.05.2022 р., яке триває до цього часу. Зміївська ТЕС ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» (Харківська область) знаходиться в районі проведення воєнних (бойових) дій та зазнавала більше 50-ти ракетних обстрілів та внаслідок завданих пошкоджень з 11.09.2022 р. також зупинила свою роботу. Крім того, Трипільска ТЕС (Київська область) також зазнавала серйозних ракетних обстрілів, внаслідок чого пошкоджена її інфраструктура, що спричинило спочатку зупинення функціонування, а після проведеного ремонту було запущено лише один енергоблок. Відповідач також відзначав, що через військові дії та закриття морських портів, руйнування залізничної інфраструктури, ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» зіткнулось з дефіцитом вугілля та порушеною логістикою його доставки до ТЕС. Внаслідок чого, зокрема, Трипільська ТЕС вимушена була перейти на альтернативні джерела пального, а саме - природний газ, що зумовило різке підвищення собівартості вироблення електричної енергії. Відповідно до звіту про фінансові результати за 2022 року валовий збиток товариства становить 7144829000,00 грн. Також відповідач несе значні витрати на виконання функцій безпосередньої обороноздатності держави, виконуючи завдання та вказівки безпосередньо Міністерства оборони України. ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» є ключовим та стратегічно важливим підприємством для суспільства. Таким чином, наявна ситуація, в якій опинилось ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО», фактично виконуючі критично важливі функції в інтересах держави, в розумінні ст. 233 ГК України, є обставинами, що вказують як на важкий майновий стан ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО», так і на особливо важливий статус ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» у період військового стану, тому занадто великі 20% річних та інфляційні втрати, які можуть бути стягнуті за результатом розгляду даної справи, призведуть до наслідків у вигляді необхідності витрачання коштів не на відновлення критичної інфраструктури, забезпечення безперервного електроживлення України, виплату заробітних плат співробітникам, а на оплату вказаних штрафних санкцій. Враховуючи наведене, ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» вважає наявними підстави для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру 20% річних, 3% річних, інфляційних втрат та пені на 99%.
23.03.2023 р. до Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання б/н, б/д (вх. № 5642/23 від 23.03.2023 р.) про зменшення 20% річних, 3% річних, інфляційних втрат та пені, в якому останній просить, якщо суд дійде висновку про обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог, врахувати доводи, зазначені в даному клопотанні, та зменшити заявлений до стягнення розмір 20% річних, 3% річних, інфляційних втрат та пені на 99%.
10.04.2023 р. до Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання б/н, б/д (вх. № 6818/23 від 10.04.2023 р.) про долучення доказів, за змістом яких останній просить суд долучити до матеріалів справи № 911/2347/22 додані до клопотання докази, що підтверджують часткове погашення відповідачем заборгованості станом на 31.03.2023 р.
У судовому засіданні 10.04.2023 р. представники позивача та відповідача заявили про надання суду всіх наявних у сторін доказів, що мають значення для вирішення спору, та про наявність підстав для закриття підготовчого провадження. Окрім того, представник відповідача зазначав, що з рахунку останнього здійснюється поступове списання сум заборгованості, у зв'язку з чим до судового засідання з розгляду справи по суті відповідач може клопотати про долучення до матеріалів справи доказів, які підтверджуватимуть такі оплати станом на час судового розгляду.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.04.2022 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.05.2023 р.
У судовому засіданні 15.05.2023 р. представник відповідача усно клопотав про відкладення судового засідання з розгляду справи по суті з метою надання суду доказів, що підтверджують часткове погашення заборгованості станом на час розгляду справи; представник позивача проти заявленого клопотання представника відповідача про відкладення судового засідання не заперечував та залишив вирішення даного клопотання на розсуд суду.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.05.2022 р. було відкладено судове засідання з розгляду справи по суті на 29.05.2023 р.
26.05.2023 р. на електронну пошту Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання б/н, б/д (вх. № 10322/23 від 26.05.2023 р.) про долучення доказів, за змістом яких останній просить суд долучити до матеріалів справи № 911/2347/22 додані до клопотання докази, що підтверджують часткове погашення заборгованості за період з 01.04.2023 р. по 24.05.2023 р. на загальну суму 166507,16 грн.
У судовому засіданні 29.05.2023 р. представник позивача позовні вимоги підтримував; представник відповідача позову заперечував та просив суд у разі задоволення позовних вимог зменшити розмір 20% річних, 3% річних, інфляційних втрат та пені на 99%.
У судовому засіданні 29.05.2023 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників процесу, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
29.12.2021 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (покупець) та Публічним акціонерним товариством «ЦЕНТРЕНЕРГО» (продавець) було укладено двосторонній договір купівлі-продажу електричної енергії № 20/21-365-РДД, відповідно до п. 1.1 якого предметом договору є електрична енергія в обсягах та за ціною, що визначаються за результатами аукціону з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами на підставі відповідного аукціонного свідоцтва та на умовах, що визначені у цьому договорі.
За умовами п. 2.1 договору продавець зобов'язується відпустити електричну енергію в Об'єднану енергосистему України, покупець зобов'язується відібрати електричну енергію з Об'єднаної енергосистеми України згідно графіку відпуску/відбору електричної енергії, визначеного у Додатку № 1, згідно пп. 23. п. 3 Порядку проведення електронних аукціонів з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами, затвердженого постановою КМУ від 05.06.2019 р. № 449. Продавець має право в односторонньому порядку на зменшення обсягу відпуску/відбору електричної енергії покупцю у разі якщо собівартість виробництва електричної енергії у продавця є більшою ніж ціна (вартість) електричної енергії, визначеної в цьому договорі, з технічних причин, з інших причин чи обставин. За таких обставин обсяг(и) електричної енергії, який підлягає зменшенню та період(и) зменшення відпуску/відбору, визначається(ються) продавцем з обов'язковим застосуванням відповідальності згідно п. 4.2 договору в частині сплати процентів за користування грошовими коштами, які були отримані, як оплата за електричну енергію. Про зменшення відпуску/відбору електричної енергії в певних обсягах та за певний період(и) продавець має повідомити покупця не пізніше ніж за тридцять днів до дати такого зменшення відпуску/відбору електричної енергії. У разі отримання продавцем коштів за електричну енергію відпуск/відбір якої зменшив продавець, останній зобов'язується повернути кошти в межах вартості зменшеного обсягу відпуску/відбору електричної енергії протягом дев'яноста банківських днів з дати отримання від покупця вимоги в письмовій формі про повернення коштів в сумі вартості електричної енергії, зменшеної для відпуску/відбору.
Згідно з п. 3.2 договору оплата за електричну енергію проводиться покупцем після підписання продавцем договорів договірного списання, визначених в пункті 4.2 цього договору, грошовими коштами у національній валюті України на розрахунковий рахунок продавця, зазначений у Розділі 10 цього договору шляхом перерахування грошових коштів в розмірі вартості 100% всього обсягу електричної енергії, передбаченої цим договором (за вирахуванням суми гарантійного внеску) протягом 2-х банківських днів з дня надання договорів або додаткових угод до договорів банківського рахунку щодо здійснення договірного списання з рахунків продавця, на який надходять кошти в оплату за електричну енергію, підписаних продавцем. Відпуск електричної енергії здійснюється продавцем покупцю, а покупець має право відбору електричної енергії, за умови оплати її протягом двох робочих днів з дати укладення цього договору.
Період відпуску/відбору електричної енергії становить: з 01.03.2022 р. до 31.03.2022 р. включно (п. 3.3 договору).
Пунктом 4.2 договору передбачено, що у разі наявності факту невиконання продавцем зобов'язань щодо відпуску обсягів електричної енергії (одностороннє зменшення продавцем обсягу відпуску/відбору електричної енергії), продавець зобов'язується у строки, передбачені договором, повернути на поточний рахунок покупця, зазначений у Розділі 10 даного договору, грошові кошти, сплачені покупцем на користь продавця за обсяг електричної енергії, не відпущеної на відповідному етапі відпуску/відбору, та сплатити покупцю за користування грошовими коштами, які були отримані як оплата за електричну енергію, проценти у розмірі 20% річних від загальної суми коштів, отриманих за договором, що розраховуються за період з дати фактичного перерахування коштів на рахунок продавця та до дати фактичного повернення (в розумінні статті 536 Цивільного кодексу України). У випадку невиконання продавцем у встановлений строк свого зобов'язання щодо повернення грошових коштів, сплачених покупцем, продавець додатково сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми несвоєчасно повернутих покупцю грошових коштів за кожен день прострочення за весь період наявного прострочення.
Відповідно до п. 5.2 договору сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим договором внаслідок обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 5 банківських днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.
Згідно додатку № 1 до договору обсяг електричної енергії, що заплановано для відпуску, становить 185750 МВт.г. Ціна за 1 МВт.г. (з акцизним податком та без ПДВ) становить 1900,00 грн. (ПДВ 20%). Вартість електричної енергії (з акцизним податком та без ПДВ) становить 352925000,00 грн., ПДВ 70585000,00 грн. Вартість електричної енергії (з акцизним податком та з ПДВ) становить 423510000,00 грн.
29.12.2021 р., на виконання умов договору № 20/21-365-РДД від 29.12.2021 р., між Публічним акціонерним товариством «ЦЕНТРЕНЕРГО» (клієнт), Акціонерним товариством «Ощадбанк» (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (сторона 3) було укладено договір про договірне списання № 658, відповідно до п. 2 якого банк та клієнт домовилися з 01.01.2022 р. і до повного виконання грошових зобов'язань клієнта, що виникли на підставі укладеного між клієнтом та стороною 3 двостороннього договору купівлі-продажу електричної енергії № 20/21-365-РДД від 29.12.2021 р., з урахуванням усіх додаткових угод, договорів, додатків, змін та доповнень до нього, укладених та тих, що будуть укладені до нього, реалізовувати свої права та обов'язки за договором з урахуванням того, що клієнт доручає банку та надає йому право здійснювати договірне списання коштів з рахунків клієнта на поточний рахунок сторони 3 для проведення розрахунків клієнта із стороною 3 за договором купівлі-продажу.
За період з 29.12.2021 р. по 17.01.2022 р. ТОВ «ГК «Нафтогаз України» на рахунок ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» було перераховано попередню оплату за електричну енергію у загальному розмірі 423510000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 60282749 від 29.12.2021 р. на суму 162531250,00 грн., № 13838 від 30.12.2021 р. на суму 32506250,00 грн., № 13876 від 17.01.2022 р. на суму 228472500,00 грн.
У подальшому ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» повідомило покупця про зменшення відпуску/відбору електричної енергії за договором купівлі-продажу електричної енергії № 20/21-365-РДД від 29.12.2021 р., а саме - листом № 24/271 від 26.01.2022 р. ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» повідомило про зменшення відпуску/відбору електричної енергії в обсязі 60000МВт*год за період з 01.03.2022 р. по 10.03.2022 р.; листом від 07.02.2022 р. № 24/409 ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» повідомило про зменшення відпуску/відбору електричної енергії в обсязі 60000МВт*год за період з 11.03.2022 р. по 20.03.2022 р.; листом від 17.02.2022 р. № 24/599 ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» повідомило про зменшення відпуску/відбору електричної енергії в обсязі 65750 МВт*год за період з 21.03.2022 р. по 31.03.2022 р.
Оскільки покупець повністю оплатив обумовлену до передачі договором кількість електричної енергії, однак відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, у визначені строки та кількості товар не передав, ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» зверталось до ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» з вимогами про повернення вартості електричної енергії, зменшеної для відпуску/відбору, з розрахунку її вартості за день а саме: листом № 119/2.1-1777-2022 від 28.01.2022 р. товариство звернулось з вимогою про повернення коштів в сумі 136800000,00 грн. (вхідний ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» № 622 від 28.01.2022 р.); листом № 119/2.1-2339-2022 від 08.02.2022 р. товариство звернулось з вимогою про повернення коштів в сумі 136800000,00 грн. (вхідний ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» № 888 від 08.02.2022 р.); листом № 119/2.1-3264-2022 від 17.02.2022 р. товариство звернулось з вимогою про повернення коштів в сумі 149910000,00 грн. (вхідний ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» № 1263 від 18.02.2022 р.).
ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» на адресу ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» направило лист № 24/1327 від 08.06.2022 р. про обставини непереборної сили, за змістом якого відповідач зазначав про те, що з 24.02.2022 р. Російською Федерацією здійснюється повномасштабна збройна агресія проти України. Наведені вище обставини непереборної сили прямо, безумовно та безпосередньо перешкоджають продавцю своєчасно повернути кошти у разі отримання належної відповідної вимоги покупця за договором. Обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини), про які сторони договору не могли знати та не знали на час укладення договору, офіційно засвідчені листом Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 р.
Зобов'язання щодо повернення коштів у загальному розмірі 423510000,00 грн. ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» частково виконало, повернувши покупцю кошти в загальній сумі 371586977,54 грн., що підтверджується інформацією АТ «Ощадбанк» щодо надходження коштів на поточний рахунок ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» від контрагента ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» за період з 29.12.2021 р. по 19.10.2022 р. включно по договору № 20/21-365-РДД від 29.12.2021 р.
З урахуванням проведених відповідачем платежів, розмір невиконаного грошового зобов'язання на той час становив 51923022,46 грн., у зв'язку з чим ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» і звернулось з даним позовом до суду.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.
Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ч. 2 статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності з ч. 1 статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 2 вищевказаної статті, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч. 2 ст. 692 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 ЦК України).
На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця (ч. 3 ст. 693 ЦК України).
Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог у даній справі з огляду на таке.
Як встановлено судом, позивачем належним чином було виконано умови договору купівлі-продажу електричної енергії № 20/21-365-РДД від 29.12.2021 р. та перераховано відповідачу попередню оплату, однак відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, у визначені строки відбору оплаченої електричної енергії не відбулося.
Відповідно до зазначеного вище п. 2.1 договору, у разі отримання продавцем коштів за електричну енергію відпуск/відбір якої зменшив продавець, останній зобов'язується повернути кошти в межах вартості зменшеного обсягу відпуску/відбору електричної енергії протягом 90 банківських днів з дати отримання від покупця вимоги в письмовій формі про повернення коштів в сумі вартості електричної енергії, зменшеної для відпуску/відбору.
З матеріалів справи слідує, що позивач звертався до відповідача з вимогами про повернення коштів № 119/2.1-1777-2022 від 28.01.2022 р., № 119/2.1-2339-2022 від 08.02.2022 р., № 119/2.1-3264-2022 від 17.02.2022 р., однак повернення коштів у повному обсязі відповідачем здійснено не було.
Факт невиконання відповідачем обов'язку щодо повернення позивачеві сплачених за договором коштів у повному обсязі відповідачем не заперечений та не спростований.
Водночас, судом встановлено, що на підставі договору про договірне списання № 658 від 29.12.2021 р. з рахунків відповідача здійснюється договірне списання коштів у погашення заявленої до стягнення у даній справі заборгованості.
Як слідує з матеріалів справи, позивачем за заявою б/н від 02.03.2023 р. (вх. № 4122/23 від 02.03.2023 р.), прийнятою судом, було, зокрема, зменшено заявлену до стягнення суму основного боргу на 387027,66 грн. у зв'язку з частковим погашенням заборгованості відповідачем станом на 01.02.2023 р., з огляду на що заборгованість, яку просить стягнути позивач, було визначено в розмірі 51535994,80 грн.
Поряд з цим, представником відповідача до матеріалів справи № 911/2347/22 були додані докази, що підтверджують часткове погашення заборгованості в період з 01.02.2023 р. та станом на 24.05.2023 р. на загальну суму 565912,66 грн.
Згідно з приписами п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
З огляду на викладене, провадження у справі в частині стягнення з відповідача 565912,66 грн. заборгованості, яка була сплачена відповідачем після відкриття провадження у даній справі та зменшення позивачем розміру позовних вимог, підлягає закриттю за відсутністю в цій частині предмету спору.
За таких обставин, враховуючи порушення відповідачем договірного зобов'язання з повернення передоплати, а також відсутність доказів на спростування доводів позивача, станом на дату ухвалення рішення попередня оплата в розмірі 51031745,28 грн. є такою, що підлягає поверненню позивачу.
Таким чином, решта вимоги позивача щодо стягнення з відповідача основного боргу підлягає задоволенню у вказаній сумі 51031745,28 грн.
Посилання ж відповідача на неможливість належного виконання своїх зобов'язань перед позивачем внаслідок обставин непереборної сили, спричиненої військовими діями, відхиляються судом з огляду на таке.
Як зазначалося вище, відповідно до пункту 5.2 договору купівлі-продажу сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 5 банківських днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі, а згідно з пунктом 5.3 даного договору, доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним органом.
У статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Також в ній визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.
Відповідно до пункту 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затверджених рішенням президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 р. № 44(5), сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) це документ, за затвердженими президією Торгово-промислової палати України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий Торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим регламентом.
Відповідно до пунктів 6.1 та 6.2 вищезазначеного Регламенту підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов'язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами.
Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.01.2022 р. у справі № 904/3886/21 зазначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціального (заздалегідь встановленого) характеру. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом. Також, доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання зобов'язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Враховуючи вищенаведене, форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Таким чином, сертифікат видається заінтересованому суб'єкту господарювання на підставі його звернення, а іншого порядку засвідчення форс-мажорних обставин чинним законодавством України не визначено.
Суд відзначає, що лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 р. № 2024/02.0-7.1 має загальний характер та не встановлює вплив відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов'язання, відтак, доведення причинно-наслідкового зв'язку, яке є обов'язковим, в такому випадку покладається на відповідача.
Матеріали справи не містять сертифікату Торгово-промислової палати України чи уповноважених регіональних торгово-промислових палат, що засвідчує наявність форс-мажорних обставин, які впливають на можливість виконання зобов'язань відповідача за двостороннім договором купівлі-продажу електричної енергії № 20/21-365-РДД від 29.12.2021 р., а долучений до матеріалів справи лист № 24/327 від 08.06.2022 р. про настання обставин непереборної сили згідно з пунктом 5.2 двостороннього договору купівлі-продажу електричної енергії № 20/21-365-РДД від 29.12.2021 р. містить лише посилання на введення на території України воєнного стану та на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 р. № 2024/02.0-7.1.
Таким чином, відповідач не надав достатніх доказів, що підтверджували б наявність підстав для застосування наслідків настання для нього форс-мажорних обставин у спірних правовідносинах.
Поряд з цим, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору, позивач просив суд стягнути з відповідача 21436704,85 грн. пені.
Порушенням зобов'язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст. 548 Цивільного кодексу України).
У разi порушення зобов'язання настають правовi наслiдки, встановленi договором або законом, зокрема - сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або iнше майно, якi боржник повинен передати кредиторовi у разi порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 216, ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання; одним з видів господарських санкцій згідно ч. 2 ст. 217 ГК України, є штрафні санкції.
За умовами зазначеного вище п. 4.2 договору, у випадку невиконання продавцем у встановлений строк свого зобов'язання щодо повернення грошових коштів сплачених покупцем, продавець додатково сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми несвоєчасно повернутих покупцю грошових коштів за кожен день прострочення за весь період наявної прострочення.
З долученого до матеріалів справи розрахунку пені вбачається, що заявлений до стягнення розмір пені, нарахованої на заборгованість відповідача, з урахуванням часткових оплат, за загальний період з 03.06.2022 р. до 23.12.2022 р., було визначено позивачем в сумі 21436704,85 грн.
Поряд з цим, слід зазначити, що 24.02.2022 р. Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 р. в Україні було введено воєнний стан.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП), є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що утворений Кабінетом Міністрів України. Регулятор є колегіальним органом, що здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», регулятор має право приймати рішення з питань, що належать до його компетенції, які є обов'язковими до виконання.
НКРЕКП було прийнято постанову «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі - фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану» № 332 від 25.02.2022 р.
Пунктом 5 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 332 від 25.02.2022 р. «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду» в редакції із змінами, внесеними згідно з постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 333 від 27.02.2022 р., було передбачено: «Рекомендувати учасникам ринку електричної енергії на період дії особливого періоду зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії».
У подальшому пункти 1-12 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 332 від 25.02.2022 р. замінено новим пунктом 1 в редакції постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 413 від 26.04.2022 р., підпунктом 16 якої передбачено: «Зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії».
Отже, з 26.04.2022 р. зупинено нарахування та стягнення відповідних штрафних санкцій.
З огляду на викладене, постановою № 332 від 25.02.2022 р. регулятор надав настанову щодо зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених відповідними договорами, для всіх учасників ринку електричної енергії, у т.ч. у випадку застосування таких штрафних санкцій не лише оператором системи передачі, а й у випадку застосування відповідальності у вигляді штрафних санкцій іншим учасником ринку за іншими договорами, чим досягається баланс інтересів всіх учасників ринку у період оголошення воєнного стану для запобігання негативним наслідкам у відповідній сфері.
Зазначена постанова НКРЕКП № 332 від 25.02.2022 р. (зі змінами, зокрема, від 26.04.2022 р.) станом на час прийняття рішення у даній справі не скасована та у встановленому законодавством порядку недійсною не визнана.
Отже, оскільки спірні господарські правовідносини склалися відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», то вказана постанова НКРЕКП підлягає застосуванню до них.
При цьому, суд зауважує, що період нарахування пені позивачем заявлено такий, який входить в період дії воєнного стану, а нарахування і заявлення до стягнення пені було здійснено позивачем після внесення 26.04.2022 р. змін до постанови НКРЕКП № 332 від 25.02.2022 р.
З огляду на наведене, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача пеню в сумі 21436704,85 грн. за загальний період з 03.06.2022 р. до 23.12.2022 р. необґрунтовано, з порушенням вищезазначених приписів постанови НКРЕКП.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені задоволенню не підлягають.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача 46033456,82 грн. 20% річних, нарахованих за період з 29.12.2021 р. по 31.01.2023 р.
Як зазначалося вище, пунктом 4.2 договору передбачено, що у разі наявності факту невиконання продавцем зобов'язань щодо відпуску обсягів електричної енергії (одностороннє зменшення продавцем обсягу відпуску/відбору електричної енергії), продавець зобов'язується у строки передбачені договором повернути на поточний рахунок покупця, зазначений у Розділі 10 даного договору, грошові кошти, сплачені покупцем на користь продавця, за обсяг електричної енергії невідпущеної на відповідному етапі відпуску/відбору та сплати покупцю за користування грошовими коштами, які були отримані як оплата за електричну енергію проценти у розмірі 20% річних від загальної суми коштів отриманих за договором, що розраховуються за період з дати фактичного перерахування коштів на рахунок продавця та до дати фактичного повернення (в розумінні статті 536 Цивільного кодексу України).
Приписами статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов договору, у визначений строк зобов'язання щодо повернення коштів не виконав, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Згідно зі ст. 536 Цивільного кодексу України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 3 ст. 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Перевіривши розрахунок позивача, суд дійшов висновку, що він є обґрунтованим та арифметично вірним.
Крім того, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 1451841,54 грн. 3% річних та 4529994,85 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з 03.06.2022 р. по 31.01.2023 р.
Приписами статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перевірку здійсненого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що він є обґрунтованим та арифметично вірним.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було заявлено клопотання про зменшення розміру пені, 20% річних, інфляційних втрат та 3% річних в порядку ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України на 99%, у зв'язку із перебуванням товариства у надзвичайно складних фінансово-економічних умовах, спричинених військовими діями.
Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.
За частинами 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Так, відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають значення.
Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен, зокрема, об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та інше. При цьому, обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
У той же час зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 р. в справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 р. в справі № 916/553/19.
Між тим, суд вважає за необхідне відзначити, що у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені судом відмовлено, у зв'язку з чим підстави для вирішення питання щодо зменшення розміру заявленої до стягнення пені у даному випадку є відсутніми.
Водночас, за змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Слід враховувати, що сторони, укладаючи договір купівлі-продажу, погодили усі його істотні умови, в тому числі - ціну, штрафні санкції, обсяги та строки. Відтак відповідач, прийнявши на себе зобов'язання за договором, погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов'язань (пеня, 20 % річних, 3% річних, інфляційні втрати).
Відповідно до правового висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, в постановах від 09.02.2021 р. у справі № 520/17342/18, від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц та від 19.06.2019 р. у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 р. у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не мають характеру штрафних санкцій і є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних, навіть, якщо умовами договору не передбачено стягнення інфляційних та річних.
Щодо заявленого клопотання про зменшення 20% та 3% річних, а також інфляційних втрат слід зазначити, що за змістом ст.ст. 536, 625 Цивільного кодексу України нарахування на суму боргу інфляційних втрат та відсотків річних входить до складу грошового зобов'язання і вважається особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, у зв'язку з чим заявлені до стягнення 3% річних, 20% річних та інфляційні втрати не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України і ст. 230 ГК України.
Отже, оскільки чинним законодавством не передбачено можливості для зменшення розміру заявлених до стягнення 20%, 3% річних, інфляційних втрат, то клопотання відповідача про їх зменшення є необґрунтованим і задоволенню не підлягає. Відповідно, 20% річних, 3% річних та інфляційні втрати підлягають стягненню з відповідача в заявлених позивачем розмірах.
З урахуванням усього викладеного вище суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" у даній справі підлягають частковому задоволенню.
Щодо інших пояснень та доводів учасників судового процесу суд зауважує наступне.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах “Трофимчук проти України”, “Серявін та інші проти України” обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд констатує, що решта долучених до матеріалів справи документів та наданих сторонами пояснень була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову у даній справі не спростовує.
Щодо розподілу судових витрат у даній справі суд відзначає наступне.
Частиною 3 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у випадку, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Поряд з цим, у випадку, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).
З огляду на викладене, судові витрати позивача у вигляді сплаченого судового збору, відповідно до п. 2 ч. 1, ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача у повному обсязі в розмірі 868350,00 грн.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 231, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Закрити провадження у справі в частині стягнення 565912,66 грн. основного боргу.
2. Решту позовних вимог задовольнити частково.
3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства “ЦЕНТРЕНЕРГО” (08711, Київська обл., Обухівський р-н, смт. Козин, вул. Рудиківська, 49, код 22927045) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код 40121452) 51031745 (п'ятдесят один мільйон тридцять одну тисячу сімсот сорок п'ять) грн. 28 коп. основного боргу, 4529994 (чотири мільйони п'ятсот двадцять дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто чотири) грн. 85 коп. інфляційних втрат, 1451841 (один мільйон чотириста п'ятдесят одну тисячу вісімсот сорок одну) грн. 54 коп. 3% річних, 46033456 (сорок шість мільйонів тридцять три тисячі чотириста п'ятдесят шість) грн. 82 коп. 20% річних, 868350 (вісімсот шістдесят вісім тисяч триста п'ятдесят) грн. 00 коп. судового збору.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 12.06.2023 р.
Суддя В.М. Бабкіна