ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.06.2023Справа № 910/3324/23
За позовом Корпорації "ТСМ ГРУП"
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ"
про стягнення 10 825 978,10 грн
Суддя О.В. Гумега
секретар судового засідання
Ратківська А.Р.
Представники:
від позивача - Носик Б.М.,
від відповідача - Гутнік М.А.
Корпорація "ТСМ ГРУП" (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з вимогами до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - відповідач, ДП "НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ") про стягнення 7 266 063,14 грн пені, 436 386,60 грн 3% річних, 3 123 528,36 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що наявність простроченої заборгованості відповідача перед позивачем за Договором на виконання комплексу робіт № 15/18 від 06.09.2018 у сумі 10 916 909,40 грн встановлена рішенням суду, яке набрало законної сили (справа № 910/14479/21). Відповідач лише частково погасив основний борг перед позивачем після винесення рішення у справі № 910/14479/21, залишок основного боргу було стягнуто з відповідача виконавчою службою та перераховано позивачу. Зважаючи на порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання за наведеним договором, позивач звернувся з даним позовом про стягнення з відповідача сум пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.2023 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.
09.03.2023 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2023 прийнято позовну заяву Корпорації "ТСМ ГРУП" до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/3324/23, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено розгляд на 24.04.23 о 11:40 год.
27.03.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про долучення доказів.
06.04.2023 через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив суд: відмовити позивачу у стягненні нарахованої пені поза межами шестимісячного строку, визначеного ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України; зменшити пеню на 90% на підставі ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України; відмовити позивачу у стягненні сум 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за видатковою накладною № 179 від 26.12.2019, у зв'язку з їх необгрунтованістю, оскільки відсутній належним чином оформлений розрахунок, а визначені позивачем боргові періоди є суперечливими.
07.04.2023 через відділ діловодства суду (засобами електронного зв'язку) від представника позивача, надійшла заява про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 задоволено заяву представника позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
10.04.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач зазначив, що здійснив нарахування пені відповідно до положень ст. 232 Господарського кодексу України та п. 7 розділу IX Господарського кодексу України; вважає, що заява відповідача про зменшення пені на 90% є необгрунтованою, не підтвердженою жодними доказами; позивача; зазначив, що розрахунок ціни позову подано в якості додатку до позовної заяви, жодних змін до нього позивач не вносив, обов'язкового досудового пред'явлення вимоги ст. 625 Цивільного кодексу України не встановлює.
13.04.2023 через відділ діловодства суду (засобами електронного зв'язку) від представника відповідача надійшла заява про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2023 задоволено заяву представника відповідача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
21.04.2023 через відділ діловодства суду (засобами електронного зв'язку) від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, відповідно до яких відповідач вважає, що дія Закону України № 540-ІХ від 30.03.2020, яким розділ ІХ Господарського кодексу України доповнено пунктом 7, на спірні правовідносини не розповсюджується і пеня не може бути нарахована поза межами шести місяців, також відповідач просив суд зменшити пеню на 90%.
У підготовче засідання, призначене на 24.04.2023 з'явилися представники позивача та відповідача.
Суд долучив до матеріалів справи, подані учасниками справи через відділ діловодства суду заяви по суті справи та заяви з процесуальних питань.
У підготовчому засіданні, призначеному на 24.04.2023, судом оголошено перерву до 15.05.2023 о 12:00 год.
11.05.2023 через відділ діловодства суду (засобами електронного зв'язку) від відповідача надійшли додаткові пояснення та клопотання в порядку ст. 42 ГПК України, відповідно до яких відповідач просив суд зменшити на 90% нараховані пеню, 3% річних та інфляційні втрати.
15.05.2023 через відділ діловодства суду (засобами електронного зв'язку) від позивача надійшло клопотання про неприйняття доказів до уваги.
У підготовче засідання, призначене на 15.05.2023 з'явилися представники позивача та відповідача.
Клопотання позивача про неприйняття доказів до уваги судом відхилено. Докази долучені до матеріалів справи.
Суд долучив до матеріалів справи, подані учасниками справи через відділ діловодства суду заяви по суті спору та заяви з процесуальних питань.
У підготовчому засіданні 15.05.2023 представники позивача та відповідача зазначили, що повідомили всі обставини справи, які їм відомі, та надали всі докази, на які вони посилаються у позові і відзиві.
У підготовчому засіданні, призначеному на 15.05.2023, суд вчинив дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2023 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 05.06.2023 о 11:00 год.
У судове засідання, призначене на 05.06.2023, з'явилися представники позивача та відповідача.
У судовому засіданні 05.06.2023 здійснювався розгляд справи по суті.
Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
У судовому засіданні 05.06.2023суд заслухав вступне слово позивача та відповідача.
Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечував, просив суд зменшити суми нарахованих пені, 3% річних та інфляційних втрат.
У судовому засіданні 05.06.2023 судом здійснювалось з'ясування обставин справи та дослідження доказів, наявних в матеріалах справи.
Після закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами, суд перейшов до судових дебатів.
У судовому засіданні 05.06.2023 представники позивача та відповідача виступили з промовою (заключним словом).
Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 05.06.2023 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України.
Заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши в судовому засіданні докази, якими сторони обґрунтовували обставини справи, суд
Між Корпорацією "ТСМ ГРУП" (позивач, підрядник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (відповідач, замовник) в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" було укладено Договір на виконання комплексу робіт № 15/18 від 06.09.2018 (далі - Договір).
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором на виконання комплексу робіт від 06.09.2018 №15/18 щодо повного та своєчасного розрахунку за постановлений товар та виконані роботи, Корпорація "ТСМ ГРУП" звернувся з позовом до суду про стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" 12 702 988,33 грн, з яких: 10 916 909,40 грн - сума основного боргу, 2 435,02 грн - пеня, 524 697,10 грн - 3% річних, 1 258 946,81 грн - інфляційні втрати.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 у справі №910/14479/21 позов задоволено частково, стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Корпорації "ТСМ ГРУП" 10 916 909,40 грн основного боргу, 2 435,02 грн пені, 523 861,03 грн 3 % річних, 1 234 595,09 грн інфляційних втрат та 190 176,00 грн судового збору.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 23.05.2022 у справі №910/14479/21 стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Корпорації "ТСМ ГРУП" 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2022 у справі № 910/14479/21 залишено без змін.
Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2022 у справі № 910/14479/21 заяву Корпорації "ТСМ ГРУП" про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Корпорації "ТСМ ГРУП" 13 000 (тринадцять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Постановою Верховного Суду від 17.11.2022 касаційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2022 у справі № 910/14479/21 задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2022 у справі № 910/14479/21 скасовано в частині стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" судового збору у справі №910/14479/21 та у цій частині справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
30.05.2022 Відокремленим підрозділом "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" було добровільно перераховано на користь Корпорації "ТСМ ГРУП" частину заборгованості у сумі 1 266 550,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 7104 від 30.05.2022.
23.12.2022 Господарським судом міста Києва видано накази про примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2022, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2022.
23.01.2023 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 70815205 про примусове виконання наказу № 910/14479/21 від 23.12.2022, виданого Господарським судом міста Києва про стягнення з ДП "НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ" на користь Корпорації "ТСМ ГРУП" 10 916 909,40 грн боргу, 2 435,02 грн пені, 523 861,03 грн 3% річних та 1 234 595,09 грн інфляційних втрат. Загальна сума стягнення 12 677 800,54 грн.
06.02.2023 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 70815205 у зв'язку з фактичним виконанням рішення суду.
Зокрема, платіжною інструкцією № 146 від 01.02.2023 виконавчою службою було перераховано на користь Корпорації "ТСМ ГРУП" 12 677 800,54 грн, що надійшли від ДП "НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ" при примусовому наказу виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/14479/21 від 23.12.2022 у виконавчому провадженні № 70815205.
Під час перерахування вказаної суми виконавчою службою не була врахована добровільна оплата відповідачем 1 266 550,00 грн платіжним дорученням № 7104 від 30.05.2022.
17.02.2023 ДП "НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ" звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою, про визнання таким, що не підлягає виконанню, наказ Господарського суду міста Києва від 23.12.2022 у справі № 910/14479/21 в частині стягнення основного боргу у розмірі 1 266 550,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2023 заяву ДП "НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ" про визнання наказу Господарського суду міста Києва від 23.12.2022 у справі № 910/14479/21 в частині стягнення грошових коштів у розмірі 1 266 550,00 грн таким, що не підлягає виконанню, задоволено частково. Визнано наказ Господарського суду міста Києва від 23.12.2022 у справі № 910/14479/21 в частині стягнення грошових коштів у розмірі 1 266 550,00 грн таким, що не підлягає виконанню. У задоволенні іншої частини заяви відмовлено повністю.
24.02.2023 Корпорація "ТСМ ГРУП" повернула ВП РАЕС ДП "НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ" зайво перераховані кошти згідно наказу Господарського суду міста Києва від 23.12.2022 у справі № 910/14479/21, що підтверджується платіжною інструкцією № 815 від 24.02.2023.
Зважаючи на порушення ДП "НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ" виконання грошового зобов'язання за Договором на виконання комплексу робіт № 15/18 від 06.09.2018 щодо оплати виконаних робіт та поставленого обладнання, Корпорація "ТСМ ГРУП" (позивач) звернулась з даним позовом до суду про стягнення з ДП "НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ" (відповідач) 7 266 063,14 грн пені, 436 386,60 грн 3% річних, 3 123 528,36 грн інфляційних втрат згідно розрахунку ціни позову, доданого до позовної заяви (додаток № 1).
Так, позивачем у даній справі № 910/3324/23 заявлено до стягнення з відповідача 436 386,60 грн 3% річних та 3 123 528,36 грн інфляційних втрат за такі періоди:
- за видатковою накладною №179 від 26.12.2019:
за період з 04.09.2021 по 29.05.2022 на суму боргу 10 755 457,20 грн;
за період з 30.05.2022 по 31.01.2023 на суму боргу 9 488 907,20 грн,
оскільки:
- заборгованість за видатковою накладною №179 від 26.12.2019 виникла починаючи з 27.01.2020;
- 3% річних та інфляційні втрати на суму заборгованості за видатковою накладною №179 від 26.12.2019 за період з 27.01.2020 по 03.09.2020 було стягнуто рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 у справі №910/14479/21;
- 30.05.2022 відповідачем було сплачено частину боргу за видатковою накладною №179 від 26.12.2019 на суму 1 266 550,00 грн;
- 01.02.2023 заборгованість відповідача була повністю погашена в межах виконавчого провадження з примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 у справі №910/14479/21;
- за видатковою накладною №9 від 18.03.2020:
за період з 04.09.2021 по 31.01.2023 на суму боргу 161 452,20 грн;
оскільки:
- заборгованість за видатковою накладною №9 від 18.03.2020 виникла починаючи з 20.04.2020;
- 3% річних та інфляційні втрати на суму заборгованості за видатковою накладною №9 від 18.03.2020 (161 452,20 грн) за період з 20.04.2020 по 03.09.2021 було стягнуто рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 у справі №910/14479/21;
- 01.02.2023 заборгованість відповідача була повністю погашена в межах виконавчого провадження з примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 у справі №910/14479/21.
Крім того, позивачем у даній справі № 910/3324/23 заявлено до стягнення з відповідача 7 266 063,14 грн пені:
- за видатковою накладною №179 від 26.12.2019:
за період з 27.01.2020 по 29.05.2022 на суму боргу 10 755 457,20 грн;
за період з 30.05.2022 по 31.01.2023 на суму боргу 9 488 907,20 грн,
оскільки:
- заборгованість за видатковою накладною №179 від 26.12.2019 виникла починаючи з 27.01.2020;
- пеня за прострочення оплати платежу за видатковою накладною №179 від 26.12.2019 не заявлялась до стягнення з відповідача у справі № 910/14479/21;
- 30.05.2022 відповідачем було сплачено частину боргу за видатковою накладною №179 від 26.12.2019 на суму 1 266 550,00 грн;
- 01.02.2023 заборгованість відповідача була повністю погашена в межах виконавчого провадження з примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 у справі №910/14479/21;
- за видатковою накладною №9 від 18.03.2020:
за період з 20.04.2020 по 02.09.2020 на суму боргу 161 452,20 грн;
за період з 19.10.2020 по 31.01.2023 на суму боргу 161 452,20 грн,
оскільки:
- заборгованість за видатковою накладною №9 від 18.03.2020 виникла починаючи з 20.04.2020;
- пеня на заборгованість за видатковою накладною №9 від 18.03.2020 була нарахована і стягнута за період з 03.09.2020 по 18.10.2020 рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 у справі №910/14479/21.
Нараховуючи пеню поза межами шестимісячного строку, встановленого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, позивач посилається на пункт 7 розділу ІХ Господарського кодексу України, яким визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Позивач вважає, що вказана норма має застосовуватись без виключення до строку нарахування пені, який тривав на момент набуття цією нормою чинності, що повністю відповідає принципу, закріпленому в ст. 58 Конституції України, згідно якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідач з позицією позивача не погоджується, просить суд відмовити позивачу у стягненні нарахованої пені поза межами шестимісячного строку, встановленого частиною 6 статті 232 ГК України, оскільки:
- Закон України №540-ІХ від 30.03.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)", яким розділ ІХ Прикінцевих положень Господарського кодексу України доповнено пунктом 7, набрав чинності 02.04.2020;
- Договір на виконання комплексу робіт № 15/18 було укладено сторонами 06.09.2018 (до введення в Україні загальнодержавного карантину);
- укладаючи Договір сторони не змінили передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України порядок і строк нарахування пені, жодна із сторін на момент укладення Договору не розраховувала на потенційну можливість нараховувати/сплачувати пеню понад шість місяців.
- враховуючи, що і укладення Договору, і настання прострочення виконання грошового зобов'язання відбулись до набрання чинності Законом України №540-ІХ від 30.03.2020, відповідач вважає, що дія даного Закону на спірні правовідносини не розповсюджується і пеня має бути нарахована у межах шести місяців.
Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Приписами статей 78, 79 ГПК України визначено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінивши подані сторонами докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).
Статтею 625 ЦК України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Так, частиною першою цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. У частині другій зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України вважається мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах ВП ВС від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 по справі № 916/190/18, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у постановах від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц, від 15.08.2019 у справі 905/1758/18, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). При цьому, чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань, пені та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до рішення Європейського суду у справі "Агрокомплекс проти України" (заява № 23465/03) від 06.10.2011 існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу (рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00).
З матеріалів даної справи № 910/3324/23 вбачається, що рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 у справі № 910/14479/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2022, стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Корпорації "ТСМ ГРУП" 10 916 909,40 грн основного боргу, 2 435,02 грн пені, 523 861,03 грн 3 % річних, 1 234 595,09 грн інфляційних втрат.
Наведеним рішенням суду встановлено, зокрема, такі обставини:
"06.09.2018 Корпорація "ТСМ ГРУП" (підрядник) та Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (відповідач) в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - ВП РАЕС) (замовник) уклали Договір на виконання комплексу робіт № 15/18 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого підрядник, в межах договірної ціни, виконує на свій ризик власними силами і засобами, якісно і у встановлені договором терміни, постачання обладнання, будівельно-монтажні та пусконалагоджувальні роботи".
"На виконання умов Договору позивач передав обладнання та виконав роботи на загальну суму 20952261,55 грн".
"Замовник частково розрахувався за товар та виконані роботи, внаслідок чого у нього виник борг на суму 10916909,40 грн (10755457,20 грн за видатковою накладною ВН № 179 від 26.12.2019 та 161452,20 грн за видатковою накладною ВН № 9 від 18.03.2020) ".
"Відповідно до п. 7.4 Договору за порушення термінів оплати замовник обов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за весь період прострочення.
За розрахунком позивача, перевіреним судом, до стягнення з відповідача підлягає 2435,02 грн пені (за період з 03.09.2020 по 18.10.2020)".
"Позивач заявив до стягнення з відповідача 524697,10 грн 3% річних та 1258946,81 грн інфляційних втрат, визначивши, що зобов'язання за видатковою накладною ВН № 179 від 26.12.2019 є простроченим з 26.01.2020, а за видатковою накладною ВН № 9 від 18.03.2020 - з 18.04.2020. Водночас з огляду на умови Договору зобов'язання відповідача є простроченими відповідно з 27.01.2020 та з 20.04.2020".
"За розрахунком суду до стягнення з відповідача підлягає 523861,03 грн 3% річних (517208,75 грн (за період з 27.01.2020 по 03.09.2021) + 6652,28 грн (за період з 20.04.2021 по 03.09.2021), 1234595,09 грн інфляційних втрат (1218611,75 грн (за період з 27.01.2020 по 03.09.2021) + 15983,34 грн (за період з 20.04.2021 по 03.09.2021)".
Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи наведену норму ст. 75 ГПК України, вищезазначені обставини щодо Корпорації "ТСМ ГРУП" та ДП "НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ" (позивач та відповідач у даній справі № 910/3324/23), встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 у справі № 910/14479/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2022, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді даної справи Господарського суду міста Києва № 910/3324/23, у якій беруть участь вказані особи, щодо яких встановлено ці обставини.
Матеріалами даної справи № 910/3324/23 підтверджується, що 30.05.2022 відповідачем було добровільно перераховано на користь позивача частину заборгованості за рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 у справі № 910/14479/21, яке набрало законної сили 14.09.2022, у сумі 1 266 550,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 7104 від 30.05.2022.
Матеріалами даної справи № 910/3324/23 також підтверджується, що рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 у справі № 910/14479/21, яке набрало законної сили 14.09.2022, було виконано ДП "НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ" лише 01.02.2023, враховуючи, що стягнуті з останнього при примусовому виконанні наказу Господарського суду міста Києва № 910/14479/21від 23.12.2022 кошти були перераховані на рахунок Корпорації "ТСМ ГРУП" 01.02.2023.
Таким чином, за видатковою накладною №179 від 26.12.2019 за період з 27.01.2020 по 29.05.2022 існувала заборгованість у сумі 10 755 457,20 грн; за період з 30.05.2022 по 31.01.2023 - у сумі 9 488 907,20 грн; за видатковою накладною №9 від 18.03.2020 за період з 20.04.2020 по 31.01.2023 існувала заборгованість у сумі 161 452,20 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення 436 386,60 грн 3% річних, 3 123 528,36 грн інфляційних втрат.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частина 1 ст. 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
Згідно зі статтею 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Таким чином, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту наявності боргу, встановленого рішенням суду (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 926/263/17, від 03.09.2018 у справі № 910/5811/16).
З урахуванням приписів частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й інфляційні нарахування та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, отже вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини щодо виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. Статтею 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт) (аналогічний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 09.11.2021 у справі №320/5115/17).
Отже, дії відповідача, а саме затримка останнім виконання рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 у справі № 910/14479/21, є підставою для здійснення захисту майнових прав та інтересів позивача у даній справі № 910/3324/23.
Як встановлено судом, рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 у справі № 910/14479/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2022, з відповідача було стягнуто 3% річних та інфляційні втрати на суму заборгованості за видатковою накладною №179 від 26.12.2019 за період з 27.01.2020 по 03.09.2020 та на суму заборгованості за видатковою накладною № 9 від 18.03.2023 за період з 20.04.2020 по 03.09.2021.
Відтак, у даній справі, з огляду на наведений у додатку № 1 до позовної заяви розрахунок позовних вимог, позивачем вірно визначено період для нарахування 3% річних та інфляційних втрат за видатковою накладною № 179 від 26.12.2019 - період з 04.09.2021 по 31.01.2023 (враховуючи здійснену відповідачем 30.05.2022 часткову оплату у сумі 1 266 550,00 грн) та за видатковою накладною № 9 від 18.03.2023 - період з 04.09.2021 по 31.01.2023.
Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних у загальній сумі 436 386,60 грн (з яких: 429 552,53 грн за видатковою накладною № 179 від 26.12.2019 за період з 04.09.2021 по 31.01.2023 та 6 834,07 грн за період з 04.09.2021 по 31.01.2023), суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача 436 386,60 грн 3% річних підлягають задоволенню в повному обсязі.
Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат у загальній сумі 3 123 528,36 грн (з яких: 3 071 637,01 грн за видатковою накладною № 179 від 26.12.2019 за період з 04.09.2021 по 31.01.2023 та 51 891,35 грн за період з 04.09.2021 по 31.01.2023), суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 123 528,36 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню в повному обсязі.
Доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, про необгрунтованість сум 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за видатковою накладною № 179 від 26.12.2019, суд відхиляє як безпідставні, враховуючи також відсутність наданого відповідачем контррозрахунку відповідних сум.
Щодо клопотання відповідача про зменшення на 90% сум 3% річних та інфляційних втрат.
Норми ГК України та ЦК України прямо не містять норм про можливість зменшення нарахування інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною 1 статті 233 ГК України врегульовано, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За змістом ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 щодо можливості зменшення розміру процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України дійшла таких висновків:
"Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України вважається мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання (постановах ВП ВС від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що на підставі принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених критеріїв суд може зменшити загальний розмір процентів річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання".
З урахуванням конкретних обставин даної справи № 910/3324/23, суд дійшов про відсутність підстав для зменшення сум інфляційних втрат та 3% річних.
Щодо вимог позивача про стягнення 7 266 063,14 грн пені.
Згідно з ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).
Згідно з приписами ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Відповідно до ч. 1, 3 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання
Частиною 1 ст. 547 ЦК України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Пунктом 7.4 Договору встановлено, що у разі невиконання замовником (відповідачем) своїх зобов'язань щодо оплати виконаних робіт чи поставленого товару, замовник на вимогу підрядника (позивача) зобов'язаний сплатити останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за весь період прострочення.
Згідно статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 7 Розділу IX "Прикінцеві положення" ГК України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Щодо клопотання відповідача про зменшення на 90% суми пені.
В обґрунтування наведеного клопотання відповідач вказує на ряд надзвичайних обставин, сукупність яких вплинула на здатність ДП "НАЕК "Енергоатом" своєчасно виконати свої зобов'язання перед позивачем, а саме.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, в Україні введено воєнний стан, який триває з 24.02.2022 по теперішній час.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83 ДП "НАЕК "Енергоатом" належить до числа підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.
Дохід ДП "НАЕК "Енергоатом" в основному складається з виручки від реалізації електричної енергії, що виробляється її відокремленими підрозділами - атомними електростанціями.
Загальновідомим є факт, що один з відокремлених підрозділів відповідача ДП "НАЕК "Енергоатом" - Запорізька атомна електрична станція з 04.03.2022 захоплений військовими силами російської федерації та до теперішнього часу перебуває в тимчасовій окупації.
З моменту окупації ВП "Запорізька АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" працював в екстремальних умовах, майже весь час на мінімально допустимих потужностях, а з 11 вересня 2022 року повністю зупинений.
В структурі електроенергії, виробленої відокремленими підрозділами ДП "НАЕК "Енергоатом", до моменту окупації військовими російської федерації найбільшу частку складала електроенергія, вироблена саме ВП "Запорізька АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом", оскільки з 15 діючих атомних енергоблоків енергосистеми України - 6 енергоблоків належать ВП "Запорізька АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" і знаходяться на окупованій території в м. Енергодар Запорізької області.
Таким чином, на теперішній час відповідачем втрачено виробничі потужності, що забезпечували майже половину його доходу від реалізації електроенергії. Поряд з цим, ДП "НАЕК "Енергоатом" продовжує нести витрати з утримання об'єктів і персоналу ВП "Запорізька АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" (заробітна плата персоналу, матеріальне забезпечення невідкладних потреб безпечної експлуатації об'єктів тощо), не одержуючи від діяльності цього відокремленого підрозділу жодного доходу.
Як стверджує відповідач, зазначені втрати виробничих потужностей негативно вплинули на фінансовий стан останнього.
Відповідач звертає увагу, що виконуючи функції експлуатуючої організації (оператора) атомних електростанцій, ДП "НАЕК "Енергоатом" відповідно до ст. 33 Закону України "Про використання ядерної енергії па радіаційну безпеку" зобов'язане першочергово забезпечувати безпечну експлуатацію ядерних установок. Відповідно, наявні ресурси, в тому числі грошові кошти, ДП "НАЕК "Енергоатом" спрямовує в першу чергу на задоволення потреб безпеки експлуатації АЕС.
Крім того, з 1 липня 2019 ДП "НАЕК "Енергоатом" виконує спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільного інтересу (ПСО), а саме доступності електричної енергії для побутових споживачів, покладених на нього Державою відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 483 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії" (зі змінами).
Станом на поточний момент ДП "НАЕК "Енергоатом" за жоден з років виконання ПСО не отримало компенсацію, передбачену положеннями законодавства (ч. 5 ст. 62 Закону України "Про ринок електричної енергії" та п. 16 Положення "Про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії").
Внаслідок цього у ДП "НАЕК "Енергоатом" виник довгостроковий дефіцит платіжного балансу, який негативно вплинув на можливість виконувати зобов'язання по сплаті платежів, у тому числі по сплаті таких першочергових платежів як податки, збори та інші платежі до державного бюджету, постачання ядерного палива тощо.
Таким чином, враховуючи (1) втрату відповідачем значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації Запорізької АЕС, (2) виконання відповідачем в умовах воєнного стану спеціальних обов'язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу, (3) необхідність в умовах воєнного стану підтримувати безпеку АЕС (Рівненської, Хмельницької, Південноукраїнської), відповідач просить суд зменшити розмір пені на 90 %.
Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача, у зв'язку з простроченням останнім строку оплати, суд враховує таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 ЦК України.
Так, згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Водночас зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19 від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20.
У постановах від 12.06.2019 у справі № 904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі № 904/4083/18 Верховний Суд вказав на те, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання).
Указану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Господарський суд об'єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 918/289/19.
Згідно з частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Відповідно до частин 1, 2 статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перевірку наданого позивачем розрахунку пені, суд доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення пені у сумі 7 266 063,14 грн підлягають задоволенню у розмірі 951 029,58 грн.
В іншій частині вимог про стягнення пені (6 315 033,56 грн) суд дійшов висновку про зменшення розміру пені за рішенням суду відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, враховуючи зазначені відповідачем обставини, зважаючи на соціальну значущість підприємства відповідача, а також те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що для позивача мали місце будь-які негативні наслідки (збитки тощо) через прострочення відповідачем оплати робіт, так само, як відсутні докази й того, що вказаних негативних наслідків зазнали будь-які інші учасники господарських правовідносин.
Відповідно до частин 1, 2, 3, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи вищевикладене, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Корпорації "ТСМ ГРУП" та стягнення з ДП "НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ" 951 029,58 грн пені, 436 386,60 грн 3% річних, 3 123 528,36 грн інфляційних втрат.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Позивачем у позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, який складається з суми судового збору за подання позову 162 389,67 грн та витрат на професійну правничу допомогу - 57 000,00 грн. Позивач у відповіді на відзив зазначив, що остаточний розмір судових витрат та докази на його підтвердження будуть надані у порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що на час підготовки відзиву на позовну заяву не поніс і не очікує понести судові витрати.
Судом враховано, що за подання позову, ціна якого визначена позивачем у позовній заяві у сумі 10 825 978,10 грн, позивач мав сплатити 162 389,67 грн судового збору (1,5 % ціни позову), тоді як фактично сплатив 173 852,43 грн судового збору згідно платіжної інструкції № 811 від 23.02.2023, тобто у більшому розмірі, ніж встановлено законом. Сума зайво сплаченого судового збору становить 11 462,76 грн.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду у разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Враховуючи норму п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" та те, що позивач не звертався до суду із клопотанням про повернення 11 462,76 грн зайво сплаченого судового збору, у суду відсутні підстави для повернення позивачу судового збору у такій сумі.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи приписи ст. 129 ГПК України та часткове задоволення позовних вимог, судовий збір у сумі 67 664,17 грн покладається на відповідача, а в сумі 94 725,50 грн - на позивача.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Водночас, ч. 1 ст. 221 ГПК України встановлено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
По матеріалам справи судом встановлено, що станом на дату розгляду справи по суті позивачем не подано доказів на підтвердження розміру витрат, понесених ним на професійну правничу допомогу, а також позивачем не подано до закінчення судових дебатів заяву в порядку ч. 1 ст. 221 ГПК України.
Керуючись ст. 4, 13, 73-80, 86, 123, 124, 129, 236-241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" (Україна, 01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код 24584661) користь Корпорації "ТСМ ГРУП" (Україна, 03150, м. Київ, вул. Ямська, буд. 72; ідентифікаційний код 37034171) 951 029,58 грн (дев'ятсот п'ятдесят одну тисячу двадцять дев'ять гривень 58 коп.) пені, 436 386,60 грн (чотириста тридцять шість тисяч триста вісімдесят шість гривень 60 коп.) 3% річних, 3 123 528,36 грн (три мільйони сто двадцять три тисячі п'ятсот двадцять вісім гривень 36 коп.) інфляційних втрат, 67 664,17 грн (шістдесят сім тисяч шістсот шістдесят чотири гривні 17 коп.) судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України.
Повне рішення складено 12.06.2023.
Суддя Оксана ГУМЕГА