09 червня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/9164/22 пров. № А/857/1736/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2022 року (головуючого судді Коморного О.І., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Львів повний текст рішення складено 16.12.2022) у справі №380/9164/22 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення,-
ФОП ОСОБА_1 01.07.2022 звернулася в суд з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №1992/13-01-24-07 від 07.02.2022, яким застосовано штраф у розмірі 3677,65 гривень та нараховано пеню у розмірі 5797,86 гривень щодо єдиного внеску.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2022 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов. Вважає рішення суду першої інстанції незаконним, невмотивованим та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи. Згідно інформації наведеної в електронному кабінеті платника податків по ФОП ОСОБА_1 незрозуміла «недоїмка» по ЄСВ виникла у 2018 році по причині проведення нарахування контролюючим органом суми єдиного внеску за 2017 рік, а саме нарахування єдиного внеску №3678972/evвід 09.02.2018 терм.спл. 09.02.2018 в сумі 8448,00 грн. та нарахування єдиного внеску №6561340/evвід 19.04.2018 терм.спл. 19.04.2018р в сумі 2457,18 грн. Загальна сума «недоїмки» становить 10905,18 грн. Вказана сума «недоїмки» була сплачена 08.06.2021 року виключно на добровільних засадах, а тому підстав для нарахування будь-яких штрафних санкцій не існує та фактично боргу немає. Сплата ЄСВ для ФОПа, що не веде підприємницької діяльності у зазначений період була добровільною, тому підстав для відображення заборгованості в Електронному кабінеті не було. Крім цього, зазначає, що в електронному кабінеті платника податків не вказано за які періоди-квартали нарахована сума єдиного внеску 8448,00 грн., яка проведена по терміну 09.02.2018 і у яких розмірах, тому, надати заперечення відносно суми штрафу доволі складно, адже ДПІ не надало обґрунтованого, зрозумілого розрахунку цієї суми штрафу, у зв'язку з чим, правильність розрахунку штрафу та пені не можливо перевірити через відсутність зрозумілого та нормативно-обґрунтованого розрахунку останніх. Одночасно повідомляє, що на протязі 2016-2017 рр. та у 1 кв.2018 р. ФОП ОСОБА_1 перебувала на загальній системі оподаткування і фінансово-господарська діяльність не проводилася, про що свідчить подана звітність за вказані періоди. ФОП, який не здійснює підприємницьку діяльність, може не платити ЄСВ, що підтверджує рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23.05.2019 у справі №340/453/19. ФОП на спрощеній системі оподаткування, який не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не зобов'язаний сплачувати ЄСВ. У надісланому ДПІ розрахунку штрафних санкцій зазначено не коректні суми, розраховано нарахування штрафних санкцій, однак не вказані загальні підсумки, немає підпису виконавця, порушена процедура оформлення акта перевірки, а також податкового-повідомлення рішення. Звертає увагу, що упродовж 2016-2017 років та у 1 кварталі 2018 року вона працювала і отримувала заробітну плату, з її заробітної плати сплачувалися належні податки, в тому числі і єдиний внесок, у розмірі, що перевищує необхідний мінімум, а відповідачем цей факт не взятий до уваги відповідачем та не досліджувався. Відсутність акту перевірки є безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення згідно постанови Верховного Суду України від 27.01.2015 у справі №21-425а14, також вказане викладене у постанові Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №818/399/17. Як зазначив Верховний Суд в постанові від 25.07.2019 у справі №826/13000/18 правова процедура (fair procedure-справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічного права.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Згідно статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
На підставі статті 311 КАС України призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець, про що свідчить виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Позивачем протягом 2016-2018 років подавались податкові декларації про майновий стан і доходи в яких зазначався нульовий дохід у зв'язку з чим сплата ЄСВ не здійснювалась.
Відповідно витягу з реєстру платників єдиного податку №1813043400242 від 30.03.2018, ОСОБА_1 перейшла на спрощену систему оподаткування обравши 3 групу.
Контролюючим органом автоматично нараховано єдиний внесок в інтегрованій картці платника єдиного внеску фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 у сумі 8448,00 гривень за 2017 рік, у 2018 році щоквартально проведено нарахування: 19.04.2018 - 2457,18 гривень, 19.07.2018 - 2457,18 гривень, 19.10.2018 - 2457,18 гривень. В 2019 році щоквартально проведено наступні нарахування: 21.01.2019 - 2457,18 гривень, 19.04.2019 - 2754,18 гривень, 19.07.2019 - 2754,18 гривень, 21.10.2019 - 2754,18 гривень. У 2020 році проведено такі нарахування: 20.01.2020 - 2754,18 гривень; 21.04.2020 - 2078,12 гривень, 20.07.2020 - 1039,06 гривень, 19.10.2020 - 3178,12 гривень.
Таким чином, за 2017 рік та перший квартал 2018 року обліковувалася недоїмка з єдиного внеску у розмірі 10905,18 гривень, яка не була сплачена ФОП ОСОБА_1 в терміни передбачені законодавством.
Відповідно до квитанції АТ КБ Приватбанк від 08.06.2021, ФОП ОСОБА_1 здійснила оплату в сумі 12264,69 гривень на рахунок Галицького ВДВС у м. Львові. В призначенні платежу зазначено: «оплата зг. ВП 65599748 ФОП ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 », що свідчить про те, що в Галицькому ВДВС у м. Львові на примусовому виконанні перебувала податкова вимога Головного управління ДПС у Львівській області про сплату заборгованості з єдиного внеску.
Згідно інтегрованої картки платника податку, 10.06.2021 зараховано стягнення в межах виконавчого провадження в сумі 10905,18 гривень.
Головне управління ДПС у Львівській області рішенням №1992/13-01-24-07 від 07.02.2022 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, застосувало до ОСОБА_1 штраф у розмірі 3677,65 гривень за період з 10.02.2018 по 13.01.2020 і нарахувало пеню у розмірі 5797,86 гривень.
ОСОБА_1 21.02.2022 подано скаргу до Державної податкової служби України на рішення Головного управління ДПС у Львівській області №1992/13-01-24-07 від 07.02.2022.
Рішенням Державної податкової служби України від 02.05.2022 №3902/6/99-00-06-02-01-06 про продовження строку розгляду скарги, продовжено строк розгляду скарги до 10.06.2022 (включно).
Рішенням Державної податкової служби України від 27.05.2022 №4873/6/99-00-06-02-01-06 про результати розгляду скарги, рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 07.02.2022 №1992/13-01-24-07 Головного управління ДПС у Львівській області залишено без змін, а скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 21.02.2022 без задоволення.
Позивач не погоджуючись з оскаржуваним рішенням, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції встановив, що у Головного управління ДПС у Львівській області були достатні правові підстави для застосування до позивача штрафних санкцій за несвоєчасну сплату ЄСВ у розмірі 3677,65 грн. за період з 10.02.2018 по 13.01.2020 і нарахування пені у розмірі 5797,86 грн., а тому рішення №1992/13-01-24-07 від 07.02.2022 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску є правомірним.
Враховуючи зазначені висновки суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову та зазначає таке.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини 1 статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно пункту 14.1.195 статті 14 Податкового Кодексу України, працівник фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до пункту 14.1.226 статті 14 Податкового Кодексу України, самозайнята особа платник податку, який є фізичною особою підприємцем або проводить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність участь фізичної особи в науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу самозайнятої особи Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, діяльності, спрямованої на отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці або як самозайняті особи, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 адміністративне провадження №К/9901/28514/19.
Верховним Судом у цій справі сформовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці або самозайняті особи (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Таким чином, з урахуванням наведеного, суди при вирішенні спору повинні перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця або самозайнятої особи; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоди, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
З аналізу правового висновку Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 судом встановлено, що фізична особа-підприємець або самозайнята особа звільняється від сплати єдиного внеску у випадку встановлення судом, якщо нею підприємницька діяльність не здійснюється, дохід від такої діяльності не отримується та вказана особа перебуває у трудових відносинах та за неї єдиний внесок сплачує роботодавець.
Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що позивачем не надано доказів того, що вона не здійснювала підприємницьку діяльність протягом 2016-2020 років та які б вказували на те, що вона працювала у період 2016-2017 років та у І кварталі 2018 року і за неї роботодавець сплачував ЄСВ, про що вона зазначає в позовній заяві, також такі докази відсутні в апеляційній скарзі та в її додатках, що спростовує відповідні доводи.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VІ (далі - Закон № 2464-VІ тут і далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI передбачено обов'язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (абзац перший пункту 1 частини першої статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законами України від 28.12.2014 №77-VIII, від 24.12.2015 №909-VIII).
Єдиний внесок нараховується (за період, за який нарахований ЄСВ у даному випадку): для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 3 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI).
Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати (частина 5 статті 7 Закону № 2464-VI).
Верховний Суд у постанові від 07.02.2020 у справі № 803/150/17 сформував правову позицію, відповідно до якої за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску. Адже метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат за чинними видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Суд не вбачає підстав для висновку про існування неоднозначності у тлумаченні, чи складності у розумінні вказаних норм під час правозастосування, які чітко та недвозначно встановлюють обов'язки позивача як платника ЄСВ, суб'єкта підприємницької діяльності, щодо сплати ЄСВ, навіть у випадку нездійснення діяльності як підприємця, нездійснення якої є власною волею позивача, як і реєстрація ФОП на власний розсуд та ризик, до яких позивача ніхто не примушував, що передбачає і усвідомлення наслідків такої реєстрації для цілей оподаткування та сплати ЄСВ.
Закон чітко та недвозначно встановлює обов'язок ФОП сплати ЄСВ у мінімальному розмірі навіть у випадку нездійснення підприємницької діяльності та не містить норм щодо звільнення від цього обов'язку.
Відповідно до частини 4 статті 8 Закону № 2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що заборгованість зі сплати єдиного внеску виникла в період, коли норми Закону №2464-VI передбачали право, а не обов'язок платника податків самостійно визначати базу нарахування єдиного внеску, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої вказаним Законом, що є необґрунтованими доводами.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774 внесено зміни до Закону №2464, що діють з 01.01.2017, зокрема щодо обов'язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Відповідно до абзацу сьомого частини 1 статті 5 Закону №2464-VI зняття з обліку платників єдиного внеску, зокрема фізичних осіб - підприємців здійснюється податковими органами на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення остаточного розрахунку.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом є недоїмкою.
Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (пункт 5 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI).
Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 року - 3200,00 грн. та Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року 3723,00 грн.
Частиною 5 статті 8 Закону №2464-VI для зазначеної категорії платників встановлена обов'язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування.
Право на звільнення від сплати єдиного внеску у 2017-2018 роках мали фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина 4 статті 4 Закону №2464-VI).
Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями не передбачено. Не подання звітності та не здійснення підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства, що чинне з 01.01.2017 не звільняє платника від сплати єдиного внеску.
Нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні ДФС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника.
Відповідно до частини 9 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 № 755-1V, фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою, а отже і позбавляється статусу платника єдиного внеску.
Таким чином, останнім періодом, за який необхідно сплатити єдиний внесок, буде період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Судом на підставі матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець, про що свідчить виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Позивачем протягом 2016-2018 років подавались податкові декларації про майновий стан і доходи в яких зазначався нульовий дохід у зв'язку з чим сплата ЄСВ не здійснювалась.
Відповідно витягу з реєстру платників єдиного податку №1813043400242 від 30.03.2018, ОСОБА_1 перейшла на спрощену систему оподаткування обравши 3 групу.
Контролюючим органом автоматично нараховано єдиний внесок в інтегрованій картці платника єдиного внеску у сумі 8448,00 гривень за 2017 рік, у 2018 році щоквартально проведено нарахування: 19.04.2018 - 2457,18 гривень, 19.07.2018 - 2457,18 гривень, 19.10.2018 - 2457,18 гривень, у зв'язку з чим, за 2017 рік та перший квартал 2018 року утворилась недоїмка по єдиному внеску у розмірі 10905,18 гривень, яка сплачена відповідно до квитанції АТ КБ Приватбанк від 08.06.2021 в сумі 12264,69 гривень на рахунок Галицького ВДВС у м. Львові, в призначенні платежу якого зазначено: «оплата зг. ВП 65599748 ФОП ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 », що свідчить про те, що в Галицькому ВДВС у м. Львові на примусовому виконанні перебувала вимога про сплату боргу з єдиного внеску.
Згідно інтегрованої картки платника податку, 10.06.2021 зараховано стягнення в межах виконавчого провадження в сумі 10905,18 гривень.
Відповідно частин 10, 11 статті 25 Закону №2464-VI на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу. Податковий орган застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції серед інших: у разі ухилення від взяття на облік або несвоєчасного подання заяви про взяття на облік платниками єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», накладається штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум; за донарахування податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.
Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 врегульовує застосування окремих положень порядку нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон) та визначає процедуру нарахування і сплати фінансових санкцій та стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів податковими органами (далі - Інструкції № 449).
Пункт 3 розділу VІ Інструкції № 449 встановлює, що податкові органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску податковими органами; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним податковим органом протягом 15 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.
Податковий орган надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у пункті 1 статті 4 Закону, протягом 20 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Під частковим зменшенням суми недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованості зі сплати фінансових санкцій) для цілей цього пункту вважається зменшення загальної суми боргу (недоїмки) з єдиного внеску, яка включає нараховані та несплачені суми єдиного внеску (фінансових санкцій) за останній календарний місяць, в якому відбулось таке зменшення.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційно-телекомунікаційних систем ДПС (далі - ІТС) на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) крім загальних реквізитів має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.
Відповідно до підпункту 2.2 пункту 2 розділу VІІ Інструкції № 449 за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення починаючи з 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум. При цьому складається рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за формою згідно з додатком 12 до цієї Інструкції.
Розрахунок фінансової санкції здійснюється на підставі даних ІТС.
При застосуванні штрафів, зазначених у цьому підпункті, приймається одне рішення на всю суму сплаченої (погашеної) недоїмки, незалежно від періодів та кількості випадків сплати за вказані періоди.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За приписами статті 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями статті 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Доводи апелянта стосовно того, що обчислення єдиного внеску здійснюється лише на підставі акту перевірки, що є безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення на думку колегії суддів є безпідставними та не відповідають вимогам Інструкції №449, яка прийнята саме на виконання вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що оскільки сума боргу (недоїмки) по сплаті єдиного внеску в сумі 10905,18 гривень була сплачено несвоєчасно, що не заперечується апелянтом та підтверджується наявними в справі доказами, а саме - 10.06.2021, а тому відповідачем правомірно було прийнято рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №1992/13-01-24-07 від 07.02.2022 та визначальним для вирішення дпї справи є встановлення фактів несплати (несвоєчасної) сплати позивачем ЄСВ на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу щодо платника ЄСВ ФОП ОСОБА_1 .
Таким чином, враховуючи вищенаведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, а судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановою Верховного Суду від 28.04.2023 у справі № 580/2947/19, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Посилання апелянта на постанову Верховного Суду України від 27.01.2015 у справі №21-425а14, постанови Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №818/399/17, від 25.07.2019 у справі №826/13000/18 не є подібними як даній справі в якій позивачка оскаржує рішення відповідача №1992/13-01-24-07 від 07.02.2022 щодо застосування штрафу у розмірі 3677,65 гривень та нарахування пені у розмірі 5797,86 гривень щодо єдиного внеску.
Суд не приймає доводи скаржника, які ґрунтуються на висновках рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23.05.2019 у справі №340/453/19, оскільки таке було скасоване постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 24.09.2019, також тільки постанови Верховного Суду згідно частини 5 статті 242 КАС України повинні застосовуватись судом.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2022 року у справі №380/9164/22 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Гуляк
Р.Й. Коваль