справа№380/7185/23
08 червня 2023 року м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Коморного О.І. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Начальника 3 групи інспекторів прикордонного контролю інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) старшого лейтенанта Костянтина Рущин про визнання протиправним і скасування рішення.
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:
- визнати протиправним і скасувати рішення державної прикордонної служби від 05.04.2023р. прийнятого начальником 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби «Краківєць» (тип А) старшим лейтенантом - Рущиним Костянтином, про відмову позивачу у перетині ним державного кордону на виїзд з України.
- визнати право позивача на перетин державного кордону на виїзд з України в період військового стану.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що надав відповідачу всі необхідні документи для перетину державного кордону, однак, відповідачем прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону як громадянину України, який досяг 16-річного віку від 05.04.2023, що на думку позивача є протиправним. Просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 11.04.2023 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
У поданому суду відзиві відповідач проти позову заперечує, просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. По суті позовних вимог вказує, що в ході перевірки документів встановлено відсутність документу, який би посвідчував приналежність позивача до категорії осіб, які звільненні від мобілізації та підпадають під дію Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 року № 57 (у редакції, на час виникнення спірних відносин). Просить суд відмовити в задоволенні позову.
Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на позов, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та
встановив:
ОСОБА_1 , 05.04.2023 при перетині кордону України, як батько, з яким визначено місця проживання дитини, на пропускному пункті «Краківець» (тип - А) надав наступні документи:
- Закордонний Паспорт громадянина України № НОМЕР_2 , виданого 15.07.2016.
- Свідоцтво від 23.06.2009р. про народження сина - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2
- Ухвала Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07.10.2022, про визначення місце проживання сина ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком.
- Лист ЦМРТК та СП від 21.11.2022 про відстрочку від мобілізації.
За результатами проходження прикордонного контролю позивачу відмовлено в перетинанні державного контролю та видано рішення від 05.04.2023 про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до ч.1 ст.14 Закону України «Про прикордонний контроль» №1710-VI від 05.11.2009 (далі - Закон №1710), іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Відповідно до п.2 Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», військовому командуванню (зокрема, Державні прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України Про правовий режим воєнного стану заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Згідно п.3 Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України Про правовий режим воєнного стану.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України №133/2022 від 14.03.2022 продовжений строк дії воєнного стану з 05 год 30 хв 26.03.2022 строком на 30 діб. Цей Указ затверджений Законом України від 15.03.2022.
Указом Президента України №259/2022 від 18.04.2022 продовжено строк дії воєнного стану з 05 год 30 хв 25.04.2022 строком на 30 діб. Цей Указ затверджений Законом України №2212-IX від 21.04.2022.
Указом Президента України №341/2022 від 17.05.2022 продовжено строк дії воєнного стану з 05 год 30 хв 25.05.2022 строком на 90 діб. Цей Указ затверджений Законом України №2263-IX від 22.05.2022.
Указом Президента України №573/2022 від 12.08.2022 продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. Цей Указ затверджений Законом України № 2500-IX від 15.08.2022.
Указом Президента України № 757/2022 від 07.11.2022 продовжений строк дії воєнного стану з 05 год 30 хв 21.11.2022 строком на 90 діб. Цей Указ затверджений Законом України №2738-IX від 16.11.2022.
29.12.2021 Кабінет Міністрів України відповідно до п.6 ч.1 ст.8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» своєю постановою №1455 затвердив Порядок встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан (далі - Порядок №1455, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає процедуру встановлення заходів особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або її окремих місцевостях, де введено воєнний стан (далі - особливий режим), що здійснюються військовим командуванням разом з військовими адміністраціями (у разі їх утворення) самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (п.1 Порядку №1455).
Згідно п.2 Порядку №1455, правовою основою встановлення та здійснення заходів особливого режиму є Конституція України, Закон України Про правовий режим воєнного стану та Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях.
Встановлення особливого режиму здійснюється військовим командуванням на підставі Указу Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях (п.4 Порядку №1455).
Відповідно до п.8 Порядку №1455, перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Отже, під час дії на території України воєнного стану, чоловік віком від 18 до 60 років є таким, якому заборонено виїзд за територію України, і саме він повинен надати Державній прикордонній службі документи, відповідно до яких він має право виїхати за межі території України.
Державна прикордонна служба України неодноразово повідомляла, що на період дії правового режиму воєнного стану Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 Про введення воєнного стану в Україні виїзд за межі країни громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років забороняється. Всі громадяни, які підпадають під виключення, повинні мати необхідні документи для підтвердження.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-ХІІ від 21.10.1993 (далі - Закон №3543, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно ч. 1 ст. 23 Закону №3543, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані : заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров'я на термін до шести місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії); жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років; жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років; жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років; жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину, хвору на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитину, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність; жінки та чоловіки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю I чи II групи; усиновителі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, на утриманні яких перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, віком до 18 років; зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду; які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи; опікуни особи з інвалідністю, визнаної судом недієздатною; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю I групи; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд; народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим; працівники органів військового управління (органів управління), військових частин (підрозділів), підприємств, установ та організацій Міністерства оборони України, Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Національної поліції України, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, Державної виконавчої служби України, Управління державної охорони України; інші військовозобов'язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.
Особи з інвалідністю, а також особи, зазначені в абзацах четвертому - дванадцятому частини першої цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою і тільки за місцем проживання.
Призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також : здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти; наукові і науково-педагогічні працівники закладів вищої та фахової передвищої освіти, наукових установ та організацій, які мають вчене звання та/або науковий ступінь, і педагогічні працівники закладів професійної (професійно-технічної) освіти, закладів загальної середньої освіти, за умови що вони працюють відповідно у закладах вищої чи фахової передвищої освіти, наукових установах та організаціях, закладах професійної (професійно-технічної) чи загальної середньої освіти за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки; жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час проведення антитерористичної операції з числа : військовослужбовців або працівників утворених відповідно до законів України військових формувань, що захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення; працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення антитерористичної операції та загинули або пропали безвісти під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах та у період її проведення; осіб, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, за умови що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів; осіб, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, але в подальшому такі добровольчі формування не були включені до складу утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, і виконували завдання антитерористичної операції у взаємодії з утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами.
Особи, зазначені в абзацах четвертому - восьмому частини другої цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою.
Не підлягають призову на військову службу під час часткової мобілізації протягом шести місяців з дня звільнення з військової служби військовозобов'язані з числа громадян, які проходили військову службу за призовом під час мобілізації та були звільнені зі служби у запас (крім військовослужбовців, зарахованих на службу у військовому оперативному резерві першої черги). Такі особи у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їх згодою.
Станом на час виникнення спірних у даній справі відносин в Україні діяв воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством.
Суд зазначає, що законом передбачена і відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, яка надається військовозобов'язаним. Зокрема, така надається жінкам та чоловікам, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Отже, обмеження щодо заборони виїзду за межі України на період дії правового режиму воєнного стану не застосовуються до чоловіків, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
При цьому, така особа при перетині державного кордону на виїзд з України в пункті пропуску повинна надати, крім паспортних документів, і документи, які б підтверджували її право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, зокрема, факт самостійного виховання дитини віком до 18 років.
Щодо наданих позивачем документів, які він вважає достатніми для виїзду за межі України в умовах воєнного стану, суд зазначає наступне.
Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» №3854-ХІІ від 21.01.1994 (далі - Закон №3854, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.
Відповідно до статті 2 Закону №3854, документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в'їзд в Україну, є : паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в'їзд в Україну).
У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій цієї статті, для виїзду з України і в'їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.
Перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону (ст.3 Закону №3854).
Постановою Кабінету Міністрів України №57 від 17.01.1995 були затверджені Правила перетинання державного кордону громадянами України.
Пунктом 2 Правил №57 передбачено, що у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Відповідно до абз. 13 п. 23 Правил №57, виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону.
При цьому, в разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану рішення щодо надання дозволу на виїзд за межі України особі чоловічої статі, яка супроводжує дитину, яка не досягла 16-річного віку, приймається з урахуванням приналежності супроводжуючої особи до переліку категорій осіб, які звільнені від військової служби та мобілізації, за наявності у неї підтвердних документів.
У зв'язку з введенням в Україні правового режиму воєнного стану відповідно до Указу Президента №64/2022 та на виконання вимог Закону №389, Адміністрація Державної прикордонної служби України листом №23-6855/0/6-22-Вих від 17.03.2022 «Щодо порядку організації виїзду за кордон на період дії правового режиму воєнного стану органам Держприкордонслужби» надано відповідні роз'яснення.
Відповідно до п.п.4 п.3 вищевказаного листа, обмеження щодо заборони на період дії правового режиму воєнного стану виїзду за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років не застосовуються до осіб, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Підтверджуючими документами можуть бути, зокрема, свідоцтво про народження дитини (дітей) + свідоцтво про смерть матері дитини/рішення суду про позбавлення матері батьківських прав/визнання безвісти відсутньою/рішення суду про розлучення з визначення місця проживання з батьком.
Таким чином, особа чоловічої статі, яка супроводжує дитину, яка не досягла 16-річного віку при перетині державного кордону на виїзд з України в пункті пропуску повинна надати, крім паспортних документів, документи, які б підтверджували її право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, зокрема факт самостійного виховання дитини віком до 18 років.
Суд зазначає, що станом на день винесення оспорюваного рішення позивач не підпадав під категорії чоловіків, яким дозволено виїзд за межі території України. Позивачем належних чином оформлених документів на спростування заборони виїзду під час мобілізації, не надано, а поданий позивачем при перетині державного кордону на виїзд з України ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07.10.2022, про визначення місце проживання сина ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком, не є безумовним доказом того, що він як батько самостійно виховує свою неповнолітню дитину, оскільки рішення суду про розлучення позивачем відповідачеві не подано, як і не подано до суду.
Згідно ч.4. п.3 Розпорядження, оформленого Листом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 17.03.2022р. щодо порядку організації виїзду закордон на період дії правового режиму воєнного стану: обмеження щодо заборони на період дії правового режиму воєнного стану виїзду за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років не застосовуються до осіб, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років. Підтверджуючими документами можуть бути: свідоцтво про народження дитини (дітей) + свідоцтво про смерть матері дитини / рішення суду про позбавлення матері батьківських прав / визнання безвісти відсутньою / рішення суду про розлучення з визначення місця проживання з батьком.
Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не надано доказів про розірвання шлюбу між позивачем та його дружиною.
Ухвалою Жовтневого суду м. Дніпропетровська від 07.10.2022 затверджено мирову угоду, якою визначено місце проживання дитини ОСОБА_2 , однак вказаною ухвалою не затверджувалася угода про розірвання шлюбу.
Жодних доказів того, що шлюб розірваний, позивачем не надано ні відповідачеві ні суду.
Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 Сімейного Кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно ч. 4 ст. 157 Сімейного Кодексу України, батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ч.1 ст.160 Сімейного Кодексу України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Суд зазначає, що розірвання шлюбу, здійснення батьківських прав та виконання обов'язків батьків жодним чином не підтверджує факту самостійності виховання дитини одним із батьків, оскільки нормами СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, які тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч.1 ст.14, ч.1 ст.15 СК України).
Відтак, суд дійшов висновку, що позивачем під час здійснення перетину кордону не було надано представнику прикордонної служби документів, які б свідчили про встановлення певного юридичного факту (свідоцтва про смерть) чи рішення суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім, про розірвання шлюбу), або свідоцтва про розірвання шлюбу (витягу), які підтверджують те, що права та обов'язки у даному випадку матері щодо дитини є припиненими і свідчать про те, що позивач здійснює самостійне виховання дитини віком до 18 років.
Додатково суд зазначає, що оспорюване рішення про заборону виїзду є разовим і при пред'явленні позивачем документів, які надають право на виїзд з України, таке рішення жодним чином не створить перешкод для перетину позивачем кордону України за наявності на це законних підстав.
Зважаючи на висновок суду про правомірність оскарженого рішення, похідна позовна вимога також не підлягає задоволенню.
Доказами в адміністративному судочинстві відповідно до ч.1 ст.72 КАС України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Докази суду надають відповідно до ч.3 ст.77 КАС України учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Предметом доказування відповідно до ч.2 ст. 73 КАС України є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.
У відповідності до вимог ст.139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ухвалив:
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Начальника 3 групи інспекторів прикордонного контролю інспекторів прикордонної служби «Краківець» (тип А) старшого лейтенанта Костянтина Рущин про визнання протиправним і скасування рішення - відмовити повністю.
2. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 08.06.2023
Суддя Коморний О.І.