05 червня 2023 року Справа № 160/6327/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Юркова Е.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
30.03.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з вимогами:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) у перерахунку пенсії з врахуванням у потрійному розмірі до стажу час заслання (перебування на спецпоселенні) з 27.10.1942 по 16.12.1956 р.;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії ОСОБА_1 та невиплати підвищення пенсії, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 01.12.2022 р. у потрійному розмірі до стажу ОСОБА_1 час заслання (перебування на спец поселенні) з 27.10.1942 по 16.12.1956 р.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 01.12.2022 р. перерахунок підвищення пенсії ОСОБА_1 відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 01.12.2022 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з врахуванням зарахованого у потрійному розмірі до стажу часу заслання (перебування на спец поселенні) з 27.10.1942 по 16.12.1956 р. та підвищення пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з розрахунку 50 відсотків мінімальної пенсії за віком.
В обґрунтування позову позивач посилається на протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії з врахуванням у потрійному розмірі до стажу час заслання (перебування на спецпоселенні) з 27.10.1942 по 16.12.1956 р. та щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії ОСОБА_1 та невиплати підвищення пенсії, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.04.2023 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
25.04.2023 року (вх.№7837/23) до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що ОСОБА_1 розраховано розмір пенсії у відповідності до норм чинного законодавства, з урахуванням усіх доплат, надбавок, підвищень та компенсацій, про що зазначено в листі «Про надання відповіді» від 01.03.2022 р. №6978-3666/Г-01/8-0400/23. Розмір пенсійної виплати станом на 01.03.2023 р. складає 5395,59 грн., у тому числі: 4382,42 грн. - основний розмір пенсії за віком (9978,87 грн*0,43917); 376,74 грн. - доплата за 18 років понаднормового стажу (2093 грн*18%); 66,43 грн. - підвищення дітям війни відповідно до пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 р. №112; 570,00 грн. - компенсаційна виплата особам, які досягли 80-річного віку. Вказано, що пунктом 13 висновку Національної комісії з реабілітації про визнання реабілітованою особи, репресованої за рішення іншого репресованого органу (далі - Висновок) передбачено, що згідно з копією довідки УМВС рф по Ульянівській обл. від 23.07.2019 № 8/А/263 ОСОБА_2 , 1907 р.н., на основі розпорядження Ради народних комісарів СРСР від 21.10.1941, як етнічний німець був мобілізований 27.10.1942 Ульяновським ГВК Куйбишевської (нині Ульянівської обл. в «робітничі колони НКВС СРСР» ОСОБА_2 знаходився на спецпоселенні до 16.12.1956. У матеріалах є інформації, що ОСОБА_1 перебував з батьком на спецпоселенні, зокрема, навчався в середній школі с. Пашія (Молотовська обл., РРФСР), яку закінчив у 1952 році. З огляду на те, що ОСОБА_2 перебував на спецпоселенні разом із репресованим батьком, Національна комісія з реабілітації прийшла до висновку, що заявник - ОСОБА_2 1937 р.н., підлягає визнанню реабілітованим. Тоді як відповідно до пункту 9 Висновку Регіональна комісія з реабілітації при Дніпропетровській обласній державній адміністрації пропонувала визнати ОСОБА_2 потерпілим від репресій Оскільки згідно Висновку ОСОБА_2 є членом сім'ї, яка була виселена на спецпоселення, та з часом реабілітована, для зарахування безпосередньо позивачу до страхового стажу періоду проживання на спецпоселенні у потрійному розмірі немає правових підстав.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком, обчислену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Судом встановлено, що позивачем отримано посвідчення від 08.12.2022 року серії НОМЕР_2 , видане Центральним управлінням соціального захисту населення Дніпровської міської ради у Центральному районі, як особі, яка має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
31.01.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з питань пенсійного забезпечення щодо зарахування у потрійному розмірі до стажу часу заслання (перебування на спецпоселенні) та проведення перерахунку пенсії у відповідності до норм чинного законодавства.
Листом «Про надання відповіді» від 01.03.2023 року №6978-3666/Г-01/8-0400/23 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило ОСОБА_1 , зокрема, що з 01.03.2023 розрахунок пенсійної виплати позивача приведено у відповідність згідно чинного законодавства та встановлено одне підвищення відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмір 66 грн. 43 коп.
Також вищевказаним листом позивача повідомлено, що розмір пенсійної виплати станом на 01.03.2023 складає 5395,59 грн., у тому числі:
4382,42 грн. - основний розмір пенсії за віком (9978,87 грн*0,43917);
376,74 грн. - доплата за 18 років понаднормового стажу (2093 грн*18%);
66,43 грн. - підвищення дітям війни відповідно до пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 №112;
570,00 грн. - компенсаційна виплата особам, які досягли 80-річного віку.
Водночас щодо зарахування до стажу періоду заслання у потрійному розмірі зазначено, що пунктом 13 Висновку Національної комісії з реабілітації про визнання реабілітованою особи, репресованої за рішенням іншого репресованого органу (далі - Висновок) визначено, що згідно з копією довідки УМВС РФ по Ульянівській обл. від 24.07.2019 №8/А/263 ОСОБА_2 1907 р.н., на основі розпорядження Ради народних комісарів СРСР від 21.10.1941, як етнічний німець, був мобілізований 27.10.1942 Ульяновським ГВК Куйбишевської (нині Ульянівської) обл. в «робітничі колони НКВС СРСР». ОСОБА_2 був на спецпоселенні до 16.12.1956. В свою чергу, ОСОБА_1 перебував з батьком на спецпоселенні, зокрема, навчався в середній школі с.Пашія (Молотовська обл., РРФСР), яку закінчив у 1952 році. Враховуючи, що ОСОБА_1 є членом сім'ї, яка була виселена на спецпоселення, та з часом реабілітована, для зарахування безпосередньо Позивачу до страхового стажу періоду проживання на спецпоселенні у потрійному розмірі немає правових підстав. Оскільки ОСОБА_1 не є репресованою особою у розумінні пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ), відтак відсутні правові підстави для підвищення призначеної пенсії на 50 відсотків.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З метою відновлення історичної справедливості, встановлення порядку реабілітації репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, відновлення їхніх політичних, соціальних, економічних та інших прав, визначення порядку відшкодування шкоди, завданої таким особам унаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів прийнято Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» №962-XII від 17.04.1991.
Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 13 березня 2018 року № 2325-VIII, який набрав чинності 05 травня 2018 року, внесено зміни до Закону № 962-ХІІ, зокрема, назву, преамбулу і статтю 1 викладено в новій редакції. З цього часу Закон має назву «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
Відповідно до положень статті 1-1 Закону № 962-XII репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю і були пов'язані спільним побутом.
Згідно із статтями 1-2 Закону № 962-XII реабілітованими визнаються особи, зокрема, стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів.
Статтею 13 Закону № 962-XII визначено, що потерпілими від репресій визнаються: 1) чоловік або дружина репресованої особи, який/яка на момент здійснення репресії перебували у шлюбі з репресованою особою; 2) діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена; 3) інші особи, які на момент здійснення репресії спільно проживали, були пов'язані спільним побутом з репресованою особою або перебували на утриманні репресованої особи.
Відповідно до пункту 1 статті 14 Закону № 962-XII цей Закон у частині визнання реабілітованими, потерпілими від репресій поширюється на осіб, зазначених у статтях 1-2, 1-3 цього Закону, якщо репресії стосовно таких осіб були здійснені на території України.
При цьому, наведена стаття передбачає, що норми статей 5 і 6 цього Закону поширюються на громадян України, крім випадків, передбачених частиною дев'ятою статті 6 цього Закону.
Стаття 4 вказаного Закону передбачає поновлення реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Відповідно до статті 6 Закону №962-XII реабілітованим громадянам відповідно до статті 1 цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Аналогічна за змістом пільга для реабілітованих осіб, передбачена статтею 58 Закону №1788-ХІІ, за приписами якої громадянам, необгрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.
Аналіз наведених вище положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що особи, які були примусово виселені з місця їх постійного проживання в Україні до спецпоселення у іншу місцевість (заслання), внаслідок визнання їх позасудовим органом соціально небезпечними чи соціально шкідливими з політичних чи ідеологічних мотивів (соціальний мотив), які в подальшому були реабілітовані, мають право на зарахування до їх трудового стажу періоду перебування у засланні у потрійному розмірі.
При цьому наведені вище положення законодавства не ставлять у залежність набуття особою вказаного права від її віку або статусу (репресована особа або потерпіла від репресій), оскільки у даному випадку мова йде про права реабілітованих осіб.
Відповідно до пункту 5 статті 2 Закону № 962-XII формами репресій визнаються, зокрема, заслання.
Направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку - застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв'язках з так званими «ворогами народу», у приналежності до політичних партій тощо.
Слід зауважити, що в межах спірних правовідносин Відповідач не ставить під сумнів право позивача на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій», однак вказує, що позивач не належить до категорії репресованих осіб, а є членом сім'ї (дитиною) репресованої особи.
Спір у цій справі стосується, у тому числі, зарахування позивачу, який зазнав репресій та є реабілітованим, часу заслання (виселення на спецпоселення) з 27.10.1942 по 16.12.1956 у потрійному розмірі в стаж для призначення пенсії, що впливає на його права як пенсіонера.
З цього приводу суд вважає помилковими доводи відповідача про те, що обчислення у потрійному розмірі часу заслання поширюється виключно на репресованих осіб, яких у подальшому було реабілітовано, та не поширюється на членів сімей репресованих осіб, яких у подальшому було реабілітовано, оскільки позивач ОСОБА_1 разом зі своєю сім'єю був примусово виселений на спецпоселення, тобто відповідно до статті 1 Закону №962-ХІІ перебував у засланні (з 27.10.1942 по 16.12.1956), та набув статусу реабілітованої особи та потерпілого від політичних репресій, що підтверджується відповідним посвідченням, відтак відповідно до частини першої статті 6 Закону №962-ХІІ, статті 58 Закону №1788-XII має право на зарахування у потрійному розмірі до його стажу, що дає право на призначення пенсії, періоду перебування у засланні.
За таких обставин відповідачем протиправно не зараховано у потрійному розмірі до стажу ОСОБА_1 час заслання (перебування на спецпоселенні) з 27.10.1942 року по 16.12.1956 року.
Щодо вимоги про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії ОСОБА_1 та невиплати підвищення пенсії, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, суд зазначає про таке.
Відповідно до пункту «г» частини 1 статті 77 Закону №1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Також відповідно до статті 47 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» усі види пенсій, що призначені відповідно до цього Закону, додатково підвищуються пенсіонерам, які зазнали репресій і в подальшому були реабілітовані, - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Наявність такого права гарантується статтею 46 Конституції України.
Як було зазначено вище, пунктом 13 Висновку Національної комісії з реабілітації про визнання реабілітованою особи, репресованої за рішенням іншого репресованого органу (далі - Висновок) встановлено, що згідно з копією довідки УМВС РФ по Ульянівській обл. від 24.07.2019 №8/А/263 ОСОБА_2 1907 р.н., на підставі розпорядження Ради народних комісарів СРСР від 21.10.1941, як етнічний німець, був мобілізований 27.10.1942 Ульяновським ГВК Куйбишевської (нині Ульянівської) обл. в «робітничі колони НКВС СРСР». ОСОБА_2 був на спецпоселенні до 16.12.1956. В свою чергу, ОСОБА_1 перебував з батьком на спецпоселенні, зокрема, навчався в середній школі с.Пашія (Молотовська обл., РРФСР), яку закінчив у 1952 році.
Згідно з копією свідоцтва про народження, ОСОБА_1 народився 1937 році в Ульяновську (РРФСР), батьки - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Таким чином, ОСОБА_1 підлягає визнанню реабілітованим, оскільки перебував на спецпоселенні разом із репресованим батьком.
У відповідності до положень чинного законодавства, які регламентують діяльність органів Пенсійного фонду України, останні не вправі змінювати, тлумачити на свій розсуд чи в будь-який інший спосіб коригувати рішення відповідних компетентних органів, які прийняті на виконання Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», навіть у випадку, коли такі рішення породжують відповідні обов'язки для пенсійних органів
Аналізуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскільки позивач зазнав репресій (перебував в місцях спецпоселення в сім'ї репресованих) і в подальшому був реабілітований, останній має право на додаткове підвищення пенсії призначеної згідно Закону №1788-XII на 50%.
Відповідно до пункту 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1, днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.
З матеріалів пенсійної справи вбачається, що вперше позивач звернувся до пенсійного фонду з заявою про перерахунок пенсії, відповідно до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з відповідним пакетом документів 01.02.2023 року.
Таким чином, така позовна вимога підлягає частковому задоволенню, а саме: з моменту звернення позивача про виплату підвищення до пенсії, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, тобто з 01.02.2023 року.
Отже, судом встановлено, що відповідач, відмовивши у здійсненні перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_1 у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком, відповідно до приписів Закону № 1788-XII, порушив права та інтереси позивача на належне пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2023 року, та невиплаті підвищення пенсії як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно статті 77 Закону № 1788-XII протиправними, та, як наслідок, зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату підвищення пенсії у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно статті 77 Закону №1788-XII, починаючи з 01.02.2023 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У свою чергу, суд перевіряє, зокрема, чи діяв ПФУ обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, Набережна Перемоги, буд. 26; ІК в ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії з врахуванням у потрійному розмірі до стажу час заслання (перебування на спецпоселенні) з 27.10.1942 року по 16.12.1956 рік.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії ОСОБА_1 та невиплати підвищення пенсії, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати з 01.02.2023 року у потрійному розмірі до стажу ОСОБА_1 час заслання (перебування на спец поселенні) з 27.10.1942 року по 16.12.1956 рік.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 01.02.2023 року перерахунок підвищення пенсії ОСОБА_1 , відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 01.02.2023 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з врахуванням зарахованого у потрійному розмірі до стажу часу заслання (перебування на спец поселенні) з 27.10.1942 року по 16.12.1956 рік та підвищення пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з розрахунку 50 відсотків мінімальної пенсії за віком.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 05 червня 2023 року.
Суддя Е.О. Юрков