Справа № 536/518/22
Провадження № 2/536/61/23
25 квітня 2023 року м. Кременчук
Кременчуцький районний суд Полтавської області в складі:
головуючого судді - Колотієвського О.О.,
за участю секретаря судового засідання - Коваль В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
Позов обґрунтовано зокрема тим, що 23 лютого 2021 року між ОСОБА_1 (Позикодавець) та ОСОБА_2 (Позичальник) було укладено договір позики, який був підписаний у присутності наших дружин. Відповідно з умовами вказаного договору відповідач отримав від позивача суму грошових коштів у розмірі 10 000 (десять тисяч) доларів США (що на день написання позовної заяви складає за офіційним курсом НБУ (за 1 долар -27,9304 грн.) становить 279304 (двісті сімдесят дев'ять тисяч триста чотири ) грн. 00 коп., зі сплатою процентів за користування грошовими коштами в розмірі 10 % від суми позики щомісячно, що в грошовому вираженні становить 1000 дол. США на місяць. Факт отримання відповідачем грошових коштів підтверджується його підписом у розписці від 23,02.2021 року.
Відповідно умов зазначених у розписці, кінцевий строк повернення позики 23 червня 2021 року. На день написання позовної заяви відповідач свої зобов'язання не виконав.
Позивачем до звернення з позовом до суду неодноразово на адресу боржника направлялись рекомендовані листи з досудовими повідомленнями претензіями з вимогою сплатити суму боргу з урахуванням заборгованості, проте відповідачем вказані листи були залишені поза увагою.
Договором від 23.02.2021р. строк повернення позики був встановлений 23.06.2021р. і таке зобов'язання зводиться до сплати грошей, отже, є грошовим зобов'язанням, висновок щодо наявності між сторонами грошових зобов'язань, які належним чином не виконані, що дає підстави для стягнення на користь позивача інфляційних витрат за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми, які входять до складу грошового зобов'язання, оскільки боржник зобов'язаний відшкодувати інфляційні витрати від знецінення неповернутих коштів за час виконання рішення суду про стягнення суми.
З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають до повного задоволення та з відповідача на користь позивача необхідно стягнути борг за договором позики від 23 лютого 2021 року в сумі 748301,10 гри.
На підставі вищевикладеного просив суд ухвалити рішення, яким:
- стягнути з ОСОБА_2 , місце проживання АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 борг за договором позики від 23 лютого 2021 року із врахуванням інфляції в сумі 748301,10 грн., що складаються з наступних сум 292549 (сума боргу) гривень сума основного боргу, 10% на місяць на суму боргу, що становить 441750 грн.; 14002,10 (штрафні санкціі) гривень сума 3% річних.
Крім цього, 12.10.2022 року, позивачем надіслано електронною поштою до суду уточнену позовну заяву (збільшення позовних вимог), яка не підписана електронним цифровим підписом.
Згідно з част. 1, 2 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб'єктами електронного документообігу. Саме накладання електронного підпису завершує створення електронного документа.
Таким чином, без накладеного електронного цифрового підпису електронний документ не може вважатися створеним і тому не може розглядатися судом, тому не приймається до уваги при розгляді справи.
У відзиві на позов відповідач визнав позовні вимоги частково, не погодившись з сумою коштів пред'явлених для стягнення, обґрунтувавши свою позицію зокрема тим, що він частково сплачував кошти позивачу, які останній не врахував при розрахунку, а саме сплачував на картковий рахунок ОСОБА_1 та його дружини, та надав копії платіжних доручень про перерахування коштів на суму 7 914, 07 грн, а саме:
-Копія платіжного доручення №Р24АР24А1598177471С6433 від 10.10.2021 на суму 4 500,00 грн.;
-Копія платіжного доручення №Р24АР24А8279349б2С70202 від 21.12.2021 на суму 2814.07 грн.;
-Копія платіжного доручення №Р24АР24А1123859445С4435 від 15.04.2021 на суму 600,00 грн.
Також вказав, що не погоджується з нарахованими відсотками, оскільки позивач має право на стягнення відсотків в межах строку кредитного договору, тобто за 4 місяці, а саме:
за період з 23.02.2021 -23.03.2021- 1000,00 дол США;
за період з 23.03.2021-23.04.2021- 1000,00 дол. США;
за період з 23.04.2021-23.05.2021 -1000,00 дол. США;
за період з 23.05.2021-23.06.2021- 1000,00 дол. США.
Крім того вказав, що вимога щодо інфляційних витрат на суму боргу є повністю безпідставною, оскільки позика надавалася в іноземній валюті, а саме в доларах і жодної прив'язки до національної валюти - гривні не було.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги.
Представник відповідача просив суд задовольнити позов частково з урахуванням обставин викладених у відзиві на позову.
Суд, дослідивши матеріали справи та докази, дійшов наступного висновку.
Так судом встановлено та не заперечується сторонами, що 23 лютого 2021 року між ОСОБА_1 (Позикодавець) та ОСОБА_2 (Позичальник) було укладено договір позики, який був підписаний у присутності їх дружин. Відповідно з умовами вказаного договору відповідач отримав від позивача суму грошових коштів у розмірі 10 000 (десять тисяч) доларів США (що на день уточнення позовної заяви (17.10.2022 р.) складає за офіційним курсом НБУ (за 1 долар -36,5686 грн.) становить 365 686 грн. що не заперечується відповідачем.
Так, позивач просить стягнути з відповідач 10 % від суми позики щомісячно, розраховуючи з дня підписання розписки по день пред'явлення уточнених позовних вимог, що заперечується відповідачем, оскільки позивач має право на стягнення відсотків в межах строку кредитного договору, тобто за 4 місяці, а саме:
за період з 23.02.2021 -23.03.2021- 1000,00 дол США;
за період з 23.03.2021-23.04.2021- 1000,00 дол. США;
за період з 23.04.2021-23.05.2021 -1000,00 дол. США;
за період з 23.05.2021-23.06.2021- 1000,00 дол. США.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За умовами договору позики сторони погодили, що позика та нараховані проценти повинні бути повернуті позичальником до 23 червня 2021.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії. договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
Згідно з приписами частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили- строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
Відповідно до наданої позивачем копії розписки вбачається, що сторони строк договору окремо не визначили, а погодили строк надання позики.
Так, згідно з досягнутої сторонами домовленістю сума позики з нарахованими на неї процентами повинна була повернута до 23 червня 2021, і отже, починаючи з 24 червня 2021 року, Відповідач мав обов'язок незалежно, від пред'явлення вимоги Позивачем повернути всю заборгованість за договором.
Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі, відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Позикодавець не вправі нараховувати проценти за користування позикою після закінчення строку повернення позики. Права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Такого висновку дійшов Верховний Суд у справі №520/16880/14-цвід 08.05.2019.
Суд погоджується з позицією відповідача з огляду на те, що з тексту розписки вбачається, що повернення коштів повинно відбутися до 23.06.2021 року з 10% в місяць. Відсотки зобов'язується сплачувати кожен місяць. З аналізу вказаних умов, судом встановлено, що умови позики визначені як сплата відсотків на суму кредиту протягом строку дії договору. Розписка не містить умов щодо сплати відсотків по день повернення коштів або пред'явлення вимоги, тому суд вважає, що до стягнення слід присудити відсотки за 4 місяці, тобто 4000 дол.США.
Крім цього, позивач просив суд стягнути з відповідача 237 659,55 (інфляційне збільшення) гривень сума інфляційних втрат; з чим відповідач не погоджується.
Суд, надуючи оцінку вказаним вимогам, приходить такого висновку.
За змістом статті 1 Закону "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. і
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Норми частини другої статті 625 ЦК щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях. Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 3 березня 2021 року у справі № 130/2604/18.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Норми частини другої статті 625 ЦК щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Разом із тим у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 1 березня 2017 року у справі 6-284цс17.
Тому суд вважає вимоги про стягнення інфляційних витрат безпідставною.
Щодо стягнення 3% річних на суму заборгованості, суд вважає, оскільки боржник прострочив зобов'язання на загальну суму 511 960 грн. 40 копійок, тому 3% річних розраховується наступним чином.
Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Період розрахунку: з 23.02.2021 року по 31.12.2021 року - 312 днів
[Проценти] = 14000 дол.США. (сума боргу) ? 3,000% (процентна ставка) / 100% ? 312 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 359,01 дол.США.
Період розрахунку: з 01.01.2022 року по 17.10.2022 року - 290 днів
[Проценти] = 14000 дол.США. (сума боргу) ? 3,000% (процентна ставка) / 100% ? 290 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 333,70 дол.США.
Разом: 602 дні, що становить 692,71 дол.США.
Крім цього, відповідач вказував, що він частково сплачував кошти позивачу, на підтвердження чого надав суду:
1) копію платіжного доручення №Р24АР24А1598177471С6433 від 10.10.2021 на суму 4 500,00 грн.;
2) копію платіжного доручення №Р24АР24А8279349б2С70202 від 21.12.2021 на суму 2814.07 грн.;
3) копію платіжного доручення №Р24АР24А1123859445С4435 від 15.04.2021 на суму 600 грн. Ця обставина не заперечується представником позивача.
Переховуючи суму погашеного боргу в доларовий еквівалент, суми погашення боргу становить:
1. курс долару США станом на 10.10.2021 року - 26.3 грн. за 1 дол.США. - 4500/26.3 = 171,10 дол.США.
2. курс долару США станом на 21.12.2021 року - 27,28 грн. за 1 дол.США. - 2814.07/27,28 = 103,15 дол.США.
3. курс долару США станом на 15.04.2021 року - 27,97 грн. за 1 дол.США. - 600/27,97 = 21.45 дол.США.
Отже, сума частково сплаченого боргу становить 295,7 дол.США.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №761/12665/14-ц (провадження №14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18), №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18) та №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18).
Відтак, у справі встановлено, що відповідач договірні зобов'язання перед відповідачем не виконав, а тому за вимогою позивача суд вважає необхідним стягнути на його користь суму грошових коштів з урахуванням сум погашення боргу в розмірі 14 397,01 дол.США.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходив з наступного.
Згідно статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем заявлено майнову вимогу у розмірі 748301.10 грн. що станом на день подання позову еквівалентно 25 582,94 дол.США. по курсу 29.25 грн. за 1 дол.США., позов задоволено на суму 421 112,54 грн. що станом на день подання позову еквівалентно 14 397,01 дол.США. по курсу 29.25 грн. за 1 дол.США, що становить 56,28% задоволених вимог, що дорівнює 4211 грн. 44 коп. судового збору, які суд присуджує до стягнення з відповідача на користь держави.
Керуючись ст. ст. 525, 526, 610, 611, 1046, 1047, 1048, 1049 ЦК України, ст.ст. 76, 141, 258-259, 263-265, 273 ЦПК України,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 14 397,01 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 4211 грн. 44 коп.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду через Кременчуцький районний суд Полтавської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги на рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяО. О. Колотієвський