Номер провадження: 22-ц/813/1419/23
Справа № 521/13732/20
Головуючий у першій інстанції Луняченко В. О.
Доповідач Громік Р. Д.
09.06.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І.,
розглянувши у спрощеному порядку без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 квітня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Державної казначейської служби України, третя особа Головне управління Національної поліції в Одеській області, про стягнення матеріальної та моральної шкоди внаслідок незаконної евакуації транспортного засобу,
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог.
Позивач просив суд першої інстанції стягнути з держави матеріальну шкоду у розмірі 2585,00 грн, та моральну шкоду у розмірі 5000 грн, заподіяну незаконними діями службової особи органу державної влади Департаменту патрульної поліції щодо тимчасового затримання та вилучення транспортного засобу належного позивачу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11 квітня 2020 року інспектором 1 взводу 3 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції Стукаленко О.А. було здійснено огляд та тимчасове затримання транспортного засобу Citroen C4 р/н НОМЕР_1 із направленням його на спеціальний майданчик, внаслідок чого з приводу евакуації автомобілю позивач поніс витрати пов'язані з подачею евакуатора 500,00 грн, завантаження автомобілю на евакуатор 680,00 грн, доставки автомобілю на штраф-майданчик 1000,00 грн, зберігання автомобіля на штрафному майданчику 360,00 грн, оплаченою комісією банку під час здійснення всіх оплат у розмірі 45,00 грн, а також йому заподіяна моральна шкода пов'язана як з самим фактом незаконної евакуації транспорту, накладенням тягаря по отриманню автомобілю власником та необхідності через суд домагатись повернення витрачених коштів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01 квітня 2021 року задоволено частково позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Державної казначейської служби України, третя особа Головне управління Національної поліції в Одеській області, про стягнення матеріальної та моральної шкоди внаслідок незаконної евакуації транспортного засобу. Стягнено з держави через Державну казначейську службу України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 2585,00 (дві тисячі п'ятсот вісімдесят п'ять) гривень у відшкодування матеріальної шкоди завданої незаконним діями службової особи органу державної влади Департаменту патрульної поліції щодо тимчасового затримання та вилучення транспортного засобу. Відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі Департамент патрульної поліції Національної поліції України просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині стягнення матеріальної шкоди та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні даних позовні вимоги, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не враховано той факт, що в наданому акті виконаних робіт по доставці на спеціальний майданчик наведені додаткові послуги, які не прописані законом. Також скаржник вважає, що наданий позивачем розрахунок про відшкодування матеріальної шкоди є завищеним та таким, що не відповідає чинному законодавству, а тому позовні вимоги щодо відшкодування матеріальної шкоди не підлягають задоволенню.
Порядок розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України йдеться про те, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ціна позову у вказаній цивільній справі становить менш ніж сто розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а таким чином, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.
З врахуванням тривалої недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року до серпня 2022 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 14, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення виготовлене 09 червня 2023 року.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що 11 квітня 2020 року рухаючись по вул. Генуезька на належному йому транспортному засобі Citroen C4 р/н НОМЕР_1 ОСОБА_1 здійснив зупинку свого автомобіля серед інших автомобілів на узбіччі дороги (кармані) за адресою вул. Генуезька 24/1 і залишив місце зупинки.
Повернувшись, ОСОБА_1 виявив, що його автомобіль відсутній на зупинці, зателефонувавши 102, позивачу повідомили, що його авто евакуйований на штраф-майданчик №6 по вул. Аеропортівська, 29-в.
Як з'ясувалось інспектором Управління патрульної поліції в м. Одеса Стукаленко О.В. за те, що водій керуючи транспортним засобом «Сitroen С4», н/з НОМЕР_1 , припаркував свій транспортний засіб ближче 30 метрів від посадкового майданчику для зупинки маршрутних транспортних засобів, чим суттєво створював перешкоду іншим учасникам дорожнього руху, 11 квітня 2020 року о 14 год. 05 хв. за участю свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було здійснено акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, та транспортний засіб передано для поміщення на спеціальний майданчик СПД Токарчук, а матеріали передані до управління.
Відповідно до винесеної інспектором Управління патрульної поліції в м. Одеса Свідерко А.І. постанови серія ЕАК №2380940 від 13 квітня 2020 року ОСОБА_1 визнаний винним у здійсненні правопорушення, передбаченого вимогами підпункту е), пункту 15.9 ПДР України та притягнутий до адміністративної відповідальності по ч. 3 ст. 122 КУпАП з накладенням штрафу у розмірі 510,00 грн.
Для того щоб забрати з спеціального майданчику №6 свій автомобіль на підставі рахунку № НОМЕР_2 виставленому 11 квітня 2020 року позивачем було сплачено на рахунок обслуговуючого майданчик СПД Гробовський 1000,00 грн за доставку транспортного засобу; 500,00 грн за подачу евакуатора; 680,00 грн за завантаження/розвантаження транспортного засобу, а також 360,00 грн за першу добу зберігання транспортного засобу, з оплатою банківського збору у розмірі 45,00 грн.
Факт виставленого рахунку підтверджується рахунком №409/6 від 11 квітня 2020 року до акту виконаних робіт по доставці на спеціальну площадку (а.с.14), квитанцією (а.с.16) та квитанціями №0.0.1674706667.1 від 13 квітня 2020 року та №0.0.1674705854.1 від 13 квітня 2020 року (а.с.13, 15).
Оригінали рахунку, квитанції та чеки були оглянуті у судовому засіданні 01 квітня 2021 року.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 15 червня 2020 року у справі №521/6247/20, яке залишено без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року, позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі задоволено. Скасовано постанову в справі про адміністративне правопорушення серії ЕАК №2380940 від 13 квітня 2020 року, винесену інспектором Свідерко А.І. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП, та накладення стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,0 гривень. Провадження по справі щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП закрито.
У зазначених судових рішеннях судами встановлено, що ОСОБА_4 при паркуванні транспортного засобу 11 квітня 2020 року переконався у тому, що автомобіль не заважає іншим учасникам дорожнього руху, вийшов з автомобіля щоб переконатися у відсутності знаків та розмітки, що забороняють зупинку у даному місці, після чого залишив зачинений автомобіль. Під час розгляду справи не було надано доказів того що транспортний засіб було зупинено ближче 30 метрів від посадкового майданчику для зупинки маршрутних транспортних засобів, а також того що він суттєво створював перешкоду іншим учасникам дорожнього руху.
Щодо обґрунтування відповідності кола учасників справи у суб'єктному стані відповідачів судом першої інстанції зазначено, що Положенням про Департамент патрульної поліції, затвердженим наказом Національної поліції України від 06 листопада 2015 року №73 (у редакції наказу Національної поліції від 01 квітня 2020 року №272 «Про внесення змін до Положення про Департамент патрульної поліції») встановлено, що Департамент патрульної поліції є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції, який створюється, ліквідовується та реорганізовується Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України в установленому законом порядку.
Департамент патрульної поліції є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України та банківських установах, має печатки із зображенням Державного Герба України, інші печатки та штампи.
Положенням про Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, затвердженим наказом Департаменту патрульної поліції від 07 листопада 2015 року №1/4 (в редакції наказу Департаменту патрульної поліції від 29 грудня 2017 року №6446 «Про внесення змін до Положення про Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції) встановлено, що Управління патрульної поліції в Одеській області не являється окремою юридичною особою, а є лише структурним підрозділом Департаменту патрульної поліції.
Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №242/4741/16-ц, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом держаної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав (п. 43 постанови).
У вищезазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Державна Казначейська Служба України та її територіальні органи можуть бути залучені до участі у справ про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади (його посадовими чи службовими особами), «з метою забезпечення завдань цивільного судочинства».
Цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч.ч. 1, 2 та 4 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права).
У відповідності до вимог п. 4 ст. 264 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
Конституція України, як основний закон, закріплює в Україні засади державної політики, спрямованої, насамперед, на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя.
Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як принцип всієї практичної діяльності держави, всіх її органів та посадових осіб за статтею 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість функціонування держави, їх утвердження і забезпечення і є головним обов'язком держави.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що держава закріплює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про національну поліцію» поліцейський зобов'язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва; поважати і не порушувати прав і свобод людини.
Згідно з ч. 3 ст. 19 Закону України «Про національну поліцію» держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової ( матеріальної ) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно з п.п. 8, 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової та моральної (немайнової ) шкоди.
Як визначено у ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Згідно з ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування у відповідності до вимог ст. 22 ЦК України
Згідно з ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ч. 3 ст. 22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Указане узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України 25 травня 2016 року у справі №6-440цс16.
Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється також законом.
Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Предметом розгляду даної справи є стягнення матеріальної та моральної шкоди завданої діями службової особи органу державної влади Департаменту патрульної поліції щодо тимчасового затримання та вилучення транспортного засобу.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Таким чином законодавцем визначено момент з якого особа, якої заподіяна відповідна шкода має право звертатись до суду із відповідними вимогами, а кримінальне провадження по якому здійснювались в якості заходу забезпечення кримінального провадження арешт майна позивача триває.
Однак, у даному випадку, суд першої інстанції застосовуючи до даних правовідносин принцип верховенства права, вважав, що належним способом захисту права є загальні положення цивільного права про відшкодування шкоди яке передбачає повне відшкодування заподіяної шкоди, а тому підлягає розгляду по суті вимоги про відшкодування шкоди заподіяної конкретним рішенням (діями) суб'єкта владних повноважень при виконанні службових обов'язків, та яке стосується збитків не визначених положеннями ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Враховуючи предмет розгляду суд першої інстанції правильно вважав, що системний аналіз положень статей 22, 1166, 1176 ЦК України, дозволяє дійти висновку що обов'язковими складовими предмета доказування по даним правовідносинам є: 1) наявність матеріальної шкоди ( збитків ) та їх розмір; 2 ) наявність прямого причинного зав'язку між матеріальної шкодою та діями / рішенням органів досудового слідства, прокуратури, суду ; 3) незаконність таких дій/рішення.
Послідовне дослідження кожної складової дозволяє суду встановити факт доведеності позовних вимог а тому відсутність доведеності наявності хоча б одної зі складових є підставою для відмови у задоволені позовних вимог в цілому.
При розгляді питання доведеності наявності матеріальної шкоди ( збитків ) та її розміру суд приймає до уваги встановлений факт евакуації транспортного засобу позивача без його відома та матеріальні розходи яки були понесені у зв'язку із намаганням повернути транспортний засіб.
Приймаючи до уваги наявність належних та допустимих доказів суд першої інстанції обґрунтовано вважав доведеним у судовому засіданні як факт збитків понесених позивачем так і розмір даних збитків у сумі 2585 гривень, яка складається із сплачених 1000 грн за доставку транспортного засобу; 500 грн за подачу евакуатора; 680 грн за завантаження/розвантаження транспортного засобу а також 360 грн за першу добу зберігання транспортного засобу, з оплатою банківського збору у розмірі 45 грн.
Що стосується причинного зв'язку між рішенням інспектора про тимчасове затримання транспортного засобу та понесених витрат колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність та обґрунтованість наявності такого зав'язку враховуючи, що затримання (евакуація) транспортного засобу позивача, його доставка до спеціального майданчика та знаходження на вказаному майданчику відбулась саме у зв'язку із рішенням прийнятим інспектором про необхідність тимчасового затримання транспортного засобу.
При розгляді даного питання судом першої інстанції правильно не прийнято до уваги позиція представника Департаменту патрульної поліції щодо відсутності безпосередніх дій співробітників Департаменту по евакуації, перевезення та утримання транспортного засобу, так як у судовому засіданні з боку відповідача не заявлялось про самоправні дії СПД «Токарчук» щодо евакуації автомобілю позивача та погоджувалось, що здійснена евакуації транспортного засобу була здійснена саме на підставі рішення інспектора про тимчасове затримання транспортного засобу.
Що стосується законності рішення (дії) інспектора поліції судом першої інстанції враховано наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 265-2 КУпАП у разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, передбачені, зокрема ч.ч. 3, 4, 5 ст. 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, порушення правил зупинки чи стоянки на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю), працівник уповноваженого підрозділу України, що забезпечує безпеку дорожнього руху, тимчасово затримує транспортний засіб шляхом блокування або доставляє його для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку, що дозволяється виключно у випадку, якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху (якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху), в тому числі за допомогою спеціального автомобіля - евакуатора. Про тимчасове затримання робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення.
Згідно з ч. 3 ст. 265-2 КУпАП у разі якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво не перешкоджає дорожньому руху, такий транспортний засіб не може бути доставлений для зберігання на спеціальний майданчик.
Тобто, виключною підставою для доставлення затриманого транспортного засобу для зберігання на спеціальний майданчик дозволяється лише у випадку, якщо транспортний засіб суттєво перешкоджає дорожньому руху.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 15 червня 2020 року у справі №521/6247/20, яке залишено без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року, позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі задоволено. Скасовано постанову в справі про адміністративне правопорушення серії ЕАК №2380940 від 13 квітня 2020 року, винесену інспектором Свідерко А.І. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП, та накладення стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,0 гривень. Провадження по справі щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП закрито.
У відповідності до вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином рішенням суду по адміністративної справи в якої предметом розгляду було оскарження постанови інспектора патрульної поліції про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності саме за порушення правил зупинки транспортного засобу було встановлено відсутність такого порушення в діях ОСОБА_1 , а тому судом першої інстанції даний факт приймається як такий що не потребує додатковому доказування.
Таким чином, судом першої інстанції встановлено наявність збитків у розмірі 2585 гривень понесених позивачем у зв'язку із необхідністю повернути транспортний засіб, який був евакуйованим та знаходився на штрафному майданчику внаслідок дії інспектора поліції який без наявності відповідних доказів суттєвої перешкоди дорожньому руху (незаконно) здійснив тимчасове затримання автомобілю.
Враховуючи вищенаведене суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 2585,00 грн є доведеними та такими, що підлягають повному задоволенню.
Рішенням Конституційного Суду України від 3 жовтня 2001 року по справі №1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.
Відповідно до п. 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Пунктом 35 «Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №845 від 03 серпня 2011 року, визначено, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що проводить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.
Щодо доводів апеляційної скарги, що наданий позивачем розрахунок про відшкодування матеріальної шкоди є завищеним та таким, що не відповідає чинному законодавству, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 5.2 Договору №5 про надання послуг перевезення транспортних засобів від 08 січня 2020 року (а.с.68-69), укладеного між Головним управління Національної поліції в Одеській області, як замовником, та фізичною особою ОСОБА_5 , як виконавцем, розмір плати за транспортування (доставляння) за допомогою спеціалізованого автомобіля-евакуатора (евакуації) транспортних засобів тимчасового затримання працівниками поліції здійснюється на підставі виставленого Виконавцем рахунку.
Так, сторонами не заперечується той факт, що тимчасово затриманий транспортний засобів транспортувався на спеціальних майданчиках СПД Токарчук, яким в подальшому було виставлено рахунок №409/6 від 11 квітня 2020 року (а.с.14) на загальну суму 2180,00 грн, оплату якого було здійснено позивачем, що підтверджується квитанцією №0.0.1674706667 від 13 квітня 2020 року (а.с.13).
Враховуючи вищезазначене, позивачем здійснено оплату за транспортування транспортного засобу на спеціальному майданчику чи стоянці у розмірі визначеному відповідно до умов Договору №5 про надання послуг перевезення транспортних засобів від 08 січня 2020 року, укладеного між Головним управління Національної поліції в Одеській області та фізичною особою ОСОБА_5 .
Таким чином, вищезазначені доводи апеляційної скарги є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Порядок оскарження постанови суду апеляційної інстанції.
У зв'язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 09 червня 2023 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: А.І. Дришлюк
М.М. Драгомерецький