Справа № 740/2248/22
Провадження № 2/740/101/23
Іменем України
09 червня 2023 року м. Ніжин
Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:
головуючого судді Шевченко І. М.,
за участю секретаря судового засідання Зінич А. С.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 ) про визнання незаконним та скасування пункту наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
установив:
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив: визнати незаконним та скасувати п. 9.1 наказу командира ВЧ НОМЕР_1 № 37 від 24 лютого 2022 року про звільнення його з посади пожежного пожежної обслуги відповідно до п. 2 ст. 36 Кодексу законів про працю України, у зв'язку із закінченням строку трудового договору; поновити його на посаді пожежного пожежної обслуги цієї військової частини; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 лютого 2022 року до поновлення на посаді.
На обґрунтування позову зазначено, що позивач працював у ВЧ НОМЕР_1 на посаді пожежного пожежної команди. Відповідно до п. 2.45 наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 31.07.2018 № 149 позивача переведено з 01 серпня 2018 року з посади пожежного пожежної команди на посаду пожежного пожежної обслуги за його згодою до заміщення цієї посади військовослужбовцем з посадовим окладом 2079,00 грн.
Згідно з п. 2.1 наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.01.2022 № 6 ОСОБА_1 увільнено з посади пожежного пожежної обслуги з 12 січня 2022 року у зв'язку з укладенням контракту на проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу із збереженням роботи, займаної посади і середньої заробітної плати.
У червні 2022 року позивач виявив, що йому не надходить заробітна плата від ВЧ НОМЕР_1 , у зв'язку з чим звернувся з листом до ВЧ НОМЕР_1 . Із листа за підписом командира ВЧ НОМЕР_1 від 17 червня 2022 року, який надійшов на адресу позивача 25 червня 2022 року, стало відомо про його звільнення 24.02.2022 відповідно до п. 9.1 наказу № 37 на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку трудового договору, так як позивача було призначено на посаду військовослужбовця, відповідно до наказу Міністра оборони України від 29.05.2017 № 292 «Про заміщення в мирний час окремих військових посад у Збройних Силах України цивільними особами», оскільки указом Президента України № 64/2022 «Про введення військового стану в Україні» з 24.02.2022 року в Україні введено військовий стан.
ОСОБА_1 вважає п. 9.1 наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 24 лютого 2022 року про його звільнення незаконним і таким, що підлягає скасуванню, а він - поновленню на посаді зі стягненням на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тому за захистом своїх прав звернувся до суду.
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 02 серпня 2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідач подав до суду відзив, в якому просив відмовити в задоволенні позову повністю, оскільки позовні вимоги не відповідають обставинам справи та не можуть бути підставою для визнання незаконним наказу та його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Зазначено, що позивача було переведено на посаду пожежного пожежної обслуги за його згодою до заміщення цієї посади військовослужбовцем, на підставі наказу МОУ від 29.05.2017 № 292 «Про заміщення в мирний час окремих військових посад у Збройних Силах України цивільними особами». Оскільки 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан, то дія вищевказаного Наказу не може застосовуватися, оскільки ВЧ перейшла на штат воєнного часу, тому всі особи, які тимчасово заміщували посади військових у мирний час, були звільнені та заміщені на військовослужбовців з метою якісного та своєчасного виконання завдань, які покладені на ЗСУ відповідно до ст. 17 Конституції України. Крім того, з 12.01.2022 ОСОБА_1 проходить службу у ВЧ НОМЕР_2 і виплата грошового забезпечення здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей». Таким чином, на думку відповідача, позивача звільнено законно на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку трудового договору, оскільки посаду, яку він займав, було заміщено військовослужбовцем у зв'язку з введенням воєнного стану на території України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.
Судом установлено, зокрема, що 11 січня 2022 року між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу строком на 3 роки; контракт набирає чинності з 12 січня 2022 року.
Згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 12.01.2022 № 4 капітана ОСОБА_1 з 12 січня 2022 року зараховано до списків особового складу на всі види забезпечення.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 12 січня 2022 року ОСОБА_1 увільнено від роботи у зв'язку з укладенням контракту на проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу із збереженням місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати.
Відповідно до п. 9.1 наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 24.02.2022 № 37 звільнено з 24 лютого 2022 року ОСОБА_1 , пожежного пожежної обслуги, відповідно до п. 2 ст. 36 Кодексу законів про працю України у зв'язку із закінченням строку трудового договору, який був призначений на посаду військовослужбовця, відповідно до наказу Міністерства оборони України від 29.05.2017 № 292 «Про заміщення в мирний час окремих військових посад у Збройних Силах України цивільними особами».
Згідно із ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
Разом з тим за приписами ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Згідно з п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Зі змісту вказаних норм убачається, що юрисдикція адміністративних судів поширюється не на будь-які трудові спори, а лише ті, які пов'язані з прийняттям громадян на публічну службу, її проходженням, звільненням з неї.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Зазначеними нормами права прямо передбачено, що військова служба є публічною службою.
Згідно з матеріалами справи позивач займав посаду військовослужбовця, і на час звільнення його з роботи він був військовослужбовцем, проходив службу в ЗСУ зі званням капітана.
За таких обставин суд вважає, що спір, що виник, є публічно-правовим, а тому підлягає розгляду в порядку, передбаченому КАС України.
З урахуванням наведеного, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
При цьому відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України суд ураховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 20 березня 2019 року в справі № 826/11367/16 (провадження №11-1324апп18).
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 липня 1950 року встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (заява № 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]».
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Таким чином, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
При цьому позивач не позбавлений права звернутися до відповідного адміністративного суду за вирішенням спору в порядку адміністративного судочинства.
Керуючись ст. 2, 19, 255, 256, 261, 263 ЦПК України, -
ухвалив:
Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання незаконним та скасування пункту наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - закрити.
Роз'яснити позивачу право на звернення з такими вимогами до суду за правилами адміністративного судочинства.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 261 ЦПК України.
Суддя І. М. Шевченко