Справа № 521/9068/21
Провадження № 2/521/233/23
25 квітня 2023 року м. Одеса
Малиновський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Мирончук Н.В.,
секретаря судового засідання - Філімончук М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про виділення частки зі спільної часткової власності, з припиненням спільної часткової власності та визнання права власності,
До Малиновського районного суду м. Одеси звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , про виділення частки зі спільної часткової власності, з припиненням спільної часткової власності та визнання права власності.
В обґрунтування позову, позивач зазначила про таке.
На підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси, від 27 жовтня 2008 року, їй, ОСОБА_1 , належить 2/3 часток житлового будинку АДРЕСА_1 .
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси, від 27 жовтня 2008 року, за нею, ОСОБА_1 , було визнано право власності на 2/3 частки житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з літ. «И», загальною площею 251, 3 кв.м., житловою площею 85,9 кв.м., підсобною площею 165,4 м., а також літ. «К», «Л» - навіси, літ. «М» - сарай, № 1-7 огорожа.
Її право власності було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Її частка житлового будинку знаходиться на земельній ділянці, площею 0.0309 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, від 12.05.2021 р. № НВ-7420736782021.
Іншим співвласником домоволодіння є відповідач по справі - ОСОБА_2 , якій належить 1/3 частка житлового будинку. Ще між попередніми власниками житлового будинку, рішенням Малиновського районного суду м. Одеси, від 20 червня 1996 року, було встановлено порядок користування земельною ділянкою.
Вона пропонувала іншому співвласнику житлового будинку ОСОБА_2 укласти договір про поділ житлового будинку на окремі житлові будинки, але та відмовилась.
На думку позивачки, її частка в житловом у будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 може самостійно функціонувати, оскільки оснащена окремими електро, газо та водопостачанням, окремим виходом із домоволодіння та з земельної ділянки і може бути виділена в самостійну одиницю.
Тому, вона звернулась з позовом до суду та просила виділити 2/3 частин житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в самостійний житловий будинок, з припиненням права спільної часткової власності; визнати за нею, ОСОБА_1 , право власності на окремий житловий будинок, який складається з: житлового будинку літ. «И » загальною площею 251,3 кв.м., житловою площею 85,9 кв.м., підсобною площею 165,4 кв.м., а також літ. «К», «Л» - навіси, літ. «М» - сарай, № 1-7 огорожа, який розташований на окремій земельній ділянці, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0.0309 га, кадастровий номер 5110137300:52:019:0001.
Представник позивача надала до суду заяву, в якій позов підтримала та просила його задовольнити.
Відповідач відзив до суду на позов не надала, у судові засідання не прибувала.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про таке.
Судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Позивачка ОСОБА_1 зареєстрована з 30.0.2005 року в АДРЕСА_1 (а.с.5).
Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси, від 27.10.2008 року визнано за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частин житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з: житлового будинку літ. «И » загальною площею 251,3 кв.м., житловою площею 85,9 кв.м., підсобною площею 165,4 кв.м., а також літ. «К», «Л» - навіси, літ. «М» - сарай, № 1-7 огорожа (а.с.6).
02.07.2010 року на підставі вказаного рішення суду, КП «ОМБТІ та РОН» було зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частин житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП «ОМБТІ та РОН» (а.с.6).
Згідно до Договору №14Ф, ОСОБА_1 08.07.2020 року уклала договір з ТОВ «Геоінформ+» про розроблення проекту відведення їй за адресою: АДРЕСА_1 , земельної ділянки (а.с.142)
Згідно до Витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку, від 12.05.2021р.,
розташована за адресою: АДРЕСА_1 земельна ділянка, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0.0309 га, кадастровий номер 5110137300:52:019:0001, була зареєстрована - 12.05.2021 року відділом у Сновському районі ГУ Держгеокадастру у Чернігівської області на підставі проекту землеустрою, від 08.07.2020р., щодо відведення земельних ділянок, який було виготовлено Товариством з обмеженою відповідальністю «Геоіфнформ+» (а.с.8)
Однак, згідно до вказаного Витягу, інформація про зареєстроване право на вказану земельну ділянку, в Державному земельному кадастрі, відсутня (а.с.8).
Тобто, земельна ділянка, на якій було побудовано 2/3 частин житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належить не позивачці.
Згідно до листа фізичної особи підприємця ОСОБА_3 , від 03.06.2021 року, він повідомляє ОСОБА_1 про те, що 03.06.2021 року з нею він уклав договір на виконання послуг з технічної інвентаризації 2/3 частин житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також виготовлення висновку щодо можливості виділення частки в самостійний об'єкт. Оскільки співвласниця, якій належить 1/3 частина домоволодіння відмовляється надати письмову згоду, то виготовити Висновок про виділ частки нерухомого майна не є можливим (а.с.14).
Однак, копії того укладеного договору № 15/06/21 на виконання послуг з технічної інвентаризації 2/3 об'єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , а також виготовлення висновку про виділ частки в самостійний об'єкт, до матеріалів справи долучено не було, як і не було долучено відмови співвласниці, якій належить 1/3 частина цього домоволодіння.
Крім зазначеного вище, в цьому повідомленні не вказано, яка саме власниця заперечує, не відібрано у неї ні того заперечення, ні відмови, не долучено і листа до цієї власниці, який би посвідчував звернення до тієї невідомої власниці щодо поділу домоволодіння.
Згідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, зареєстровано: АДРЕСА_1 , житловий будинок, загальна площа (кв.м): 285, житлова площа (кв.м): 102.9, Опис: надвірні будівлі та споруди: сараї - «Б, М»; навіси - «К, Л»; вбиральня - «Н»; огорожа № 1-7; вимощення -1. Складові частини об'єкта нерухомого майна: житловий будинок, А; житловий будинок, И, право власності: приватна спільна часткова -1/3 за ОСОБА_2 , на підставі Свідоцтва про право на спадщину, серія та номер: 2-207, виданого 07.12.2018 та приватна спільна часткова - 2/3 за ОСОБА_1 , на підставі рішення суду у справі №2-7140/08, від 27.10.2008 (а.с.15)
Отже, в указаній Інформаційній довідці йде посилання на рішення суду у справі №2-7140/08, від 27.10.2008 (а.с.15)
Проте, згідно до вказаного рішення Малиновського районного суду м. Одеси, від 27.10.2008 року, за ОСОБА_1 визнано право власності на 2/3 частин житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з: житлового будинку літ. «И » загальною площею 251,3 кв.м.,
Однак, за даними Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, зареєстровано: АДРЕСА_1 , житловий будинок, загальна площа (кв.м): 285, та вказано, що зареєстровано на піставі рішення Малиновського районного суду м.Одеси, від 27.10.2008 року.
Тобто, з наведеного вбачаються протиріччя щодо зареєстрованої загальної площі будинку та площі, вказаної в рішенні суду.
Згідно до технічного паспорту, від 21.06.2012р., на будинок садибного типу: АДРЕСА_1 , виявлено самовільні побудови: так, сарай, переобладнено з бесідки, а літня кухня переобладнана з сараю. Вказано будинки, під літерами «А, И», з яких житловий будинок, під літерою «А», рік спорудження -1951, площею 20,9 кв.м.; а житловий будинок, під літерою «И», рік побудови - 2005, площею 250,4 кв.м. (а.с.108-111).
Згідно до технічного паспорту, від 03.06.2021р., на будинок садибного типу: АДРЕСА_1 , з яких житловий будинок, під літерою «А», рік спорудження -1951, площею 20,9 кв.м.; а житловий будинок, під літерою «И», рік спорудження - 2005, площею 251,3 кв.м. (а.с.11-13).
02.11.2019 року позивачка звернулась до Одеської міської ради з листом про надання їй безоплатно у приватну власність земельну ділянку, площею 0,0326 га (а.с.60).
18.03.2020 року Одеською міською радою було прийнято рішення №5805-VII, яким було визначено надати дозволи громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у м. Одесі згідно з переліком (додаток 1) (а.с.61).
Ксерокопію того додатку №1 позивачем до позову не було долучено.
Також, Рішенням №5805-VII було зазначено, що громадянам, вказаним у переліку додатку № 1 до цього рішення №5805-VII, після формування земельних ділянок надати до виконавчого органу Одеської міської ради щодо забезпечення реалізації повноважень Одеської міської ради
у галузі земельних відносин розроблені та погоджені у встановленому законом порядку проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та витяги з Державного земельного кадастру про земельні ділянки.
16.12.2020 року Департаментом архітектури та містобудування було складено Висновок по проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яким погоджено відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .
Проте, не зважаючи на вказане, 22.06.2021 року позивачка з позовом звернулась до суду, зазначивши відповідачем ОСОБА_2 .
Згідно до листа Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради, ОСОБА_1 , від 06.08.2021 року, (тобто, датовано тоді, коли вже позивачки позов знаходився на розгляді суду), повернуто на доопрацювання проект землеустрою та вказано, що необхідно
долучити погодження співвласника домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.81).
20.01.2021 року було складено Акт погодження меж земельної ділянки із суміжними землевласниками та землекористувачами (а.с.125), в якому вказано, що ОСОБА_2 відмовилась від підпису.
Проте, доказів щодо тієї відмови, до суду не було надано за час розгляду справи.
11.09.2021 року (коли справа з указаними позовними вимогами знаходилась на розгляді суду), позивачка написала лист відповідачці, вказавши, що та повинна бути дома 14.09.2021 року для підписання Висновку, оскільки призначено виїзд технічного спеціаліста (а.с.82)
Коли було вручено вказаний лист відповідачці та чи було взагалі його вручено, позивачкою до позову доказів не було надано.
В 2021 році було складено Проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Відведення вказаної земельної ділянки планується за рахунок земель комунальної власності.(а.с.53-59)
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно ч. 3 ст.12, ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
Відповідно до ст.ст. 76-80 ЦПК України, обставини підлягають встановленню на підставі належних та допустимих доказів, які оцінюються самостійно судом в їх сукупності.
До істотних обставин, що підлягають з'ясуванню судом та доведенню сторонами у такому спорі, є наявність всіх сукупних елементів складу цивільного правопорушення; при цьому позивач зобов'язаний довести протиправність поведінки відповідача.
Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Частинами першою - другою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Згідно з частинами першою та другою статті 367 ЦК України, майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.
У разі поділу спільного майна між співвласниками, право спільної часткової власності на нього припиняється.
Відповідно до статті 364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
За змістом наведених норм, виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно, за загальним правилом, розміру його частки у праві спільної власності та припинення права спільної часткової власності на відповідне майно. Шляхом виділу частки у майні припиняється спільна часткова власність, і особа стає власником виокремленого майна.
Юридичне значення виділу частки полягає у тому, що учасник отримує в натурі майно, яке відповідає його частці, як самостійний об'єкт. Отже, виділ частки передбачає виокремлення частини об'єкта у самостійний об'єкт.
Частка, яка виділяється, повинна бути саме окремим об'єктом нерухомого майна, як і частка, яка залишається в іншого власника (власників), у розумінні статті 181 ЦК України. Внаслідок виділу частки з нерухомого майна утворюється два самостійних об'єкта майна.
Системний аналіз положень статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави дійти висновку, що у спорах про поділ (виділ частки) будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Виділ часток (поділ) будинку, що перебуває в спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною розмірів ідеальних часток і стягненням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.
Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.
Частиною четвертою статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами, право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
Згідно з частиною першою статті 88 ЗК України, володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а в разі недосягнення згоди - у судовому порядку.
Оскільки володіння та порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, в тому числі тією, на якій розташовані належні позивачу та іншому співвласнику, житлові будинки, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності, то при застосуванні статті 88 ЗК України, при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю, або житловий будинок, потрібно брати до уваги цю угоду.
Отже, при вирішенні спору суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності усталеного порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками та визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд встановить, що співвласники визначили порядок користування та розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд встановлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.
Проте, як вбачається з наведеного, за рішенням Малиновського районного суду м. Одеси, від 27.10.2008 року, ОСОБА_1 отримала право власності на 2/3 частин житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з: житлового будинку літ. «И » загальною площею 251,3 кв.м.
Згідно до інших документів, копії яких надано до позову, загальна площа цього житлового будинку вказана інша.
Отже, як вже було зазначено судом, вбачаються протиріччя щодо зареєстрованої загальної площі будинку та площі, вказаної в рішенні суду.
Крім того, судом встановлено, що земельна ділянка, на якій було побудовано 2/3 частиин житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , не належить позивачці, а відноситься до земель комунальної власності.
Також, як вбачається з наведеного, на час звернення до суду з позовом, позивачці не було відмовлено ні Одеською міською радою, ні Департаментом архітектури та містобудування, ні ОСОБА_2 , яку вона вказала відповідачем у справі.
Тобто, доказів того, що на час звернення до суду позивачкою з позовом, існував спір між позивачкою та Одеською міською радою, чи між нею та Департаментом архітектури та містобудування, або між нею та ОСОБА_2 , до суду надано не було.
Коли цивільна справа за позовом позивачки була на розгляді суду, то лише після того, позивачка отримала лист з Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради, від 06.08.2021 року, (тобто, датовано тоді, коли вже позивачки позов знаходився на розгляді суду), яким повернуто на доопрацювання проект землеустрою та вказано, що необхідно долучити погодження співвласника домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.81).
Доказів відмови відповідача ОСОБА_2 , до суду не було надано за час розгляду справи.
Отже, як вже було зазначено судом, поняття спільної часткової власності визначено у частині першій статті 356 ЦК України, як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.
Спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб'єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); єдність об'єкта. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними і визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні.
Згідно з частиною третьою статті 358 ЦК України, кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Визначальним для виділу в натурі частки в спільній частковій власності є технічна можливість такого виділу, відповідно до часток співвласників, однак учасники справи, з метою вирішення питання щодо технічної можливості виділити в натурі частки у будинковолодінні, не заявляли клопотання про призначення та проведення судової будівельно-технічної експертизи, що позбавляє суд можливості вирішити питання про виділ в натурі частки в спільній частковій власності.
Також, згідно до п.п. 2.2. «Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна», поділ на самостійні об'єкти нерухомого майна провадиться відповідно до законодавства з наданням кожному об'єкту поштової адреси.
Однак, вказане відноситься до повноважень Одеської міської ради, суд не виконує повноваження органів місцевого самоврядування, судом не може бути надана об'єкту поштова адреса.
Крім того, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17 зроблено висновок, що поняття "поділ" та "виділ" не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна.
Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.
Також, Верховний Суд у цій же постанові зробив висновок, що оскільки, спірне майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, у зв'язку з чим виділ частки в цьому майні лише для позивача є неможливим, а можливий поділ цього майна в натурі між сторонам.
Проте, позивач пред'явила позовні вимоги саме про виділ належної їй частки в праві спільної часткової власності на домоволодіння за правилами статті 364 ЦК України. Позовних вимог про поділ домоволодіння в натурі між сторонами, в порядку статті 367 ЦК України, позивач не заявляла.
Крім того, Верховний Суд у цій же постанові, від 19 травня 2021 року по справі № 501/2148/17, висловив таку позицію, що висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог є передчасним, оскільки вирішення цього позову безпосередньо залежить від вирішення позовних вимог про поділ в натурі земельної ділянки.
Проте, позивач з вимогами до суду про поділ земельної ділянки, не звертався, оскільки земельна ділянка, на якій побудовано домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , на час звернення позивачки до суду, як слідує з матеріалів справи, відноситься до земель комунальної власності.
Виходячи з системного аналізу наведених норм права та доказів, вивчених у судовому засіданні, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Крім того, позивачкою при зверненні до суду було сплачено судовий збір, оскільки вимоги позову судом не задовольняються, то сплачений судовий збір не підлягає стягненню з відповідача.
Керуючись ст. ст. 1-18, 76-82, 95, 141, 263-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд,
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про виділення 2/3 частин житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в самостійний житловий будинок, з припиненням права спільної часткової власності та визнання за нею, ОСОБА_1 , право власності на окремий житловий будинок, який складається з: житлового будинку літ. «И » загальною площею 251,3 кв.м., житловою площею 85,9 кв.м., підсобною площею 165,4 кв.м., а також літ. «К», «Л» - навіси, літ. «М» - сарай, № 1-7 -огорожа, який розташований на окремій земельній ділянці, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0.0309 га, кадастровий номер 5110137300:52:019:0001, відмовити в повному обсязі.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: Н.В. Мирончук