Справа № 502/742/23
09 червня 2023 року м. Кілія
Кілійський районний суд Одеської області
у складі:
головуючого судді Балан М.В.
за участю секретаря судового засідання Урсул Г.К.
розглянувши в підготовчому судовому засіданні
цивільну справу за позовом
ОСОБА_1
до
ОСОБА_2
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог:
Орган опіки та піклування Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області
про
розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини,
Позивач ОСОБА_1 звернулась до Кілійського районного суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Орган опіки та піклування Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини. На обґрунтування позовних вимог в позовній заяві зазначила, що 06.10.2006 року вона зареєструвала шлюб з відповідачем ОСОБА_2 , який був зареєстрований відділом реєстрації актів громадянського стану Кілійського районного управління юстиції Одеської області, про що було зроблено відповідний актовий запис № 113. В період шлюбу у сторін народився син: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя з відповідачем не склалося, у зв'язку з несумісністю характерів, різними поглядами на сімейне життя та відсутністю взаєморозуміння. Спільно сторони не проживають вже більше двох років. Разом з тим, позивач зазначає, що у зв'язку з постійною зайнятістю по роботі, вона фізично не має змоги піклуватися про сина, належно приділяти йому уваги та виховувати його.
Зважаючи на зазначене, позивач просила суд розірвати шлюб між нею та відповідачем та визначити місце проживання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 11.05.2023 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання по справі, про що повідомлені сторони.
Ухвалою суду від 25.05.2023 року залучено до участі у справі, у якості третьої особи, яка не заявляє самостійним вимог щодо предмету спору - Орган опіки та піклування Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області.
Позивач ОСОБА_1 в підготовче судове засідання не з'явилась, надала заяву, згідно якої підтримала позовні вимоги повністю та просила суд розглянути справу за її відсутності.
Відповідач ОСОБА_2 в підготовче судове засідання не з'явився, надав заяву, згідно якої позовні вимоги визнав в повному обсязі та просив розглянути справу за його відсутності, підтримав вимогу про визначення місця проживання неповнолітнього сина разом з ним та просив її задовольнити.
Представник Органу опіки та піклування Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області в підготовче судове засідання не з'явився, надав заяву, відповідно до якої зазначив, що розглянувши заяву, органом було встановлено, що заперечень з боку відповідача щодо визначення місця проживання сина разом з ним не надходило, враховуючи вік дитини, відповідно до чинного законодавства, дитина має право самостійно визначити місце свого проживання. Враховуючи зазначене, представник органу опіки та піклування просив розглянути справу без участі представника та при вирішенні справи покладається на розсуд суду.
На підставі письмових заяв усіх учасників справи та у зв'язку з визнанням відповідачем позову, суд за відсутності сторін ухвалює рішення про задоволення позову в підготовчому судовому засіданні за наявності для того законних підстав, на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку, передбаченому ст. ст. 200, 223, 247 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з розглядом справ в порядку спрощеного провадження за відсутністю всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши позовну заяву, в процесі встановлення обставин справи та перевірки їх доказами, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини:
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 06 жовтня 2006 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Кілійського районного управління юстиції Одеської області встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрували шлюб 06.10.2006 року, про що зроблено відповідний актовий запис № 113 від 06.10.2006 року. Після реєстрації шлюбу дружині присвоєне прізвище « ОСОБА_5 », /а.с. 7/.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 11.01.2008 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Кілійського районного управління юстиції Одеської області встановлено, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьками записані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , запис акта про народження № 05 від 11.01.2008 року, /а.с 8/.
В письмових поясненнях неповнолітній ОСОБА_3 повідомив, що проживає наразі з батьком, у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , де має всі умови для життя, ходить в школу і бажає проживати з батьком, всіляко тягнеться до батька. Батько не заважає йому спілкуватись з мамою, приділяє йому достатньо уваги, піклування та матеріально забезпечує його потреби. Неповнолітній вважає, що, незважаючи на його вік, має бути визначено його місце проживання з батьком, оскільки він потребує догляду та піклування, матеріального утримання, моральної підтримки, при цьому повністю розуміє, що має право вибору місця проживання.
При розгляді і вирішенні справи судом застосовано наступні норми права:
Відповідно до статті 9 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної ради України 27.02.1991 року, держави - учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Згідно із статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства», батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (стаття 141 СК України).
Згідно з положеннями частини першої, другої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до положень частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Згідно ч. 2 тієї ж статті ЦК України, орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Фактів зловживання батьками спиртними напоями або наркотичними засобами, аморальної поведінкою не встановлено.
Відповідно до положень частини першої статті 3, частини першої статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками в супереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
При вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ. від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 155 СК України, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Окрім того, положення абз. 2 ч. 1 ст. 161 СК вказують на необхідність з'ясування особистої прихильності дитини до кожного з батьків.
Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з правовим висновком викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 18.03.2021 року у справі №288/39/20 зазначив, що вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
Суд вважає за можливе визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , незважаючи на його вік, оскільки він згідно ст. ст. 30-32 ЦК України не має повної цивільної дієздатності, не має самостійного доходу та засобів для існування, є учнем школи й потребує постійної підтримки як матеріально, так й моральної, яку може надати батько чи матір, а також на переконання суду, має бути визначена відповідальна особа за гармонійний розвиток, поведінку дитини.
Відповідно до ч. 6 ст. 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання. Згідно ч. 2 ст. 29 ЦК України, ст. ст. 2, 13 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом. Враховуючи взаємозв'язок зазначених норм права, суд вважає, що визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_3 не буде порушенням його прав й він має можливість в будь-який час змінити місце свого проживання.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На підставі вищевикладеного, з урахуванням того, що відповідач виявляє більшу увагу і турботу до сина, має змогу створити належні умови для розвитку та виховання дитини, а також особливу прихильність сина до батька, суд приходить до висновку, що визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_2 , буде відповідати його інтересам.
Відповідно до ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має в сім'ї рівні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
За правилами ст. ст. 110, 114 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Відповідно до ст. 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Судом встановлено, що фактичні взаємини подружжя свідчать про неможливість збереження сім'ї, в зв'язку з чим суд приходить до висновку, що подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, внаслідок чого шлюб сторін підлягає розірванню.
Судові витрати по справі підлягають стягненню з відповідача на користь позивача згідно ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 11-13, 81, 141, ст. 258, 264-265 ЦПК України, ст. ст. 104, 105, 110, 112, 141, 153, 155, 157, 159, 161 Сімейного кодексу України, ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Орган опіки та піклування Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини - задовольнити повністю.
Розірвати шлюб між ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 06.10.2006 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Кілійського районного управління юстиції Одеської області, актовий запис за № 113 від 06.10.2006 року.
Визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до ст. 115 СК України рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надіслати до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.
Суддя Кілійського районного суду М. В. Балан