Справа № 344/5321/22
Провадження № 2/344/511/23
07 червня 2023 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого - судді Шамотайло О.В.
секретаря Устинської Н.С.,
з участю представника позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання спільної сумісної власності у порядку поділу майна подружжя, -
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій з урахуванням уточнених позовних вимог у порядку поділу майна подружжя просив суд визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 ; визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_2 комору АДРЕСА_2 ; визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_2 гараж АДРЕСА_2 ; Визнати право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 ; визнати право власності на 1/2 частини комори АДРЕСА_2 ; визнати право власності на 1/2 частини гаражу АДРЕСА_2 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, рішенням Івано-Франківського міського суду від 18 лютого 2020 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірваний. За час перебування у шлюбі сторонами спору були придбано трьох кімнатну квартиру по АДРЕСА_3 , комору та гараж. Дане майно було зареєстроване Івано-Франківським БТІ на ОСОБА_2 . За таких обставин позивач вважає, що має право звернутися в суд та з посиланням на норми ст.ст. 60,63,69,70,71,72 Сімейного кодексу України, ст.ст. 328,368,372 ЦК України просить визнати за ним право власності на 1/2 частину спірного майна, визнавши його спільною сумісною власністю подружжя.
Відповідач не погоджуючись із позовом подав відзив, в якому з покликанням на норми ст.57 СК України вважає позов безпідставним та просить у його задоволенні відмовити.
В обґрунтування відзиву відповідачка зазначила, що шлюб між нею та позивачем було укладено 16.04.2005 року, спірне майно було придбане відповідачем дійсно в період шлюбу, згідно до договорів укладених між відповідачкою та забудівником ТзОВ «Івано-Франківськукрбудсервіс». Зокрема, комора була придбана 05.03.2008 року, згідно до договору на участь у будівництві боксу для автомобіля №2-УД, гараж був придбаний 16.04.2008 року, згідно до договору на участь у будівництві боксу для автомобіля №3-УД, однак за власні кошти відповідача. Щодо квартири, то квартира була придбана 05.03.2008 року, згідно договору № 2-І про участь у Фонді фінансуванні будівництва, укладеного між відповідачкою та ВАТ «СКБ Дністер». Кошти за спірне майно були внесені 07.03.2008 року.
Кошти, які були внесені відповідачкою на придбання спірного майна належали їй особисто, зокрема від продажу іншої квартири, яка належала їй та за кошти позичені в матері відповідачки. Так, ще до шлюбу з позивачем, а саме 27.11.2003 року між відповідачкою (дівоче прізвище - ОСОБА_5 ) та підприємцем ОСОБА_6 було укладено Договір №17 на участь у частковому будівництві. За умовами даного договору, відповідачка придбала в підприємця (забудівника) квартиру, яка буде збудована в майбутньому, зокрема: двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 . Того ж таки 27.11.2003 року відповідачка внесла в касу підприємця ОСОБА_6 всю суму коштів необхідну для будівництва квартири та визначену в п.п 3.1, 3.2. Договору №17 на участь у частковому будівництві від 27.11.2003 року, що підтверджується умовами даного Договору та квитанцією до прибуткового касової о ордеру. В даній квартирі відповідачкою було здійснено ремонт та певний час вона з позивачем в цій квартирі спільно проживали. 07.03.2008 року, згідно до договору купівлі-продажу № 27, посвідченого приватним нотаріусом Черепій Л.М., укладено між відповідачкою та ОСОБА_7 вищевказану двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 відповідач продала ОСОБА_7 за ціною 469 650,00 грн., що по курсу НБУ (5,05 грн. за 1 дол. США) було еквівалентно 93 тис. дол. США. Даної суми коштів відповідачці вистачило для придбання трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1 та комори, площею 4,90 кв.м., згідно до договору № 2-І про участь у фінансуванні будівництва від 05.03.2008 року, адже згідно даного Договорів вартість квартири становила 418140,00 грн., а комори - 14 847.00 грн. Відносно гаража, площею 20,50 кв.м., який знаходиться по АДРЕСА_2 то він був відповідачкою придбаний за 62 115,00 грн., що підтверджується договором на участь у будівництві боксу для автомобіля №3-УД від 16.04.2008 року. Кошти на придбання даного гаражу відповідач позичила у своєї матері, що підтверджується борговою розпискою від 15.04.2008 року. Крім того, відповідач наголошує, що позивач з часу одруження по час придбання відповідачем за особисті кошти всього вищевказаного майна ніде не працював. Відтак вважає позовні вимоги не обґрунтованими, та просить суд відмовити в задоволенні позову.
До суду надійшла і долучена до матеріалів справи також і відповідь на відзив.
В судовому засіданні сторона позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав викладених у позові та просили суд позов задовольнити.
Сторона відповідача в судовому засіданні заперечувала щодо вимог позову з підстав, наведених у відзиві та просили суд відмовити у задоволенні позову.
Суд, заслухавши пояснення сторін, допитавши свідка ОСОБА_8 , перевіривши матеріали справи та дослідивши надані докази, встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Сторонами не заперечується той факт, що у період з 16.04.2005 по 18.02.2020 сторони по справі перебували у шлюбі, який згодом було розірвано (а.с. 9-11)
Відповідно до змісту договору №17 на участь у частковому будівництві від 27.11.2003 укладеного між відповідачкою (дівоче прізвище - ОСОБА_5 ) та підприємцем ОСОБА_6 , відповідачем було взято участь та профінансовано об'єкт будівництва, а саме: квартиру АДРЕСА_4 на суму 74779,90 грн., що еквівалентно 14030 дол. США, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру №30 від 27.11.2003 (а.с.57).
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (а.с.59-60) об'єкт нерухомості, а сме двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 відповідач ОСОБА_2 відчужила ОСОБА_7 за загальною вартістю 75283,00 грн.
Отож покликання відповідача про продаж ОСОБА_7 квартири за ціною 469 650,00 грн., що по курсу НБУ (5,05 грн. за 1 дол. США) було еквівалентно 93 тис. дол. США є голослівними і спростовуються поданими нею ж доказами.
05.03.2008 року, згідно до договору про участь у Фонді фінансування будівництва № 2-І укладеним між відповідачем та ВАТ «СКБ Дністер» відповідач погодився взяти участь у Фонді фінансування будівництва виду Ата здійснити інвестування в сумі 418140,00 грн. Окрім того також 05.03.2008 року, згідно до договору між відповідачем та ТзОВ «Івано-Франківськукрбудсервіс» на участь у будівництві боксу для автомобіля №2-УД відповідач погодився фінансувати часткову участь у будівництві в розмірі 14847,00 грн., а 16.04.2008 укладено між відповідачем та ТзОВ «Івано-Франківськукрбудсервіс» також договір на участь у будівництві боксу для автомобіля №3-УД за яким відповідач погодився фінансувати часткову участь у будівництві в розмірі 62115,00 грн.
Також в матеріалах справи наявна копія розписки від 15.04.2008 надана ОСОБА_9 про отримання в борг від ОСОБА_8 62115,00 грн., яку зобов'язується повернути до 15.04.2021 (а.с.58), проте не надано оригіналу цього документу для огляду судом.
Сторона відповідача, з посиланням на положення ст. 57 СК України переконує суд, що спірна квартира та об'єкти нерухомого майна були набуті у власність відповідачем за її особисті кошти, а відтак і є її особистим майном, а тому і не може бути спільним майном подружжя.
Так, згідно частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Разом з тим, суд не може погодитися з таким твердженнями сторони відповідача.
На переконання суду вказана спірна квартира та інші спірні об'єкти нерухомого майна є спільною сумісною власністю подружжя, а відповідач лише зазначений титульним власником квартири.
До таких висновків суд приходить з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 36 Сімейного кодексу України, шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Одним із таких прав, що виникає після реєстрації шлюбу, є право спільної сумісної власності подружжя, до якого належить майно, набуте подружжям за час шлюбу.
Згідно із ч 1. ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Крім того, ч.2 цієї ж статті зазначено, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Нормами ст. 65 СК України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Наведені норми законодавства діяли на момент укладення шлюбу та на момент набуття права власності на спірну квартиру.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постановах Верховного Суду від 7 квітня 2020 року у справі № 199/3645/17, від 27 червня 2018 року у справі № 757/45050/15 та від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17 дано тлумачення ст. 60 СК України, в якій визначено право спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте під час шлюбу. І якщо раніше судова практика виходила з того, що позивач повинен довести придбання майна, яке він хоче поділити, в період шлюбу за спільні кошти для спільного використання, то наразі, з огляду на презумпцію спільної сумісної власності подружжя наводити докази на її спростування повинен той, хто її заперечує.
У постанові Верховного Суду у справі № 725/1776/18 від 12.02.2020 також вказано, що за змістом статей 69, 70 СК дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Верховний Суд вказав, що зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Також наведене узгоджується і з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17 де вказано про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Враховуючи вищенаведене суд зауважує наступне.
Матеріалами справи достеменно встановлено, що на момент придбання спірного майна сторони перебували у шлюбі біля трьох років, весь цей час спільно проживали, спільно несли витрати, а спірне майно було придбане за згодою сторін у шлюбі, як чоловіка і дружини, як це і передбачено вимогами чинного законодавства та виходячи з конкретних обставин справи, а переконливих та беззастережних доказів про те, що гроші від продажу належної відповідачу іншої квартирі були витрачені саме на придбання спірної квартири і повністю покрили ці витрати суду не представлено, і матеріалами справи такі твердження спростовуються. Отож суд вважає, що відповідачем не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Правовою позицією Верховного Суду, у справі №334/9028/15-ц від 13.03.19 зауважено, що позивач не спростував презумпції права спільної сумісної власності майна подружжя, адже матеріали справи не містять належних доказів того, що спірне майно придбане за його особисті кошти. На думку ВС, та обставина, що спірна частина квартири придбана того ж дня, що було продано іншу нерухомість, не спростовує презумпції спільності майна подружжя. Оскільки не надано належних доказів, що гроші від продажу витрачені саме на придбання частини квартири.
Оскільки судом не встановлено переконливості тверджень відповідача про те, що спірна квартира та інші об'єкти нерухомого майна набуті у власність відповідачем суто за його особисті кошти, то суд вважає ці твердження відповідача не доведеними матеріалами справи.
Щодо показань свідків, допитаних в судовому засіданні, то слід вказати, що судом не встановлено показань, які беззаперечно дають змогу встановити зв'язок між поясненнями сторін і спірними правовідносинами, та фактично є неспроможними підтвердити чи спростувати наявні у справі письмові докази та пояснення сторін, а тому оцінюються судом критично.
Відповідно до вимог ч.3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 ст. 61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Статтею 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною 1 ст.69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Частинами 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.
За таких обставин суд, виходячи з принципу розумності і справедливості, оскільки суду не надано доказів супротивного, установив, що частки сторін у спірній квартирі є рівними, презумпція спільності права власності подружжя на майно відповідачем не спростована, а відтак позов підлягає до задоволення, визнання спірного нерухомого майна спільною сумісною власністю.
Підтверджені судові витрати підлягають розподілу в порядку ст. 141 ЦПК України.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-83, 141, 223, 247, 259, 263, 264, 265, 354 ЦПК України суд, -
Позов задоволити.
Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_2 комору АДРЕСА_2 ; визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_2 гараж АДРЕСА_2 .
У порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає : квартира АДРЕСА_1 ) право власності на :
- 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ;
- на 1/2 частини комори № XVIII, А по вул. Української Дивізії, будинок 18Б у місті Івано-Франківську.
- на 1/2 частини гаражу АДРЕСА_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає : квартира АДРЕСА_1 ) документально підтверджені витрати по сплаті судового збору в розмірі - 1000,00грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційнускаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду через Івано-Франківський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення суду буде виготовлений 09.06.2023.
Суддя Шамотайло О.В.