Іменем України
09 червня 2023 року м. Чернігівсправа № 927/67/23
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Котової А. І.
За позовом: Керівника Корюківської окружної прокуратури,
вул. Шевченка, 98, м. Корюківка Чернігівської області, 15300, в інтересах держави в особі позивача: Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації,
код ЄДРПОУ 02231672, вул. Коцюбинського, 70, м. Чернігів, 14000
до відповідача-1: Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області,
код ЄДРПОУ 39764881, вул. П'ятницька, 11-А, м. Чернігів, 14000
до відповідача-2: Сосницької селищної ради,
код ЄДРПОУ 04412656, вул. Грушевського, 15, смт Сосниця, Корюківський район, Чернігівська область, 16100
Предмет спору: про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення про державну реєстрацію,
від позивача: не з'явився;
від відповідача-1: Шелест С. Ю., представник;
до відповідача-2: не з'явився;
за участю прокурора: Шиленка М. В.,
Керівник Корюківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації (далі - Департамент) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (далі - Головне управління) та Сосницької селищної ради, у якому просить суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 09.12.2020 № 34-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині передачі у власність Сосницької селищної ради Сосницького (на даний час Корюківського) району земельної ділянки загальною площею 9,6628 га з охоронною зоною навколо об'єкта культурної спадщини 8,5036 га кадастровий номер 7424986500:08:001:0987,
- скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав індексний номер № 57489338 від 06.04.2021, номер запису про право власності № 41355076 та одночасно припинити за Сосницькою селищною радою Сосницького (на даний час Корюківського) району Чернігівської області (код 04412656) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на земельну ділянку загальною площею 9,6628 га з охоронною зоною навколо об'єкта культурної спадщини 8,5036 га кадастровий номер 7424986500:08:001:0987, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2330143874249.
Процесуальні дії у справі.
У зв'язку з недодержанням позивачем вимог, викладених у ст. 172 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою суду від 09.01.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено прокурору строк для усунення недоліків.
Ухвалою суду від 23.01.2023 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 28.02.2023 та встановлено відповідачам п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи відзиву на позовну заяву.
07.02.2023 до Господарського суду Чернігівської області надійшло клопотання позивача про розгляд справи за відсутності його повноважного представника; одночасно позивач повідомив про підтримання заявлених позовних вимог в повному обсязі.
07.02.2023, у встановлений судом процесуальний строк, Головним управлінням до суду поданий відзив на позов, зі змісту якого вбачається, що відповідач-2 заперечує проти позовних вимог, вважаючи їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Також відповідач-1 ставить під сумнів наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.
Аналогічний за змістом відзив від 08.02.2023 на позовну заяву через систему “Електронний суд” надійшов до Господарського суду Чернігівської області і від відповідача-2.
13.02.2023 до суду надійшла відповідь прокурора на відзив Головного управління, зі змісту якого вбачається, що прокурор вважає доводи відповідача-1 необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи; як наслідок - такими, що не заслуговують на увагу під час вирішення даного спору по суті.
15.02.2023 Головним управлінням до суду подані заперечення, якими відповідач підтвердив свої доводи, викладені у відзиві на позовну заяву.
Вказана вище ухвала суду від 23.01.2023 отримана сторонами 24.01.2023 та 26.01.2023, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень № 1400056110943, № 1400055800105 та № 1400055800083, однак процесуальним правом на участь в призначеному на 28.02.2023 підготовчому засіданні останні не скористались.
28 лютого 2023 року господарський суд постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 16 березня 2023 року на 09 год. 00 хв.; одночасно: повідомлено позивача та відповідачів про призначення судового засідання та встановлено процесуальні строки: для подання прокурором та позивачем відповіді на відзив Сосницької селищної ради - до 06.03.2023 включно; для подання відповідачем - Сосницькою селищною радою заперечення - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив.
Процесуальним правом на участь в призначеному на 16.03.2023 підготовчому засіданні позивач та відповідач-2 не скористались.
06.03.2023, у встановлений судом процесуальний строк, прокурором до суду подана відповідь на відзив, зі змісту якої вбачається, що прокурор вважає доводи Сосницької селищної ради необґрунтованими, такими, що не відповідають дійсним обставинам справи та такими, що не заслуговують на увагу.
16 березня 2023 року господарський суд постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 30 березня 2023 року; одночасно: продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та повідомлено учасників справи про призначення судового засідання.
Процесуальним правом на участь в призначеному на 30.03.2023 підготовчому засіданні позивач та відповідач-2 не скористались.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 30.03.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 13 квітня 2023 року.
Процесуальним правом на участь в призначеному на 13.04.2023 судовому засіданні позивач та відповідач-2 не скористались.
В судовому засіданні 13.04.2023 оголошено перерву до 02.05.2023.
Ухвалою суду від 05.05.2023 повідомлено сторін про те, що у зв'язку з перебуванням судді Сидоренка А.С. у період з 01.05.2023 по 04.05.2023 на лікарняному, призначене на 02.05.2023 судове засідання не відбулось, повідомлено сторін про те, що судове засідання відбудеться 24.05.2023 о 09 год.00хв.
На підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду Чернігівської області №02-01/49/23 від 15.05.2023, у зв'язку з перебуванням судді Сидоренка А.С. у відпустці, було призначено повторний автоматизований розподіл справи №927/67/23.
Автоматизованою системою документообігу Господарського суду Чернігівської області для розгляду справи визначено суддю Шморгуна В. В.
Ухвалою суду від 23.05.2023 справу №927/67/23 прийнято до розгляду, судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 08.06.2023 на 10:30 та повідомлено учасників справи про час та місце проведення цього судового засідання.
Позивач та відповідач-2 були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідками про доставку ухвали суду від 23.05.2023 в електронні кабінети, але у судове засідання з розгляду справи по суті 08.06.2023 не з'явились.
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання 08.06.2023 проводилось за відсутності позивача та відповідача-2 (їх представників).
У зв'язку з неявкою усіх учасників справи у судове засідання для проголошення рішення, на підставі ч. 6 ст. 233 та ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України вступна та резолютивна частини рішення була підписана судом 09.06.2023 у нарадчій кімнаті без їх проголошення.
Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 09.12.2020 на підставі акта приймання-передачі від 09.12.2020 відповідач-1 передав відповідачу-2 із державної власності у комунальну земельні ділянки, у тому числі земельну ділянку площею 9,6628 га з охоронною зоною навколо об'єкта культурної спадщини 8,5036 га, кадастровий номер 7424986500:08:001:0987. Проте вказана земельна ділянка потрапляє в межі пам'яток археології місцевого значення поселення «Стешенкове-1» V-IІ тис. до н.е., ХІ-ХІІІ ст. та поселення «Стешенкове-2» V-IІ тис. до н.е. Оскільки відповідно до положень статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» пам'ятки археології можуть перебувати лише у державній власності, передача спірної земельної ділянки до комунальної власності є незаконною, а отже оскаржуваний наказ в цій частині та рішення державного реєстратора від 06.04.2021 про державну реєстрацію права власності за територіальною громадою в особі Сосницької селищної ради підлягають скасуванню з одночасним припиненням права комунальної власності на спірну земельну ділянку.
Відповідач-1 проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог з таких підстав:
- прокурор не довів наявності підстав для звернення до суду із цим позовом, оскільки на теперішній час Головне управління є органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель, а не органи прокуратури. Саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо; доказів на підтвердження цього не надано. Також зауважив, що прокурором невірно визначено орган державної влади, в особі якого мав бути поданий цей позов, оскільки Департамент не є розпорядником земель будь-якої категорії, в тому числі земель історико-культурного призначення, що відповідно до статті 150 Земельного кодексу України належить до особливо цінних земель. Відповідач-1 вважає, що наявні підстави для залишення позову без розгляду.
- спірний наказ прийнятий в межах повноважень ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області; у комунальну власність була передана земельна ділянка сільськогосподарського призначення, а не пам'ятка археології;
- площа поселення «Дуброва» становить 1,92 га, тоді як площа спірної земельної ділянки - 9,6628 га. Отже, Департамент міг би порушувати питання тільки відносно земельної ділянки, яка знаходиться під пам'яткою культурної спадщини;
- відсутні будь-які докази та обґрунтування того, на якому місці знаходиться поселення «Дуброва», і неможливо визначити його як об'єкт, щодо якого здійснюються заходи захисту; науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання пам'ятки архітектури місцевого значення та її зон охорони, науково-проектної (науково-дослідної) документації з визначення режиму використання пам'яток місцевого значення немає. Позов не містить жодних доказів того, що межі спірної земельної ділянки накладаються на межі поселення «Дуброва»;
- відповідач-1 вважає, що заявлення вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління є вимогою, яка повністю суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 05.10.2022 у справі №922/1830/19.
Доводи відповідача-2, викладені у відзиві, є ідентичними доводам відповідача-1.
У відповіді на відзив прокурор заперечує проти доводів відповідача-1, викладених у відзиві, та зазначає:
- прокурор довів наявність підстав для звернення до суду з цим позовом в особі Департаменту, який є компетентним органом у даних правовідносинах та не здійснює захист інтересів держави;
- відповідач-1 з розробленого проекту був достовірно обізнаним про те, що земельна ділянка №2 з кадастровим номером 7424986500:08:001:0988, яка має охоронну зону навколо об'єкта культурної спадщини, а саме поселення «Дуброва», та через неї проходять межі даної зони - площею 6,2861 га, передало її з державної власності у комунальну;
- посилання відповідача-1 на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 05.10.2022 у справі №922/1830/19, є безпідставними, оскільки є нерелевантними до даного спору;
- прокурор обрав належний спосіб захисту.
У судовому засіданні 08.06.2023 представник відповідача-1 та прокурор заявили, що у відзиві на позов та у відповіді на відзив, відповідно, було допущено описку в частині назви поселення, а саме замість назв спірних поселень «Стешенкове-1» та «Стешенкове-2» зазначено «Дуброва». Крім того, невірно зазначено кадастровий номер спірної земельної ділянки та її площа, що викликано перебуванням в провадженні господарського суду одночасно декількох аналогічних позовів.
Суд приймає доводи цих учасників справи щодо допущення вказаних описок та враховує відповідні доводи цих заяв з урахуванням правильної назви спірних поселень, кадастрового номеру та площі спірної земельної ділянки. Через ідентичність доводів відповідача-1 та відповідача-2, суд також приймає доводи відповідача-2 у розрізі допущених описок.
Відповідач-1 у наданих запереченнях наголошує на приналежність спірної земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення, розпорядником якої є Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, та відсутності в матеріалах справи доказів щодо накладення цієї земельної ділянки на спірні поселення.
Інших заяв по суті до суду у встановлений строк не надходило.
Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
01.04.1985 представником колгоспу ім. Леніна оформлено та видано охоронне зобов'язання щодо дотримання певних умов охорони поселення 5-2 тис. до н. е. в ур. Стешенкове (т.1 а. с. 48-49).
22.04.1985 році складено облікову картку пам'ятки історії та культури СРСР - поселення «Стешенкове-І», 5-2 тис. до н. е., ХІ-ХІІІ ст., розташованого у Чернігівській області, Сосницький район, Пекарівська сільська рада, с. Синютин, на березі стариці «Свашин Єрик» за 1 км на Півд.-З. від села, в ур. Стешенкове (т. 1 а.с. 50-52).
У квітні 1985 році складено облікову картку пам'ятки історії та культури СРСР - поселення «Стешенкове-ІІ», 5-2 тис. до н. е., розташованого у Чернігівській області, Сосницький район, Пекарівська сільська рада, с. Синютин, в 1,3 км на Півд.-З. від села біля оз. Мерляк в ур. Стешенкове (т. 1 а.с. 39-43).
29.04.1985 складено паспорт на пам'ятник історії та культури СРСР - поселення «Стешенкове-І», 5-2 тис. до н. е., ХІ-ХІІІ ст., що знаходиться у Чернігівській області, Сосницький район, Пекарівська сільська рада, с. Синютин, на березі стариці «Свашин Єрик» за 1 км на Півд.-З. від села, в ур. Стешенкове, яке взято під охорону рішення облвиконкому №75 від 19.02.1985 (т. 1 а.с. 44-47).
29.04.1985 складено паспорт на пам'ятник історії та культури СРСР - поселення «Стешенкове-ІІ», 5-2 тис. до н. е., що знаходиться у Чернігівській області, Сосницький район, Пекарівська сільська рада, с. Синютин, в 1,3 км на ПД-З від села над оз. Мерляк в ур. Стешенкове, яке взято під охорону рішення облвиконкому №75 від 19.02.1985 (т. 1 а.с. 35-39).
25.08.1986 представником колгоспу ім. Леніна оформлено та видано охоронне зобов'язання щодо дотримання певних умов охорони поселення в ур. Стешенкове-ІІ (т.1 а. с. 37-38).
Наказом Держгеокадастру від 21.02.2019 №59 «Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності», у редакції від 13.05.2019 №129, наказано провести у 2019 році захід з інвентаризації земель державної власності сільськогосподарського призначення на території об'єднаних територіальних громад (т. 1 а.с. 64-68).
21.02.2019 між Держгеокадастром та ДП «Центр державного земельного кадастру» укладено договір №12-Г на здійснення заходу з інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності (т. 1 а.с. 79-84).
У 2019 році Київською обласною філією ДП «Центр державного земельного кадастру» виконано технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Волинківської сільської ради, Пекарівської сільської ради Сосницького району Чернігівської області, у якій вказано, що відповідно до даних за результатами проведення польових робіт в натурі (на місцевості) встановлено наявність в межах об'єкта інвентаризації обмежень (обтяжень), які передбачені Класифікатором обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок, затвердженого наказом Держкомзему від 29.12.2018 №643 відповідно до додатку 6 Порядку ведення ДЗК, затвердженого Постановою КМУ №1051 від 17.10.2012, а саме щодо земельної ділянки №3 (Пекарівська селищна рада), площею 8,5036 га - охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини (т. 1 а.с. 58-65).
Додатками до вказаної технічної документації, зокрема, є:
- технічне завдання на здійснення заходу з інвентаризації земель державної власності з додатком (т. 1 а.с. 88-91). У додатку №1 до технічного завдання міститься перелік земельних ділянок, у тому числі земельна ділянка №3 площею 9,6628 га, розташована на території Пекарівської селищної ради;
- кадастровий план земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, згідно з яким земельна ділянка площею 9,6628 га га, розташована на території Пекарівської сільської ради Сосницького району Чернігівської області, має обмеження щодо використання - охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини - 8,5036 га;
- акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон від 04.12.2019;
- перелік обмежень щодо використання земельних ділянок на території Волинківської сільської ради, Пекарівської сільської ради Сосницького району Чернігівської області від 04.12.2019, до якого внесена земельна ділянка №3 (Пекарівська селищна рада) площею 8,5036 га - 01.02 охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини (т. 1 а.с. 105-106);
- перелік земельних ділянок (земель) у розрізі за категоріями земель та угіддями, складеним інженером-землевпорядником ОСОБА_1 , згідно з яким земельна ділянка №3 відноситься до земель сільськогосподарського призначення: рілля - 7,6068 га та пасовища - 2,0542 га (т. 1 а.с. 103).
Відділом у Сосницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області надано висновок від 05.12.2019 №321/114-19 про погодження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населеного пункту) на території Волинківської сільської ради, Пекарівської сільської ради, Сосницького району, Чернігівської області (т. 1 а.с. 116).
06.12.2019 проведено державну реєстрацію спірної земельної ділянки та присвоєно їй кадастровий номер 7424986500:08:001:0987, про що внесено відомості до Державного земельного кадастру. Згідно з витягом з Державного земельного кадастру від 12.12.2022 спірна земельна ділянка має вид обмеження у використанні - зона охорони пам'ятки культурної спадщини - 8,5036 га (т. 1 а.с. 118).
10.12.2019 Головним управлінням видано наказ №25-10408/14-19-СГ, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про яких відсутні у Державному земельному кадастрі, що розташовані на території Сосницького району Чернігівської області загальною площею 57,7944 га (т. 1 а.с. 115).
Наказом Головного управління від 09.12.2020 №34-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано Сосницькій селищній раді у комунальну власність Сосницької територіальної громади земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 5030,0208 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Сосницької територіальної громади Сосницького району Чернігівської області, згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки (т. 1 а.с. 55).
На підставі акта приймання-передачі від 09.12.2020 Головне управління відповідно до наказу від 09.12.2020 №34-ОТГ передало із державної власності, а Сосницька селищна рада прийняла у комунальну власність Сосницької територіальної громади земельні ділянки, в тому числі земельну ділянку площею 9,6628 га, кадастровий номер 7424986500:08:001:0987, з обмеженням - охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини (8,5036 га) (т. 1 а.с. 56-57).
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.10.2022 державним реєстратором Сосницької селищної ради 02.04.2021 за територіальною громадою Сосницької селищної ради зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку площею 9,6628 га, кадастровий номер 7424986500:08:001:0987 (індексний номер рішення - 57489338) (т. 1 а. с. 120-121).
У листі Департаменту від 02.09.2022 №15-1267/8 зазначено, що у межі земельної ділянки з кадастровим номером 7424986500:08:001:0987 площею 8,5036 га потрапляють пам'ятки археології місцевого значення - поселення «Стешенкове-1», охоронний номер №2666-Чр, та поселення «Стешенкове-2», охоронний номер №2667-Чр; вищезазначені поселення були нанесені на карту землекористування при погодженні проекту роздержавлення КСП «Шлях Ілліча» (с. Пекарів) у 1995 році і зафіксовані у проектній документації як землі історико-культурного призначення з підтвердженням у формі статистичної звітності 6-зем. Протягом червня-липня 2020 року Департамент надав Головному управлінню Держгеокадастру інформацію щодо об'єктів (пам'яток) археології Чернігівської області місцевого значення, взятих на державний облік (т. 1 а.с. 30-32).
У листі від 09.09.2022 №10-25-0.3-2829/2-22 Головне управління на запит Корюківської окружної прокуратури у зв'язку з кримінальним провадженням №42022272150000003 від 20.01.2022 повідомило, що відповідно до наявної у Головному правлінні інформації про проект роздержавлення земель КСП «ім. Ілліча» с. Пекарів Сосницького району Чернігівської області був розроблений Чернігівським філіалом інституту землеустрою у 1995 році, затверджений рішення Пекарівської сільської ради від 15.03.1995 №19, та надало копії наказу від 09.12.2020 №34-ОТГ та акта приймання-передачі земельної ділянки від 09.12.2020 з додатком. Усього надано матеріалів в електронному вигляді на 38 арк (т. 1 а.с. 122).
На наданій графічній частині проекту роздержавлення КСП «ім. Ілліча» с. Пекарів Сосницького району на південному заході від околиці с. Синютин біля озера Мерляк зображена земельна ділянка історико-культурного призначення (т. 1 а.с. 117).
Також прокурор надав лист музею №64 від 16.03.1995, у якому зазначено, що на карту землекористування КСП «Шлях Ілліча» с. Пекарів Сосницького району нанесені пам'ятки археології із зазначенням їх площі, охоронної зони і державного номеру станом на 15.03.1995. Всі види земельних робіт, пов'язані з переміщенням ґрунту, на їх території заборонені (т. 1 а.с.131-132).
Листом від 29.09.2022 №10-25-0.3-3078/2-22 Головне управління на запит Корюківської окружної прокуратури у зв'язку з кримінальним провадженням №42022272150000003 від 20.01.2022 надало кадастровий план земельної ділянки з кадастровим номером 7424986500:08:001:0987 (т. 1 а.с. 123-124).
КЗ «Організаційно-методичний центр контролю та технічного нагляду закладів культури і туризму» Чернігівської обласної ради у листі від 20.10.2022 №16-247/5 повідомив прокуратуру, що поселення «Стешенкове-1» та «Стешенкове-2», взяті на облік рішенням Виконкому Чернігівської обласної ради народних депутатів від 19.02.1985 №75, були нанесені на карту землекористування при погодженні проекту роздержавлення КСП «Шлях Ілліча» (с. Пекарів) у 1995 році і зафіксовані у проектній документації як землі історико-культурного призначення з підтвердженням у формі статистичної звітності 6-зем (т.1 а.с. 53-54).
У позовній заяві прокурор зазначає, що сертифікованим інженером-землевпорядником проведено накладення земельної ділянки №3 (Пекарівська сільська рада) з кадастровим номером 7424986500:08:001:0987 на ортофотоплан та проект роздержавлення земель КСП «ім. Ілліча» (у межах проведення досудового розслідування кримінального провадження №42022272150000003 від 20.01.2022) та надав схеми накладення меж спірної земельної ділянки на ортофотоплан та проект роздержавлення земель КСП «ім. Ілліча» (т. 1 а.с. 133-134).
Відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020 №807 у Чернігівській області утворено Корюківський район (з адміністративним центром у місті Корюківка) у складі територій Корюківської міської, Менської міської, Сновської міської, Сосницької селищної, Холминської селищної територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Оцінка суду.
Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.
Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).
Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):
«Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.
Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).
Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Департаменту культури і туризму, національностей і релігій Чернігівської обласної державної адміністрації у зв'язку із невиконанням ним своїх обов'язків щодо захисту інтересів держави у суді.
Прокурор вважає, що порушення інтересів держави у даному випадку полягає у протиправному відчуженні з державної власності земельної ділянки історико-культурного призначення, на якій розташовані пам'ятки археології місцевого значення.
Згідно з пунктом 4, підпунктом 66 пункту 5 Положення про Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації основним завданням Департаменту є забезпечення реалізації державної політики у сфері культури та мистецтв, охорони культурної спадщини, музейної справи, міжнаціональних відносин, релігії та захисту прав національних меншин на території Чернігівської області. Департамент відповідно до визначених галузевих повноважень здійснює контроль за виконанням Законів України «Про охорону культурної спадщини», «Про охорону археологічної спадщини», інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини.
Відповідно до підпунктів 66-72, 75, 83, 84, 87, 89, 90 пункту 5 Положення Департамент здійснює контроль за виконанням законів України «Про охорону культурної спадщини», «Про охорону археологічної спадщини», інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини; подає пропозиції Міністерству культури України про занесення (вилучення) об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, про внесення змін до нього та про занесення відповідної території до Списку історичних населених місць України і Списку охоронюваних археологічних територій України; забезпечує юридичним та фізичним особам доступ до інформації, що міститься у витягах з Державного реєстру нерухомих пам'яток України та інформації щодо програм та проектів будь-яких змін у зонах охорони пам'яток та історичних ареалах населених місць; організовує та координує роботу з визначення меж територій пам'яток місцевого значення та затвердження їх зон охорони; встановлює режим використання пам'яток місцевого значення, їх територій, зон охорони; веде облік, забезпечує захист об'єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження; забезпечує виготовлення, складання і передачу Міністерству культури України наукової документації з описами та фіксацією об'єктів культурної спадщини, а в разі отримання дозволу на їх переміщення (перенесення) - демонтаж із їх елементів, які становлять культурну цінність, з метою збереження; погоджує проекти (технічну документацію) землеустрою щодо відведення земельних ділянок відповідно до вимог Земельного кодексу України; призначає відповідні охоронні заходи на пам'ятках місцевого значення та їхніх територіях у разі виникнення загрози їхнього руйнування або пошкодження внаслідок дії природних факторів чи проведення будь-яких робіт; видає приписи щодо охорони пам'яток місцевого значення, припинення робіт на пам'ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи здійснюються за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених чинним законодавством дозволів або з відхиленням від них; застосовує фінансові санкції за порушення вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини»; інформує Міністерство культури України про пошкодження, руйнування, знищення, загрозу або можливу загрозу щодо пошкодження, руйнування, знищення пам'яток національного значення, розташованих на території області; затверджує реставраційні завдання на дослідження і проектування, експертизу та погодження науково-проектної документації на консервацію, реставрацію, реабілітацію, ремонт та пристосування об'єктів культурної спадщини місцевого значення.
Згідно з пунктом 15 Положення Департамент є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, реєстраційні рахунки в установах Державної казначейської служби, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням та власні бланки.
Отже, Департамент є органом державної влади, який здійснює контроль у сфері охорони культурної спадщини у Чернігівській області, та в разі виявлення порушень законодавства має право пред'явити вимоги щодо усунення таких правопорушень.
З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до Департаменту з листами від 18.10.2022 №2943вих-22, від 09.12.2022 №3638вих-22, у яких повідомив про виявлені порушення законодавства при передачі спірної земельної ділянки з державної у комунальну власність, а також просив повідомити чи вживались або будуть вживатись Департаментом заходи щодо захисту інтересів держави в суді.
Тобто прокурором було повідомлено позивача про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави.
У листах від 24.10.2022 №15-1630/8, від 20.12.2022 №15-2062/8 Департамент повідомив, що передача спірної земельної ділянки у межах пам'яток археології є порушенням земельного і пам'яткоохоронного законодавства, однак зазначив про відсутність у нього бюджетних видатків на судові процеси, у зв'язку з чим виявив готовність у наданні прокуратурі документів, необхідних для захисту інтересів держави щодо охорони культурної спадщини у суді.
Відтак Департаментом особисто підтверджено нездійснення жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про її бездіяльність щодо захисту інтересів держави.
Отже, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, який є компетентним органом у спірних правовідносинах, і у разі виявлення порушень законодавства має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, однак цього не зробив і не планує робити.
Зважаючи на викладене та виходячи із предмету і підстав позову, сформульованих прокурором, суд доходить висновку, що він правильно визначив Департамент позивачем, оскільки він є компетентним органом, втім не звернувся до суду з позовом з метою захисту порушених інтересів держави.
У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування спірного наказу та скасування рішення про державну реєстрацію.
За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.
Відтак суд відхиляє доводи відповідачів, що прокурор неправильно визначив позивача у цій справі та не довів наявності підстав для звернення до суду із цим позовом, а отже підстави для залишення позову без розгляду у суду відсутні.
Щодо визнання незаконним та скасування спірного наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області.
Прокурор обґрунтовував позов порушенням законодавства при передачі у комунальну власність спірної земельної ділянки, оскільки ця земельна ділянка накладається на земельні ділянки, на яких розташовані пам'ятки археології місцевого значення - поселення «Стешенкове-1» та «Стешенкове-2», які можуть перебувати лише у державній власності, а відтак просить визнати незаконним та скасувати спірний наказ.
На підтвердження викладених у позовній заяві обставин прокурор, зокрема, надав: наказ Головного управління від 09.12.2020 №34-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність»; акт приймання-передачі від 09.12.2020 з додатком; листи Головного управління від 09.09.2022 №10-25-0.3-2829/2-22, від 29.09.2022 №10-25-0.3-3078/2-22; схеми накладення меж спірної земельної ділянки на ортофотоплан та проект роздержавлення земель КСП «ім. Ілліча».
У позовній заяві прокурор зазначив, що схеми накладення меж спірної земельної ділянки на ортофотоплан та проект роздержавлення земель КСП «ім. Ілліча» були виконані сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_2 у межах проведення досудового розслідування кримінального провадження №42022272150000003 від 20.01.2022.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 40 Закону України «Про землеустрій» технічне забезпечення землеустрою базується на використанні засобів обчислювальної та інформаційної техніки, технічних засобів для виконання геодезичних та інших робіт. Вимоги до технічного і технологічного забезпечення виконавців робіт із землеустрою встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.
Згідно зі ст. 66 Закону України «Про землеустрій» професійною діяльністю у сфері землеустрою можуть займатися особи, які мають вищу освіту за спеціальностями та кваліфікаціями у галузі знань землеустрою.
Відповідальними особами за якість робіт із землеустрою можуть бути лише сертифіковані інженери-землевпорядники.
Сертифікованими інженерами-землевпорядниками є особи, які мають вищу освіту за спеціальностями та кваліфікаціями у галузі знань землеустрою, мають стаж роботи за спеціальністю не менше одного року, склали кваліфікаційний іспит, одержали сертифікат та зареєстровані в Державному реєстрі сертифікованих інженерів-землевпорядників відповідно до цього Закону.
За приписами ст. 66-1 Закону України «Про землеустрій» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, веде Державний реєстр сертифікованих інженерів-землевпорядників, які отримали кваліфікаційний сертифікат.
У Державному реєстрі сертифікованих інженерів-землевпорядників зазначається така інформація про інженера-землевпорядника: 1) прізвище, ім'я та по батькові; 1--11) реєстраційний номер облікової картки платника податків або серії та номера паспорта громадянина України (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків); 2) дата видачі та номер кваліфікаційного сертифіката; 3) назва навчального закладу, на базі якого складався кваліфікаційний іспит та який здійснював підвищення кваліфікації інженера-землевпорядника; 4) дата та номер протоколу рішення Кваліфікаційної комісії про видачу кваліфікаційного сертифіката; 5) види робіт із землеустрою, зазначені в кваліфікаційному свідоцтві; 6) інформація про підвищення кваліфікації; 7) інформація щодо анулювання чи зупинення дії кваліфікаційного сертифіката; 8) місце роботи інженера-землевпорядника; 9) відомості про членство у саморегулівній організації у сфері землеустрою.
Державний реєстр сертифікованих інженерів-землевпорядників оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, крім відомостей про реєстраційний номер облікової картки платника податків, серії та номера паспорта громадянина України.
Разом з тим, доказів наявності у ОСОБА_2 , який виконав вказані схеми, кваліфікаційного сертифіката інженера-землевпорядника або внесення даних щодо нього до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників суду не надано.
Таким чином, прокурор не надав доказів на підтвердження того, що схеми накладення меж спірної земельної ділянки на ортофотоплан та проект роздержавлення земель КСП «ім. Ілліча» були виконані саме кваліфікованою особою.
Крім того, з листів Головного управління від 09.09.2022 №10-25-0.3-2829/2-22, від 29.09.2022 №10-25-0.3-3078/2-22 вбачається, що вони разом з доданими до них документами надані на запит прокуратури в рамках зазначеного кримінального провадження.
Згідно зі ст. 222 Кримінального процесуального кодексу України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.
Слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв'язку з участю в ньому, про їх обов'язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 06.08.2019 у справі №520/8681/18, суди повинні досліджувати надані матеріали кримінального провадження на відповідність критеріям належності та допустимості доказів, зокрема щодо підстав його отримання та засвідчення слідчим або процесуальним керівником.
Прокурором до позовної заяви не додано відповідного дозволу слідчого/прокурора щодо розголошення відомостей досудового розслідування в рамках кримінального провадження №42022272150000003, які містяться в наданих прокурором доказах.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
За наведених обставин, суд вважає, що копії наказу Головного управління від 09.12.2020 №34-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність»; акта приймання-передачі від 09.12.2020 з додатком; листів Головного управління від 09.09.2022 №10-25-0.3-2829/2-22, від 29.09.2022 №10-25-0.3-3078/2-22; схем накладення меж спірної земельної ділянки на ортофотоплан та проект роздержавлення земель КСП «ім. Ілліча», виконаних ОСОБА_2 , не є допустимими доказами у цій справі, а тому судом не приймаються.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
З наданих учасниками справи заяв по суті та листів позивача вбачається, що усі вони визнають обставини видачі відповідачем-1 спірного наказу та складання акта приймання-передачі від 09.12.2020, а відтак на підставі ч. 1 ст. 75 ГПК України суд визнає ці обставини встановленими.
Зі свого боку відповідачі стверджують, що спірна земельна ділянка є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, а тому відповідач-1 мав повноваження на передачу її відповідачу-2 у комунальну власність.
Отже, спірними питаннями є:
1) визначення правового статусу спірної земельної ділянки;
2) наявність на цій земельній ділянці саме пам'ятки археології;
3) обізнаність з вищезазначеною обставиною відповідачів.
- Щодо першого питання:
У статті 14 Конституції України зазначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Відповідно до ч. 2 даної статті право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, одними із яких є землі сільськогосподарського призначення та землі історико-культурного призначення (ст. 19 ЗК України).
Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
На підставі проведеної інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Волинківської сільської ради, Пекарівської сільської ради була розроблена технічна документація, яка включає в себе, зокрема, визначення площі, меж спірної земельної ділянки та обмежень у використання спірної земельної ділянки.
06.12.2019 проведено державну реєстрацію спірної земельної ділянки та присвоєно їй кадастровий номер 7424986500:08:001:0987, про що внесено відомості до Державного земельного кадастру.
Згідно з витягом з Державного земельного кадастру від 12.12.2022 спірна земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення та має вид обмеження у використанні - зона охорони пам'ятки культурної спадщини площею 8,5036 га.
Таким чином, спірна земельна ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення і на момент видачі спірного наказу перебувала у державній власності.
- Щодо другого питання:
Відповідно до статті 53 ЗК України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.
За змістом статті 54 ЗК України землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, об'єктів культурної всесвітньої спадщини, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, які надані та використовуються для потреб охорони культурної спадщини, пам'яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам'яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.
Відповідно до пункту «г» ч. 4 статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з пунктом «г» частини першою статті 150 ЗК України до особливо цінних земель відносяться землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті.
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь врегульовано положеннями Закону України «Про охорону культурної спадщини».
Преамбулою Закону України «Про охорону культурної спадщини» закріплено, що охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
За дефініцією, наведеною у статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини», пам'ятка культурної спадщини (далі - пам'ятка) - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (не включення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Частиною 2 ст. 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що археологічний об'єкт культурної спадщини це рештки життєдіяльності людини (нерухомі об'єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов'язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.
Згідно з частинами першою-другою, шостою статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб'єкти права власності на пам'ятку визначаються згідно із законом. Усі пам'ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов'язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Такі рухомі предмети підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України, обліку та збереженню у порядку, визначеному законодавством. Землі, на яких розташовані пам'ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам'ятки археології - поля давніх битв.
Отже, діюче законодавство безальтернативно визначає для пам'яток археології та земель, на яких вони розташовані, єдину форму власності - державну, а у випадку, якщо така земельна ділянка не перебуває у державній власності, - остання підлягає обов'язковому вилученню або викупу державою.
За приписами ч. 1 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (у редакції, на час видачі спірного наказу) з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.
Межі та режими використання зон охорони пам'яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини.
Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам'яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
При цьому охоронна зона може бути встановлена на земельній ділянці будь-якої категорії, у тому числі сільськогосподарського призначення.
Відповідно до статті 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» території пам'яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.
Таким чином, умовою належності земельної ділянки до земель історико - культурного призначення є розташування на ній об'єктів, передбачених положеннями статті 53 Земельного кодексу України, статті 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини».
Згідно з ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам'ятки) провадяться відповідно до категорії пам'ятки: пам'ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.
Пунктом 3 розділу Х «Прикінцеві положення» Закону України «Про охорону культурної спадщини» встановлено, що об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури», визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.
Статтею 1 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури», який діяв з 01.11.1978 до 12.07.2000, було встановлено, що пам'ятками історії та культури є споруди, пам'ятні місця і предмети, зв'язані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави, твори матеріальної і духовної творчості, які становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність. Усі пам'ятки історії та культури, які знаходяться на території Української РСР, охороняються державою.
Відповідно до ст. 6 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури» до пам'яток історії та культури відповідно до статті 1 цього Закону належать, зокрема: пам'ятки археології - городища, кургани, залишки стародавніх поселень, укріплень, виробництв, каналів, шляхів, стародавні місця поховань, кам'яні скульптури, наскельні зображення, старовинні предмети, ділянки історичного культурного шару стародавніх населених пунктів.
Стаття 8 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури» передбачала, що виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів у межах прав, наданих законом, забезпечують виявлення, облік, охорону використання пам'яток історії та культури, що знаходяться на території Ради, залучають громадськість до проведення заходів по охороні, використанню і пропаганді цих пам'яток, організують шефство підприємств, установ, організацій над ними, забезпечують додержання законодавства про охорону і використання пам'яток історії та культури. Виконавчі комітети обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів затверджують переліки пам'яток історії та культури місцевого значення (стаття 17), встановлюють зони їх охорони (стаття 29), а також вирішують інші питання в галузі охорони і використання пам'яток історії та культури, віднесені до їх відання законодавством Союзу РСР і Української РСР.
Відповідно до ст. 17 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури» з метою організації обліку і охорони пам'яток історії та культури нерухомі пам'ятки поділяються на пам'ятки загальносоюзного, республіканського і місцевого значення. Віднесення пам'яток історії та культури до категорії пам'яток загальносоюзного, республіканського чи місцевого значення провадиться відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР. Переліки пам'яток історії та культури республіканського значення затверджуються Радою Міністрів Української РСР. Переліки пам'яток місцевого значення затверджуються виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів. Виключення об'єктів з переліків пам'яток республіканського і місцевого значення допускається лише з дозволу Ради Міністрів Української РСР. Внесення об'єктів у переліки пам'яток історії та культури і виключення з них провадяться за поданням спеціально уповноважених державних органів охорони пам'яток історії та культури.
На території Корюківського району, на південному заході від околиці села с. Синютин, знаходяться пам'ятки археології місцевого значення - поселення «Стешенкове-1» V-IІ тис. до н.е., ХІ-ХІІІ ст. та поселення «Стешенкове-2» V-IІ тис. до н.е.
Вказані поселення були взяті на облік відповідно до рішення Виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 19.02.1985 №75, на них у 1985-1986 роках складено облікові картки та охоронні зобов'язання, а також зазначені поселення були паспортизовані.
Під час паспортизації визначено особливості пам'яток, а саме:
- поселення «Стешенкове-1», яке знаходиться: Чернігівська область, Сосницький район (нині - Корюківський), Пекарівська сільська рада, с. Синютин, на березі стариці «Свашин Єрик» за 1 км на південному заході від села, в ур. Стешенкове. В паспорті зазначено, що поселення знаходиться на невеликому підвищення в заплаві лівого берега р. Десни біля стариці «Свашин Єрик» в ур. «Стешенкове»; урочище знаходиться в 1 км на південному заході від с. Синютин. Площа поселення на підставі підйомного матеріалу 200*110 м, повністю розорюється. Схематичний план поселення міститься у обліковій картці.
- поселення «Стешенкове-2», яке знаходиться: Чернігівська область, Сосницький район (нині - Корюківський), Пекарівська сільська рада, с. Синютин, в 1,3 км на південному заході від села над оз. Мерляк в ур. Стешенкове. В паспорті зазначено, що поселення знаходиться на невеликому підвищення в заплаві лівого берега р. Десни на березі озера Мерляк в ур. Стешенкове; урочище знаходиться в 1,3 км на південному заході від околиці с. Синютин. Площа поселення на підставі підйомного матеріалу 180*100 м, повністю розорюється. Схематичний план поселення міститься у обліковій картці.
З огляду на те, що на підставі рішення Виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 19.02.1985 №75 пам'ятки археології місцевого значення, а саме поселення «Стешенкове-1» та «Стешенкове-2», взято на державний облік відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури та проведено їх паспортизацію як пам'ятника історії та культури СРСР, враховуючи положення п. 3 розділу Х «Прикінцеві положення» Закону України «Про охорону культурної спадщини», вказані пам'ятки археології були і є пам'ятками культурної спадщини відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» без занесення їх до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, а земельні ділянки, на яких розміщені ці поселення, належать до земель історико-культурного призначення.
На наданій графічній частині проекту роздержавлення КСП «ім. Ілліча» с. Пекарів Сосницького району, на південному заході від околиці с. Синютин на березі озера Мерляк зображена земельна ділянка історико-культурного призначення, поділена на 2 частини, які мають номер 4 та 5.
Порівнявши опис місця розташування поселень «Стешенкове-1» та «Стешенкове-2», які зазначено в паспортах та облікових картках, а також схематичне зображення земельної ділянки історико-культурного призначення, нанесене на графічній частині проекту роздержавлення КСП «ім. Ілліча», суд доходить висновку, що на цьому проекті на південному заході від околиці с. Синютин біля озера Мерляк було схематично позначено саме зазначені поселення.
Разом з тим, прокурор не надав суду жодних доказів щодо місця розташування земельної ділянки з кадастровим номером 7424986500:08:001:0987, площею 9,6628 га.
Викопіювання з плану землекористування Пекарівської сільської ради про місце розташування спірної земельної ділянки прокурором не надано; матеріали інвентаризації відповідних схем або планів, у тому числі ортофотопланів, не містять, а на підставі кадастрового плану суд таке місце розташування встановити не може, враховуючи, що він містить лише зазначення контуру такої ділянки (поворотних точок) і розмірів, будь-які інші відомості щодо позначення сусідніх земельних ділянок, лісів, водойм, населених пунктів тощо відсутні.
З наданої технічної документації лише вбачається, що спірна земельна ділянка площею 9,6628 га включає в себе охоронну зону навколо об'єкта культурної спадщини площею 8,5036 га, що жодним чином не свідчить про пов'язаність цієї землі саме зі спірними пам'ятками археології.
Таким чином, навіть візуально неможливо порівняти місце розташування спірної земельної ділянки та місце розташування пам'яток археології.
Лист Департаменту від 02.09.2022 №15-1267/8 суд не вважає належним доказом на підтвердження того, що у межі земельної ділянки з кадастровим номером 7424986500:08:001:0987 площею 8,5036 га потрапляють пам'ятки археології місцевого значення - поселення «Стешенкове-1 та поселення «Стешенкове-2», оскільки:
1) Департамент не зазначив на підставі чого було встановлено цей факт та не надано відповідних доказів на підтвердження цього;
2) не підтверджено наявності у Департаменту будь-якої науково-проектної документації щодо визначення відповідної території;
3) Департамент не є компетентним органом в області землеустрою щодо оцінки землевпорядної та технічної документації;
4) Департамент як позивач є зацікавленою особою, а тому його інформація не може вважатись достовірно вірогідною для підтвердження відповідних обставин.
Довідки зі статистичної звітності 6-зем, про яку йде мова у листі, матеріали справи також не містять.
Крім того, відсутні докази на підтвердження інформації, викладеної у вказаному листі, про надання Департаментом Головному управлінню Держгеокадастру інформації щодо об'єктів (пам'яток) археології Чернігівської області місцевого значення, взятих на державний облік.
У судовому засіданні 08.06.2023 представник відповідача-1 зазначив, що охоронна зона в спірній земельній ділянці може в якійсь частині стосуватись поселень «Стешенкове-1» та «Стешенкове-2», проте пояснити в якому саме місці та в якій частині він не зміг; доказів, які підтверджують вказані обставини також не навів.
При цьому, такі пояснення відповідача-1 взагалі суперечить викладеним у відзиві на позов доводам щодо невизнання ним обставин та відсутності доказів накладення меж спірної земельної ділянки на спірні пам'ятки.
Оскільки відповідач-2 не визнає обставин накладення спірної земельної на земельні ділянки під вказаними пам'ятками археології місцевого значення, суд не може визнати такі обставини встановленими відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України лише на підставі усних пояснень представника відповідача-1 та які при цьому суперечать його відзиву, а отже вони підлягають доказуванню у загальному порядку.
Слід зазначити, що законодавець як одну із засад (принципів) господарського судочинства визначив змагальність сторін (п. 4 ч. 3 ст. 2 ГПК України). Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення своїх вимог (ч. 3 ст. 13 ГПК України).
Велика палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (п.81) зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона, якщо інша сторона не надала доказів протилежного. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18 (п. 41). Тобто «концепція негативного доказу», закріплена у ч. 10 ст. 81 ГПК України, не може тлумачитися так, що певна обставина вважається доведеною, допоки інша сторона її не спростувала, оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Про це зазначено у п. 43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18. За загальним правилом, тягар доведення обставин, які є підставою позову, покладається на позивача.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
За наведених обставин, суд доходить висновку про те, що прокурор, навіть ознайомившись з позиціями відповідачів щодо невизнання та недоведеності спірних обставин, не довів належними та допустимими доказами відношення (факт накладення) спірної земельної ділянки до земель, на яких розташовані пам'ятки археології місцевого значення - поселення «Стешенкове-1» та «Стешенкове-2», а відтак і порушення відповідачем-1 вимог законодавства при передачі спірної земельної ділянки відповідачу-2 у комунальну власність.
Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права та інтереси.
Частиною 2 ст. 249 ГК України передбачено, що у разі прийняття органом державної влади або органом місцевого самоврядування акта, що не відповідає законодавству, і порушує права чи законні інтереси суб'єкта господарювання, останній відповідно до статті 20 цього Кодексу має право звернутися до суду із заявою про визнання такого акта недійсним.
Підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення в зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача в справі.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 09.12.2020 № 34-ОТГ в частині передачі у власність Сосницької селищної ради Сосницького району (на даний час Корюківського району) земельної ділянки площею 9,6628 га, кадастровий номер 7424986500:08:001:0987.
Щодо скасування рішення державного реєстратора та припинення права комунальної власності.
Оскільки суд відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування спірного наказу відповідача-1, похідна вимога скасування рішення державного реєстратора та припинення права комунальної власності також задоволенню не підлягає.
Висновки суду.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.
За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо судових витрат.
Оскільки у позові відмовлено, судові витрати, понесені прокурором, стягненню з відповідачів не підлягають.
Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повне рішення складено 09.06.2023.
Суддя В. В. Шморгун