вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"06" квітня 2023 р. м. Київ Справа № 911/377/23
Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фабрика «Сімі»
до Фізичної особи-підприємця Жлобин Олени Ігорівни
прo стягнення 11 154,23 грн.
Суддя А.Ю. Кошик
При секретарі судового засідання: Фроль В.В.
За участю представників:
позивача: не з'явився
відповідача: не з'явився
Обставини справи:
Господарським судом Київської області розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фабрика «Сімі» (надалі - позивач) до Фізичної особи-підприємця Жлобин Олени Ігорівни (надалі - відповідач) прo стягнення 11 154,23 грн.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2023 року відкрито провадження у справі № 911/377/23 за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 09.03.2023 року.
У судове засідання 09.03.2023 року представники сторін не з'явилися. Розгляд справи відкладався на 06.04.2023 року.
В судове засідання 06.04.2023 року представники сторін не з'явилися.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.
У зв'язку з чим, в судовому засіданні 06.04.2023 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.
Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з викладених у позові обставин, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича фабрика «Сімі» (позивач) та Фізичною особою-підприємцем Жлобин Оленою Ігорівною (відповідач) було укладено Договір купівлі-продажу № 773/21 від 25.01.2021 року (надалі - Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору позивач зобов'язується передати у власність, а відповідач прийняти та оплатити Товари, що зазначені в рахунках, видаткових накладних, податкових накладних (надалі - Товари).
Згідно з п. 3.3. Договору оплата за кожну отриману партію Товару може бути здійсненна протягом 14 календарних днів від дня поставки Товару (дати видаткової накладної) або на умовах передоплати у розмірі 100 (ста) відсотків на підставі рахунку-фактури, який дійсний 2 (два) календарних дні.
Як зазначає позивач, в період дії Договору він здійснював поставку Товарів партіями, відповідач здійснив частковий розрахунок за отриманий Товар.
Однак, в порушення умов Договору та вимог чинного законодавства відповідач проводив розрахунки з простроченнями та не в повному обсязі.
Зокрема, не сплаченим відповідачем є Товар, поставлений позивачем за видатковою накладною № 6897 від 01.09.2022 року на суму 9 237,46 грн. (частково оплачено).
11.11.2022 року відповідач сплатив 7000,00 грн., частина з яких у сумі 5 774,54 грн. була зарахована позивачем в рахунок раніше поставленого Товару.
У зв'язку з чим, за відповідачем утворилась прострочена заборгованість з оплат за товар в сумі 8 012,00 грн., які позивач просить в позові стягнути з відповідача.
Також за порушення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача пеню згідно з п. 4.1. Договору в сумі 1 426,79 грн.; 18 % річних від суми боргу згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та п. 4.2. Договору, в сумі 513,64 грн.; штраф відповідно до п. 4.3 Договору (15% від простроченої суми, за порушення термінів оплати більше ніж на 60 календарних днів), що становить 1 201,80 грн.
В ході розгляду спору відповідач в судові засідання не з'являвся, відзиву на позов не подав, позовні вимоги не заперечив та не спростував.
В ході розгляду спору позивачем подано клопотання про зменшення позовних вимог у зв'язку зі сплатою відповідачем 26.02.2023 року суми основного боргу в розмірі 8 012,00 грн.
Згідно з поданим клопотанням позивач просить в позові стягнути з відповідача за порушення виконання грошового зобов'язання 1 426,79 грн. пені, 513,64 грн. 18% річних та 1 201,80 грн. штрафу відповідно до п. 4.3 Договору (15% від простроченої суми, за порушення термінів оплати більше ніж на 60 календарних днів).
Згідно з ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.
Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Нормою ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч.2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Наведене дає суду підстави дійти висновку, що правила ведення господарської діяльності передбачають здійснення її на умовах добросовісності, умовах, за яких сторони будь взаємно поважати права та охоронювані законом інтереси одна одної.
Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується існування простроченої заборгованості відповідача в сумі 8 012,00 грн. протягом наведених в позові періодів прострочення, відповідач є таким, що порушив виконання зобов'язання, що є підставою для застосування до нього передбаченої Договором та законом відповідальності.
Згідно зі ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Як передбачено ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений законом або договором.
З наведеного у позові розрахунку вбачається, що пеня в сумі 1 426,79 грн. та 513,64 грн. 18% річних та нараховані на 8 012,00 грн. боргу за період з 26.09.2022 року по 02.02.2023 року, тобто за період фактичного існування простроченої заборгованості. Штраф в сумі 1 201,80 грн. нараховано в розмірі 15% на фактично існуючу заборгованість, прострочення по які мало місце більше на 60 календарних днів.
Таким чином, вимоги про стягнення з відповідача 1 426,79 грн. пені, 513,64 грн. 18% річних та 1 201,80 грн. штрафу відповідно до п. 4.3 Договору (15% від простроченої суми, за порушення термінів оплати більше ніж на 60 календарних днів) обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи і підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними у розумінні ч.1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Згідно з ч.2 ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як визначено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги (уточнені) обґрунтовані та доведені, відповідачем не спростовані, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем судові витрати в розмірі, який підлягав сплаті з уточнених позовних вимог, а саме 2684,00 грн., покладаються на відповідача в повному обсязі.
Згідно зі ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Як визначено ч.4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Щодо заявлених позивачем до відшкодування витрат на правничу допомогу в сумі 2500,00 грн., позивачем надано підтвердження понесення відповідних витрат.
Надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам у сукупності з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, обсягу наданих адвокатом послуг, виходячи з характеру спірних правовідносин, обсягу матеріалів справи, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку, що заявлений до відшкодування розмір витрат на правову допомогу в сумі 2 500,00 грн. є доведеним та спів мірним.
Таким чином, враховуючи критерії реальності, обґрунтованості та пропорційності адвокатських витрат, у відповідності до приписів ч.4 ст.126, ч.5 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача підлягають адвокатські витрати в сумі 2 500,00 грн.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 79, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фабрика «Сімі» до Фізичної особи-підприємця Жлобин Олени Ігорівни прo стягнення 11 154,23 грн. задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Жлобин Олени Ігорівни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фабрика «Сімі» (08600, Київська обл., м. Васильків, вул. Володимирська, 92, код 37184114) 1 426,79 грн. пені, 513,64 грн. 18% річних, 1 201,80 грн. штрафу, 2684,00 грн. витрат на сплату судового збору та 2 500,00 грн. адвокатських витрат.
3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку відповідно до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя А.Ю. Кошик
повний текст рішення складено 09.06.2023 року