ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.06.2023Справа № 910/4544/23
Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛО-СЕРВІС" (03038, місто Київ, вулиця Протасів Яр, будинок 8) про стягнення 240 778,95 грн.
без повідомлення (виклику) сторін,
23.03.2023 на адресу Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛО-СЕРВІС" (далі - відповідач) про стягнення 240 778,95 грн та була передана 24.03.2023 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Відповідно до заявлених позовних вимог позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛО-СЕРВІС" на користь комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» суму заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 153859,17 грн, а також інфляційну складову боргу у розмірі - 47121,13 грн, 3% річних - 5880,45 грн. та пеню у розмірі 33 918,20 грн.
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 №1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго».
Відповідно до розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 №591 КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
17 липня 2018 року, між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛО СЕРВІС" укладено Договір № 331071 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - Договір), відповідно до якого Позивач зобов'язався виробити та поставити теплову енергію Відповідачу для потреб опалення, вентиляції - в період опалювального сезону, а Відповідач зобов'язався отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в Договорі. Договір набуває чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2018 року.
Оскільки відповідачем умови договору не виконано, останній звернувся за захистом своїх прав до суду.
Ухвалою суду від 28.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
12.04.2023 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній вказує, що кінцевим споживачем комунальних послуг за укладеним з Позивачем договором №331071 на постачання теплової енергії у гарячій воді є саме власники квартир та нежитлових приміщень.
Будинок, на який постачалась теплова енергія, для забезпечення потреб власників приміщень послугою з централізованого опалення, був переданий з 01 липня 2022р. в самообслуговування ОСББ «Гончара 26». Так, саме на момент передачі будинку в обслуговування ОСББ, у кінцевих споживачів перед Відповідачем утворилась заборгованість за послугу з централізованого опалення у розмірі більш ніж 150 тис.грн.
Відповідач звертає увагу суду, що наразі проводиться позовна робота по стягненню заборгованості з кінцевих споживачів і до судів різних юрисдикцій подано позовні заяви та заяви про видачу судових наказів. Оскільки у Відповідача відсутні власні кошти для погашення заборгованості за договором і це фактично є боргом кінцевих споживачів, при примусовому стягненні з боржників за адресою Гончара О., 26, заборгованості за послугу з централізованого опалення, Відповідач одразу сплачує грошові кошти в рахунок погашення боргу за договором №331071 на постачання теплової енергії у гарячій воді.
Так, після примусового стягнення коштів з боржника за вищезазначеною адресою, 07.04.2023р. Відповідачем здійснено часткове погашення заборгованості Позивачу за договором №331071 на постачання теплової енергії у гарячій воді у розмірі 85300,00 грн.
Таким чином відповідач вказує, що сума основного боргу за договором №331071 на постачання теплової енергії у гарячій воді станом на день подання відзиву становить 68559,17 грн.
26.04.2023 від представника позивача надійшла відповідь на відзив відповідно до якої останній вказує, що в своєму відзиві на позовну заяву відповідача не заперечує проти позову, фактично визнає борг, та вказує, що після відкриття провадження по справі №910/4544/23, відповідачем було здійснено часткову оплату основного боргу 07 квітня 2023 у сумі 85 300,00 грн., тобто основна заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛО-СЕРВІС " за Договором від 17.07.2018 №331071 на постачання теплової енергії у гарячій воді за період з грудня 2021 по грудень 2022 становить 68 559,17 грн.
На дату подання позовної заяви заборгованість Відповідача становила 153 859,17 грн.
Представник позивача вказує, що враховуючи, що саме невиконання Відповідачем умов Договору №331071 призвели до звернення до суду, оплата Відповідачем частини заборгованості здійснена 07.04.2023 тобто після подання позову до суду, нараховані пеня, 3% річних та інфляційна складова боргу підлягають стягненню в повному обсязі.
Окрім того представник просив поновити пропущений строк на подання відповіді на відзиву.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини першої статті 118 цього Кодексу право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Частиною другою цієї статті передбачено, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 119 ГПК України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду (ч.2).
Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущеного строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи (ч.3).
Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк (ч.4).
Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію (ч.5).
Пунктом 1 статті 6 розділу I Конвенції визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до статті 7 ГПК України одним із принципів здійснення правосуддя в господарських судах є рівність усіх учасників господарського процесу перед законом і судом.
Положеннями частини першої статті 165 ГПК України визначено, що особи, які беруть участь у справі, мають право подати до господарського суду першої інстанції відзив (заперечення) на позовну заяву в письмовій формі протягом встановленого судом першої інстанції строку.
У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27 жовтня 1993 року у справах «Авотіньш проти Латвії», заява № 17502/07, пункт 119 та «Домбо Бехеєр Б. В . проти Нідерландів», пункт 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пункти 17 - 18 рішення від 06 лютого 2001 року у справі «Беер проти Австрії», заява № 30428/96).
Враховуючи практику ЄСПЛ та керуючись пунктом 1 статті 6 Конвенції, суд не може позбавити відповідача можливості надати йому відповідь на відзив по справі та не виконати свого зобов'язання щодо дотримання закріпленого у статті 6 Конвенції принципу рівності сторін.
Оскільки відповідь на відзив подано разом з заявою про поновлення строку, суд вважає за можливе поновити строк на подання відповіді на відзив та прийняти її до розгляду.
Представник відповідача правом на подання заперечень на відповідь на відзив не скористався.
Частиною першою ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно частини восьмої ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", КП "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ "Київенерго".
Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП "Київтеплоенерго" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
З 1 травня 2018 року постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює позивач.
17.07.2018 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛО-СЕРВІС" (далі - відповідач, споживач) було укладено договір № 331071 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - договір), предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим Договором (п.1.1. Договору).
Відповідно до п. 2.1. Договору при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими у встановленому порядку, Положенням про Держенергонагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, нормативними актами з питань користування та розрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.
Відповідно до п. 2.2.1 Договору позивач зобов'язався постачати теплову енергію у гарячій воді на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та обсягах згідно з Додатком №1 до Договору.
Згідно п. 2.3.1. Договору, Відповідач зобов'язується додержуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у Додатку № 1 до Договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.
Відповідно до п. 2.3.2. Договору, Відповідач зобов'язується виконувати умови та порядок оплати в обсягах і в терміни, які передбачені в Додатку № 4 Договору.
Відповідно до п. 1 Додатку 3 до Договору, розрахунки з Відповідачем за відпущену теплову енергію проводяться згідно з тарифами, затвердженими Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 26.04.2018 №700, за кожну відпущену Гігакалорію (1 Гкал/грн.) без урахування ПДВ для потреб опалення - 1491,57 грн..
Пунктом 2 Додатку 4 до Договору визначено, що абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує «Енергопостачальній організації» вартість заявленої у Договору кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює Договір про заставу майна, згідно Закону України « Про заставу», як засіб гарантії сплатити спожитої теплової енергії.
У відповідності до п. 3 Додатку 4 до Договору, в разі якщо «Абонент» розраховується за показниками приладів обліку:
при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, ця кількість перевищення самостійно сплачується «Абонентом» не пізніше 28 числа поточного місяця;
у випадку якщо фактичне використання теплової енергії нижче від заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, сальдо розрахунків визначається за фактичними показниками приладів обліку.
Пунктом 5 Додатку 4 до Договору визначено, що Відповідач щомісяця самостійно отримує з 12 по 15 число в ЦОК за адресою: проспект Повітрофлотський, буд. № 58:
Облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітний період;
Акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки «Споживач» повертає в ЦОК);
Акт виконаних робіт.
Як вказує позивач будинок за адресою м. Київ, вул. Олеся Гончара, 26-28, обладнаний будинковим приладом обліку, що підтверджується наданими Відповідачем щомісячними відомостями обліку споживання теплової енергії.
Проте, згідно зі статтею 20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Відповідно п. 7. Додатку №4 до Договору, Абонент сплачує Постачальній організації пеню в розмірі 0,5 % за кожний день, до моменту його повного погашення, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.
Цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2018 року (п. 8.1 Договору).
Пунктами 8.4-8.5 Договору встановлено, що припинення договору не звільняє Абонента від обов'язку повної сплати спожитої теплової енергії.
Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.
Як зазначає позивач у позовній заяві, порушуючи умови договору, відповідач своєчасно не вносив плату за спожиту теплову енергію у гарячій воді, в результаті чого за період з грудня 2021 по грудень 2022 утворилась заборгованість у розмірі 153859,17 грн.
Спір у даній справі виник, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання з оплати вартості поставленої теплової енергії в період з грудня 2021 по грудень 2022, а тому позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 153859,17 грн, а також інфляційну складову боргу у розмірі - 47121,13 грн, 3% річних - 5880,45 грн. та пеню у розмірі 33 918,20 грн.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.
За змістом ст.ст. 11, 509, 627 Цивільного Кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Пунктом 2 Додатку 4 до Договору визначено, що абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує «Енергопостачальній організації» вартість заявленої у Договору кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює Договір про заставу майна, згідно Закону України « Про заставу», як засіб гарантії сплатити спожитої теплової енергії.
Як свідчать представлені до матеріалів справи документи, у період з грудня 2021 по грудень 2022 року відповідачем було спожито теплову енергію на загальну суму 153 859,17 грн. Вказані обставини підтверджуються наданими до матеріалів справи актами про готовність вузла комерційного обліку до роботи, корінцями нарядів про проведення включень (на початку опалювального періоду) та відключення (після завершення опалювального періоду), відомостями обліку споживання теплової енергії.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача 240 778,95 грн, з яких: заборгованість за спожиту теплову енергію у розмірі 153859,17 грн, інфляційну складову боргу у розмірі - 47121,13 грн, 3% річних - 5880,45 грн. та пеню у розмірі 33 918,20 грн.
У процесі розгляду справи сторонами повідомлено про оплату відповідачем 07.04.2023 року в сумі 85300,00 грн. за платіжною інструкцією № 6925.
Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
За приписами ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. При цьому належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Відповідно до пункту 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч. 3 ст. 231 ГПК України).
Враховуючи, що кошти в розмірі 85300,00 грн сплачені відповідачем після звернення позивача до суду із позовом у цій справі, провадження у справі в частині вимог про стягнення 85300,00 грн підлягає закриттю за відсутністю предмета спору. Витрати по сплаті судового збору в цій частині покладаються на відповідача.
За таких обставин предметом розгляду у даній справі є спір на суму 155 478,95 грн.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про теплопостачання» основним обов'язком споживача теплової енергії є в тому числі додержання вимог договору та нормативно-правових актів.
Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати спожитої теплової енергії у гарячій воді, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛО-СЕРВІС" в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 68 559,17 грн (з урахуванням часткової оплати) підлягають задоволенню.
Крім основного боргу, за прострочення виконання грошового зобов'язання позивач просив стягнути з відповідача інфляційну складову боргу у розмірі - 47121,13 грн, 3% річних - 5880,45 грн. та пеню у розмірі 33 918,20 грн.
Щодо заявленої до стягнення пені в сумі 33 918,20 грн, суд зазначає наступне.
В силу приписів ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Згідно з частиною першою ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.
Частиною першою ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з пунктом 2 статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Частинами четвертою та шостою статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому співвідношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно п. 7. Додатку №4 до Договору, Абонент сплачує Постачальній організації пеню в розмірі 0,5 % за кожний день, до моменту його повного погашення, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.
Так, частиною першою ст. 258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог, зокрема, про стягнення неустойки (штрафу, пені) (частина друга ст. 258 ЦК України).
Частиною шостою ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої ст. 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 року).
Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 у справі № 910/2031/16, від 10.04.2018 у справі № 916/804/17 та від 10.09.2020 року в справі № 916/1777/19.
При цьому об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20, уточнюючи правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України, зазначає, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.
З наведеного п. 7. Додатку №4 до Договору вбачається, що сторонами погоджено вказівку на настання відповідно події, а саме: до моменту його повного погашення.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 7. Додатку №4 до Договору, Абонент сплачує Постачальній організації пеню в розмірі 0,5 % за кожний день, до моменту його повного погашення, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені за період з 01.02.2022 по 30.09.2022, суд встановив, що він є арифметично вірними, зробленими відповідно до приписів діючого законодавства та даних первинних документів, у зв'язку з чим вимоги про стягнення з відповідача пені у сумі 33918,20 грн. підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційну складову боргу у розмірі - 47121,13 грн та 3% річних - 5880,45 грн., суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов'язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов'язку, нового додаткового обов'язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.
Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат за період з 01.01.2022 по 31.12.2022, суд встановив, що вони є арифметично вірними, зробленими відповідно до приписів діючого законодавства та даних первинних документів, у зв'язку з чим вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.
Відповідно до ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Пункт 3 частини другої ст. 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.
Частиною першою ст. 77 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Керуючись ст. 129, 231, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Провадження у справі №910/4544/23 в частині позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 85300,00 грн - закрити.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛО-СЕРВІС" (03038, місто Київ, вулиця Протасів Яр, будинок 8, код ЄДРПОУ 30167045) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5, код ЄДРПОУ 40538421) суму основної заборгованості у розмірі 68 559 (шістдесят вісім тисяч п'ятсот п'ятдесят дев'ять) грн. 17 коп, пеню у розмірі 33 918 (тридцять три тисячі дев'ятсот вісімнадцять) грн. 20 коп., інфляційну складову у розмірі 47 121 (сорок сім тисяч сто двадцять одна) грн. 13 коп. 3% річних у розмірі 5 880 (п'ять тисяч вісімсот вісімдесят) грн. 45 коп., та судовий збір у розмірі 3 611 (три тисячі шістсот одинадцять) грн 68 коп.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
6. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено та підписано 09.06.2023.
Суддя Владислав ДЕМИДОВ