ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.06.2023Справа № 910/14167/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/14167/22
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Креммілк»
до Концерну «Військторгсервіс»
про стягнення 296220,90 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю «Креммілк» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Концерну «Військторгсервіс» (далі - відповідач) про стягнення 296220,90 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 у справі №910/13049/21, за яким з відповідача на користь позивача стягнуті кошти, у зв'язку з чим позивач просить стягнути нараховані 3% річних у розмірі 41602,56 грн та інфляційні втрати у розмірі 254618,34 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/14167/22 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
02.02.2023 року через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з підстав того, що на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 у справі №910/13049/21 ним було частково сплачено борг у розмірі 254940,00 грн, втім позивач у наданих до позову розрахунках сплачену заборгованість у розмірі 54940,00 грн не враховує, при цьому, Солом'янською державною виконавчою службою у лютому 2022 в межах виконавчого провадження №68636937 було стягнуто 267568,68 грн, а відтак сума заборгованості на момент звернення із заявою про розстрочення рішення суду становила 1282361,98 грн. При цьому, відповідач наголошує на тому, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2022 у справі №910/13049/21 було розстрочено виконання вказаного рішення суду, і він здійснює платежі в сумі та строки передбачені ухвалою та згідно графіку платежів заборгованість буде повністю сплачена у травні 2023. Разом з цим, відповідач повідомляє про скорочення доходів підприємства у зв'язку із звільненням орендарів від орендної плати (в тому числі оренди приміщень, які на балансі відокремлених підрозділів Концерну) та зауважує на тому, що він є підприємством у структурі Міністерства оборони України, яке в умовах агресії російської федерації виконує державне оборонне та мобілізаційне замовлення, в тому числі, забезпечує житлом та усім необхідним інвентарем Збройні Сили України.
02.05.2023 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій останній не погоджується з обставинами викладеними відповідачем у відзиві на позовну заяву з підстав того, що здача в оренду приміщень є неєдиним джерелом доходу відповідача, так як останній займається багатьма видами економічної діяльності, а тому має декілька джерел прибутку, при цьому, як зазначає позивач відповідач з 01.01.2021 принципово перестав розраховуватися за одержаний товар, а під час розгляду господарського спору Концерном «Військторгсервіс» не вживалися заходи направлені на врегулювання спору.
Статтею 113 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до частини 4 статті 166 Господарського процесуального кодексу України відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дозволить позивачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 про відкриття провадження у справі судом було встановлено позивачу, строк протягом 5-ти днів з дня отримання відзиву на позов - для подання суду відповіді на відзив на позов.
З доданих до відзиву на позовну заяву доказів направлення №0315127394505, вбачається що позивачем було одержано відзив на позов разом з додатками - 02.02.2023, відтак кінцевим строком для подання позивачем відповіді на відзив є 07.02.2023 включно.
Однак, відповідь на відзив подано лише 27.04.2023 (про що свідчить відбиток календарного штемпеля на конверті) тобто з пропуском строку.
При цьому, позивач не заявив клопотання про поновлення процесуального строку для подання відповідної заяви по суті спору.
Тоді як, за приписами частини 4 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Відповідно до статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
З урахуванням вищевикладеного, зважаючи на те, що відповідь на відзив подана з пропуском процесуального строку без заявлення клопотання про поновлення процесуального строку на її подання, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для залишення її без розгляду.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва
23.03.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «НВП «Продагроком» (далі- постачальник, позивач) та Концерном «Військторгсервіс» (далі- покупець, відповідач) було укладено договір поставки № ПА-23/03/20-1 (далі - договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався, в порядку та терміни встановлені укладеним договором, передати у власність відповідачу товар, в певній кількості, відповідної якості та за погодженою ціною, в свою чергу, Концерн «Військторгсервіс» зобов'язалося прийняти товар та сплатити його вартість, на умовах договору.
Позивач зазначає, що на виконання умов договору було поставлено відповідачу визначений умовами договору товар, проте відповідач зобов'язань з оплати вартості поставленого товару в повному обсязі не виконав, що стало підставою для звернення до суду з позовом.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 у справі №910/13049/21, яке набрало законної сили, позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з Концерну "Військторгсервіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Креммілк» основний борг у розмірі 1608967,40 грн, пеню у розмірі 100290,78 грн, 3 % річних у розмірі 21435,98 грн, інфляційні втрати у розмірі 74176,50 грн та судові витрати.
При цьому, під час розгляду справи №910/13049/21 судом було задоволено заяву про заміну позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «НВП «Продагроком» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Креммілк», у зв'язку з тим, що 03.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "НВП "Продагроком" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Креммілк» укладено договір про відступлення права кредитної вимоги, відповідно до умов якого ТОВ "НВП "Продагроком" (первісний кредитор) безоплатно відступає ТОВ «Креммілк» (новий кредитор) належні первісному кредитору, а новий кредитор набуває право грошової вимоги первісного кредитора - Концерну «Військторгсервіс», зокрема, за договором поставки № ПА-23/03/20-1 від 23.03.2020, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "НВП "Продагроком" та Концерном «Військторгсервіс».
Відповідно ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Частиною 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини, від 25.07.2002, «Справа «Совтрансавто-Холдинг» проти України» п. 72 «В. Оцінка Суду»).
Наявність основного грошового зобов'язання відповідача, яке виникло за договором № ПА-23/03/20-1 від 23.03.2020, по сплаті позивачу вартості поставленого товару у розмірі 1608967,40 грн підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 у справі №910/13049/21 за участі тих самих сторін, яке набрало законної сили, а тому відповідно до приписів ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягає повторному доказуванню.
Згідно наявних в матеріалах справи доказів, а саме: виписок по рахунку позивача, відкритому в Акціонерному товаристві «Перший український міжнародний банк», відповідачем 17.02.2022 було здійснено часткову сплату заборгованості у розмірі 200000,00 грн на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 у справі №910/13049/21, а 01.06.2022 Солом'янським відділом державної виконавчої служби у межах виконавчого провадження №68636937 стягнуто на користь позивача 267568,68 грн.
У подальшому, ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2022 у справі №910/13049/21, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2022, розстрочено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 у справі №910/13049/21 строком на 1 рік зі сплатою суми боргу у розмірі 1282361,98 грн, рівними частинами, відповідно до наступного графіку: до 14.06.2022 - 106863,50 грн; до 14.07.2022 - 106863,50 грн; до 14.08.2022 - 106863,50 грн; до 14.09.2022 - 106863,50 грн; до 14.10.2022 - 106863,50 грн; до 14.11.2022 - 106863,50 грн; до 14.12.2022 - 106863,50 грн; до 14.01.2023 - 106863,50 грн; до 14.02.2023 - 106863,50 грн; до 14.03.2023 - 106863,50 грн; до 14.04.2023 - 106863,50 грн та до 14.05.2023 - 106863,48 грн.
При цьому, судом було встановлено, що відповідачем також на користь позивача сплачено 54940,00 грн згідно платіжного доручення №2457 від 25.02.2022.
У той же час, оскільки відповідач свого грошового зобов'язання до постановлення ухвали про розстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 у справі №910/13049/21 належним чином не виконав, позивачем заявлено у даному спорі вимогу про стягнення інфляційних втрат у загальному розмірі 254618,34 грн та 3% річних у загальному розмірі 41602,56 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.08.2019 у справі №910/8625/18.
Тобто, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Так, статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду №5023/10655/11 (922/1654/20) від 09.06.2021, №904/3491/19 від 18.06.2020, №910/12604/18 від 01.10.2019).
При цьому, інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Отже, кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Матеріалами справи підтверджується і відповідачем не спростовано, що зобов'язання відповідача перед позивачем зі сплати заборгованості до винесення ухвали Господарського суду міста Києва від 14.06.2022 у справі №910/13049/21 не виконано, а отже мало місце прострочення його виконання, у зв'язку з чим позивач має право на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Як вбачається з поданого розрахунку, позивачем нарахування 3% річних та інфляційних втрат здійснено за періоди з 21.07.2021 по 16.02.2022 на суму 1608967,40 грн, за період з 17.02.2022 по 31.05.2022 на суму 1430675,69 грн, за період з 01.06.2022 по 15.06.2022 на суму 1192149,30 грн. Датою початку здійснення нарахування компенсаційних втрат визначено 21.07.2021, зважаючи на те, що інфляційні втрати та 3% річних, які були стягнуті рішенням Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 у справі №910/13049/21, були нараховані до 20.07.2021 включно.
При цьому, судом встановлено, що позивачем для визначення суми заборгованості по основному боргу, було застосовано математичну пропорцію в розрахунках для рівнозначного розподілу коштів, які надійшли для погашення заборгованості.
Відповідачем у відзиві на позовну заяву не реалізовано право на подання до суду власного розрахунку (контррозрахунку) простроченої заборгованості, зокрема, порядку або методу розподілу коштів, що надійшли для погашення заборгованості, відмінного від того, що був наданий позивачем.
За відсутності альтернативного розрахунку, який би міг спростувати та заперечити порядок та метод розподілу коштів шляхом математичної пропорції (який був застосований позивачем у наданих до позову розрахунках), суд дійшов висновку, що застосований позивачем метод розподілу коштів шляхом математичної пропорції є обґрунтованим, арифметично вірним та справедливим.
Водночас, як вірно зазначив відповідач у відзиві на позовну заяву, позивачем під час здійснення розрахунку інфляційних втрат та 3% річних не враховано часткової оплати 25.02.2022 у розмірі 54940,00 грн.
Відтак, враховуючи часткову оплату відповідача у розмірі 54940,00 грн, яка не була врахована позивачем у наданих суду розрахунках та зважаючи на те, що ухвала про розстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/13049/21 оголошена в судовому засіданні 14.06.2022, за розрахунком суду, належною до стягнення сумою 3% річних є 40967,82 грн, а інфляційних втрат 249403,18 грн, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності прострочення сплати боргу перед позивачем, у зв'язку з чим на підставі встановлених під час розгляду справи обставин, суд вважає заявлені позивачем вимоги в частині стягнення з відповідача нарахованих компенсаційних втрат обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства.
Водночас, суд не приймає до уваги доводи відповідача про скорочення доходів підприємства у зв'язку із звільненням орендарів від орендної плати та перебування підприємства у структурі Міністерства оборони України, яке в умовах агресії російської федерації виконує державне оборонне та мобілізаційне замовлення, оскільки відповідач є господарюючим суб'єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності, тим більш, що зобов'язання відповідача перед позивачем щодо оплати за отриманий товар виникло задовго до початку військової агресії російської федерації і жодних доказів наявності об'єктивних причин неможливості виконання взятих на себе зобов'язань тривалий час відповідач суду не надав.
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Тобто, відповідач, здійснюючи господарську діяльність, однією зі складових якої є укладення господарських договорів, мав передбачити пов'язані із цим ризики, зокрема, наявність реальної можливості виконання умов спірного правочину, а саме щодо здійснення фактичної оплати за поставлену теплову енергію у строк, визначений умовами договору, виходячи з можливості фактичного виконання розрахунків та наявних вільних грошових ресурсів.
При цьому, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Креммілк» до Концерну «Військторгсервіс» про стягнення 296220,90 грн задовольнити частково.
2. Стягнути з Концерну «Військторгсервіс» (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, буд. 28-А; ідентифікаційний код 33689922) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Креммілк» (39600, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Івана Мазепи, буд. 59, офіс 102; ідентифікаційний код 37748688) 3% річних у розмірі 40967 (сорок тисяч дев'ятсот шістдесят сім) грн 82 коп., інфляційні втрати у розмірі 249403 (двісті сорок дев'ять тисяч чотириста три) грн 18 коп. та судовий збір у розмірі 4355 (чотири тисячі триста п'ятдесят п'ять) грн 57 коп.
3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
4. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 09.06.2023.
Суддя Т.В. Васильченко