05 червня 2023 року м. Харків Справа № 922/567/22
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Мартюхіна Н.О.,
за участю секретаря судового засідання Голозубової О.І.,
за участю представників сторін:
від позивача - БУРЯ Олександр - на підставі довіреності від 27.12.2022р. №21/016-юр;
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Дніпроазот", м. Кам'янське, Дніпропетровська область, (вх. №689 Х/2) та апеляційну скаргу Комунального підприємства "Харківодоканал", м.Харків (вх. №712 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 14.03.2023р. у справі №922/567/22 (суддя Погорелова О.В., ухвалене в м.Харків, дата складення повного тексту - 24.03.2023р.)
за позовом: Акціонерного товариства "Дніпроазот", м. Кам'янське, Дніпропетровська область,
до відповідача: Комунального підприємства "Харківодоканал", м.Харків
про стягнення коштів,
Акціонерне товариство "Дніпроазот" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Комунального підприємства "Харківодоканал" в якому (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 04.11.2023р.) просило суд стягнути з відповідача на свою користь 12761921,82грн., з яких: 10349400,00грн. прострочена заборгованість за хлор рідкий, поставлений за договором про закупівлю товару №42/7-ПЦ/21 від 23.07.2021р.; 3% річних в сумі 244271,74грн.; інфляційні в розмірі 2168250,08грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про закупівлю товару №42/7-ПЦ/21 від 23.07.2021р. в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.
13.02.2023р. відповідачем було подано до господарського суду Харківської області заяву про зменшення 3% річних на 99%.
Рішенням господарського суду Харківської області від 14.03.2023р. у справі №922/567/22 позов задоволено частково; стягнуто з Комунального підприємства "Харківводоканал" на користь Акціонерного товариства "Дніпроазот" - 10349400,00грн. основного боргу, 3% річних в сумі 24427,17грн., інфляційні в розмірі 2168250,08грн. та 191428,83грн. судового збору.; відмовлено в решті позову.
Приймаючи оскаржуване рішення про часткове задоволення позову, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог в частині стягнення з відповідача 10349400,00грн. основного боргу за договором про закупівлю товару №42/7-ПЦ/21 від 23.07.2021р., у зв'язку з чим задовольнив позовні вимоги в цій частини.
Крім того, перевіривши розрахунок інфляційних, місцевий господарський суд дійшов висновку, що їх нарахування в розмірі 2168250,08грн. здійснено позивачем відповідно до вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим задовольнив позовні вимоги в цій частині. Також, перевіривши розрахунок 3% річних суд встановив, що заявлена позивачем до стягнення сума річних: 244271,74грн. не суперечить вимогам чинного законодавства та є арифметично вірною. Водночас, суд врахував клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних та задовольнив позовні вимоги у відповідній частині частково, а саме в сумі 24427,17грн.
Акціонерне товариство "Дніпроазот" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Харківської області від 14.03.2023р. у справі №922/567/22 в частині відмови у стягненні 3% річних у розмірі 219844,57грн. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 219844,57грн.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дійшов до помилкового висновку щодо застосування до спірних правовідносин правових висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020р. у справі №902/417/18 щодо наявності підстав для зменшення 3% річних нарахованих за порушення грошового зобов'язання в порядку статті 625 Цивільного кодексу України.
Апелянт наголошує, що обставини справи, які мають юридичне значення для зменшення загального розміру відсотків річних у справі №902/417/18 є відмінними від обставин даної справи, крім того, співвідношення між сумою простроченого зобов'язання чи загальною сумою зобов'язання та розміром нарахованих штрафних санкцій у вказаних справах суттєво відрізняється.
Вказані обставини, на думку апелянта свідчать про невідповідність висновків, викладених в рішенні господарського суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, внаслідок чого, зменшення судом 3% річних призвело до порушення розумного балансу між інтересам боржника та кредитора.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.04.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Дніпроазот" на господарського суду Харківської області від 14.03.2023р. у справі №922/567/22; встановлено сторонам у справі строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом 15 днів (з урахуванням вимог ст.263 Господарського процесуального кодексу України) з дня вручення даної ухвали; встановлено сторонам у справі строк для подання заяв і клопотань - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та призначено справу до розгляду на "18" травня 2023 р. о 12:00годині.
Комунальне підприємство "Харківодоканал" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Харківської області від 14.03.2023р. у справі №922/567/22 в частині стягнення інфляційних в сумі 316493,37грн. та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних в сумі 316493,37грн.; в решті рішення господарського суду Харківської області від 14.03.2023р. у справі №922/567/22 залишити без змін.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення не було надано належної правової оцінки всім обставинам справи, а також наданим відповідачем доводам та доказам, що призвело до передчасного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних в сумі 316493,37грн., нарахованих на суму основної заборгованості за порушення строків оплати за поставлений товар за видатковою накладною №95 від 07.01.2022р.
На думку апелянта, наявні підстави для звільнення його від відповідальності у вигляді інфляційних в зазначеній сумі, за порушення зобов'язання за договором про закупівлю товару №42/7-ПЦ/21 від 23.07.2021р., оскільки вказане порушення сталось внаслідок обставин непереборної сили.
Такий висновок апелянта мотивований зазначенням відповідних обставин, в листі Торгово-промислової палати України від 28.02.2022р. №2024/02.0.7.1, яким ТПП засвідчила для всіх суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору наявність форс-мажорної обставини - військової агресії Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану з 05:30 24.02.2022р.
Оскільки відповідно до пунктів 8.1 та 8.3. укладеного між сторонами договору про закупівлю товару №42/7-ПЦ/21 від 23.07.2021р., настання обставин непереборної сили, підтверджених відповідними документами Торгово- промислової палати України, автоматично продовжує терміни виконання зобов'язань за весь період їх дії, апелянт вважає, що термін виконання зобов'язання за поставкою згідно видаткової накладної №95 від 07.01.2022р. строк оплати якої настав 08.03.2022р., продовжено на строк дії форс- мажорних обставин.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.04.2023р. прийнято апеляційну скаргу Комунального підприємства "Харківодоканал" на рішення господарського суду Харківської області від 14.03.2023р. у справі №922/567/22 до спільного розгляду з апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Дніпроазот" та призначено у відкритому судовому засіданні на 18.05.2023р. о 12:00годині.
26.04.2023р. Акціонерним товариством "Дніпроазот" подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу Комунального підприємства "Харківодоканал" (вх.№4687), в якому просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення господарського суду Харківської області від 14.03.2023р. у справі № 922/567/22 в частині стягнення з Комунального підприємства "Харківодоканал" на користь Акціонерного товариства "Дніпроазот" інфляційних в розмірі 2168250,08грн. залишити без змін.
27.04.2023р. Комунальним підприємством "Харківодоканал" подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Дніпроазот" (вх.№4736), в якому просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення господарського суду Харківської області від 14.03.2023р. у справі № 922/567/22 в частині стягнення 3% річних залишити без змін.
05.05.2023р. Акціонерним товариством "Дніпроазот" подано до апеляційного господарського суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу на рішення господарського суду Харківської області від 14.03.2023р. у справі № 922/567/22 (вх.№5060).
17.05.2023р. Комунальним підприємством "Харківодоканал" подано до апеляційного господарського суду заяву про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв'язку із зайнятістю представника в іншому судовому засіданні (вх.№5579).
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.05.2023р. відкладено розгляд апеляційної скарги на 05 червня 2023 року о 12:15 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань № 104; задоволено клопотання представника Акціонерного товариства "Дніпроазот" - Бурі Олександра Євгеновича, про участь у судовому засіданні "05" червня 2023р. о 12:15 годині у справі №922/567/22 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
02.06.2023р. Комунальним підприємством "Харківодоканал" подано до апеляційного господарського суду заяву про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв'язку із зайнятістю представника в іншому судовому засіданні (вх.№6324).
У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 05.06.2023р. головуючий оголосив, що 2-им апелянтом подано клопотання про відкладення розгляду справи та запитав ставлення представника 1-го апелянта - Акціонерного товариства "Дніпроазот" щодо заявленого клопотання.
Представник 1-го апелянта пояснив, що заперечує проти його задоволення.
Частинами 11 та 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Колегія суддів враховує, що явка сторін не визнавалась обов'язковою. При цьому, 2-им апелянтом - Комунальним підприємством "Харківодоканал" не зазначено про надання ним додаткової інформації по суті спору в наступному судовому засіданні.
Відповідно до норм частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання сторін, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, оскільки визначальним є не явка представників, а достатність матеріалів справи для ухвалення рішення у справі.
Враховуючи положення статті 273 Господарського процесуального кодексу України щодо строку розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а також те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вищевказаного клопотання про відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 269 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, судом враховано принцип ефективності судового процесу, який діє у господарському судочинстві і направлений на недопущення затягування процесу, а також враховано положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яким передбачено, що справа має бути розглянута судом у розумний строк.
За таких обставин. колегія суддів вважає за доцільне відмовити в задоволенні клопотання 2-го апелянта - Комунального підприємства "Харківодоканал" про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні представник апелянта - Акціонерного товариства "Дніпроазот" підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, скасувати рішення господарського суду Харківської області від 14.03.2023р. у справі №922/567/22 в частині відмови у стягненні 3% річних у розмірі 219844,57грн. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 219844,57грн.
Крім того, представник апелянта заперечив проти вимог апеляційної скарги
Комунального підприємства "Харківодоканал", та просив відмовити в її задоволенні.
Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, представник відповідача був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони (стаття 42 Господарського процесуального кодексу України), колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами, за відсутності представника відповідача, оскільки його неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянтів, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає наступне.
Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 23.07.2021р. між Акціонерним товариством "Дніпроазот" (надалі - постачальник) та Комунальним підприємством "Харківводоканал" (надалі - покупець) було укладений договір про закупівлю товару №42/7-ПЦ/21 (надалі - договір т.1 а.с.44-49), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити покупцеві товар: хлор рідкий в цистернах, код ДК 021:2015-24310000-0 Основні неорганічні хімічні речовини (надалі - "товар") у кількості 1955 т, а покупець - прийняти і оплатити такий товар.
Відповідно до пункту 1.2 договору найменування та кількість товару визначаються специфікацією.
Згідно пункту 3.1 договору, загальна вартість цього договору складає 58 650000,00грн., в тому числі ПДВ (20%) - 9775000,00грн.
Ціна за одиницю товару визначається специфікацією (пункту 3.2 договору).
Пунктами 4.1 та 4.2 договору сторони погодили, що покупець здійснює оплату за поставлений товар шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника на умовах післяоплати протягом 60 календарних днів з дати поставки товару. Джерело фінансування: власний бюджет (кошти від господарської діяльності підприємства).
Згідно з пунктом 5.1 договору, поставка товару здійснюється відповідно до письмової заявки покупця, яка надсилається на електронну адресу постачальника, або за допомогою факсимільного зв'язку за реквізитами, що вказані в розділі XIV цього договору, або шляхом безпосереднього вручення Стороні.
Відповідно до пункту 5.4 договору (в редакції додаткової угоди № 1 до договору т.1 а.с.51) строк поставки товару: до 31.12.2022р.
Згідно з пунктом 5.5 договору, місце поставки товару: Україна, відповідно до документації. Адреса місця поставки: 63513, Україна, Харківська область, місто Чугуїв (станція Чугуїв Виробничого підрозділу "Харківська дирекція залізничних перевезень" філії "Південна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця", код станції 430809, код отримувача 1790 Комунальне підприємство "Харківводоканал", гілка Комплекс водопідготовки "Донець").
Відповідно до пункту 5.8 договору, перехід права власності на товар від постачальника до покупця відбувається в момент поставки та передачі товару покупцю, що підтверджується оформленими належним чином видатковою накладною та товарно-транспортною накладною. Датою поставки товару є дата оформлення товарно-транспортної накладної на товар.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє по 31.12.2022р., а в частині грошових розрахунків не менше, ніж до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором (пункт 10.1. договору).
Відповідно до специфікації до договору (додаток № 1) постачальник зобов'язався поставити покупцю хлор рідкий в цистернах у кількості 1955т за ціною 30000,00грн. з ПДВ (20%) на загальну суму 58650000,00грн. (т.1 а.с.50).
На виконання умов договору, у вересні 2021 року - січні 2022року постачальником було здійснено поставку товару покупцю на загальну суму 10349400,00грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями заявок на поставку товару, рахунків-фактур, залізничних накладних, видаткових накладних (т. 1 а.с.52-74).
Проте, як зазначав в позовній заяві позивач, покупцем не було сплачено грошові кошти за поставлений товар, внаслідок чого в останнього виникла заборгованість, яка станом на 26.10.2022р. становить 10349400,00грн.
З метою досудового врегулювання спору, постачальник звертався до покупця з листом №2994/01-6 від 28.12.2021р., в якому повідомляв про наявну заборгованість за договором, в тому числі прострочену, а також про необхідність погашення цієї заборгованості (т.1 а.с.75).
06.01.2022р. покупцем було надано відповідь на вказаний лист , в якій було повідомлено про тяжкий фінансовий стан підприємства. Також, було повідомлено про те, що 06.01.2022р. буде здійснена оплата в обсязі 300000,00грн. (т.1 а.с.76).
Оскільки відповідачем не було в добровільному порядку сплачено наявну суму заборгованості за поставлений товар, 10.02.2022р. Акціонерне товариство "Дніпроазот" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Комунального підприємства "Харківодоканал" в якому (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 04.11.2023р.) просило суд стягнути з відповідача на свою користь 12761921,82грн., з яких: 10349400,00грн. прострочена заборгованість за хлор рідкий, поставлений за договором про закупівлю товару №42/7-ПЦ/21 від 23.07.2021р.; 3% річних в сумі 244271,74грн.; інфляційні в розмірі 2168250,08грн. (т.1 а.с.1-78, а.с.137-143).
Рішенням господарського суду Харківської області від 14.03.2023р. у даній справі позов задоволено частково, з підстав викладених вище (т.2 а.с.216-226).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, судова колегія зазначає, що за загальними положеннями цивільного законодавства цивільні права та обов'язки виникають: із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства; із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією також породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України). При цьому, стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України, зі змістом якої кореспондуються і приписи статті 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).
Частиною третьою статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Крім того, за змістом статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. Аналогічні застереження містить стаття Цивільного кодексу України.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України також встановлено: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина перша статті 193 ГК України). Укладений сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).
Так, згідно статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів оплати відповідачем - Комунальним підприємством "Харківводоканал" отриманого товару, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу за договором про закупівлю товару №42/7-ПЦ/21 від 23.07.2021р. в сумі 10349000,00грн.
Судова колегія зазначає, що рішення господарського суду у відповідній частині не оскаржено учасниками справи, а отже, не є предметом розгляду в даному апеляційному провадженні.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних в сумі 2168250,08грн., судова колегія зазначає наступне.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Така правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі № 686/21962/15-ц.
Перевіривши розрахунок інфляційних наданий позивачем, колегія суддів вважає його, арифметично вірним, обґрунтованим та законним.
Разом з тим, в обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт - Комунальне підприємство "Харківодоканал" посилається на наявність підстав для звільнення його від відповідальності у вигляді інфляційних в сумі 316493,37грн., нарахованих на суму основної заборгованості за порушення строків оплати за поставлений товар за видатковою накладною №95 від 07.01.2022р.
На думку апелянта, наявні підстави для звільнення його від відповідальності у вигляді інфляційних в зазначеній сумі, за порушення зобов'язання за договором про закупівлю товару №42/7-ПЦ/21 від 23.07.2021р., оскільки вказане порушення сталось внаслідок обставин непереборної сили.
Відповідні обставини викладені в листі Торгово-промислової палати України від 28.02.2022р. №2024/02.0.7.1, яким ТПП засвідчила для всіх суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, форс-мажорною обставиною військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану з 05:30 24.02.2022р.
Оскільки відповідно до пунктів 8.1 та 8.3. договору про закупівлю товару №42/7-ПЦ/21 від 23.07.2021р., укладеного між сторонами, настання обставин непереборної сили автоматично продовжує терміни виконання зобов'язань за весь період їх дії. Тому апелянт вважає, що термін виконання зобов'язання за поставкою згідно видаткової накладної №95 від 07.01.2022р. строк оплати якої настав 08.03.2022р., продовжено на строк дії форс- мажорних обставин.
За приписами частини першої статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Також, згідно частини другої статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Частиною другою статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору, зокрема, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, тощо.
У постановах Верховного Суду від 15.06.2018р. у справі № 915/531/17, від 26.05.2020р. у справі № 918/289/19, від 17.12.2020р. у справі № 913/785/17 викладено висновок щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", відповідно до якого:
- статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифіката про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати;
- форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання;
- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Торгово-промислова палата України (ТПП України) листом від 28.02.2022р. за №2024/02.0-7.1 засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою запровадження воєнного стану, та підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору.
Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України "Про торгово-промислові палати в Україні" та деталізовано в розділі 6 регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15.07.2014р. за №40(3) (з наступними змінами).
Відповідно до частини 1 статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) здійснюється сертифікатом про такі обставини.
За умовами пункту 6.2 регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов'язань/обов'язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов'язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 регламенту).
Зважаючи на посилання апелянта на наявність офіційного листа ТПП України від 28.02.2022р. за № 2024/02.0-7.1, яким визначено наявність обставини непереборної сили з правилами засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які містяться у відповідному регламенті, судовою колегією встановлено, що в законі та регламенті зазначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом, а на сайті ТПП України 28.02.2022р. розміщено загальний офіційний лист.
В загальному офіційному листі ТПП України від 28.02.2022р. зазначено, що його видано на підставі статей 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та Статуту ТПП України.
Проте, вказаними статтями врегульовано саме порядок видачі сертифікатів ТПП, а не офіційних листів ТПП України.
Судова колегія зауважує, що загальний офіційний лист ТПП України від 28.02.2022р. не містить (і не може містити) ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Крім того, його опубліковано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв'язку між військовою агресією Російської Федерації проти України та неможливістю виконання конкретного зобов'язання.
Таким чином, використання лише загального офіційного листа ТПП України від 28.02.2022р. за № 2024/02.0-7.1 з метою підтвердження форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у випадку невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання через військову агресію Російської Федерації проти України повинно супроводжуватися принаймні і іншими доказами на підтвердження неможливості виконати зобов'язання в строк та належним чином.
В контексті спірних правовідносин судова колегія також враховує правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19.08.2022р. у справі №908/2287/17 в якій Суд зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018р. у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019р. у справі №917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі №905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що лист Торгово-промислової палати України (ТПП України) від 28.02.2022р. за № 2024/02.0-7.1. як доказ існування форс-мажорних обставин у даній справі не є достатнім доказом існування таких обставин. Тобто, відповідачем не було дотримано встановленого законодавством порядку доведення виникнення та існування обставин
Судова колегія також зазначає, що пунктами 8.2 та 8.3 договору про закупівлю товару №42/7-ПЦ/21 від 23.07.2021р. сторонами було погоджено порядок засвідчення настання форс-мажорних обставин, а саме: сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 3 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України, іншими компетентними органами, тощо.
Отже, відповідно до умов договору відповідач повинен був повідомити позивача про настання у нього неможливості виконання своїх зобов'язань за спірним договором протягом 3 (трьох) днів від дня виникнення у нього неможливості виконання зобов'язань за договором та підтвердити факт настання випадку або дії обставин непереборної сили належними доказами.
Проте, матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до ТПП України або відповідної регіональної ТПП, в строк визначений умовами договору, для засвідчення форс-мажорних обставин або ж обставин непереборної сили відповідно до регламенту, причин неможливості такого звернення суду повідомлено не було.
Тобто, відповідачем не було дотримано встановленого законодавством порядку доведення виникнення та існування обставин
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для задоволення в повному обсязі позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних в сумі 2168250,08грн.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 244271,74грн., судова колегія зазначає наступне.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За правилами частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Відтак, у даному випадку, за порушення виконання грошового зобов'язання на відповідача покладається відповідальність згідно статті 625 ЦК України, у вигляді сплати процентів річних від простроченої суми.
Перевіривши розрахунок 3% річних наданий позивачем, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у відповідній частині.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що 13.02.2023р. відповідачем було подано до господарського суду Харківської області заяву про зменшення 3% річних на 99% (т.2 а.с.125-129).
В обґрунтування наявності підстав для задоволення вказаного клопотання відповідач посилався на те, що згідно Статуту КП "Харківводоканал" є одним з найбільших в Україні підприємств у галузі централізованого водопостачання та водовідведення. Метою діяльності підприємства є здійснення виробничої, науково-дослідної роботи та комерційної діяльності для повного та якісного задоволення потреб населення, суб'єктів господарювання в комунальних послугах, забезпечення групового, індивідуального водопостачання, водовідведення м. Харкова та Харківської області, здійснення заходів для поліпшення екологічної обстановки м. Харкова, при цьому, єдиним джерелом доходу підприємства є отримання плати за надані послуги з водопостачання та водовідведення з населення.
З метою створення додаткових соціальних гарантій для населення міста Харкова, що постраждало внаслідок широкомасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України, керуючись статтями 30, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виконавчим комітетом Харківської міської ради прийнято Рішення від 08.06.2022р. № 163 "Про деякі питання оплати житлово-комунальних та транспортних послуг в умовах воєнного стану", відповідно до якого вирішено Комунальним підприємствам ХМР, що надають житлово-комунальні послуги на території міста Харкова, здійснити заходи щодо припинення стягнення плати за надані послуги фізичним особам громадянам України- споживачам (за виключенням отриманих споживачам пільг та субсидій на оплату житлово-комунальних послуг) за теплову енергію, за послуги з постачання теплової енергії, за послуги з постачання гарячої води, за послуги з централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, за послуги з поводженням з побутовими відходами, за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, плати за технічне обслуговування та поточний ремонт внутрішньо будинкових систем теплопостачання, водопостачання та водовідведення; за абонентське обслуговування за відповідні послуги та проведення відповідного коригування за період з 24.02.2022 року до 31.05.2022р.
В рішенні наголошено про необхідність надавачів/виконавців не нараховувати та стягувати неустойку (штрафів, пені), інфляційні нарахування, проценти річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальні послуг населення в разі несплати за них або оплати їх не в повному обсязі.
Також, відповідач наголошує, що зазначеному рішенню передувало публічне звернення Харківського міського голови про звільнення харків'ян від сплати вищезазначених послуг.
Тільки за сім місяців війни рівень отриманих платежів становив лише 15,6% від передбачених тарифами, а розмір збитків підприємства від недоотриманих і неоплачених послуг сягнув 1,1 млрд грн. Станом на 01.12.2022 розмір дебіторської заборгованості споживачів за отримані послуги склав 3447035,2тис. грн.
Зазначене зростання заборгованості в першу чергу пов'язане з настанням надзвичайних обставин в м. Харкові та Харківської області, що зумовило значний рівень безробіття серед населення і вплинуло на платоспроможність населення зі сплати комунальних послуг останніх. Таким чином, у зв'язку із вищезазначеним підприємство не отримало значну частину грошових коштів та не мало можливості розрахуватися з АТ "Дніпроазот".
Крім того, переліком територіальних громад, розташованих у районах проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) затвердженим Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022р. №75, що район мешкання Харківської територіальної громади визначений як район проведення бойових дій.
В умовах воєнного стану робота КП "Харківводоканал", як об'єкту критичної інфраструктури, здійснюється в обмеженому режимі. Значна кількість майна, документації, тощо, були знищені внаслідок ракетних ударів по об'єктах Комунального підприємства. Військові дії завдавали та завдають шкоди трубопроводам, насосним станціям та іншим будівлям та спорудам, задіяним в технологічному циклі видобування та доставки якісної питної води, а матеріальні збитки наразі підраховуються та сягають понад 250 млн. грн.
Усі зусилля підприємства спрямовані на відновлення систем водопостачання, забезпечення водовідведення стічних вод. Скрутне майнове становище підприємства створює реальну загрозу повного зупинення виробничої діяльності, з доведенням підприємства до стану банкрутства, і як наслідок, до неспроможності КП "Харківводоканал" здійснювати фінансування власної виробничої діяльності для забезпечення нормального функціонування єдиної технологічної системи водопостачання та водовідведення, що матиме надзвичайні наслідки екологічного, санітарно-епідемічного та соціального характеру для всього Харківського регіону, особливо в умовах воєнного стану.
В наведених умовах КП "Харківводоканал" також було вимушено відповідно до Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", призупинити трудові відносини з 1702 співробітниками підприємства та зосередити обмежені ресурси виключно на забезпечені роботи критичної інфраструктури, виконанні виробничих функцій водовідведення та подачу питної води, що відповідає санітарно-гігієнічним нормам, цілодобове оперативне проведення аварійно-відновлювальних робіт (ліквідацію пошкоджень) на мережах водопостачання та водовідведення, об'єктах критичної інфраструктури, підготовку до експлуатації мереж в осінньо-зимовий період.
На підтвердження викладених обставин відповідачем було долучено до матеріалів справи: копії актів візуального обстеження об'єктів підприємства КП "Харківводоканал", пошкоджених внаслідок агресії Російської Федерації від 22.11.2022р.;інформацію про динаміку дебіторської заборгованості населення за послуги водопостачання та водовідведення; копію наказу «Про організацію роботи під час воєнного стану» від 11.03.2022р. №73-к; звіт про фінансові результатами (звіт про сукупний дохід) за 9 місяців 2022р.; баланс (звіт про фінансовий стан) на 30.09.2021р. (т.2 а.с.20-23, 130-170).
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник - Акціонерне товариство "Дніпроазот" з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020р. у справі №902/417/18 зазначає, що правовідносини у даній справі та справі №902/417/18 відрізняються за своїми обставинами, не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається, а тому суд першої інстанції не мав права враховувати її висновки.
Надаючи оцінку вказаним доводам, колегія суддів зазначає, що зменшення розміру заявлених до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду, який оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі №902/417/18 вказала, що відсотки річних, встановлені відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника, та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.
Дійсно, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду вказала на очевидну не співмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання. Велика Палата вважала справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав. При цьому, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи № 902/417/18, а саме, встановлення такої процентної ставки на рівні сорока відсотків та дев'яносто шести відсотків і її очевидної невідповідності принципу справедливості.
В даному випадку також має місце очевидна явна неспівмірність заявленої до стягнення суми 3% річних у розмірі 244271,74грн., враховуючи, заявлену до стягнення суму боргу у розмірі 10349400,00грн, на яку також нараховано інфляційні у розмірі 2168250,00грн.
За наведених обставин, судова колегія вважає, що висновки Великої Палати Верховного Суду №902/417/18 можуть бути застосовані в контексті спірних правовідносин.
Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 Господарського кодексу України).
За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019р. у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Враховуючи наведене, судова колегія погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що в сукупності з об'єктивними обставинами, складною економічною ситуацією в державі у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та введенням воєнного стану, а також виходячи з поточної ситуації у Харкові та Харківській області, обставини, на які посилався відповідач, свідчать про їх винятковість.
Разом з тим, зважаючи на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, стягнення інфляційних втрат в розмірі 2168250,08грн. може в певній мірі компенсувати позивачу негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем умов договору.
У зв'язку з чим, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви відповідача та зменшення загального розміру відсотків річних за прострочення грошового зобов'язання на 90% та стягнення на користь позивача 3% річних в сумі 24427,17грн.
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які Сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг у зв'язку з їх юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права.
З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства, фактичним обставинам справи, рішення відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційних скарг та залишення рішення господарського суду Харківської області від 14.03.2023р. у справі №922/567/22 без змін.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції керуючись положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладає витрати за подання апеляційної скарги на апелянтів.
Керуючись статтями 254, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статті 276, статті 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Дніпроазот" залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Харківодоканал" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 14.03.2023р. у справі №922/567/22 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 09.06.2023
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.
Головуючий суддя О.В. Плахов
Суддя Л.І. Бородіна
Суддя Н.О. Мартюхіна