Дата документу 24.05.2023 Справа № 336/105/22
Запорізький Апеляційний суд
ЄУН 336/105/22Головуючий у 1-й інстанції Галущенко Ю.А.
Пр. № 22-ц/807/238/23Суддя-доповідач Гончар М.С.
24 травня 2023 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.
суддів Маловічко С.В., Подліянової Г.С.,
за участі секретаря Остащенко О.В.
розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» виробничого підрозділу пасажирське вагонне депо Запоріжжя-1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» виробничого підрозділу пасажирське вагонне депо Запоріжжя-1 про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вищезазначеним позовом (а.с. 1-7), в якому просила: - визнати протиправним та незаконним, скасувати наказ про відсторонення від роботи № 464/ОС від 08.12.2021 року АТ «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» виробничого підрозділу пасажирське вагонне депо Запоріжжя-1 ОСОБА_1. з посади економіста 1 категорії відділу матеріально-технічного постачання; - поновити ОСОБА_1 на посаді економіста 1 категорії відділу матеріально-технічного постачання; - стягнути з відповідача на свою користь невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи; - стягнути з відповідача на свою користь заподіяну моральну шкоду в розмірі 50000,00 грн.; стягнути з відповідача на свою користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.
В обґрунтування свого позову позивач зазначала, що вона працює на посаді економіста 1 категорії відділу матеріально-технічного постачання на підприємстві Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» виробничого підрозділу пасажирське вагонне депо Запоріжжя-1. На початку грудня 2021 року позивача було повідомлено про нібито обов'язкове профілактичне щеплення проти хвороби COVID-19, а потім 08.12.2021 року позивачу було вручено наказ про відсторонення від роботи за № 464/ОС з підстав відсутності щеплення від зазначеної хвороби.
Відповідно до наказу від 08 грудня 2021 року за № 464/ОС ОСОБА_1 , яка займає посаду економіста 1 категорії відділу матеріально-технічного постачання, було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати до надання до сектору кадрів депо одного з документів, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або протипоказань до його здійснення або електронного COVID-сертифікату про одужання з мобільного за стосунку «Дія» (з визначенням терміну дії).
Вказане відсторонення позивач вважає незаконним, оскільки воно грубо порушує її конституційне право на працю і отримання винагороди за неї як засобу до існування.
Зазначає про відсутність підстав, передбачених законами України, для відсторонення від роботи за відсутності щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції, ні в будь якому іншому документі, що підписані між нею та відповідачем зобов'язання обов'язкового щеплення з боку позивача немає, так само не передбачено повноваження відповідача на відсторонення з роботи з підстав вищезгаданого щеплення.
В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Галущенко Ю.А. (а.с. 34).
Ухвалою суду першої інстанції (а.с. 37-38) провадження у цій справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 червня 2022 року (а.с. 44-58) позов ОСОБА_1 у цій справі задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ начальника виробничого підрозділу пасажирське вагонне депо Запоріжжя-1 філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» Залозного В.П. від 08.12.2021 року № 464/ОС «Про відсторонення від роботи» економіста 1 категорії відділу матеріально-технічного постачання ОСОБА_1 .
Зобов'язано АТ «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» виробничого підрозділу пасажирське вагонне депо Запоріжжя-1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час незаконного відсторонення від роботи на підставі наказу від 08.12.2021 року № 464/ОС «Про відсторонення від роботи» з часу відсторонення 09.12.2021 року до 22.06.2022 року включно, обрахованої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року.
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» виробничого підрозділу пасажирське вагонне депо Запоріжжя-1 (код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» виробничого підрозділу пасажирське вагонне депо Запоріжжя-1 (код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач АТ «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» виробничого підрозділу пасажирське вагонне депо Запоріжжя-1 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 63-77) просило відстрочити сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення рішення за результатом розгляду апеляційної скарги, долучити до справи копію наказу від 30.03.2022 року № 79/ОС, особисту заяву позивачки та копії актів від 08.12.2021, рішення суду першої інстанції у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити у повному обсязі; судові витрати покласти на позивача.
В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Кримську О.М. та Подліянову Г.С. (а.с. 78).
Ухвалою апеляційного суду від 04 серпня 2022 року клопотання відповідача АТ «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» виробничого підрозділу пасажирське вагонне депо Запоріжжя-1 про відстрочення сплати судового збору за подачу апеляційної скарги у цій справі задоволено, відстрочено АТ «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» виробничого підрозділу пасажирське вагонне депо Запоріжжя-1 сплату судового збору за подачу апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі у розмірі 4465,80 грн. до ухвалення судового рішення судом апеляційної інстанції за результатами розгляду вказаної апеляційної скарги скаржника, апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою у цій справі відкрито (а.с. 82), дану справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ст. 369 ч. 1 ЦПК України (а.с. 84).
Оскільки, в силу вимог ст. 274 ч. 1 ЦПК України «Справи, що розглядаються в порядку спрощеного позовного провадження», у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються…справи, що виникають з трудових правовідносин.
В силу вимог ст. 7 ч. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Позивач подала апеляційному суду відзив на вищезазначену апеляційну скаргу відповідача (а.с.88-101).
Відповідач подав апеляційному суду заперечення на вищезазначений відзив позивача у цій справі (а.с. 104-106).
Ухвалою апеляційного суду від 29 вересня 2022 року (а.с. 114-115) провадження у цій справі зупинялось до перегляду судового рішення у подібних відносинах (у іншій справі ЄУН 130/3548/21, суддя-доповідач Ткачук О.С.) у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду.
Ухвалою апеляційного суду від 21 лютого 2023 року провадження у цій справі було поновлено (а.с.132) у зв'язку із оприлюдненням 21.02.2023 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень (а.с. 120-131) постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в іншій справі ЄУН 130/3548/21, дану справу з урахуванням конкретних її обставин призначено у судове засіданні.
В порядку ст. 12 ч. 5 ЦПК України В порядку ст. 12 ч. 5 ЦПК України, з метою повного та всебічного апеляційного перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі, з урахуванням висновку ВП ВС, викладеного у постанові від 14.12.2022 року у справі ЄУН 130/3548/21, який є обов'язком для врахування загальними судами в силу вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України, апеляційним судом у цій справі роз'яснено учасникам цієї справи (а.с. 137-139) їх право (обов'язок) надати апеляційному суду у цій справі: посадову інструкцію позивача (належним чином завірену копію)? довідку про середній заробіток позивача з урахуванням вимог Порядку, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 року?інформацію про те:чи допущений позивач до роботи чи звільнений ? якщо позивач допущений до роботи чи звільнений, то коли саме, з яких підстав і чим це підтверджується (належним чином завірена копія відповідного наказу)? чи виплачена позивачеві за період відсторонення його від роботи будь-яка заробітна плата? якщо так, то коли саме та в якому розмірі і чим це підтверджується (належним чином завірені копії документів: виписки по рахунку, платіжне доручення тощо)?а також наслідки ненадання апеляційному суду останніх, а саме: апеляційний суд буде розглядати дану справу в апеляційному порядку в межах наявних у цій справі матеріалів та доказів.
В автоматизованому порядку суддею Маловічко С.В. у цій справі замінено суддю Кримську О.М. у зв'язку із тривалою відпусткою останньої (а.с. 140-141).
У судовому засіданні 12 квітня 2023 року апеляційним судом було розпочато розгляд цієї справи по суті (а.с. 144-146) за присутності позивача за відсутності належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду цієї справи представника відповідача: заслухано доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, у подальшому у розгляді цієї справи оголошено перерву в порядку часткового задоволення клопотання представника відповідача про його відкладення (а.с. 142-143) з метою надання відповідачем документів на виконання роз'яснення апеляційного суду учасникам цієї справи в порядку ст. 12 ч. 5 ЦПК України (лист від 07.04.2023 року (а.с.137).
Стороною відповідача апеляційному суду через канцелярію надані для долучення до матеріалів цієї справи докази після вищезазначених роз'яснень апеляційного суду в порядку ст. 12 ч. 5 ЦПК України (матеріали - а.с. 150-158), серед яких у тому числі міститься посадова інструкція позивача у відповідача, як економіста матеріально-технічного постачання 1 категорії, затверджена відповідачем 03.02.2020 року (копія а.с. 155-157).
У дане судове засідання належним чином повідомлений апеляційним судом про дату, час і місце розгляду цієї справи (а.с. 149) представник відповідача не з'явився, відповідач та його представник про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, будь-яких доказів (матеріалів) апеляційному суду на роз'яснення апеляційного суду в порядку ст. 12 ч. 5 ЦПК України (лист а.с. 137) не надали, клопотання про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.
За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.
При вищевикладених обставинах, на підставі ст. ст. 371-372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутності представника відповідача за присутності позивача ОСОБА_1 та представника останньої - адвоката - Здорик О.І. (а.с.158) на підставі наявних у цій справі матеріалів та доказів.
Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.
Заслухавши у даному судовому засіданні доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та представника останньої, які у тому числі на запитання апеляційного суду зазначали, що позивач була допущена відповідачем до роботи з 30.03.2022 року та отримувала заробітну плату, таким чином невиплаченою є заробітна плата за період відсторонення відповідачем позивача з 09.12.2021 року по 29.03.2022 року включно, робота позивача пов'язана майже лише з комп'ютером, ніж з іншими працівниками, що вбачається у тому числі із посадової інструкції позивача, яка надана апеляційному суду у дане судове засідання ними, та остання могла виконуватись позивачем дистанційно, у тому числі відповідач мав можливість організувати черговість роботи працівників її кабінету у незначній кількості осіб, а не позбавляти її права на роботу та дохід, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача у цій справі підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 374 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (п.1).…змінити рішення (п.2).
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За змістом ст. 376 ЦПК України підставами для …зміни рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (ст. 376 ч. 4 ЦПК України).
В силу вимог ст. 258 ч. 1 п. 2, 3 ЦПК України судовими рішеннями є рішення, постанови.
За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.
Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи частково позов позивача у цій справи, керувався ст. ст. 12 - 13, 81, 141, 263, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України та виходив із такого.
Згідно із трудовою книжкою позивача серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 переведена на посаду економіста першої категорії виробничого підрозділу пасажирське вагонне депо Запоріжжя-1 філії «Пасажирська компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця, згідно Наказу № 12781 ОС від 03 грудня 2018 року (а.с. 18-22).
Відповідно до довідки про доходи виданої Виробничим підрозділом пасажирського вагонного депо Запоріжжя-1 філії «пасажирська компанія» АТ «Укразілзниця» загальна сума доходу ОСОБА_1 за період з червня 2021 року по листопад 2021 без урахування аліментів становить 92279,18 грн. (а.с. 17).
На початку грудня 2021 року позивача було повідомлено про обов'язкове профілактичне щеплення проти хвороби COVID-19 (акти відповідача, копії - а.с. 73-75, які вперше були надані відповідачем у цій справі лише до його апеляційної скарги апеляційному суду, але які можуть бути прийняті апеляційним судом у цій справі як докази, передбачені ст. 367 ч. 3 ЦПК України, на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України з метою повного та всебічного апеляційного перегляду законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги відповідача).
08.12.2021 року за підписом начальника Виробничим підрозділом пасажирського вагонного депо Запоріжжя-1 філії «пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» Залозного В.П. № 464/ос "Про відсторонення від роботи" ОСОБА_1 , яка є економістом 1 категорії відділу матеріально-технічного постачання, відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 09.12.2021 року до надання до сектору кадрів депо одного з документів, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID -19 або протипоказань до його здійснення або електронного COVID - сертифікату про одужання з мобільного за стосунку «Дія» (з визначенням терміну дії, наказ, копія а.с. 16).
Ст. 46 Кодексу законів про працю України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством, а саме: у випадках, перелічених у статті 46 Кодексу законів про працю України або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом.
У ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" як обов'язкові і такі, що включені до календаря щеплень, визначені профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу. Але, працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до: зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
У пункті 416 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої коронавірусом 8АК8-СоУ-2" на керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій покладено забезпечення: 1) контролю за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID -19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 4 жовтня 2021 р. № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID -19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID -19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID -19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID -19, виданий закладом охорони здоров'я.
За Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 4 жовтня 2021 р. N 2153 обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої коронавірусом 8АК8-СоУ-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої коронавірусом 8АК8-СоУ-2, підлягають працівники підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83, до якого включено Державне підприємство Одеська залізниця.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов'язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці. Незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов'язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника. Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об'єктивне та розумне обгрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів.
Ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, відсторонюються від виконання зазначених видів робіт у разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом. Тобто відмова цих працівників від обов'язкових профілактичних щеплень має відбутись саме у такому порядку, який встановлений законом.
Організацію і проведення профілактичних щеплень врегульовано Положенням про організацію і проведення профілактичних щеплень, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України 16 вересня 2011 року № 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України 11 серпня 2014 № 551).
Згідно з цим Положенням встановлено, що організація діяльності щодо проведення щеплень покладається на керівника закладу охорони здоров'я або на фізичну особу - підприємця, яка одержала ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики, в установленому законодавством порядку. Профілактичні щеплення здійснюються в пунктах щеплень, які можуть бути постійними або тимчасовими. Щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/ анатоксинами згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 201 1 року № 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 11 серпня 2014 року № 551), та інструкціями із застосування вакцини або анатоксину, затвердженими в установленому порядку. Відповідальним за проведення профілактичних щеплень є керівник закладу охорони, здоров'я або фізична особа-підприємець. Порядок проведення профілактичних щеплень визначається наказом з чітким визначенням відповідальних осіб і функціональних обов'язків медичних працівників, які братимуть участь у їх проведенні. Обсяги профілактичних щеплень узгоджуються із Міністерством охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, структурними підрозділами з питань охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у липні - серпні кожного року. Для забезпечення своєчасного проведення профілактичних щеплень лікар, фельдшер, молодший спеціаліст з медичною освітою: в усній або письмовій формі запрошують до закладу охорони здоров'я або до місця надання медичних послуг ФОП осіб, які підлягають щепленню (при щепленні неповнолітніх запрошують також батьків або інших законних представників, що їх замінюють), у день, визначений для проведення щеплень. Медичний огляд перед щепленням є обов'язковим. При виявленні негативних змін у стані здоров'я особи призначається додаткове медичне обстеження згідно з чинними протоколами надання медичної допомоги особам відповідно до медичних показань. У медичній документації здійснюється відповідний запис лікаря про дозвіл на проведення щеплення та вкладається форма № 063-2/о. Профілактичні щеплення мають проводитися лише у пунктах щеплення. Запис про проведене щеплення робиться в одній з таких форм: № 097/о; № 112/о; № 025/о; № ООЗ/о. Крім того, вказуються такі дані: торговельна назва вакцини/анатоксину, назва виробника, доза, серія, термін придатності вакцини/анатоксину. У разі використання імпортної вакцини/анатоксину зазначається оригінальне найменування українською мовою. Внесені до медичної облікової документації дані щодо щеплення засвідчуються підписом лікаря. Після проведення профілактичного щеплення повинно бути забезпечене медичне спостереження (нагляд за особою протягом певного часу після введення вакцини/анатоксину) протягом терміну, визначеного інструкцією про застосування відповідної(го) вакцини/анатоксину. Якщо в інструкції про застосування вакцини/анатоксину не вказано термін спостереження, особа, якій було проведено щеплення, повинна перебувати під наглядом медичного працівника не менше ЗО хвилин після вакцинації. У відповідних формах медичної облікової документації (№ 097/о, № 112/о, № 025-1 /о, № 025/о, № ООЗ/о) необхідно відмітити характер і терміни у разі виникнення загальних або місцевих реакцій та провести їх реєстрацію згідно з Порядком здійснення фармаконагляду, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 27 грудня 2006 року № 898, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 січня 2007 року за № 73/13340 (в редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 26 вересня 2016 року № 996). У разі виявлення медичних протипоказань до щеплень відповідно до Переліку медичних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 11 серпня 2014 року № 551, особа направляється на комісію з питань щеплень, створену наказом по закладу охорони здоров'я. Для вирішення складних та суперечливих питань щодо проведення щеплень наказом Міністерства охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій створюється комісія з питань щеплень при обласному або міському закладу охорони здоров'я. Особи з хронічними захворюваннями в стадії ремісії за висновком комісії з питань щеплень можуть бути вакциновані в умовах стаціонару.
П. 17 Положення чітко встановлено, що факт відмови від щеплень з позначкою про те, що медичним працівником надані роз яснення про наслідки такої відмови, оформлюється за формою № 063-2/о, підписується як громадянином (при щепленні неповнолітніх - батьками або іншими законними представниками, які їх замінюють), так і медичним працівником.
Згідно з п. 18 Положення, у кожному пункті щеплень повинні бути інструкції із застосування всіх медичних імунобіологічних препаратів, що використовуються для проведення щеплень (у тому числі тих, які не входять до переліку обов'язкових), протоколи надання медичної допомоги при невідкладних станах відповідно до чинних нормативів, підготовлені набори лікарських засобів та вироби медичного призначення для надання медичної допомоги при невідкладних станах, а також аптечки для надання термінової медичної допомоги медичним працівникам та технічному персоналу.
З вищезазначеного вбачається, що обов'язковому медичному щепленню особи передує її медичний огляд перед щепленням, що є обов'язковим. Окрім того, для забезпечення своєчасного проведення профілактичних щеплень лікар, фельдшер, молодший спеціаліст з медичною освітою: в усній або письмовій формі запрошують до закладу охорони здоров'я або до місця надання медичних послуг, осіб, які підлягають щепленню (при щепленні неповнолітніх запрошують також батьків або інших законних представників, що їх замінюють), у день, визначений для проведення щеплень. Крім того, про проведене щеплення робиться запис у відповідній документації, а факт відмови від щеплень з позначкою про те, що медичним працівником надані роз'яснення про наслідки такої відмови, оформлюється за формою № 063-2/о, підписується як громадянином, так і медичним працівником.
Отже, законодавством визначено порядок проведення профілактичних щеплень, а також передбачено порядок, згідно з яким встановлюється та оформлюється документально факт відмови особи від проведення щеплення.
Іншого порядку відмови від обов'язкових профілактичних щеплень ані цей, ані будь-який інший закон не містять. Не містить цей закон і іншої підстави для встановлення юридичного факту відмови особи від обов'язкових профілактичних щеплень, аніж відібране лікарем письмове підтвердження особи від вакцинації або акт, складений лікарем у присутності свідків, про відмову скласти особою таке письмове підтвердження.
Європейська хартія прав пацієнтів у ст. 6 гарантує кожному право на конфіденційність особистої інформації, включаючи інформацію про свій стан здоров'я і можливі діагностичні чи терапевтичні процедури, а також на захист своєї приватності під час проведення діагностичних оглядів.
Конституція України (статті 32 і 34) та статті 285 і 286 Цивільного кодексу України гарантують ці ж права на національному рівні.
Основи законодавства України про охорону здоров'я (Закон України від 19.11.1992 р. (статті 391,40, 78 («г») стверджують, що пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.
За визначенням у ст. 1 1 Закону України "Про інформацію" не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.
Враховуючи приведені нормативно-правові акти, визначення терміну «профілактичні щеплення», приведеного у статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», суд вважає, що під дію статті 1 1 Закону України «Про інформацію» підпадають будь-які медичні відомості/ втручання/маніпуляції/діагнози тощо.
Конституція України у статті 19 визначає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога відповідача до позивача надати відомості, що стосуються наявності профілактичного щеплення від COVID -19 або довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, є грубим порушенням вимог ст. 19 Конституції України, права позивача на конфіденційність та повагу до його приватного життя.
Ураховуючи всі встановлені в судовому засіданні обставини, порушення порядку відсторонення від виконання посадових обов'язків, встановленого Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», прав позивача на працю, приватне життя, суд першої інстанції вважав вимоги правомірними та такими, що підлягають задоволенню в частині скасування наказу про відсторонення від роботи на час відсутності щеплення від COVID -19.
Щодо вимоги позивача про поновлення позивача на роботі, суд першої інстанції зазначав таке.
Як вбачається з матеріалів справи, позивача було відсторонено від роботи, на підставі ст. 46 КЗгіП. Відсторонення працівника від роботи - є тимчасовим увільненням працівника від виконання ним трудових обов'язків, передбачених умовами трудового договору. Отже працівник залишається діючою штатною одиницею, трудовий договір з якою не розірвано, і який приступить до роботи, коли відпадуть обставини, що зумовили його відсторонення (або на підставі рішення суду). Отже відсторонення та звільнення не тотожні поняття. Позивач не є звільненою, в розумінні трудового законодавства, проте тимчасово не виконує свої трудові обов'язки. За таких обставин підстав для її поновлення суд першої інстанції не вбачав.
Таким чином, в частині поновлення позивача, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
В той же час, п. 4 ч.2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів (поміж іншого) може бути відновлення становища, яке існувало до порушення.
Отже в даному випадку достатнім ефективним способом захисту порушених прав позивача, є визнання незаконним та скасування наказу відповідача про відсторонення від роботи.
Вирішуючи питання щодо вимоги позивача про зобов'язання виплатити йому заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, суд першої інстанції виходив із таких норм права та мотивів їх застосування.
Як визначено в ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" якщо буде встановлено, що на порушення ст.46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв'язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП).
За змістом частини другої ст. 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Судом першої інстанції було встановлено, що в період з 09.12.2021 - дня відсторонення від роботи позивача, останньому було призупинено виплату заробітної плати.
В порушення ст. 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останньої про стягнення у зв'язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП).
Положення ст. 235 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.
У випадках стягнення на користь працівників середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи середній заробіток визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарних місяці роботи.
Оскільки право позивача на працю з відповідною оплатою було безпідставно порушене відповідачем шляхом видання незаконного наказу від 08 грудня 2021 року № 464/ОС про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати (копія а.с. 16), а тому суд першої інстанції вважав у даному випадку ефективним способом порушеного права буде зобов'язання відповідача виплатити позивачу невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, розрахунок якої має бути здійснено у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України щодо визначення середнього заробітку з моменту відсторонення по день фактичного допущення до роботи.
Отже, з урахуванням встановлених обставин та норм для їх правового регулювання, суд першої інстанції вважав необхідним зобов'язати Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» виробничого підрозділу пасажирське вагонне депо Запоріжжя-1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час незаконного відсторонення від роботи на підставі наказу від 08.12.2021 року № 464/ОС «Про відсторонення від роботи» з часу відсторонення 09.12.2021 року до часу фактичного виконання судового рішення, обрахованої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року.
Згідно з п.2 ч.І ст.430 ЦПК України, ст. 235 КЗпП України суд першої інстанції вважав за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення за один місяць середньої заробітної плати.
Ч. 2 ст. 16 ЦК України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч. 1 ст. 23 ЦК України).
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
За змістом зазначених положень закону підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Згідно з п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
Компенсація завданої моральної шкоди не поглинається фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.
Тобто, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема, у вигляді одноразової грошової виплати.
Таким чином, суд першої дійшов висновку, окільки права позивача у сфері трудових відносин були порушені, то він має право на відшкодування моральної шкоди.
Враховуючи характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, їх тривалість, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, характер порушення права, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є обгрунтованими, проте підлягають частковому задоволенню у розмірі 5000,00 грн.
Питання про судові витрати суд першої інстанції вирішив відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.
Також, позивачем заявлено до стягнення витрати на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн., на підтвердження чого надано такі документи: копію договору про надання правової допомоги від 01.12.2021, укладеного між адвокатом Здорик 0.1. і ОСОБА_1 (а.с. 27-30); акт про прийняття грошових коштів за надання юридичних послуг згідно договору від 01.12.2021 року (а.с. 31), в якому зазначено, що вартість послуг за подання позовної заяви (витрачений час - 2 години) складає 2000,00 грн., ознайомлення з матеріалами справи (витрачений час - 2 години) складає 2000,00 грн., дослідження питання, підготовка правового висновку, вивчення судової практики(витрачений час 3 години) складає 3000 грн., а також участь в судових засіданнях - 3000,00 грн.; квитанція до прибуткового касового ордеру № 01 від 31.12.2021 р. на суму 7000,00 грн. та № 02 від 31.12.2021 року на суму 3000,00 грн.(а.с.32).
Суд першої інстанції прийняв до уваги положення ч. 3 ст. 141 ЦГІК України, згідно з якою при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обгрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи та вважає, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до п. 1 ч. З ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до Закону України "Про адвокатуру" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно із ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, втому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Оцінюючи заявлений позивачем розмір витрат на правову допомогу в контексті обсягу наданих адвокатом послуг, суд першої інстанції врахував, що справа розглянута за відсутності учасників справи відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, а тому сума гонорару за представництво інтересів позивача в суді в розмірі 10000,00 грн. є явно необгрунтованою.
Водночас, як роз'яснено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року (справа № 755/9215/15-ц), обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. ... ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. ... саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витратна професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони, (пункти 36, 39, 44 постанови).
Тому, з огляду на те, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи, суд першої інстанції вважав, що вимоги в частині стягнення витрат на правничу допомогу підлягають частковому задоволенню, у розмірі 5000,00 грн., яка складається з суми гонорару за ознайомлення з матеріалами справи та складання позовної заяви (2000,00 грн.) та суми гонорару за підготовку правового висновку і вивчення судової практики (3000,00 грн).
Проте, із такими висновками суду першої інстанції у цій справі можна погодитись лише частково з таких підстав.
Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції у цій справі відповідає лише частково.
Мотивувальна частина (мотиви) часткового задоволення позову позивача у цій справі підлягає зміні в редакції цієї постанови, а резолютивна частина - в частині період,у за який зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачеві середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи.
Оскільки, в силу вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України при виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 755/10947/17 зазначала, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.
Апеляційним судом встановлено, що останньою правовою позицію Великої Палати Верховного Суду у подібних відносинах є саме правова позиція, викладена у постанові ВП ВС від 14.12.2022 у справі ЄУН 130/3548/21 (а.с. 121-131), яка у тому числі підтвердила законність проведення в Україні обов'язкового щеплення проти COVID-19 відповідно до переліку професій, виробництв та організацій за наявності вищезазначеного чинного на час постановлення оскаржуваного наказу відповідача законодавства, та яка підлягає врахуванню апеляційним судом у цій справі в силу вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України.
У зв'язку із чим, рішення суду першої інстанції у цій справі узгоджується із вказаним правовим висновком ВП ВС у мотивувальній його частині лише частково.
Тому, на виконання:
= вказівок касаційного суду у вищезазначеній постанові ВП ВС від 14.12.2022 у справі ЄУН 130/3548/21: «…п. 14.9 Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов'язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: - кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); - форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; - умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; - контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням …»,
= та вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України (лист апеляційного суду - а.с. 180), з метою повного та всебічного апеляційного перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відповідача,
= апеляційним судом було додатково перевірено у цій справі та прийнято в якості доказу, передбаченого ст. 367 ч. 3 ЦПК України, доказ позивача (а.с. 155-157), наданий вперше лише апеляційному суду після роз'яснення апеляційним судом в порядку ст. 12 ч. 5 ЦПК України такого права та який не був предметом дослідження суду першої інстанції у цій справі, а саме: посадову інструкцію позивача - економіста матеріально-технічного постачання 1 категорії відповідача (копія а.с. 155-157), із якої вбачається, що позивач: - 2.1 складає баланси матеріально-технічного забезпечення, зведені таблиці за видами сировини, матеріалів, запчастин і обладнання, та встановлює календарні строки їх постачання; - 2.2 бере участь у розробленні і впровадженні планів підвищення економічної ефективності використання матеріальних ресурсів / економії матеріальних ресурсів, зниження витрат, пов'язаних з їх придбанням, доставлянням і збереженням заміни дорогих і дефіцитних матеріалів/, а також норм витрат матеріалів і виробничих запасів, стандартів підприємства з матеріально-технічного постачання, всякого додержання режиму економії, - 2.3 щорічно складає розрахункову потребу (надалі - РП) в матеріально-технічних ресурсах: розділ 1 «Операційна діяльність» 1.7 Запчастини та розділ 2 «Капітальні інвестиції господарським способом та інші необоротні матеріали» 2.7Запчастини, - 2.4 Здійснює контроль за виконанням заявок в установлені терміни, за якістю з кількістю матеріалів і запасних частин, які надходять, та інших видів матеріальних ресурсів, комплектним їх використанням, за-правильністю пред'явлення до акцепту рахунків та інших розрахункових документів для оплати, - 2.5 веде оперативну роботу іншими виробничими підприємствами щодо перерозподілу необхідних ТМЦ, - 2.6 веде оперативний облік руху матеріальних ресурсів, наявності невикористаних виробничих запасів по групі «Запчастини», - 2.7 бере участь у роботі з ресурсозбереження, реалізації виявлених надлишків сировини, матеріалів, устаткування, палива, енергії, контролю додержання правил зберігання товарно-матеріальних цінностей на складах і строки відвантаження зворотної тари, - 2.8 складає встановлену звітність про виконання плану матеріально-технічного постачання підприємства за розділом 1 «Операційна діяльність» 1 .7 Запчастини та розділом 2 «Капітальні інвестиції господарським способом та інші необоротні матеріали» 2.73апчастини, - 2.9 на основі аналізу надходження ТМЦ у депо по не виконуючим (гостродефіцитним) позиціям готує листи та надає довідки до філії «Пасажирська компанія» для прискорення їх виконання, - 2.10 Готує пакет документів для закупівлі по рахункам окремих ТМЦ по групі «Запчастини» , - 2.11 вивчає попит і пропозиції: на придбання товаро-матеріальних цінностей по групі «Запчастини» згідно з виробничою потребою депо, проводить маркетингове дослідження середньо-ринкових цін на придбання товаро-матеріальних цінностей згідно з виробничою потребою депо, граничний рівень ціни, альтернативні пропозиції по ціні, постачальниках, - 2.12 виконує роботу щодо укладання витратних договорів, договорів на тендерній основі, додаткових угод на ТМЦ згідно з наданими планами філії «Пасажирська компанія» та депо відповідно до вимог наказів та розпоряджень керівництва АТ «Укрзалізниці» по групі «Запчастини» для пасажирського вагонного депо, - 2.13 проводить перевірку відповідності умов поставки продукції, її фактичного маркування, наявності супровідних документів, якості та комплектності продукції нормативним вимогам та іншим умовам договорів поставки, наявності погодження АТ «Українська залізниця» технічних умов на виготовлення поставленої продукції залізничного призначення, наявності відміток про здійснення інспекторського контролю у документах з якості на продукцію, яка обов'язково підлягає такому контролю, - 2.14 виконує норми ділової поведінки та етики професійних відносин, - 2.15 виконує вказівки та окремі доручення керівництва філії «Пасажирська компанія», начальника депо, начальника відділу, тобто позивач у відповідача фактично виконує «паперову» роботу із комп'ютером та матеріальними цінностями, яка фактичне майже повністю виключає її контакти з іншими працівниками (належні, допустимі докази протилежного у цій справі відсутні та стороною відповідача апеляційному суду не надані).
Хоча, апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.
Касаційний суд у вищезазначеній постанові у подібних відносинах звертав увагу судів на те, що визначаючи об'єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з'ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.
За встановлених апеляційним судом вищезазначених обставин, відповідач у цій справі не обґрунтовував належним чином саме необхідність відсторонення позивачки від роботи тим, що вона, працюючи економістом матеріально-технічного постачання, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку за період з 09.12.2021 року (наказ про відсторонення, копія а.с. 16), але по 29.03.2022 року включно (оскільки, мав місце наказ відповідача про допуск позивача до роботи з 30.03.2022 року, копія а.с. 71 - яка вперше була долучена відповідачем до його апеляційної скарги у цій справі, проте яка може бути прийнята апеляційним судом до уваги у цій справі як доказ, передбачений ст. 367 ч. 3 ЦПК України, на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України з метою повного та всебічного апеляційного прегляду законності та обгрунтованності рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відповідача).
В іншій частині доводи апеляційної скарги відповідача є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію відповідача у цій справі, яку він та його представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою, є безпідставними, ґрунтуються на припущеннях, що суперечить вимогам ст. 81 ч. 6 ЦПК України.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування відповідача в частині задоволення судом позовних вимог позивача, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.
Відповідач та його представник не надали суду у цій справі належних, допустимих доказів у спростування позову позивача у цій справі в частині його задоволення.
При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги відповідача лише частково ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи.
За таких обставин, апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» виробничого підрозділу пасажирське вагонне депо Запоріжжя-1 слід задовольнити частково, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 червня 2022 року у цій справі слід змінити: - виклавши мотивувальну частину останнього в редакції цієї постанови, - у резолютивній частині рішення вказати правильний період, за який зобов'язано АТ «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» виробничого підрозділу пасажирське вагонне депо Запоріжжя-1 (ЄДРПОУ 40075815) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи, а саме: з 09.12.2021 року по 29.03.2022 року включно.
При цьому, апеляційним судом також встановлено, що судом першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. 141 ЦПК України було вирішено питання про судові витрати, пов'язані із розглядом цієї справи судом першої інстанції.
Також, в силу вимог ст. 141 ч. ч. 1, 6, 13 ЦПК України в разі лише часткового задоволення апеляційної скарги відповідача частко при вищевикладених обставинах, він не має права на компенсацію будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.
Крім того, з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 4465,80 грн., сплату якого останньому апеляційним судом було відстрочено раніше при подачі вищезазначеної апеляційної скарги у цій справі (ухвала а.с.82-83).
Керуючись ст.ст. 12, 81-82, 89, 367-368, 371 - 372, 374 - 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» виробничого підрозділу пасажирське вагонне депо Запоріжжя-1 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 червня 2022 року у цій справі змінити: - виклавши мотивувальну частину останнього в редакції цієї постанови, - у резолютивній частині рішення вказати правильний період, за який зобов'язано АТ «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» виробничого підрозділу пасажирське вагонне депо Запоріжжя-1 (ЄДРПОУ 40075815) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи, а саме: з 09.12.2021 року по 29.03.2022 року включно.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» виробничого підрозділу пасажирське вагонне депо Запоріжжя-1 (ЄДРПОУ 40075815) на користь держави судовий збір у розмірі 4465,80 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.
Повний текст постанови апеляційним судом у цій справі складений 08.06.2023 року.
Головуючий суддяСуддяСуддя
Гончар М.С. Маловічко С.В.Подліянова Г.С.