Березівський районний суд Одеської області
09.06.2023
Справа № 494/997/23
Провадження № 3/494/588/23
09.06.2023 р. м. Березівка
Суддя Березівського районного суду Одеської області Римар І.А., розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення, які надійшли від Березівського РВП ГУНП в Одеській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, не працюючого, проживаючу за адресою: АДРЕСА_1 , за частиною другою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 року зі змінами та доповненнями (далі - КУпАП),
08.06.2023 року до Березівського районного суду Одеської області від Березівського РВП ГУНП в Одеській області надійшов матеріал про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, передбаченого частиною другою статті 173-2 КУпАП.
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ №814177 від 05.06.2023 року, вбачається, що 05.06.2023 року о 20:30 годині гр. ОСОБА_1 за місцем свого мешкання по АДРЕСА_1 вчинив відносно своєї дружини ОСОБА_2 домашнє насильство психологічного характеру, а саме висловився на її адресу грубою нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою, внаслідок чого могло бути завдано шкоди її емоціональному здоров'ю. Дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.
Відповідно до наказу Березівського районного суду Одеської області №15 -ОД від 01.06.2022 року, постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 року «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з відповідними змінами), Постанови КМУ №392 від 20 травня 2020 року «Про встановлення карантинуз метою запобігання поширенню на території України гострої гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» ( з подальшими змінам) та відповідно до статті 29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, установлено з 12.03.2020 року до 31.08.2022 року на усій території України карантин. Згідно з рекомендаціями МОЗ України громадянам серед інших заходів запропоновано залишатися вдома, тримати дистанцію, дбати про власну безпеку.
Також указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який продовжено до 23.08.2022 року.
В судове засідання 09.06.2022 року ОСОБА_3 не з'явився. Одночасно, від нього надійшла заява про слухання справи у його відсутності.
Суд вважає зазначити, що обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69
рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Як відзначив суд у рішенні у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» (1989), сторона зобов'язана «демонструвати готовність брати участь у всіх етапах розгляду, що мають безпосередній стосунок до нього, утримуватися від використання прийомів для затягування процесу, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухань».
За таких обстави, у зв'язку з оголошенням карантину та введенням воєнного стану на території України, з урахуванням заяви ОСОБА_1 про розгляд справи за його відсутності, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними в матеріалах справи доказами.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд доходить висновку про відсутність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП з наступних підстав:
Статтею 245 КУпАП передбачено: «Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.».
Згідно ст. 254 КУпАП «Про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності…».
Відповідно до положень КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.
Диспозицією частини 1 статті 173-2 КУпАП, визначає, що правопорушенням є вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.
Частиною другою передбачено, що ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті.
Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого зазначеною статтею, полягає в умисному вчиненні будь-яких з зазначених в диспозиції дій, та передбачає існування обов'язкової ознаки можливість настання чи настання фізичної чи психологічної шкоди, яка була чи могла бути завдана потерпілому.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.
За відсутності хоча б однієї із складових об'єктивної та суб'єктивної сторони караного діяння, не можна стверджувати, що в діях особи наявний склад адміністративного правопорушення.
При цьому доказуванню підлягають всі елементи складу правопорушення
Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, необхідно з'ясувати чи дійсно особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство.
Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон).
Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону, домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи
у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Зокрема, психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Обов'язковою умовою для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст.173-2 КУпАП є вчинення не будь-яких діянь зазначених у ч. 1 ст.173-2 КУпАП, а лише тих, внаслідок яких могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
З системного аналізу діючого законодавства встановлено, що ознаками завдання шкоди фізичному здоров'ю, окрім іншого є синці, забиті місця, відсутність зубів, ушкодження кісток та м'яких тканин, наявність частково залікованих попередніх травм, сліди укусів, опіки незвичайної форми і на різних частинах тіла, втрата ваги, зневоднення тощо.
Завдання шкоди психологічному здоров'ю потерпілого - звернення за психологічною допомогою, наявність скарг психосоматичного характеру, страхи, необумовлена тривожність, відчуття безпорадності, залякування, погрози виконання певних дій потерпілою під тиском кривдника, надмірне збудження, безсоння тощо.
Отже, необхідні докази, що містять наочні ознаки існування факту завдання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Також, ознаками домашнього насильства є: наявність паттерну (повторювані в часі інциденти множинних видів насильства); системна основа; повна влада та контроль над постраждалою особою; насильницькі дії у відносинах між близькими людьми.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодного належного доказу, який би підтвердив вину ОСОБА_1 у вчиненні домашнього насильства у розумінні ст. 251 КУпАП.
При цьому, обов'язок по збиранню доказів, покладається на орган, який складає протокол (ст. 255 КУпАП).
Судом не встановлено, що ОСОБА_1 чинив будь-які дії у відношенні ОСОБА_2 , за які настає відповідальність за ст. 173-2 КУпАП.
Як вбачається з досліджених матеріалів справи та встановлено судом, між ОСОБА_4 фактично відбулася сімейна суперечка, однак вона не охоплюється диспозицією ст.173-2 КУпАП, не є об'єктивною стороною вказаного правопорушення, за що особа може бути притягнутою до адміністративної відповідальності.
Проаналізувавши письмові покази осіб, дослідивши надані докази, суд доходить висновку, що факт вчинення домашнього насильства не знайшов свого підтвердження при розгляді справи про адміністративне правопорушення в суді, і в діях ОСОБА_1 відсутні ознаки правопорушення за ч.2 ст. 173-2 КУпАП.
При цьому суд зазначає, що особа може бути притягнута судом до адміністративної відповідальності лише в тому випадку, коли її вина доведена поза розумним сумнівом.
З письмових пояснень вбачається, що у них зі співмешканкою дійсно мали місце суперечка, але слід зауважити, що не кожний конфлікт в родині сам по собі є насильством в сім'ї, за який з точки зору ст.173-2 КУпАП має настати адміністративна відповідальність.
Разом з тим, суд доходить до висновку, що не можуть бути належними та допустимими доказами відомості, що містяться лише у протоколі про адміністративне правопорушення, виходячи з того, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні.
Протокол про адміністративне правопорушення не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування поза розумним сумнівом, оскільки не випливають зі співіснування достатньо переконливих чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.
За відсутності доказів фактичних обставин правопорушення визнати особу винною у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення, на думку судді, не можливо, оскільки беззаперечних доказів вини суду не надано.
У відповідності до положень і тлумачень ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.
Суд наголошує, що він не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушеннямст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Тобто, дотримуючись засади змагальності, за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, суд повинен бути впевнений, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення, щодо якої складено протокол.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Таким чином, повно та всебічно дослідивши надані докази в їх сукупності, суд доходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад інкримінованого йому адміністративного правопорушення за ч.2 ст. 173-2 КУпАП.
Відповідно до ст. 247 ч.1 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, якщо відсутні подія або склад адміністративного правопорушення.
Виходячи з наведеного, суд вважає необхідним адміністративне провадження відносно ОСОБА_1 закрити, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Необхідно також зазначити, що суд не повинен в даному конкретному випадку не виконувати вимоги чинного законодавства України, якими встановлені обов'язкові передумови для притягнення особи до адмінстартивної відповідальності, за органи, які складають адміністративні протоколи, та формально підходити до розгляду таких матеріалів, та приймати рішення щодо беззаперечного притягнення осіб до адміністративної відповідальності. .
Керуючись ст.ст. 247, 283, 284 КУпАП, суд -
Справу про адміністративне правопорушення, відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за частиною другою статті 173-2 КУпАП - закрити на підставі пункту першого частини першої статті 247 КУпАП.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу.
Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного суду.
Суддя І.А. Римар