справа № 631/1324/22
провадження № 1-кп/631/60/23
08 червня 2023 року селище міського типу Нова Водолага
Нововодолазький районний суд Харківської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
за участю
з боку сторони обвинувачення:
прокурора ОСОБА_2
з боку сторони захисту:
обвинуваченого ОСОБА_3
а також:
секретаря судового засідання ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 приміщення суду в селищі міського типу Нова Водолага Харківської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22 вересня 2022 року під № 12022221160000749, щодо обвинувачення:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця села Старовірівка Нововодолазького району Харківської області, громадянина України, із середньою спеціальною освітою, не судимого, розлученого, який має на утриманні трьох неповнолітніх дітей:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,-
працює без офіційного працевлаштування,
віднесений до категорії ветеранів війни - учасників бойових дій, зареєстрований за адресом:
АДРЕСА_1 ;
та фактично проживає за адресом:
АДРЕСА_2 ;
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 121 Кримінального кодексу України,-
21 вересня 2022 року у невстановлений як на стадії досудового розслідування, так і в суді час, у ОСОБА_3 , який перебував разом із своєю співмешканкою ОСОБА_8 в стані алкогольного сп'яніння за місцем мешкання за адресою: АДРЕСА_2 ,- на ґрунті раптово виниклих неприязних відношень до тої виник злочинний умисел, направлений на спричинення ОСОБА_8 тілесних ушкоджень. З метою реалізації свого злочинного умислу, направленого на спричинення тілесних ушкоджень невизначеного ступеня тяжкості, він, діючи умисно, наніс їй множинні удари правою рукою у область голови та обличчя ОСОБА_8 , внаслідок чого остання не втрималася на ногах та впала на підлогу, втратила свідомість й перебувала в такому стані до 22 вересня 2022 року, коли була госпіталізована у лікарню, а в подальшому переведена до Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Харкова і негайно прооперована, однак ІНФОРМАЦІЯ_5 вона померла в лікарні. Своїми умисними діями ОСОБА_3 згідно з висновком судово-медичної експертизи спричинив ОСОБА_8 : закритий перелом нижньої щелепи справа та зліва, а також закриту черепно-мозкову травму з крововиливом під тверду мозкову оболонку в лобно-скроневих ділянках справа та зліва, яка стала причиною її смерті, ускладнившись розвитком двобічної пневмонії та гострої легенево-серцевої недостатності, що стало безпосередньою причиною смерті. Між черепно-мозковою травмою та настанням смерті ОСОБА_8 є причинний зв'язок. Зазначена травма відповідно до пунктів 4.8. і 2.1.3. «г» та «о» Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України № 6 від 17.01.1995 року, має ознаки тяжкого тілесного ушкодження за критерієм небезпеки для життя.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 винним себе визнав повністю й пояснив, що дійсно 21.09.2022 року з вечора до самої ночі, більш точно час він не пам'ятає, вони разом із померлою за місцем їх сумісного мешкання за адресом: АДРЕСА_2 ,- вживали спиртні напої, підчас чого у них раптово виник конфлікт, так як та почала його ображати, а він не стримався і вдарив її декілька разів, зокрема, руками не згорнутими у кулак (долонями) ліворуч та праворуч в область щелепи та носа. ОСОБА_8 впала, а він пішов на подвір'я, повернувшись з якого хвилин через 15, побачив, що вона лежить, не рухається та хрипіт, тобто потребує допомоги, тому він зателефонував сусідці із проханням викликати швидку, оскільки не розумів як це зробити за допомогою мобільного телефону, а коли бригада швидкої допомоги приїхала, то вони госпіталізували ОСОБА_8 й більше він живою її не бачив, а про смерть дізнався від слідчого. Зазначив, що повністю розуміє протиправність своїх дій. Не оспорює ані кількість, ані тяжкість спричинених померлій тілесних ушкоджень. Вказав, що інших правопорушень не вчиняв, у тому, що сталося, щиро розкаявся та активно сприяв правоохоронним органам у розкритті цього злочину.
Оцінюючи показання ОСОБА_3 , суд визнає їх послідовними, логічними, правдивими і достовірними, оскільки вони об'єктивно і доволі повно відображають фактичні обставини справи, пояснюють мотиви вчиненого, а також не викликають сумнівів щодо правильності розуміння ним змісту обставин інкримінованого йому кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції у цьому.
Крім того, підстав для сомообмови судом не виявлено.
Відтак, у зв'язку із безсумнівним та добровільним, тобто без будь-якого впливу із чиєї б то ні било сторони, визнанням у повному обсязі ОСОБА_3 своєї вини в інкримінованому йому органом досудового розслідування кримінальному правопорушенні (повідомленій підозрі), погодженні з кваліфікацією вчиненого ним діяння, підтвердженням ним його фактичних обставин, відсутності жодних заперечень щодо них з боку сторони обвинувачення, усвідомленням і правильним розумінням, роз'ясненого судом положення частини 3 статті 349 Кримінального процесуального кодексу України про те, що у випадку визнання ними змісту даних фактичних обставин, сторони кримінального провадження будуть позбавлені права оскаржувати їх в апеляційному порядку, відсутністю їх заперечень проти визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оскаржуються, суд, за згодою учасників судового провадження, а також визнавши покази обвинуваченого послідовними, логічними, а також такими, що не викликають сумнівів щодо правильності розуміння ним змісту обставин інкримінованого йому кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції у цьому, ухвалив дослідити докази, обмежившись показаннями обвинуваченого і потерпілої, письмовими доказами й документами, що характеризують його особу, а також тими, що впливають на доведеність обставин, які мають значення для кримінального провадження (т. 1 а. с. 170 - 171, 172).
Окрім повного визнання обвинуваченим ОСОБА_3 своєї вини в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні (повідомленій підозрі) та підтвердженням ним його фактичних обставин, його винуватість також доведена і іншими зібраними, наданими судові та дослідженими у судовому засіданні у повній відповідності до вимог чинного кримінального процесуального кодифікованого закону України доказами у їх сукупності.
Так, потерпіла ОСОБА_9 у судовому засіданні показала, що померла потерпіла є її донькою, яка мешкала без шлюбу із обвинуваченим десь приблизно 4 роки. Вона жалілась їй, що ОСОБА_3 проти їх спілкування, а тому вона не втручалась у їх сімейне життя, хоча на власні очі бачила, що він її лупцював, так як донька була із синцями. Про те, що 22.09.2022 року донька потрапила до лікарні, їй стало відомо від правоохоронних органів, обвинувачений їй не телефонував. Вказала, що ОСОБА_3 просив у неї вибачення за те, що сталося, й вона не тримає на нього образи.
Таким чином, потерпіла ОСОБА_9 , безпосередньо допитана у судовому засіданні надали логічні, послідовні та такі, що узгоджуються між собою та ґрунтуються на фактичних обставинах справи й матеріалах кримінального провадження показання. Доказів їх недостовірності не надано, а тому суд вважає за можливе покласти їх в основу судового рішення, що ухвалюється.
Крім наведених вище показань, вина обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні злочинного діяння доведена також наступними письмовими доказами, а саме:
?рапортом старшого інспектора - чергового Чергової частини ВП № 3 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_10 , складеним 22.09.2022 року на ім'я начальника ВП підполковника поліції ОСОБА_11 та зареєстрованим цього ж дня під № 1684 в Інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України (Журналі єдиного обліку) ВП № 3 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області, відповідно до якого ним донесено до відома начальника про те, що 22.09.2022 року о 03 години 03 хвилини надійшло повідомлення фельдшера бригади швидкої допомоги ОСОБА_12 про доставлення з будинку АДРЕСА_2 до Нововодолазької лікарні жінки з діагнозом: кома неясної етіології (т. 2 а. с. 6);
?протоколом огляду місця події, складеним 22.09.2022 року слідчим СВ ВП № 3 ХРУП № 1 ГУ НП в Харківській області лейтенантом поліції ОСОБА_13 , в присутності двох понятих, за участю спеціаліста-криміналіста ОСОБА_14 та у присутності ОСОБА_15 , із застосуванням технічних засобів у виді відеокамери та фотоапарата, разом із формами Ф1 та Ф2, фототаблицею до нього, підписаними спеціалістом-криміналістом ОСОБА_14 , а також DVD-R диском із відеозаписом ходу проведення цієї слідчої дії, зафіксовані обстановка, обставини та місце вчинення злочину, зокрема, ним встановлено, що місцем злочину є одноповерховий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 ,- зафіксовані місця розташування (локалізації) плям речовини бурого кольору, з яких зібрано зразки шляхом відповідних змивів (т. 2 а. с. 9 - 12, 13, 14, 15 - 25, 26);
?протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознимками із довідкою до нього, складеними 25.09.2022 року слідчим ВП № 3 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області лейтенантом поліції ОСОБА_16 у відповідності до вимог статей 104, 223, 228, 231, 300 Кримінального процесуального кодексу України в присутності двох понятих, за участю свідка ОСОБА_17 , під особистий короткий підпис попереджену про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України, у якої попередньо з'ясовано питання щодо можливості впізнання нею особи й спитано про зовнішній вигляд та прикмети, а також обставини, за яких свідок особу бачила, й остання впевнено показала, що може впізнати ОСОБА_3 як особу, що фактично мешкає у будинку АДРЕСА_2 , і за зовнішнім виглядом, зачіскою та формою обличчя впевнено впізнала ОСОБА_3 як особу, зображену на фото № 3, що відповідає дійсності (т. 2 а. с. 47 - 48, 49);
?протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознимками із довідкою до нього, складеними 25.09.2022 року слідчим ВП № 3 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області лейтенантом поліції ОСОБА_16 у відповідності до вимог статей 104, 223, 228, 231, 300 Кримінального процесуального кодексу України в присутності двох понятих, за участю свідка ОСОБА_9 , під особистий короткий підпис попереджену про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України, у якої попередньо з'ясовано питання щодо можливості впізнання нею особи й спитано про зовнішній вигляд та прикмети, а також обставини, за яких свідок особу бачила, остання впевнено показала, що може впізнати ОСОБА_3 як особу, що фактично мешкає у будинку АДРЕСА_2 та є співмешканцем її доньки ОСОБА_8 , і за зовнішнім виглядом та зачіскою впевнено впізнала ОСОБА_3 як особу, зображену на фото № 2, що відповідає дійсності (т. 2 а. с. 50 - 51, 52);
?протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознимками із довідкою до нього, складеними 25.09.2022 року слідчим ВП № 3 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області лейтенантом поліції ОСОБА_16 у відповідності до вимог статей 104, 223, 228, 231, 300 Кримінального процесуального кодексу України в присутності двох понятих, за участю свідка ОСОБА_18 , під особистий короткий підпис попередженого про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України, у якого попередньо з'ясовано питання щодо можливості впізнання ним особи й спитано про зовнішній вигляд та прикмети, а також обставини, за яких свідок особу бачив, останній впевнено показав, що може впізнати ОСОБА_3 як особу, що фактично мешкає у будинку АДРЕСА_2 та є співмешканцем його доньки ОСОБА_8 , і за зовнішнім виглядом та формою обличчя впевнено впізнав ОСОБА_3 як особу, зображену на фото № 4, що відповідає дійсності (т. 2 а. с. 53 - 54, 55);
?протоколом проведення слідчого експериментута фото таблицею до нього, складеними 07.10.2022 року слідчим СВ ВП № 3 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області лейтенантом поліції ОСОБА_16 у відповідності до вимог статей 104, 223, 240 Кримінального процесуального кодексу України в присутності двох понятих, за участю експерта, статиста та підозрюваного ОСОБА_3 , із використанням фотокамери зафіксовано як підозрюваний розказав та на місці показав всі обставини (умови та обстановку) вчиненого ним відносно потерпілої, що померла, ОСОБА_8 , кримінального правопорушення, що повністю підтверджують його показання, данні ним у судовому засіданні із розгляду цього кримінального провадження (т. 2 а. с. 75 - 79, 80 - 84);
?висновком судово-медичної експертизи № 12-14/138-Зм/22, проведеної 30 вересня 2022 року лікарем судово-медичним експертом Зміївського відділення КОМУНАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я «ХАРКІВСЬКЕ ОБЛАСНЕ БЮРО СУДОВО-МЕДИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ» ОСОБА_19 , попередженим під особистий короткий підпис про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України, відносно ОСОБА_8 , з урахуванням медичної карти стаціонарної хворої з Обласної клінічної лікарні міста Харкова, додаткових методів дослідження головного мозку, рентгенограм, висновків лікарів-фахівців і пояснень ОСОБА_3 , встановлено, що у потерпілої мали місце: гостра закрита черепно-мозкова травма у формі забою головного мозку, субдуральних гематом обох гемісфер головного мозку, закритого уламкового перелому кісток носа зі зміщенням, перелому носової перетинки, перелому нижньої щелепи праворуч та ліворуч, садна в області голови та обличчя, які утворились від неодноразової дії тупих предметів з обмеженою поверхнею, що травмує, по механізму - удар, а садна - по механізму - тертя-ковзання, індивідуальні особливості яких у своєї поверхні, що травмує, не відобразилися. Можливо: внаслідок нанесення ударів кулаками нападаючого, з місцем прикладання сили в область голови та обличчя потерпілої, могли бути отримані в строк та при обставинах, вказаних у постанові щодо обставин справи. По ступеню тяжкості садна в області голови та обличчя відносяться до легких тілесних ушкоджень (згідно з пунктом 2.3.5 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 6 від 17.01.1995 року). По ступеню тяжкості закритий уламковий перелом кісток носа зі зміщенням, перелом носової перетинки як в сукупності, так і кожне окремо, відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили за собою короткочасний розлад здоров'я (згідно з пунктом 2.3.3 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 6 від 17.01.1995 року). По ступеню тяжкості перелом нижньої щелепи праворуч та ліворуч як в сукупності, так і кожне окремо, відносяться до середнього ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, за тривалістю розладу здоров'я, характерні для даного виду травми та її тяжкості (згідно з пунктом 2.2.1 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 6 від 17.01.1995 року). По ступеню тяжкості гостра закрита черепно-мозкова травма у формі забою головного мозку, субдуральних гематом обох гемісфер головного мозку у своїй сукупності, що утворилася по єдиному механізму, відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя (згідно з пунктом 2.1.3 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 6 від 17.01.1995 року). Виключена можливість утворення вищевказаних тілесних ушкоджень в результаті одноразового або багаторазового падіння потерпілої з висоти власного росту, або внаслідок самоспричинення. Враховуючи характер та локалізацію вищенаведених тілесних ушкоджень ОСОБА_8 , можна стверджувати, що після отримання нею цих тілесних ушкоджень, вона не могла здійснювати будь-які цілеспрямовані дії, але могла звати на допомогу, обмежено пересуватись та інше. Вищевказані тілесні ушкодження цілком могли утворитися при тих обставинах, на які посилається ОСОБА_3 , і відповідають об'єктивним судово-медичним даним (т. 2 а. с. 72 - 73);
?висновком додаткової судово-медичної експертизи № 12-14/144-Зм/22, проведеної у період часу з 11 до 12 жовтня 2022 року лікарем судово-медичним експертом Зміївського відділення КОМУНАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я «ХАРКІВСЬКЕ ОБЛАСНЕ БЮРО СУДОВО-МЕДИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ» ОСОБА_19 , попередженим під особистий короткий підпис про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України, відносно ОСОБА_8 , з урахуванням висновків судово-медичної експертизи № 12-14/138-Зм/22 та протоколу проведеного слідчого експериментувід 07.10.2022 року, встановлено, що у потерпілої мали місце: гостра закрита черепно-мозкова травма у формі забою головного мозку, субдуральних гематом обох гемісфер головного мозку, закритого уламкового перелому кісток носа зі зміщенням, перелому носової перетинки, перелому нижньої щелепи праворуч та ліворуч, садна в області голови та обличчя, які утворились від неодноразової дії тупих предметів з обмеженою поверхнею, що травмує, по механізму - удар, а садна - по механізму - тертя-ковзання, індивідуальні особливості яких у своєї поверхні, що травмує, не відобразилися. Можливо: внаслідок нанесення ударів кулаками нападаючого, з місцем прикладання сили в область голови та обличчя потерпілої, могли бути отримані в строк та при обставинах, вказаних у постанові щодо обставин справи. По ступеню тяжкості садна в області голови та обличчя відносяться до легких тілесних ушкоджень (згідно з пунктом 2.3.5 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 6 від 17.01.1995 року). По ступеню тяжкості закритий уламковий перелом кісток носа зі зміщенням, перелом носової перетинки як в сукупності, так і кожне окремо, відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили за собою короткочасний розлад здоров'я (згідно з пунктом 2.3.3 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 6 від 17.01.1995 року). По ступеню тяжкості перелом нижньої щелепи праворуч та ліворуч як в сукупності, так і кожне окремо, відносяться до середнього ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, за тривалістю розладу здоров'я, характерні для даного виду травми та її тяжкості (згідно з пунктом 2.2.1 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 6 від 17.01.1995 року). По ступеню тяжкості гостра закрита черепно-мозкова травма у формі забою головного мозку, субдуральних гематом обох гемісфер головного мозку у своїй сукупності, що утворилася по єдиному механізму, відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя (згідно з пунктом 2.1.3 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 6 від 17.01.1995 року). Виключена можливість утворення вищевказаних тілесних ушкоджень в результаті одноразового або багаторазового падіння потерпілої з висоти власного росту, або внаслідок самоспричинення. Враховуючи характер та локалізацію вищенаведених тілесних ушкоджень ОСОБА_8 , можна стверджувати, що після отримання нею цих тілесних ушкоджень, вона не могла здійснювати будь-які цілеспрямовані дії, але могла звати на допомогу, обмежено пересуватись та інше. Вищевказані тілесні ушкодження цілком могли утворитися при тих обставинах, на які посилається ОСОБА_3 , і відповідають об'єктивним судово-медичним даним. Свідчення ОСОБА_3 , які дані ним в якості підозрюваного в ході проведення слідчого експерименту, в цілому не суперечать судово-медичним даним, як в механізмі нанесення тілесних ушкоджень, так і в способі їх спричинення потерпілій і відповідають об'єктивним судово-медичним даним, отриманим в ході судово-медичної експертизи (т. 2 а. с. 85 - 86);
?висновком експерта № 12-17/527-ОКБ/2022, лікар судово-медичний експерт відділу судово-медичної експертизи трупів КОМУНАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я «ХАРКІВСЬКЕ ОБЛАСНЕ БЮРО СУДОВО-МЕДИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ» ОСОБА_20 , попереджений про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України, у період часу з 18.10.2022 року по 22.11.2022 року в приміщенні секційної зали патологоанатомічного відділення КНП ХОР «ОКЛ» провів судово-медичну експертизу трупа ОСОБА_8 , 1984 року народження, та встановив, що у померлої мала місце закрита черепно-мозкова травма у вигляді наступних ушкоджень: крововиливи під тверду мозкову оболонку у лобно-скроневих ділянках справа та зліва; закритий перелом нижньої щелепи справа та зліва. Причиною смерті стала зазначена вище черепно-мозкова травма, яка ускладнилась розвитком двобічної пневмонії та гострої легенево-сердцевої недостатності, що стало безпосередньо причиною смерті. Між черепно-мозковою травмою та настанням смерті є причинний зв'язок. Вказана черепно-мозкова травма утворилась від прижиттєвої дії тупого (тупих) предмету (предметів), який не відобразив індивідуальних особливостей, за механізмом - удару-струсу, вірогідно у строк, зазначений в постанові слідчого щодо обставин справи. Ця травма має ознаки тяжкого тілесного ушкодження за критерієм небезпеки для життя (згідно з пунктом 4.8 і 2.1.3 «г» «о» Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 6 від 17.01.1995 року). За даними з медичної карти стаціонарного хворого № 9.10171 на ім'я ОСОБА_8 , її смерть настала о 04 години 55 хвилин 16.10.2022 року, що не суперечить об'єктивним судово-медичним даним. При судово-медичному дослідженні крові трупа етиловий та інші спирти не виявлені. Результати судово-імунологічного дослідження будуть надані додатково (т. 2 а. с. 87 - 90);
?висновком судово-психіатричного експерта № 291, складеного 05.12.2022 року комісією лікарів - судово-психіатричних експертів Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Обласна клінічна психіатрична лікарня № 3» ОСОБА_21 та ОСОБА_22 , попереджених під особистий короткий підпис про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України, убачається, що ними на підставі постанови слідчого Слідчого відділення ВП № 3 ХРУП № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області лейтенанта поліції ОСОБА_16 , прийнятої 02.12.2022 року, проведено амбулаторне судово-психіатричне дослідження обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та встановлено, що він на теперішній час страждає на хронічне психічне захворювання у формі синдрому залежності внаслідок вживання алкоголю. Відповідно до свого психічного стану може усвідомлювати свої дії та керувати ними. У період часу, якому відповідає правопорушення, він виявляв ознаки вищевказаного хронічного психічного захворювання та перебував у стані гострої неускладненої алкогольної інтоксикації, поза тимчасового розладу психічної діяльності, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. На теперішний час відповідно до свого психічного стану застосувань примусових заходів медичного характеру не потребує (т. 2 а. с. 91 - 93);
?з копії паспорта громадянина України (серії НОМЕР_1 ), виданого 05.06.2007 року Нововодолазьким РВ УМВС України в Харківській області, вбачається, що ним документовано ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та її прізвище російською зазначено як « ОСОБА_23 » (т. 2 а. с. 30).
Отже, за допомоги спеціальних медичних знань доведено факт завдання потерпілій ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили її смерть внаслідок неправомірних дій обвинуваченого.
Оцінюючи усі ці висновки експертів з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв'язку у сукупності з іншими дослідженими у судовому засіданні доказами, суд визнає їх вірними, послідовними, мотивованим достатньо переконливо та такими, що не суперечать обставинам справи та іншим дослідженим у судовому засіданні доказам, а тому суд вважає їх належними та достовірними й покладає в основу судового рішення, що ухвалюється.
При цьому суд не бере до уваги і не вважає суттєвим порушенням, що може вплинути на законність та обґрунтованість висновків, зазначення лікарями судово-медичними експертами у своїх висновках прізвища померлої потерпілої як « ОСОБА_24 » замість вірного « ОСОБА_25 », так як російською мовою її прізвище є саме « ОСОБА_23 », що вплинуло на вірність перекладу його українською, і вважає зазначене друкарською помилкою, оскільки з тексту обумовлених висновків, ретельно досліджених судом, чітко убачається, що мова іде саме про померлу потерпілу ОСОБА_8 , 1984 року народження.
Окрім того, з копії паспорта громадянина України (серії НОМЕР_2 ), виданого 30.10.1997 року Нововодолазьким РВ УМВС України в Харківській області, вбачається, що ОСОБА_3 дійсно народився ІНФОРМАЦІЯ_8 в селі Старовірівка Нововодолазького району Харківської області, зареєстрований за адресом: АДРЕСА_1 ,- розлучений та утримує трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (т. 1 а. с. 33 - 36, 56 - 57, т. 2 а. с. 94 - 95).
Згідно з військовим квитком (серії НОМЕР_3 ), виданим ІНФОРМАЦІЯ_9 28.03.2014 року, ОСОБА_3 був мобілізований у 2014 році та у березні 2015 року звільнений в запас (т. 2 а. с. 97 - 100).
Посвідченням (серії НОМЕР_4 ), виданим 06.10.2015 року ІНФОРМАЦІЯ_10 , обвинувачений віднесений до категорії ветеранів війни - учасників бойових дій (т. 2 а. с. 101).
Як убачається з довідки № 22266602570480890049, за даними ОСК МВС України станом на 24.09.2022 року ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності не притягувався й судимостей не має (т. 2 а. с. 102 зворот).
Згідно з довідками № 137 і 129 від 23.09.2022 року, виданими поліклінічним відділенням, а також інформацією, наданою головним лікарем КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА «НОВОВОДОЛАЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА ЛІКАРНЯ» НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ОСОБА_26 за вихідним № 726 від 23.09.2022 року, обвинувачений не перебуває на диспансерному обліку ані у лікаря-нарколога, ані у лікаря-психіатра (т. 2 а. с. 104, 105, 106).
Відповідно до листа старшого інспектора Харківського районного сектору філії ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» в Харківській області майора внутрішньої служби ОСОБА_27 , зареєстрованого за вихідним № 24/26/446-22 від 29.09.2022 року, ОСОБА_3 у них на обліку не перебуває (т. 2 а. с. 107).
Як убачається з інформаційної довідки, складеної 26.09.2022 року поліцейським офіцером громади СП Харківського РУП № 1 ГУ НП в Харківській області капітаном поліції ОСОБА_28 , ОСОБА_3 та ОСОБА_8 дійсно мешкають за адресою: АДРЕСА_2 ,- скарг на них від сусідів та місцевих мешканців не надходило, викликів відносно них на екстрену службу «102» не було, до адміністративної відповідальності ним не притягувались (т. 2 а. с. 108).
Актом, складеним 27.01.2023 року № 162 депутатом Нововодолазької селищної ради ОСОБА_29 , підпис якої засвідчений селищним головою ОСОБА_30 та скріплений круглою печаткою ради «для документів», зафіксований у присутності свідків ОСОБА_31 та ОСОБА_17 факт проживання обвинуваченого з 2020 року без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а. с. 45).
Згідно з довідкою про фактичне місце проживання особи, виданою старостою Рокитненського старостинського округу № 9 ОСОБА_32 , зареєстрованої за вихідним № 25-31/62 від 20.01.2023 року та засвідченою круглою гербовою печаткою Нововодолазької селищної ради, ОСОБА_3 дійсно з 2022 року по теперішній час проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а. с. 116).
Зі свідоцтва про народження (серії НОМЕР_5 ) вбачається, що воно видане 14.02.2007 року Орджонікідзевським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, й ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_11 , про що 14.02.2007 року складено відповідний актовий запис за № 75, та її батьками зазначені громадяни України: ОСОБА_3 та ОСОБА_33 (т. 1 а. с. 117).
Відповідно до свідоцтва про народження (серії НОМЕР_6 ), виданого 04.07.2016 року Старовірівською сільською радою Нововодолазького району Харківської області, ОСОБА_7 народилася ІНФОРМАЦІЯ_12 , про що 04.07.2016 року складено відповідний актовий запис № 10, та її батьками зазначені громадяни України: ОСОБА_3 та ОСОБА_33 (т. 1 а. с. 118).
Зі свідоцтва про народження (серії НОМЕР_7 ), виданого 25.01.2013 року Старовірівською сільською радою Нововодолазького району Харківської області, ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_13 , про що 25.01.2013 року складено відповідний актовий запис № 5, та його батьками зазначені громадяни України: ОСОБА_3 та ОСОБА_33 (т. 1 а. с. 119).
Відтак, з наведеного суд робить обґрунтований висновок про те, що обвинувачений до кримінальної відповідальності притягується вперше, має місце реєстрації, за яким не мешкає, проте проживає за іншою адресою без реєстрації й за цим місцем характеризується задовільно, розлучений, утримує трьох неповнолітніх дітей, офіційно не працевлаштований, є військовозобов'язаним звільненим у запас із правами особи, яка прирівняна до ветерана війни - учасника бойових дій, на диспансерному обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, на будь-яку тяжку хворобу не хворіє, є осудним, натомість за висновком судово-психіатричного експерта страждає на хронічне психічне захворювання у формі синдрому залежності внаслідок вживання алкоголю, щиро покаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення й потерпіла не має до нього будь-яких матеріальних та моральних вимог.
Натомість, посилання обвинуваченого на те, що він був затриманий та перебував під вартою не знайшли свого підтвердження під час з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами й спростовуються усіма наявними матеріалами справи, зокрема, й обвинувальним актом з реєстром матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22 вересня 2022 року під № 12022221160000749 (т. 1 а. с. 1 - 5, 6 - 12).
Отже, оцінюючи усі надані та безпосередньо досліджені судом вищенаведені письмові докази як з боку сторони обвинувачення, так і з боку сторони захисту з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв'язку як окремо та і у їх сукупності з іншими дослідженими у судовому засіданні доказами, суд визнає їх такими, що не суперечать один одному, є достовірними та мають буди поскладані в основу судового рішення, що ухвалюється.
Приходячи до такого суд ураховує, що з огляду на зміст статті 85 Кримінального процесуального кодексу України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Окрім того, відповідно до положень, закріплених у статті 86 зазначеного вище кримінального процесуального кодифікованого закону України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Отже, наведеними доказами та їх процесуальними джерелами підтверджуються обставини, перелічені статтею 91 вказаного вище нормативно-правового акту України, а тому ураховуючи позицію сторін цього кримінального провадження щодо наявності підтвердження фактичних обставини справи відповідними доказами, зібраними під час досудового розслідування, та щодо відсутності процесуальної необхідності досліджувати їх усі в ході судового розгляду справи, суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, визнає такі фактичні обставини справи повністю доведеними.
Одночасно із цим суд зауважує, що частина 2 та 4 статті 17 Кримінального процесуального кодексу України обумовлено, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на користь такої особи.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року в Римі, яка відповідно до приписів статті 9 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року (із змінами та доповненнями) є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями) обумовлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, Європейський суд з прав людини у пункті 43 свого Рішення від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» констатував, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростованих презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак неможна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та допустимих відомостях, визнаних доказами, або відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
За таких обставин, з огляду на сталу практику Європейського суду з прав людини, зокрема, викладену й у справі «Дж. Мюррей проти Сполученого Королівства» (рішення суду від 28.10.1994 року), критерієм доведення винуватості особи у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення є те, що саме прокурор має довести вину обвинуваченого поза межами розумного сумніву. Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд має бути переконаний поза межами розумного сумніву, що кожен із суттєвих елементів інкримінованого особі кримінального правопорушення є доведеним.
Обговорюючи питання кваліфікації дій обвинуваченого, суд ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, який, з огляду на імперативну норму пункту 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями), забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а саме: постанову Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 05.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 658/1658/16-к (провадження № 51-735 км 18),- щодо розуміння кваліфікації злочину як кримінально-правової оцінки поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
Так, тілесним ушкодженням визнається протиправне заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини, що виражається в порушенні анатомічної цілісності чи фізіологічної функції органів і тканин тіла людини.
При цьому чинне кримінальне законодавства в частині 1 статті 121 Кримінального кодексу України під умисним тяжким тілесним ушкодженням розуміє умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, каліцтво статевих органів, психічну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя.
Заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження може вчинятись, зокрема, шляхом здійснення фізичного впливу на потерпілого шляхом застосування м'язових зусиль тіла обвинуваченого (нанесення удару (ударів).
У тих випадках, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю, відповідальність настає за тілесне ушкодження, яке було фактично заподіяне, тобто відповідальність за статтею 121 Кримінального кодексу України настає й у тих випадках, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю, а фактично було спричинено тяжке тілесне ушкодження.
Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, має місце тоді, коли в результаті умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, настає смерть потерпілого.
Під смертю потерпілого чинне законодавство України вважає біологічну смерть фізичної особи (незворотна смерть), яка на підставі частини 2 статті 52 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» № 2801-XII від 19.11.1992 року (із змінами та доповненнями) настає з моменту встановлення смерті головного мозку людини, тобто повну і незворотну втрату всіх його функцій.
Відтак, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого включає у себе два суспільне небезпечні наслідки (первинний - тяжкі тілесні ушкодження і похідний - смерть), психічне ставлення до яких з боку винного є різним. До заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження він ставиться умисно, а до настання смерті потерпілого від такого ушкодження - необережно. При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного.
У відповідності до вимог частини 2 статті 242 Кримінального процесуального кодексу України проведення судово-медичної експертизи є обов'язковим задля встановлення причин смерті, тяжкості та характеру тілесних ушкоджень, ступінь яких визначається на основі Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров'я № 6 від 17.01.1995 року.
З огляду на таке, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, припускає, що заподіяне потерпілому тілесне ушкодження було тяжким, тобто підпадало під одну з ознак, зазначених у частині 1 статті 121 Кримінального кодексу України, та було причиною його смерті.
У таких випадках обов'язковим є встановлення необхідного причинного зв'язку між тяжким тілесним ушкодженням і смертю, що сталася.
Судова практика вважає, що частина 2 статті 121 Кримінального кодексу України може бути застосована і в тому разі, коли смертельний наслідок, який перебував у причинному зв'язку з умисним тілесним ушкодженням, не був усунений лікарським втручанням, хоча й міг бути ним усунений.
Отже, у такому разі необхідним є встановлення вини обвинуваченого як до заподіяння тяжкого ушкодження, так і до смерті потерпілого, тобто, що той, завдаючи ударів потерпілому, зокрема, в обличчя, мав умисел заподіяти тяжке тілесне ушкодження.
Вирішуючи питання щодо правильності кваліфікації дій обвинуваченого як таких, що є умисним тяжким тілесним ушкодженням, що спричинило смерть потерпілого, суд враховує роз'яснення пункту 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07.02.2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи», відповідно до яких, для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.
Системно аналізуючи вище наведене, обставини вчиненого ОСОБА_3 діяння разом з усіма дослідженими доказами у їх сукупності, суд вважає встановленим, що його умисел був спрямований саме на спричинення тілесних ушкоджень потерпілій, дії його мали неодноразовий характер (декілька ударів), проте смерті її він не бажав, а завдав удари рукою по обличчю праворуч та ліворуч внаслідок конфлікту, що в них виник під час сумісного вживання алкогольних напоїв. Натомість потерпіла зазнала і легкі, і середні і тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя, що знаходяться у причинному зв'язку між діями обвинуваченого та її смертю, а, отже, виключають вбивство через необережність тощо.
З огляду на таке та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, розглядаючи кримінальне провадження відповідно до правил, обумовлених частиною 1 статті 337 Кримінального процесуального кодексу України лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, дотримуючись принципу диспозитивності, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, суд приходить до висновку про доведеність «поза розумним сумнівом» вчинення обвинуваченим ОСОБА_3 у період часу з 21 по 22 вересня 2022 року злочину проти життя і здоров'я особи, оскільки він дійсно своїми умисними діями в цей період часу завдав умисного тяжкого тілесного ушкодження ОСОБА_8 , що спричинило її смерть.
Отже, всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з'ясувавши всі обставини, встановлені під час кримінального провадження, перевіривши їх доказами, отриманими на підставі змагальності сторін та свободи у доведенні їх переконливості, дослідженими в судовому засіданні у їхні сукупності й оціненими з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв'язку, суд вважає, що вина ОСОБА_3 доведена повністю. Дії його відповідають складу злочину, передбаченого частиною 2 статті 121 Кримінального кодексу України, і правильно кваліфіковані, як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
Призначаючи покарання ОСОБА_3 , суд керується нормою прямої дії, а саме приписом частини 2 статті 61 Конституції України щодо того, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, й ураховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, данні про його особу та обставини, що пом'якшують і обтяжують йому покарання.
Так, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_3 кримінального правопорушення, суд виходить з їх класифікації, особливостей та обставин його вчинення, й ураховуючи санкцію інкримінованої йому частини 2 статті 121 Кримінального кодексу України та приписів частини 5 статті 12 цього ж кодифікованого закону, приходить до висновку, що обвинуваченим вчинений тяжкий злочин.
Вивчаючи особу винного шляхом з'ясування стану його здоров'я, поведінки до вчинення злочину, складу родини, а також матеріального стану, судом встановлено, що ОСОБА_3 на момент вчинення ним інкримінованого йому злочинного діяння раніше не судимий і до кримінальної відповідальності не притягувався (т. 2 а. с. 102 зворот), офіційно не працевлаштований, розлучений (т. 1 а. с. 33 - 36, 56 - 57, т. 2 а. с. 94 - 95), має на утриманні трьох неповнолітніх дітей 2007, 2013 і 2016 року народження (т. 1 а. с. 33 - 36, 56 - 57, 116 - 118, т. 2 а. с. 94 - 95), на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває (т. 2 а. с. 104, 105, 106), однак страждає на хронічне психічне захворювання у формі синдрому залежності внаслідок вживання алкоголю (т. 2 а. с. 91 - 93), має зареєстроване місце мешкання (т. 1 а. с. 33 - 36, 56 - 57, т. 2 а. с. 94 - 95), за яким не проживає, а за місцем фактичного мешкання характеризується задовільно (т. 1 а. с. 45, 116, т. 2 а. с. 108), є військовозобов'язаним звільненим у запас із правами особи, яка прирівняна до ветерана війни - учасника бойових дій (т. 2 а. с. 97 - 100, 101), у вчиненому щиро розкаявся та активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення.
В силу імперативного припису частини 2 статті 314-1 кримінального процесуального кодифікованого закону України доручення представнику персоналу органу пробації скласти досудову доповідь з метою забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого, не надавалось.
Вирішуючи при призначенні покарання обставини, які його пом'якшують ОСОБА_3 , суд перш за все керуються змістом частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України, в якій наведений перелік таких обставин.
Також, суд знов ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, а саме:
- постанову Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 30.10.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612 км 18),- щодо розуміння, що основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній китичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
- та постанову Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 07.11.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 297/562/17 (провадження № 51-329 км 18),- щодо розуміння, що щире каяття як таке характеризує суб'єктивне ставлення винного до вчиненого злочину, яке полягає в тому, що він визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажає виправити ситуацію, що склалась. За наявності щирого каяття не обов'язковим має бути активне сприяння у розкритті злочину. Активне сприяння розкриттю злочину є окремою обставиною, що пом'якшує покарання, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України. Тобто передбачені цим пунктом обставини, що пом'якшують покарання, а саме щире каяття і активне сприяння розкриттю злочину, є альтернативними, незалежними та можуть існувати відокремлено одна від одної.
За викладених обставин, в силу пункту 1 частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України суд визнає обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_3 , щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Також в силу приписів пункту 13 частини 1 статті 67 Кримінального кодексу України суд вбачає як обставини, які обтяжують покарання ОСОБА_3 , вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
Проте, вказана обставина хоча і знайшла своє підтвердження під час судового розгляду справи, визнана і не оспорена сторонами провадження, проте не визначена такою у обвинувальному акті, а тому відповідно до змісту частини 1 статті 337 Кримінального процесуального кодексу України, суд не визнає її такою, що обтяжує покарання винному.
Пленум Верховного суду України у пункті 1 своєї Постанови «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року (зі змінами та доповненнями) звернув увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватись вимог статті 65 Кримінального кодексу України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Також Верховний суд України у пункті 2 зазначеної вище Постанови Пленуму визначив, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 65 Кримінального кодексу України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті особливої частини цього кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин злочину, його наслідків і даних про особу, судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочин на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім особам похилого віку і тим, що щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
Крім того, судом при призначенні покарання повинні враховуються і вимоги статті 50 вказаного кодексу, тобто, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого й запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень, а тому особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Зважаючи на таке суд, обговорюючи питання про призначення ОСОБА_3 покарання, ураховує позицію сторони обвинувачення, яка вважала за можливе призначити обвинуваченому міру покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, а також позицію захисту, яка прохала суворо не карати та не позбавляти його волі, й керуючись принципом законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховує особу винного, який повністю визнав себе винуватим у вчиненому, щиро розкаявся та активно сприяв розкриттю злочину, мету, мотиви, обставини та характер вчиненого ним кримінального правопорушення, відповідно до яких будь-якої шкоди державним та громадським інтересам заподіяно не було, проте потягнуло смерть людини, а також його поведінку під час та після вчинення злочинних дій.
Проте, під час обговорення питання призначення покарання ОСОБА_3 , суд вважає, що слід застосувати приписи частини 1 статті 69-1 Кримінального кодексу України, оскільки вказаною нормою обумовлено, що за наявності обставин, які пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини 1 статті 66 наведеного кодифікованого акту, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливою частини цього кодексу.
При цьому суд застосовує роз'яснення, надані Верховним Судом як найвищий судом у системі судоустрою України, що забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, у своїй постанові у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятій 10.07.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 148/1211/15-к (провадження № 51-1330 км 18), а саме те, що положення статті 69-1 Кримінального кодексу України застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини 1 або будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини 1 статті 66 цього кодексу.
Відтак, судом достеменно встановлено наявність усіх передумов задля застосування положень статті 69-1 Кримінального кодексу України, оскільки ОСОБА_3 повністю визнав свою вину в інкримінованому йому злочині, наявні обставини, що пом'якшують йому покарання, передбачені саме пунктом 1 частини 1 статті 66 кримінального кодифікованого акту України, а також відсутні обставин, що обтяжують покарання винному.
Оскільки санкція частини 2 статті 121 Кримінального кодексу України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років, тому при призначенні покарання за вчинений злочин суд вважає за необхідне застосувати норму кримінального права, визначену у частині 1 статті 69-1 Кримінального кодексу України.
Зазначене передбачає, що строк покарання, який слід призначити ОСОБА_3 за вчинене кримінальне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 121 Кримінального кодексу України, слід визначити у розмірі двох третин від максимального строку, передбаченого відповідною санкцією, тобто у 6 років 8 місяців позбавлення волі.
Усе наведене у своїй сукупності та у співвідношенні, ураховуючи, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого й запобігання вчинення ним нових кримінальних правопорушень, дозволяє суду зробити обґрунтований висновок про те, що виправлення ОСОБА_3 можливе лише в ізоляції та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу, а тому йому слід призначити покарання в межах, встановлених санкцією частини 2 статті 121 із застосуванням приписів частин 1 статті 69-1 Кримінального кодексу України у виді позбавлення волі на певний строк, який дорівнює саме 6 років 8 місяців, так як саме таке покарання буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
З огляду на усе вище наведене, суд вважає, що висновок про міру покарання відповідатиме гуманності й справедливості, та не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між інтересами суспільства, які захищаються, та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечуватиме співрозмірність діяння та кари, відповідатиме таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.
Також, призначаючи ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на певний строк, суд не знаходить підстав для його звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до приписів статті 75 Кримінального кодексу України, або застосування положень статті 69 зазначеного кодексу, у зв'язку з відсутністю передумов, за яких ці норми права мають бути застосовані.
Окрім того, ухвалюючи вирок, суд також не знаходить підстав для застосування приписів статей 96, 96-1 та 96-2 Кримінального кодексу України з тих самих підстав.
Цивільний позов в рамках цього кримінального провадження поданий не був, процесуальних витрат не має.
Відповідно до пунктів 4 і 5 частини 9 статті 100 Кримінального процесуального кодексу України речові докази:
-змиви речовини бурого кольору (об'єкти № 1, 2 і 3), недопалок цигарки «BOND» (об'єкт № 4) та ганчірка коричного кольору зі слідами речовини бурого кольору, вилучені у домоволодінні, розташованому за адресом: АДРЕСА_2 ,- визнанні постановою, прийнятою слідчим СВ ВП № 3 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області лейтенантом поліції ОСОБА_13 22.09.2022 року та передані на зберігання до камери речових доказів цього ж ВП (т. 2 а. с. 35 - 37),- підлягають знищенню;
-мобільний телефон чорного кольору «NOMI» ІМЕІ 1: НОМЕР_8 , ІМЕІ 2: НОМЕР_9 , із сім-картою мобільного оператора ПрАТ «Водофон» і батарею, визнаний постановою, прийнятою слідчим СВ ВП № 3 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області ОСОБА_16 23.09.2022 року та переданий під схорону розписку обвинуваченому (т. 2 а. с. 44 - 45, 46),- підлягає поверненню власникові (законному володільцю).
Застосований на стадії досудового розслідування захід забезпечення, а саме: на підставі ухвали, постановленої 26.09.2022 року в межах справи з єдиним унікальним № 545/4452/22 (провадження № 1-кс/545/451/22) слідчим суддею Полтавського районного суду Полтавської області ОСОБА_34 , арешт майна, вилученого в ході огляд місця події у домоволодінні, розташованому за адресом: АДРЕСА_2 ,- накладений шляхом позбавлення права на відчуження, розпорядження та користування, а саме: змиви речовини бурого кольору (об'єкти № 1, 2 і 3), недопалок цигарки «BOND» (об'єкт № 4) та ганчірку коричного кольору зі слідами речовини бурого кольору (т. 2 а. с. 40 - 41),- слід скасувати, оскільки відпала потреба в його подальшому застосуванні.
Застосований на стадії підготовчого судового провадження у цій справі захід забезпечення, а саме: на підставі ухвали Нововодолазького районного суду Харківської області, постановленої 23.01.2023 року, та в подальшому неодноразово продовжений під час судового розгляду запобіжний захід у виді домашнього арешту, зокрема, ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області, постановленою 17.05.2023 року, на строк до 15 липня 2023 року включно,- слід залишити без змін, оскільки не відпали мета та підстави його застосування (т. 1 а. с. 81 - 92, т. 2 а. с. 134 - 142).
Ухвалюючи вирок, суд також вважає за необхідне зазначити, що пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд - у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.
За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.
Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.
Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.
При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.
Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.
Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, а тому кримінальне провадження перебувало на розгляді належного суду.
Окрім того, суд також зауважує, що Розпорядженням голови Верховного Суду № 14/0/9-22 від 25.03.2022 року «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської областей)», урахована неможливість здійснювати правосуддя під час воєнного стану Харківським апеляційним судом та у відповідності до частини 7 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» змінено його територіальну підсудність й визначено її Полтавському апеляційному суду.
На підставі викладеного, керуючись статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року в Римі; Рішеннями Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» та від 28.10.1994 року у справі «Дж. Мюррей проти Сполученого Королівства»; статтями 9, 59, 61 та 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями); статтею 17, пунктом 6 частини 2 статті 36 і пунктом 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року; статтями 12, 50, 63, 65 - 67, 69-1, частиною 2 статті 121 Кримінального кодексу України № 2341-ІІІ від 05.04.2001 року (із змінами та доповненнями); Постановою Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року (зі змінами та доповненнями); постановами Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятими 05.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 658/1658/16-к (провадження № 51-735 км 18), 07.11.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 297/562/17 (провадження № 51-329 км 18), і 05.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 658/1658/16-к (провадження № 51-735 км 18); постановами Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятими 30.10.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612 км 18), 17.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 298/95/16-к (провадження № 51-2501 км 18), а також статтями 17, 31, 35 - 37, 84 - 86, 91, пунктом 5 частини 9 статті 100, статтями 131 - 132, 349, 368 - 371, 373 - 376, 392, 393, 395, 532 - 535 Кримінального процесуального кодексу України № 4651-VІ від 13.04.2012 року (із змінами та доповненнями),-
ОСОБА_3 визнати винним у пред'явленому йому обвинуваченні, передбаченому частиною 1 статті 121 Кримінального кодексу України, і призначити йому по даній нормі закону із застосуванням статті 69-1 Кримінального кодексу України покарання у виді 6 (шести) років 8 (восьми) місяців позбавлення волі.
Строк відбуття покарання ОСОБА_3 обчислювати з моменту звернення вироку до виконання та його затримання.
Застосований до ОСОБА_3 запобіжний захід у виді домашнього арешту залишити без змін до набрання вироком законної сили, оскільки не відпали мета та підстави його застосування.
Речові докази:
-змиви речовини бурого кольору (об'єкти № 1, 2 і 3), недопалок цигарки «BOND» (об'єкт № 4) та ганчірка коричного кольору зі слідами речовини бурого кольору, вилучені у домоволодінні, розташованому за адресом: АДРЕСА_2 ,- визнанні постановою, прийнятою слідчим СВ ВП № 3 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області лейтенантом поліції ОСОБА_13 22.09.2022 року та передані на зберігання до камери речових доказів цього ж ВП (т. 2 а. с. 35 - 37),- знищити;
-мобільний телефон чорного кольору «NOMI» ІМЕІ 1: НОМЕР_8 , ІМЕІ 2: НОМЕР_9 , із сім-картою мобільного оператора ПрАТ «Водофон» і батарею, визнаний постановою, прийнятою слідчим СВ ВП № 3 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області ОСОБА_16 23.09.2022 року та переданий під схорону розписку обвинуваченому (т. 2 а. с. 44 - 45, 46),- повернути власникові (законному володільцю).
Скасувати застосований на стадії досудового розслідування захід забезпечення, а саме: на підставі ухвали, постановленої 26.09.2022 року в межах справи з єдиним унікальним № 545/4452/22 (провадження № 1-кс/545/451/22) слідчим суддею Полтавського районного суду Полтавської області ОСОБА_34 , арешт майна, вилученого в ході огляд місця події у домоволодінні, розташованому за адресом: АДРЕСА_2 ,- накладений шляхом позбавлення права на відчуження, розпорядження та користування, а саме: змиви речовини бурого кольору (об'єкти № 1, 2 і 3), недопалок цигарки «BOND» (об'єкт № 4) та ганчірку коричного кольору зі слідами речовини бурого кольору, (т. 2 а. с. 40 - 41),- оскільки відпала потреба в його подальшому застосуванні.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Копію цього судового рішення не пізніше наступного дня після його ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні при його проголошенні.
Роз'яснити учасникам судового провадження, що вони мають право отримати в суді копію вироку.
На вирок може бути подана апеляція в Харківський апеляційний суд через Нововодолазький районний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі її подання - вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок, що набрав законної сили, є обов'язковим для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, підлягає виконанню на всій території України й звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції.
Вирок постановлено, виготовлено шляхом комп'ютерного набору та підписано суддею в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Суддя ОСОБА_1