08 червня 2023 р.Справа № 545/3605/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,
Суддів: Калиновського В.А. , Кононенко З.О. ,
за участю секретаря судового засідання Пукшин Л.Т.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 21.03.2023 року, головуючий суддя І інстанції: Кіндяк І.С., м. Полтава, повний текст складено 21.03.23 року у справі № 545/3605/21
за позовом ОСОБА_1
до Державної служби України з безпеки на транспорті
про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просив суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України, серії ВМ № НОМЕР_3 від 18.10.2021, винесену Державною службою України з безпеки на транспорті;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Державної служби України з безпеки на транспорті судові витрати: судовий збір та витрати на правничу допомогу у розмірі 10000 грн.
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 21.03.2023 по справі № 545/3605/21 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення відмовлено.
Позивач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу. Свою незгоду з рішенням суду обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми матеріального права, а висновок суду не відповідає обставинам справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 21.03.2023 по справі № 545/3605/21 та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що він не є суб'єктом адміністративного правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, оскільки транспортний засіб перебуває у користуванні іншої особи. Крім того, зазначає, шо у постанові про адміністративне правопорушення відсутні відомості про фактичну масу транспортного засобу в момент зважування та вона не відповідає вимогам ст. 283 КУпАП, Інструкції та Порядку № 1174, оскільки не містить повний опис обставин, встановлених під час розгляду справи.
Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
За правилами ч. 1 ст. 286 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ст. 268 КАС України у справах, визначених, зокрема, ст. 286 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 18.10.2021 р. старшим державним інспектором відділу провадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту державного контролю на транспорті Колєсніком Н.Г., винесено постанову серії ВМ № НОМЕР_3 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП у вигляді штрафу в сумі 17000 грн.
Зі змісту постанови встановлено, що 18.10.2021 р. о 08:06 за адресою М-22, км 74+810, Полтавська область, відповідальна особа ОСОБА_1 допустив рух транспортного засобу MAN TGХ 18.440 , д.н.з. НОМЕР_1 із перевищенням нормативних параметрів, зазначених п. 22.5 ПДР України: загальної маси транспортного засобу на 12.9 % (10.194т), навантаження на строєні осі транспортного засобу на 18.8 % (9.137 т) та скоїв адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч.2 ст. 132-1 КУпАП.
Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач звернувся із позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у діях позивача наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 132-1 КУпАП, а тому постанова про адміністративне правопорушення серії ВМ № НОМЕР_3 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП, відповідає вимогам закону.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306 (зі змінами та доповненнями). Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України "Про дорожній рух" учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
За приписами п. 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Статтею 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху передбачено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Частиною 2 ст. 132-1 КпАП України передбачено адміністративну відповідальність у випадку перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами.
Відповідно до п. 22.5 ПДР України за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м (для сільськогосподарської техніки, яка рухається за межами населених пунктів, дорогами сіл, селищ, міст районного значення, - 3,75 м), за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.
Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м.
Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.
Забороняється рух транспортних засобів з навантаженням на вісь понад 7 т або фактичною масою понад 24 т автомобільними дорогами загального користування місцевого значення.
Відповідальність за частиною 2 статті 132-1 КУпАП настає за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами.
Санкція частини 2 статті 132-1 КУпАП тягне за собою накладення штрафу в розмірі: п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно; однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20%; двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20%, але не більше 30%; трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30%.
Як видно зі змісту статті 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно з частиною 4 статті 258 КУпАП, у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Частинами 2, 3, 4 статті 283 КУпАП встановлено, що постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), крім даних, визначених частинами другою і третьою цієї статті, повинна містити відомості про адресу веб-сайту в мережі Інтернет, на якому особа може ознайомитися із зображенням чи відеозаписом транспортного засобу в момент вчинення адміністративного правопорушення, ідентифікатор для доступу до зазначеної інформації та порядок звільнення від адміністративної відповідальності.
При вирішенні справи судом враховується, що фіксація адміністративного правопорушення була здійснена вимірювальним обладнанням автоматичного пункту "WAGA" WIM35, який відповідає вимогам Технічного регламенту законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, затвердженого постановою КМУ від 13.01.2016 №94, що підтверджено сертифікатом відповідальності, сертифікатом перевірки типу, а також експертним висновком.
Оцінюючи доводи позивача щодо відсутності складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 132-1 КУпАП, у зв'язку з неналежним суб'єктом адміністративної відповідальності, яким є користувач транспортного засобу ТОВ «АВТО СТАРТ ТРАНС», а не власник ОСОБА_1 , суд виходить з наступного.
З матеріалів справи встановлено, та не заперечується позивачем, що ОСОБА_1 є власником транспортного засобу - MAN TGX 18.440, д.н.з. НОМЕР_1 .
Разом з тим, вказаний транспортний засіб з 01.10.2021 р. переданий та перебуває у користуванні іншої особи, а саме ТОВ «АВТО СТАРТ ТРАНС» згідно договору оренди транспортних засобів від 01.10.2021 року.
Частиною 1 ст. 14-3 КУпАП визначені суб'єкти адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 132-1 КУпАП, якими можуть бути фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а також належний користувач транспортного засобу, за умови, що відомості про такого користувача внесені до Єдиного державного реєстру транспортних засобів.
Разом з тим, позивач не надав суду доказів того, що відомості про ТОВ «АВТО СТАРТ ТРАНС» як належного користувача транспортного засобу MAN TGX 18.440, д.н.з. НОМЕР_1 , внесені до Єдиного державного реєстру транспортних засобів.
За таких обставин адміністративна відповідальність за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху транспортним засобом MAN TGX 18.440, д.н.з. НОМЕР_1 , автомобільними дорогами покладається на власника транспортного засобу ОСОБА_1 .
Посилання позивача на те, що відомості про належного користувача вказаного транспортного засобу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів мали вноситися перевізником, не виключають наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.132-1 КУпАП.
Разом з тим, за умови наявності користувача вказаного транспортного засобу, у відповідності до положень ч. 1 ст. 279-7 КУпАП, позивач не був позбавлений можливості звільнитись від адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 132-1 КУпАП, якщо протягом 20 календарних днів з дня вчинення відповідного правопорушення або з дня набрання постановою про накладення адміністративного стягнення законної сили ТОВ «АВТО СТАРТ ТРАНС», як особа, яка користувалася транспортним засобом на момент вчинення зазначеного правопорушення, звернулася б особисто до Державної служби України з безпеки на транспорті із заявою про визнання зазначеного факту адміністративного правопорушення та надання згоди на притягнення до адміністративної відповідальності, а також надала документ (квитанцію) про сплату відповідного штрафу.
З огляду на те, що сторонами справи не надана суду інформація про відповідне звернення належного користувача до уповноваженого органу за фактом перевищення 18.10.2021 встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху транспортного засобу MAN TGX 18.440, д.н.з. НОМЕР_1 , та з урахуванням того, що позивачем не надано суду відомостей з Єдиного державного реєстру транспортних засобів про внесення належного користувача вказаного транспортного засобу, суд приходить до висновку про те, що ТОВ «АВТО СТАРТ ТРАНС» не є належним користувачем транспортного засобу MAN TGX 18.440, д.н.з. НОМЕР_1 , в розумінні ч. 1 ст. 14-3 КУпАП.
Враховуючи викладене, при оформленні оскаржуваної постанови в повному обсязі дотримано вимоги ст.14-3 КУпАП щодо встановлення відповідальної особи, яка несе адміністративну відповідальність за правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 132-1 КУпАП.
Проте колегія суддів зазначає наступне.
У відповідності до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно з ч. 4 ст. 258 КУпАП, у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Частинами 2, 3, 4 статті 283 КУпАП встановлено, що постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), крім даних, визначених частинами другою і третьою цієї статті, повинна містити відомості про адресу веб-сайту в мережі Інтернет, на якому особа може ознайомитися із зображенням чи відеозаписом транспортного засобу в момент вчинення адміністративного правопорушення, ідентифікатор для доступу до зазначеної інформації та порядок звільнення від адміністративної відповідальності.
Згідно статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 КУпАП.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі письмових, речових і електронних доказів, висновків експертів, показів свідків.
Виходячи із норм викладених в частині 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею78 КАС України.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно пункту 3 Розділу II Інструкції з оформлення уповноваженими посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті затвердженої наказом Міністерства інфраструктури України № 512 від 27.09.2021 (далі - Інструкція), постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України, оформлюється відповідно до додатка 1 до цієї Інструкції.
Відповідно до абзацу 3 пункту 8 Розділу II Інструкції (в редакції чинній на час винесення оскаржуваної постанови), постанова та бланк квитанції про сплату адміністративного штрафу, що є невід'ємною частиною цієї постанови, оформлені згідно з додатком 1 до цієї Інструкції, друкуються на паперовому бланку разом із повідомленням про вручення поштового відправлення (рекомендованого листа з постановою) та вкладаються у паперовий конверт.
Отже, форма постанови про адміністративне правопорушення повинна відповідати формі згідно Додатку №1 Інструкції (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваної постанови).
Згідно вказаного Додатку №1 у постанові зазначаються: - дата, час та місце вчинення адміністративного правопорушення, дата і час фіксації здійснення вимірювання, смуга руху, напрямок руху, максимальне дозволене навантаження на вісь; - марка, модель, державний номерний знак транспортного засобу, причепу, напівпричепу та інших причіпних пристроїв (у разі використання такого та/або заднього державного номерного знаку транспортного засобу), категорія транспортного засобу, тип транспортного засобу, повна маса транспортного засобу, ширина, висота, довжина, розподіл навантаження за вісями транспортного засобу (номер вісі, фактичне навантаження на вісь, сумарне фактичне навантаження на осі, сукупність осей), фактична міжосьова відстань, фактична шинність (кількість коліс) на вісі, виміряні з урахуванням похибки вагові та габаритні параметри транспортного засобу, які перевищили нормативні вагові та/або габаритні параметри транспортних засобів на ділянці автомобільної дороги; - суть адміністративного правопорушення, опис обставин, установлених під час розгляду справи, а також допустимі габаритно-вагові параметри транспортних засобів для проїзду на даній ділянці автомобільної дороги; - назва технічного засобу, код, тип обладнання, серійний номер.
Відповідно форма і зміст постанови повинна відповідати Додатку №1, як визначає вказана Інструкція.
Згідно пунктів 1, 2 Розділу II Інструкції (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваної постанови), уповноважена посадова особа розглядає справи про адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані в автоматичному режимі, які передбачені частиною 2 статті 122-2, частинами 2, 3 статті 132-1 КУпАП. Справи про адміністративні правопорушення розглядаються за місцем оброблення таких правопорушень в Державній службі України з безпеки на транспорті. Уповноважена посадова особа здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення шляхом опрацювання інформаційного файлу системою фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі, необхідного для об'єктивного розгляду справи та винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі (далі - постанова). Під час опрацювання інформаційних файлів уповноважена посадова особа оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
У відповідності до пункту 3 Розділу II Інструкції (в редакції чинній на час винесення оскаржуваної постанови), під час опрацювання матеріалів інформаційного файлу та встановлення факту вчинення адміністративного правопорушення, розгляд якого віднесено до компетенції Державної служби України з безпеки на транспорті, уповноважена посадова особа виносить сформовану системою в автоматичному режимі постанову без складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Згідно пункту 8 Розділу II Інструкції (в редакції чинній на час винесення оскаржуваної постанови) , винесені постанови, що набрали законної сили, разом з метаданими передаються до Реєстру адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху.
Відповідно до пункту 3 Розділу IV Інструкції (в редакції чинній на час винесення оскаржуваної постанови), винесені уповноваженими посадовими особами постанови, роздруковані на паперових бланках, обліковуються в автоматичному режимі з використанням засобів системи в Реєстрі адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху.
Всупереч вимогам Інструкції в оскаржуваних постановах не міститься наступної інформації: опис обставин, встановлених під час розгляду справи, а саме: повну масу транспортного засобу; смуги руху; напрямок руху; марка, модель, державний номерний знак причепу, напівпричепу та інших причіпних пристроїв; категорія транспортного засобу; тип транспортного засобу; ширина, висота, довжина, розподіл навантаження за вісями транспортного засобу, фактична міжосьова відстань, фактична шинність (кількість коліс) на вісі; допустимі габаритно-вагові параметри транспортних засобів для проїзду на даній ділянці автомобільної дороги.
Як встановлено судом, оскаржувана постанова містять масу перевищення вагової норми та її відсоток, тобто величину, що підлягає обчисленню шляхом порівняння граничної допустимої фактичної маси типу транспортного засобу з інформацією про фактичну масу транспортного засобу в момент зважування, однак відповідачем належним чином не обґрунтовано відповідність розміру процентного перевищення нормативного навантаження, зазначеному розміру перевищення навантаження визначеному в тонах.
Таким чином, оскаржувана постанова серія ВМ № НОМЕР_3 від 18.10.2021 не містить даних, які мали бути в ній відображені у відповідності до вимог Інструкції з оформлення уповноваженими посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті затвердженої наказом Міністерства інфраструктури України № 512 від 27.09.2021 (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваної постанови).
Колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана постанова серії ВМ № НОМЕР_3 від 18.10.2021 не відповідає вимогам Інструкції з оформлення уповноваженими посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті затвердженої наказом Міністерства інфраструктури України № 512 від 27.09.2021 (в редакції чинній на час винесення оскаржуваної постанови), яка зареєстрована Міністерством юстиції України та була обов'язковою до застосування.
За наведених обставин колегія суддів доходить висновку, що Державною службою України з безпеки на транспорті, як суб'єктом владних повноважень, на якого ч.2 ст.77 КАС України покладає обов'язок доказування в адміністративному суді правомірності прийнятих ним рішень, не доведено, що 18.10.2021 транспортний засіб MAN TGX 18.440, д.н.з. НОМЕР_1 , належний на праві власності позивачу, допустив рух із перевищенням нормативних параметрів зазначених пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306, а саме, з перевищенням загальної маси транспортного засобу на 12.9 % (10.194т), навантаження на строєні осі транспортного засобу на 18.8 % (9.137 т).
З урахуванням вищезазначеного, відсутність в оскаржуваній постанові даних, які б мали бути в ній відображені у відповідності до вимог Інструкції з оформлення уповноваженими посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті затвердженої наказом Міністерства інфраструктури України № 512 від 27.09.2021 (в редакції чинній на час винесення оскаржуваної постанови), доводи відповідача стосовно правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності є необґрунтованим.
При цьому, посилання сторін по справі на наявність чи відсутність відповідного дорожнього знаку, що інформує учасників дорожнього руху про фіксацію автоматичними пунктами, посилання на сертифікат відповідності та сертифікат перевірки щодо технічного засобу "Прилад автоматичний для зважування дорожніх транспортних засобів у русі" з урахуванням вищенаведених висновків суду щодо суттєвих недоліків оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення не впливають на вирішення справи по суті.
Колегія суддів вважає, що відсутності належних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, інші доводи сторін щодо правомірності чи неправомірності оскаржуваної постанови, з урахуванням відсутності доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, не впливають на вирішення справи по суті.
Виходячи з вищевказаного, постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю відповідно до вимог 293 КУпАП та ч. 3 ст. 286 КАС України.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог, зробив помилкові висновки.
У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 21.03.2023 по справі № 545/3605/21, прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення
Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач при зверненні до суду з адміністративним позовом, згідно оригіналу квитанції № 13-12120740 від 13.12.2021р., яка міститься в матеріалах справи (а.с. 35), сплатив судовий збір в сумі 908 грн.
Колегія суддів зазначає, у ч. 5 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", яка відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 543/775/17 підлягає застосуванню при поданні позовів у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, визначено, що ставка судового збору складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 2270 грн.
Таким чином, 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 496,20 грн (0,2*2270). Отже, розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання позову складав 454 грн.
При подачі апеляційної скарги, згідно квитанції №32528798800006577816 від 29.03.2023р., яка міститься в матеріалах справи (а.с. 164), сплачено судовий збір в сумі 744 грн. 30 коп.
Враховуючи, що позов задоволено, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати в сумі 1198,30 грн.
Стосовно заявлених вимог позивача про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000, понесених позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч.1 ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України).
Згідно з п.п. 1, 2 ч. 3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).
Згідно з п.п. 6, 7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно з ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19.
Колегія суддів зазначає, що з аналізу статті 134 КАС України випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині 5 цієї статті. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат. Колегія суддів звертає увагу на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
На підтвердження понесених витрат позивачем надано лише копію свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю серія ПТ №1728 адвоката Книша Сергія Івановича.
Тобто, до матеріалів справи не подано доказів на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу (договорів, рахунків тощо).
Також, суд звертає увагу, що позивачем не надано акту виконаних робіт, а лише зазначено у позовній заяві суму судових витрат.
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв'язку з розглядом справи втрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Таким чином, з огляду на те, що на підтвердження виконання робіт позивачем та представником позивача до матеріалів справи, окрім копії свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю, жодних документів не надано, суд доходить висновку про відмову у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 271, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 21.03.2023 року по справі № 545/3605/21 скасувати.
Прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення задовольнити.
Скасувати постанову серії ВМ № НОМЕР_3 від 18.10.2021 у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 132-1 КупАП, про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 34000 грн. та закрити провадження по адміністративній справі.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (01135, м. Київ, пр-т. Перемоги, 14, ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 1198,30 (одна тисяча сто дев'яносто вісім) грн. 30 коп. витрат по сплаті судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.М. Мінаєва
Судді В.А. Калиновський З.О. Кононенко