07 червня 2023 р. Справа № 520/3812/22
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: П'янової Я.В. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2023 (ухвалене суддею Волошиним Д.А.) по справі № 520/3812/22
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області третя особа Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів України
про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду,
17.02.2022 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1, в якому просив: стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 19.12.2019 по 21.06.2020 у розмірі 55885,56 грн., без урахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів; стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 24.02.2021 до 13.02.2022 у розмірі 114 861,24грн., без урахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2023 р. позов задоволено частково, а саме: стягнуто з Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19.12.2019 по 01.06.2020 у розмірі 50477,28 грн., з відрахуванням обов'язкових податків та зборів; стягнуто з Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 02.06.2020 по 21.06.2020 у розмірі 6309,66 грн та з 24.02.2021 до 13.02.2022 у розмірі 109517,67 грн., разом 115827,33 грн., з відрахуванням обов'язкових податків та зборів; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Держпродспоживслужби в Харківській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.01.2023 та прийняти нове рішення, яким залишити позов без задоволення.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначає, що середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, а отже, строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Отже, вимога позивача щодо стягнення з Головного управління середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 24.02.2021 до 13.02.2022 не підлягає задоволенню. Окрім того, вимога позивача щодо стягнення з Головного управління середнього заробітку за період з 19.12.2019 по 21.06.2020 також не підлягає задоволенню, оскільки пункт 10 Порядку № 100, виключено на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 1213 від 09.12.2020.
Державною службою України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів України подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник зазначив, що у рішенні суду першої інстанції зроблено помилковий висновок про часткове задоволення позовних вимог. Вважає рішення суду першої інстанції не обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати повністю та прийняти нове судове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що Наказом Голови Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (в подальшому - Держпродспоживслужба) від 01.03.2016 № 212-к ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області (в подальшому - ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області).
16.12.2019 р. Держпродспоживслужбою було видано Наказ № 577-к «Про звільнення ОСОБА_1 », за яким у зв'язку з отриманням негативної оцінки результатів службової діяльності позивача звільнено з посади заступника начальника ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» з 18.12.2019.
Позивач звертався до Харківського окружного адміністративного суду з вимогою визнати протиправним та скасувати висновок щодо результатів оцінювання службової діяльності державного службовця, який займає посаду державної служби категорії "Б", "В", затверджений Наказом Держпродспоживслужби «Про затвердження висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності керівництва територіальних органів Держпродспоживслужби у 2019 році» № 569-к від 11.12.2019, в частині, що стосується результатів оцінювання службової діяльності заступника начальника ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області ОСОБА_1 , визнати протиправним та скасувати наказ Держпродспоживслужби № 577-к від 16.12.2019 «Про звільнення ОСОБА_1 », поновити його на посаді заступника начальника ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 по справі №520/510/20, адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області та Держпродспоживслужби про визнання протиправним та скасування висновку, наказу та поновлення на посаді - задоволено. Визнано протиправним та скасовано висновок щодо результатів оцінювання службової діяльності державного службовця, який займає посаду державної служби категорії "Б", "В", який затверджений Наказом Держпродспоживслужби "Про затвердження висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності керівництва територіальних органів Держпродспоживслужби у 2019 році № 569-к від 11.12.2019, в частині, що стосується результатів оцінювання службової діяльності заступника начальника ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано наказ Держпродспоживслужби №577-к від 16.12.2019" Про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2020 апеляційні скарги Держпродспоживслужби та ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області задоволено. Рішення суду першої інстанції від 01.06.2020 скасовано, прийнято постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
31.08.2021 постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 520/510/20 частково задоволено вимоги позивача, скасовано постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2020 у справі № 520/510/20, а справу направлено на новий розгляд до Другого апеляційного адміністративного суду.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2021 апеляційні скарги Держпродспоживслужби, ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області залишено без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 по справі № 520/510/20 залишено без змін.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 у справі № 520/510/20 відповідачем прийнято Наказ Держпродспоживслужби від 19.06.2020 № 155-к «Про поновлення ОСОБА_1 », яким скасовано Наказ Держпродспоживслужби від 16.12.2019 №577-к «Про звільнення ОСОБА_1 » і поновлено позивача на посаді заступника начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області.
Наказом Держпродспоживслужби від 22.06.2020 № 161-к «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено 22.06.2020 з посади заступника начальника ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області, у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури державного органу відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».
Позивач, не погоджуючись з вищезазначеними діями відповідача, звернувся з позовною заявою до Харківського окружного адміністративного суду
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.02.2021 у справі № 520/9541/2020 позов задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії Держпродспоживслужби і ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області щодо видання наказу № 155-к від 19.06.2020 "Про поновлення ОСОБА_1 " і наказу №322-к від 23.06.2020 "Про поновлення ОСОБА_1 " про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області за відсутності такої посади у структурі ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області; визнано протиправним і скасовано наказ Держпродспоживслужби №161-к від 22.06.2020 «Про звільнення ОСОБА_1 »; визнано протиправним і скасовано наказ ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області №323-к від 23.06.2020 "Про звільнення з посади ОСОБА_1 "; поновлено ОСОБА_1 на рівнозначній посаді ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області категорії Б, що відповідає освіті, фаху і досвіду ОСОБА_1 , з 22.06.2020; стягнуто з Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 80828,28 грн., яке набрало законної сили 18.11.2021.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.02.2021 по справі № 520/9541/2020 Держпродспоживслужба видала наказ №130-К від 09.03.2021 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 ».
10.03.2021 Держпродспоживслужбою видано Наказ № 138-к "Про звільнення ОСОБА_1 », за яким у зв'язку зі скасуванням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 у справі № 520/510/20 постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2020 звільнено ОСОБА_1 з посади заступника начальника ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2021 у справі № 520/9541/2020 апеляційні скарги Держпродспоживслужби і ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області частково задоволено, позов задоволено частково; визнано протиправними та скасовано наказ Держпродспоживслужби № 161-к від 22.06.2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 » та наказ ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області № 323-к від 23.06.2020 «Про звільнення з посади ОСОБА_1 »; поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області, з 22.06.2020.
Постановою Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 20.12.2021 за заявою позивача відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 про примусове виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.02.2021 у справі № 520/9541/2020.
ГУ Держпродспоживслужба в Харківській області листом № 12.0-057/2/410-22 від 02.02.2022 повідомило, що Головним управлінням на виконання постанов Другого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2021 у справі №520/510/20, від 18.11.2021 у справі №520/9541/2020 ОСОБА_1 здійснено необхідні виплати. Відповідно до абз. 2 п. 9 Положення про Головне управління Держпродспоживслужби в Харківській області, затвердженого наказом Держпродспоживслужби № 164 від 24.02.2020 начальник Головного управління має заступників, які призначаються на посаду Головою Держпродспоживслужби відповідно до Закону України «Про державну службу». Викладене свідчить про те, що питання негайного поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області відповідно до постанов Другого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2021 у справі № 520/510/20, від 18.11.2021 у справі №520/9541/2020 віднесено до компетенції Голови Держпродспоживслужби. Станом на 02.02.2022 ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області не отримувало від Держпродспоживслужби інформацію щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді.
Держпродспоживслужба листом № 23.2-12/2033 від 03.02.2022 повідомила про те, що питання про видання наказу про поновлення ОСОБА_1 , на думку Держпродспоживслужби, є передчасним, оскільки справа №520/510/20 переглядається у Верховному Суді.
Наказом Держпродспоживслужби від 14.02.2022 № 75-к "Про поновлення на роботі ОСОБА_1 " позивача поновлено на посаді заступника начальника ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області з 19.12.2019.
Наказом ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області "Про поновлення на роботі ОСОБА_1 №154-к від 15.02.2022 позивача поновлено на посаді заступника начальника ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області з 19.12.2019.
Позивач зазначив, що починаючи з 19.12.2019 по 13.02.2022 мав місце вимушений прогул, що виник внаслідок неодноразових протиправних дій відповідача і Держпродспоживслужби по звільненню позивача з посади і протиправної бездіяльності Держпродспоживслужби і ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області, яка полягає у затримці виконання рішень судів.
Не погоджуючись з тим, що відповідачем не виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, у зв'язку із виходом суду за межі позовних вимог та частковим задоволенням другої вимоги, оскільки, позивачем та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів доведено, а відповідачем не спростовано протиправність дій щодо невиплати позивачу середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та затримки виконання рішення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Доводи апелянта, що позивачем пропущено, передбачений ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, строк звернення до суду суд апеляційної інстанції вважає помилковими з наступних підстав.
Частиною 1 статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Дотримання строків звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Тому в разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку. Поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтвердженні належними доказами.
Право на звернення до суд не є абсолютним і на цьому неодноразово зауважував Європейський суд з прав людини, оскільки певна визначена процедура звернення за захистом свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права повинна бути передбачена нормами національного законодавства. І за таких обставин кожна особа, звертаючись до суду, повинна його (цього порядку) дотримуватися (рішення "Голдер проти Великої Британії" від 21.02.1975 р., "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16.12.1992 р.).
Виходячи з принципу змагальності у адміністративному судочинстві, прав та обов'язків сторін у справі, визначених Кодексом, суд виключно з ініціативи та в межах доводів сторін може поновити строк звернення до суду за обґрунтованим їх зверненням.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно із ч. ч. 3, 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що стаття 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містить вимог, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України, (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин щодо обчислення та виплати грошового забезпечення), працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення вказаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 р. № 8-рп/2013 і № 9- рп/2013.
Так, у рішенні від 15.10.2013 р. № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини 2 статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно із пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Тобто, поняття "грошова винагорода", "одноразова грошова допомога при звільненні" та "оплата праці" і "заробітна плата", які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними поняттями.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч. 2 ст. 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у редакції Закону України від 01.07.2022 р. № 2352-ІХ, який набрав чинності 19.07.2022 р., із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Проте, як на час поновлення позивача на посаді так і на час ознайомлення позивача з наказом про поновлення на посаді, частина 2 статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Крім того, відповідно до п. 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 р. № 1423 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 квітня 2023 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 р. № 383 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236" дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.
Аналогічні висновки щодо застосування норм процесуального права, викладені в постановах Верховного Суду від 19.01.2023 р. у справі № 460/17052/21 та у справі № 460/17052/21, від 02.03.2023 р. у справі № 460/14618/21, від 27.04.2023 р. у справі № 300/4201/22.
Щодо висновків суду першої інстанції про задоволення позовних вимог суд суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Щодо позовних вимог про стягнення з ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 19.12.2019 по 21.06.2020 суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (в подальшому Порядок № 100).
Відповідно до абз. 1, 3 та 4 п. 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
При цьому, у випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, а працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу (передостанній абзац пункту 4 Порядку №100).
Абзацом 3 пункту 3 Порядку № 100 визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Відповідно до п. 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Згідно із п. 10 Порядку № 100, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.
Відповідно до інформації про розмір нарахованої і виплаченої заробітної плати ОСОБА_1 станом на 19.12.2019 відповідно до листа відповідача №10.0-057/2/5666-22 від 18.11.2022 позивачем в період з серпня 2019 року по листопад 2019 року не відпрацьовано жодного робочого дня, розрахунок середньомісячної та середньоденної заробітної плати проводиться із розрахунку встановленого йому посадового окладу у розмірі 9690,00 грн. Середньоденна заробітна плата складає 450,69 грн (9690 грн+9690 грн /43 робочих дня).
На виконання пункту 8 Порядку №100, судом здійснено розрахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу наступним чином.
Так, судовим розглядом встановлено, що кількість робочих днів вимушеного прогулу становить 112 (з 19.12.2019 (з дня звільнення) по 01.06.2020 (день винесення рішення у справі № 520/510/20).
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що грошове забезпечення позивача за час вимушеного прогулу за період з 19.12.2019 по 01.06.2020 становить: 450,69 грн. 112 днів = 50477,28 грн.
Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 02.06.2020 по 19.06.2020 суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Пунктом 3 частини 1 статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про: поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
За загальним правилом в питаннях регулювання публічної служби пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню (частина п'ята статті 235 КЗпП України).
Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Аналіз вищевикладених норм законодавства вказує, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період (вказані висновки щодо застосування норм права викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 27.06.2019 у справі № 821/1678/16, які відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України враховуються при вирішенні цієї справи).
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається із матеріалів справи, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 в справі №520/510/20 в частині поновлення позивача на посаді підлягало до негайного виконання, проте фактично виконане відповідачем шляхом видання наказу № 155-к від 19.06.2020.
Тобто, період затримки виконання вказаного рішення суду становить з 02.06.2020 до 18.06.2020, що складає 12 робочих днів. Наказом Держпродспоживслужби № 161-к від 22.06.2020 «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено 22.06.2020 з посади заступника начальника ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області, у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури державного органу, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу». Тобто позивач фактично не був допущений до роботи, оскільки наказ про поновлення прийнято 19.06.2020 (в п'ятницю), а наказ про звільнення 22.06.2020 р. (в понеділок), проте з моменту видання наказу від 19.06.2020 про поновлення його на посаді та до видання наказу від 22.06.2020 про його звільнення, ОСОБА_1 повинна була виплачена заробітна плата за 2 робочі дні, але відповідачем цього зроблено не було. Отже саме за 14 днів (12 днів + 2 дні) підлягає стягненню середній заробіток.
Як вже встановлено судовим розглядом, середньоденний заробіток позивача, обчислений виходячи з розміру його посадового окладу за два календарні місяці, що передували місяцю, в якому позивача звільнено, дорівнює 450,69 грн (9690 грн+9690 грн /43 робочих дня).
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції що, у зв'язку із затримкою виплати середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку складає 6309,66 грн (450,69 грн (середньоденний розмір грошового забезпечення) х на 14 днів).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що при встановленні факту затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, середній заробіток працівнику підлягає виплаті незалежно від причин такої затримки.
Доводи апелянта, що суд першої інстанції не міг враховувати під час прийняття рішення п. 10 Порядку № 100, який виключений на підставі Постанови Міністрів України № 1213 від 09.12.2020, суд апеляційної інстанції вважає помилковими, оскільки на час спірних правовідносин щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 19.12.2020 по 21.06.2020 п. 10 Порядку № 100 був чинний, у зв'язку з чим правильно застосований судом першої інстанції щодо цих правовідносин.
Також суд апеляційної інстанції вважає помилковими доводи апелянта щодо необхідності застосовувати в спірних правовідносинах висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 19.04.2021 в справі 826/11861/17, оскільки ця постанова Верховного Суду прийнята щодо інших правовідносин, так як в в ній висловлений правовий висновок щодо відсутності підстав для здійснення повторної виплати позивачу коштів за період з дня звільнення по день поновлення на роботі навіть за умови їх виплати роботодавцем через тривалий час після поновлення, а не у зв'язку з не виплатою таких коштів, у зв'язку з не допуском відповідачем позивача до роботи, як в спірних правовідносинах у цій справі.
Щодо позовних вимог про стягнення з Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 24.02.2021 до 13.02.2022 у розмірі 114 861,24 грн. суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.02.2021 у справі №520/9541/2020, зокрема, визнано протиправним і скасовано наказ ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області №323-к від 23.06.2020 "Про звільнення з посади ОСОБА_1 ". Поновлено ОСОБА_1 на рівнозначній посаді ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області категорії Б, що відповідає освіті, фаху і досвіду ОСОБА_1 , з 22.06.2020. Стягнуто з Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 80828,28 грн.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.02.2021 по справі №520/9541/2020 Держпродспоживслужбою видано наказ №130-К від 09.03.2021 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 ».
10.03.2021 Держпродспоживслужба видала Наказ № 138-к "Про звільнення ОСОБА_1 », за яким у зв'язку зі скасуванням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 у справі № 520/510/20 постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2020 звільнено ОСОБА_1 з посади заступника начальника ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2021 у справі №520/9541/2020 апеляційні скарги Держпродспоживслужби і ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області частково задоволено, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано наказ Держпродспоживслужби № 161-к від 22.06.2020 «Про звільнення ОСОБА_1 » та наказ ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області №323-к від 23.06.2020 року «Про звільнення з посади ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області, з 22.06.2020.
Відповідачем на виконання рішення суду виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 80828,28 грн за період з 22.06.2020 (дня звільнення) по 23.02.2021 (день ухвалення рішення у справі №520/9541/2020), що не заперечується позивачем.
Наказом Держпродспоживслужби від 14.02.2022 № 75-к "Про поновлення на роботі ОСОБА_1 " позивача поновлено на посаді заступника начальника ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області з 19.12.2019.
Отже період затримки виконання рішення суду по справі №520/510/20 з 24.02.2021 по 13.02.2022.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.
При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов'язків.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права, викладений Верховним Судом у постановах від 06.12.2018 у справі № 465/4679/16 (провадження № 61-29024св18), від 26.02.2020 у справі № 702/725/17 (провадження № 61-12857св18) від 17.06.2020 у справі № 521/1892/18 (провадження № 61-39740св18).
Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням із часу його оголошення в судовому засіданні.
Статтею 236 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Тобто, відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 480/69/19, від 20.10.2022 по справі № 160/12318/21.
Середній заробіток працівника, згідно із ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР, визначається за правилами, встановленими у Порядку 100, відповідно до ч. 3 п. 2 якого середньоденна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 5 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Судом встановлено, що кількість робочих днів вимушеного прогулу при затримці виконання рішення становить 243 (з 24.02.2021 (з дня звільнення) по 14.02.2022 (день поновлення на посаді).
Відповідно до інформації про розмір нарахованої і виплаченої заробітної плати ОСОБА_1 відповідно до листа відповідача № 10.0-057/2/5666-22 від 18.11.2022 позивачем за грудень 2020 року - січень 2021 року не відпрацьовано жодного робочого дня, розрахунок середньомісячної та середньоденної заробітної плати проводиться із розрахунку встановленого йому посадового окладу у розмірі 9690 грн. Середньоденна заробітна плата складає 450,69 грн. (9690 грн.+9690 грн. /43 робочих дня), оскільки у жовтні 2019 року було 22 робочих дні, а в листопаді 2019 року - 21 робочий день, а не як зазначає позивач 472,68 грн. із розрахунку 41 робочий день.
Таким чином, середньоденний заробіток позивача, обчислений виходячи з розміру його посадового окладу за два календарні місяці, що передували місяцю, в якому позивача звільнено, дорівнює 450,69 грн.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що грошове забезпечення позивача за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення становить: 450,69 грн. 243 дні = 109517,67 грн., у зв'язку із чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Оскільки, позивачем та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів доведено, а відповідачем не спростовано протиправність дій щодо невиплати позивачу середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та затримки виконання рішення, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2023 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2023 по справі № 520/3812/22 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Я.В. П'янова Л.В. Любчич