07 червня 2023 року Справа № 280/2107/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасусвати рішення, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 08.02.2023 №263040006973 про відмову у призначенні позивачу пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», прийняте за наслідками розгляду моєї заяви про призначення пенсії від 01.02.2023;
зобов'зати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії по інвалідності від 01.02.2023, зарахувати до його страхового стажу наступні періоди роботи: з 01.08.1977 по 06.04.1981, з 27.06.1983 по 01.10.1992 та призначити пенсію по інвалідності з дати подання заяви, а саме з 01.02.2023.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що звернувся до органів Пенсійного фонду України міста Києва з заявою від 01.02.2023 про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV. Разом із заявою позивачем було подано трудову книжку та інші документи, передбачені Постановою правління ПФУ №22-1. За результатами розгляду заяви, рішенням від 08.02.2023 ГУ ПФУ в Запорізькій області відмовило в призначенні пенсії по інвалідності. Позивач вважає рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області від 08.02.2023 протиправним, оскільки останнє прийняте із порушенням норм чинного законодавства та порушує його конституційні права та належне пенсійне забезпечення, як громадянина України. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 10.04.2023 клопотання ОСОБА_1 про відстрочення від сплати судового збору у справі задоволено.
Ухвалою суду від 10.04.2023 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.
Ухвалою суду від 27.04.2023 залучено у якості співвідповідача по справі №280/2107/23 Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві.
Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що 01.02.2023 позивач звернувся до органів Пенсійного фону із заявою про призначення пенсії по інвалідності у відповідності норм Закону №1058. Розглянувши заяву позивача та додані до неї документами відповідачем було винесене рішення від 08.02.2023 №263040006973 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності. Статтею 32 Закону №1058 визначено умови призначення пенсії по інвалідності відповідно для осіб з інвалідністю після досягнення пенсійного віку, передбаченого ст.26 Законом №1058, мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої ст.26 Закону №1058 - не менше 15 років. Звернувшись до органів Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії від 01.02.2023, позивачем окрім інших документів було надано оригінал трудової книжки НОМЕР_1 від 12.08.1977. Надані документи були зареєстровані Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві, копії виготовлені шляхом їх сканування. Розглянувши документи, відповідачем було встановлено, що записи в трудовій книжці в періоди роботи з 01.08.1977 по 06.04.1981 та з 27.06.1983 по 01.10.1992 не відповідають вимогам Інструкція №58. Зокрема, в записі про період роботи з 01.08.1977 по 06.04.1981 має місце виправлення в даті наказу про звільнення, в записі про період роботи з 27.06.1983 по 01.10.1992 має місце виправлення в даті наказу про прийняття. Виправлення у трудовій книжці не були здійснені у відповідності до вимог п.2.6 Інструкція №58. Даний факт порушує вимоги Інструкції №58 та свідчить про ймовірне неналежання трудової книжки позивачу. У зв'язку з викладеним, страховий стаж позивача відповідачем обчислений у кількості 02 років 01 місяць 17 днів та рішенням від 08.02.2023 №263040006973 йому відмовлено у призначення пенсії по інвалідності у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ст.32 Закону №1058 у кількості не менше 15 років. Також зазначено, що згідно чинного законодавства функції по призначенню, перерахунку і виплаті пенсій покладені саме на Пенсійний Фонд України, який здійснює свої повноваження через створенні в установленому порядку територіальні управління. Вказує, що оскільки відповідач був уповноважений на розгляд конкретної заяви позивача від 01.02.2023, то територіальний орган Пенсійного фонду України уповноважений по розгляду питання щодо призначення пенсії в даному випадку може бути визначено лише Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 дата звільнення; у графі 3 причина звільнення, у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними документами. За доданими документами не взято до розрахунку періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 з датою заповнення від 12.08.1977, з 01.08.1977 по 06.04.1981 (дата наказа на звільнення має виправлення) та з 27.06.1983 по 01.10.1992 (дата наказа на прийняття має виправлення). Страховий стаж заявника становить 2 роки 1 місяць 17 днів. Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України Запорізькій області прийнято рішення від 08.02.2023 №263040006973 про відмову позивачу в призначені пенсії по інвалідності відповідно до Закону у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття рішення у справі.
З матеріалів адміністративної справи судом установлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся 01 лютого 2023 року до територіальних органів Пенсійного фонду за призначенням пенсії по інвалідності відповідно до п.1 ст.32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV.
Відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованого в Мін'юсті 16.03.2021 за № 359/35961, з 01.04.2021 органами Пенсійного фонду застосовується принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення (перерахунки) пенсій, що передбачає опрацювання заяв про призначення (перерахунки) пенсій бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер.
Заяву від 01.02.2023, засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 08.02.2023 №263040006973 відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності відповідно до п.1 ст.32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV за відсутості необхідного стажу 15 років.
Відповідно до рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 08.02.2023 №263040006973 вік заявника 61 рік 7 місяців 9 днів, необхідний страховий стаж становить 15 років, страховий стаж заявника становить 2 роки 1 місяць 17 днів.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви не взято до розрахунку періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 з датою заповнення від 12.08.1977, з 01.08.1977 по 06.04.1981 (дата наказа на звільнення має виправлення) та з 27.06.1983 по 01.10.1992 (дата наказа на прийняття має виправлення).
Не погодившись з відмовою у призначенні пенсії по інвалідності, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Судом досліджено копію трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 12.08.1977.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України громадянам гарантується право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За змістом п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Спеціальним законом, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058 (далі - Закон №1058), яким визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону №1058, пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону 1058, особи, яким установлено інвалідність після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 26 цього Закону.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 26 Закону №1058, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Отже, для виходу на пенсію по інвалідності страховий стаж позивача повинен становити 15 років.
Згідно зі ст. 1 Закону № 1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною другою ст. 24 Закону № 1058 визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч.4 ст.24 Закону № 1058, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Слід зазначити, що до 01.01.2004 порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно з приписами ст. 62 Закону № 1788-ХІІ (які кореспондуються зі змістом ст. 48 Кодексу законів про працю України) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Саме такий Порядок був затверджений постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993.
Відповідно до п. 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з вимогами п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п.4.7 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право особи на одержання пенсії встановлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Як установлено судом, до страхового стажу позивача, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 12.08.1977, не було зараховано період його роботи з 01.08.1977 по 06.04.1981 (записи №№1-4), оскільки дата наказа на звільнення має виправлення, та період роботи з 27.06.1983 по 01.10.1992 (записи №№7-8), оскільки дата наказа на звільнення має виправлення, що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 № 58.
З цього приводу, суд зазначає, що з аналізу вказаних норм права судом установлено, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки не може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Суд зазначає, що наявність у трудовій книжці позивача виправлення у даті звільнення, зокрема «наведення однієї цифри», не є тим недоліком, який може мати наслідком порушення конституційного права позивача на пенсійне забезпечення.
Суд критично оцінює позицію відповідача у даній справі та зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудових книжок. Відповідачем не взято до уваги, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у ній. Крім того, позивач не може нести відповідальності за правильність заповнення трудових книжках.
Вказана правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.02.2018 (справа №677/277/17), від 17.07.2018 (справа №220/989/17), від 19.12.2019 (справа №307/541/17).
Аналізуючи наведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що періоди роботи позивача з 01.08.1977 по 06.04.1981, з 27.06.1983 по 01.10.1992 мають бути зараховані до загального стажу, оскільки недостовірності або інших ознак юридичної неточності якої не установлено, а тому трудову книжку позивача, слід розглядати як належний та допустимий доказ у справі.
Вищезазначені відомості з трудової книжки, які підтверджують, що позивач у зазначені періоди дійсно працював на підприємстві, відповідачем не спростовані.
Таким чином, із наведеного суд дійшов висновку, що відмова відповідача у зарахуванні до страхового стажу позивача зазначених періодів є протиправною, оскільки стаж підтверджується основним документом - трудовою книжкою працівника.
Крім того, відповідачу слід врахувати, що у випадку якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав усі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Така позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.02.2018 (справа №687/975/17), відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Також суд наголошує, що згідно із частиною першою статті 101 Закону №1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії.
Також суд наголошує, що згідно із частиною першою статті 101 Закону №1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії.
Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1) органом, що приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії є відповідні управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі.
Порядком №22-1 установлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому рахунку і від (архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає.
Такий підхід узгоджується із частиною першою статті 3 Конституції України, відповідно до якої саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав.
Водночас суд наголошує, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише у випадку якщо записи у трудовій книжці не відповідають вимогам чинного на момент їх внесення законодавства, то орган пенсійного фонду повинен вживати заходи з метою перевірки відповідних відомостей, а не покладати тягар негативних наслідків із необґрунтованих підстав на позивача.
У зв'язку з чим, суд дійшов висновку про зобов'язання відповідача зарахувати позивачу до страхового стажу періоди його роботи, а саме з 01.08.1977 по 06.04.1981, з 27.06.1983 по 01.10.1992 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 12.08.1977.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зважаючи на обставини справи, суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача буде визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 08.02.2023 №263040006973 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності та зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період його роботи з 01.08.1977 по 06.04.1981, з 27.06.1983 по 01.10.1992, у зв'язку із чим призначити пенсію по інвалідності, починаючи з дня звернення за призначенням пенсії, а саме - з 01.02.2023.
Суд зазначає, що вимога про зобов'язання призначити пенсію по інвалідності не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, з огляду на наступне.
Так, згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Інших підстав для відмови у призначенні пенсії відповідачами висловлено не було.
В свою чергу, відповідно до пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
Тобто, в даному випадку повноваження щодо призначення позивачу пенсії були делеговані Головному управлінню Пенсійного фонду України в Запорізькій області, проте обов'язок виплати пенсії, у випадку її призначення залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонера, тобто у Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві.
За таких обставин, виплата пенсії повинна проводитись Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві після отримання від Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області рішення про призначення пенсії та матеріалів пенсійної справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч.1 ст.132 КАС України).
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України).
Враховуючи положення частини другої статті 133 КАС України, беручи до уваги ухвалу суду від 10.04.2023, якою відстрочено позивачу сплату судового збору у розмірі 1073,60 грн за подання до суду позовної заяви до ухвалення судового рішення в даній справі, судові витрати на оплату судового збору підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області в дохід Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012), Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м.Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову у призначенні пенсії по інвалідності від 08.02.2023 №263040006973.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 01.08.1977 по 06.04.1981, з 27.06.1983 по 01.10.1992 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 12.08.1977, у зв'язку з чим призначити пенсію по інвалідності, починаючи з дня звернення за призначенням пенсії, а саме - з 01.02.2023.
Стягнути на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Ж.М. Чернова