61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649
іменем України
05.05.2023р. Справа №5/174б (905/670/22)
Господарський суд Донецької області у складі судді Харакоза К.С.,
секретар судового засідання (помічник судді) Колтак Т.М.,
у справі за позовом Міністерства юстиції України, м.Київ,
до відповідача Відкритого акціонерного товариства “Содовий завод”, м. Слов'янськ, Донецька область,
про відшкодування збитків,
в межах провадження у справі №5/174б, за заявою ініціюючого кредитора Державну податкову службу України (ЄДРПОУ 43005393) в особі відокремленого підрозділу - Головного управління ДПС у Донецькій області (ЄДРПОУ 44070187),
до боржника Відкритого акціонерного товариства “Содовий завод” м.Слов'янськ (код ЄДРПОУ 00204895),
про банкрутство,
ліквідатор арбітражний керуючий Магдєєва Н.М.,
за участю представників сторін:
від позивача - Євглевська О.В. в режимі відеоконференції,
від відповідача - не з'явився
Позивач - Міністерство юстиції України, звернулось з позовом про стягнення в порядку в регресу коштів в сумі 27 836,63 грн., які були сплачені ним на виконання рішення Європейського суду з прав людини «Віта Володимирівна Тихонова проти України та 382 інші заяви» на користь ОСОБА_1 через невиконане рішення Слов'янського районного суду Донецької області 20.10.1997р. (стаття 6 ЄКПЛ).
Вимоги позивача складаються з:
· 27 836,63 грн. - суми еквіваленту 1000 Євро, присудженої ЄСПЛ як компенсації за невиконання рішення національного суду;
· 566,43 грн. - суми, яка підлягала стягненню з ВАТ «Содовий завод» (відповідач) на користь ОСОБА_1 за рішенням Слов'янського районного суду.
Позиція та аргументи позивача
Позивач обґрунтовує свою позицію положеннями ст.ст. 1166, 1191 ЦК України, аргументуючи тим, що він є спеціально уповноваженим органом з виконання рішень ЄСПЛ та наявністю вини відповідача у порушенні державою ЄКПЛ, оскільки суттєвою часткою у статутному капіталі ВАТ «Содовий завод» володіє держава і тому відповідач виступив агентом держави, а перебування відповідача в стані банкрутства зашкодило ДВС примусово виконати рішення.
Додатково позивач посилається на судову практику Господарського суду Донецької області у справах №905/7967/13 (рішення від 11.12.2013р.), № 905/2330/14 (рішення від 24.06.2014р.) яким було задоволені аналогічні вимоги позивача.
Позиція та аргументи відповідача
Відповідач - ВАТ «Содовий завод» частково визнав позовні вимоги в сумі 566,43 грн., які підлягали стягненню з ВАТ «Содовий завод» на користь Кравцової за рішення Слов'янського районного суду.
Щодо вимог про стягнення суми компенсації за рішенням ЄСПЛ (27 836,63 грн. - еквівалент 1000 Євро) відповідач заперечував, оскільки підприємство знаходить в процедурі банкрутства (справа №5/174б) і погашення вимог кредиторів здійснюється відповідно до затвердженого реєстру вимог кредиторів в порядку визначеному спеціальним законодавством.
Так відповідач зазначає, що вимоги усіх кредиторів включені до реєстру вимог кредиторів, який затверджений судом і заборгованість перед ОСОБА_1 до нього не включена, оскільки не обліковувалась на підприємстві.
Заперечуючи свою вину, відповідач зазначає, що чинне до 21.10. 2019 року законодавство (дата набрання чинності Кодексом України з процедур банкрутства») не передбачало можливості включення до реєстру вимог інших кредиторів, після затвердження його судом.
Крім того, відповідач звертає увагу, що вимоги Кравцової до ЄСПЛ були заявлені до держави України, а не до ВАТ «Содовий завод».
Процесуальні дії
Ухвалою суду від 29.08.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 5/174б (905/670/22); справу №5/174б (905/670/22) вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 04.10.2022; встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов протягом 15 днів з дня отримання цієї ухвали.
Ухвалою суду від 28.03.2023 закрито підготовче засідання у справі № 5/174б (905/670/22), призначено розгляд справи по суті.
Суть спору
Звертаючись до суду Міністерство юстиції реалізує право зворотної вимоги за виконане зобов'язання відповідача та право на відшкодування шкоди за виплачену компенсацію за рішенням ЄСПЛ.
Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначені статтею 1166 ЦК України. Зокрема, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. При цьому особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Стаття 1191 ЦК визначено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. При цьому держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності відповідно органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, мають право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування (крім відшкодування виплат, пов'язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди).
З урахування викладеного, предметом судового розгляду у справі є встановлення елементів складу цивільного правопорушення, як: факт заподіяння шкоди відповідачем; протиправна поведінка відповідача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою відповідача; вина відповідача, а також факт відшкодування шкоду позивачем. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Між сторонами у справі відсутній спір щодо спричинення шкоди Кравцової, щодо виконання позивачем рішення ЄСПЛ, з приводу сум компенсації та з приводу обов'язку відповідача компенсувати позивачеві суму, яка належала ОСОБА_2 за рішенням Слов'янського районного суду.
При цьому між сторонами існує спір, щодо того в чому полягала протиправна поведінка та, відповідно, хто винен у тривалому невиконанні судового рішення, що стало причиною для визнання факту порушення Україною вимог ст.6 ЄКПЛ - тривале невиконання рішення національного суду.
За загальним правилом, яке визначено ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Фактичні обставини.
20 жовтня 1997 року Слов'янський районний суд Донецької області ухвалив рішення про стягнення з ВАТ «Содовий завод» на користь ОСОБА_1 заробітної плати за період з жовтня 1996р. по вересень 1997р. в сумі 566,43 грн. (надалі - рішення національного суду).
Зі змісту рішення Європейського суду з прав людини «Віта Володимирівна Тихонова проти України та 382 інші заяви» свідчить, що рішення національного суду залишалось тривалий час не невиконаним та ОСОБА_1 14.10.2013 звернулась з заявою до ЄКПЛ (заява №75229/13).
Текст заяви ОСОБА_1 позивачем не наданий та судом не досліджувався.
Позивач - Міністерство юстиції України, відповідно до ст.1 Закону України «Про застосування практики та виконання рішень Європейського суду з прав людини» та Постановою КМУ від 31.05.2006р. №784, визначено органом відповідальним за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та координацію виконання його рішень.
Рішенням №1 від 22.05.2015р., яке було прийняте за підсумкам засідання міжвідомчої робочої групи з підготовки пропозицій щодо забезпечення представництва України в ЄСПЛ у справах тривалого невиконання рішень національних судів, було рекомендовано Міністерству юстиції України надіслати до ЄСПЛ односторонні декларації або декларації про дружнє врегулювання спору відповідно до правила 62 А Регламенту ЄСПЛ, якщо в процесі опрацювання справ зі скаргами на тривале виконання рішень національних судів буде встановлено наявність підстав, які можуть призвести до винесення негативного для України рішення ЄСПЛ.
Наведене рішення комісії не містить посилання на заяву ОСОБА_1 , проте представник позивача наполягає, що саме це рішення стало причиною для односторонньої декларації до ЄСПЛ щодо порушення відносно ОСОБА_1 положень ЄКПЛ.
17 листопада 2016 р. Європейський суд з прав людини постановив рішення у справі «Віта Володимирівна Тихонова проти України та 382 інші заяви» за заявою №4148/13 та 382 іншими заявами, в якому скаржники скаржились на порушення Державою Україна пункту 1 статті 6, ст.13 ЄКПЛ та ст.1 протоколу 1 до ЄКПЛ щодо невиконання чи тривалого виконання рішень національних судів.
Беручи до уваги схожість предмета заяв, ЄСПЛ вважав за доцільне розглянути їх одночасно в одному рішенні, прийнявши до уваги, що Уряд визнає надмірну тривалість виконання рішень національних судів та готовий виконати рішення національних судів, зазначених у додатку, які ще підлягають виконанню, а також сплатити кожному заявнику 1000 євро, яка є відшкодуванням будь-якої матеріальної та моральної шкоди, а також судових та інших витрат. Ці виплати та виконання зазначених рішень національних судів становитимуть остаточне вирішення цих справ.
За пунктом 183 Додатку до наведеного рішення ЄКПЛ - Переліку заявників, які подали скарги за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції та статтею 1 Протоколу № 1 (невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів) Включена заява №75229/13 від 14.10.2013 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з міста Райгородок, через невиконане рішення Слов'янського районного суду Донецької області 20.10.1997р.
Позивач надав до суду лист Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ від 27.01.2017р. від № 453/12.0.1/48-17, за змістом якого уповноважений звертався до ліквідатора відповідача ОСОБА_3 з вимогами про вжиття заходів для виконання рішення ЄСПЛ. Проте матеріали справи не містять доказів надсилання зазначеного листа на адресу відповідача, так і не містять відповіді останнього на лист.
Позивач виконав рішення ЄКПЛ «Віта Володимирівна Тихонова проти України та 382 інші заяви» на користь ОСОБА_1 , перерахувавши кошти:
27 836,63 грн. - за платіжним дорученням №874 від 23 лютого 2017р., що відповідає сумі компенсації 1000 Євро за невиконання рішення національного суду;
566,43 грн. - за платіжним дорученням №9126 від 07.08.2019р., що відповідає сумі належній ОСОБА_1 за рішенням Слов'янського суду, що підлягали стягненню з ВАТ «Содовий завод» (відповідач).
Матеріали справи не місять інформації про хід виконавчого провадження та виконавчі дії які були виконані Державною виконавчою службою України з примусового виконання рішення національного суду від 20.10.1997р.
Відомості Акту про знищення виконавчих проваджень ті інших документів органу ДВС від 04.12.2006р., який затверджений начальником Державної виконавчої служби у Слов'янському районі Донецької області, свідчать що ОСОБА_1 зверталась до органів ДВС з заявою про примусове виконання рішень.
Таким чином, фактично рішення Слов'янського районного суду було виконано майже через 22 року після набрання ним законної сили.
03.01.2001 року, через три роки, після прийняття національним судом рішення, відносно відповідача було відкрито провадження у справі про банкрутство, яке триває до цього часу, і порядок виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань визначається законодавством України про банкрутство.
Ухвалою арбітражного суду Донецької області від 03.01.01р. у справі № 5/174б порушена справа про банкрутство ВАТ “Содовий завод” м.Слов'янськ за заявою Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції м.Слов'янськ.
Відповідно до ст. 11 чинного на той час Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника», наслідком відкриття провадження у справі про банкрутство є запровадження судом мораторія на задоволення вимог кредиторів, якій не розповсюджується на вимоги по виплаті заробітної плати.
Ухвалою від 25.04.01р. за результатами попереднього засідання затверджено реєстр вимог кредиторів, в якому вимоги ОСОБА_1 відсутні. Матеріали справи про банкрутство 5/174б на стації розпорядження майном боржника не містять відомостей про заборгованість по заробітній платі Кравцової, а також не містять заяви Кравцової чи органу ДВС про виконання рішення суду на користь Кравцової.
Постановою Господарського суду Донецької області від 04.09.03р. ВАТ "Содовий завод" м.Слов'янськ визнано банкрутом, відкрита ліквідаційна процедура та зупинено провадження у справі в частині відчуження об'єктів нерухомого майна банкрута та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності.
Відповідно до положень ст. 23 чинного на той час Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника», наслідками визнання боржника банкрутом є припинення повноважень органів управління боржника та його майна.
Таким чином, з 04.09.2003р. (моменту визнання банкрутом) повноваження держави (ФДМУ) щодо управління відповідачем припинились і його майнові зобов'язання перед в рамках ліквідаційної процедури мали виконуватись виключно відповідно до вимог законодавства про банкрутство - пропорційно в порядку черговості.
Матеріали справи про банкрутство 5/174б на стації ліквідаційної процедури не містять відомостей про заборгованість по заробітній платі Кравцової, а також не містять заяви Кравцової чи органу ДВС з вимогами про виконання рішення суду на користь Кравцової.
Крім того, відповідно до Закону Украі?ни від 29 листопада 2001 року «Про введення мораторiю на примусову реалiзацiю маи?на» було введено мораторій на примусову реалізацію майна у статутних капіталах підприємств, у яких частка держави становить не менше 25 відсотків.
Висновки суду.
Дослідивши матеріали справи, пояснення сторін, заслухавши представника Міністерства юстиції України, суд дійшов висновку, про відмову в задоволені позову в частині стягнення з відповідача суми - 27 836,63 грн., яку держава сплатила в якості компенсації за тривале невиконання судового рішення, оскільки під час судового розгляду суд встановив, що причиною невиконання рішення Слов'янського районного суду стало невиконання державою, як учасником конвенції, свого позитивного обов'язку за ст. 6 ЄКПЛ, а не бездіяльність відповідача.
Висновок суду обумовлений наступним.
Статтею 6 Європейської конвенції з прав людини кожному гарантується право на справедливий суд.
Рішенням ЄСПЛ «Віта Володимирівна Тихонова проти України та 382 інші заяви», за яким позивач сплатив компенсацію за тривале невиконання судового рішення є визнання державою факту невиконання державою ст. 6 ЄКПЛ (право на справедливий суд).
Як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини, що право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II) та ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" (Immobiliare Saffi v. Italy), [GC], N 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).
Таким чином, присудження компенсації та, відповідно, протиправністю поведінки, що спричинило шкоду є порушення саме вимог конвенції, а не національного законодавства України.
Оцінюючи зміст та суб'єктів порушення норм ЄКПЛ в рамках даної справи, суд керуються загальними принципами, які, зокрема, наведені ЄСПЛ в пілотному рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» , а саме:
«… 53. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції ( 995_004 ) (див. рішення у справі "Бурдов проти Росії" ( 980_045 ), N 59498/00, ECHR 2002-III). Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування (див. рішення у справі "Райлян проти Росії" (Raylyan v. Russia), N 22000/03, п. 31, від 15 лютого 2007 року). Оцінюючи обґрунтованість затримки у виконанні судового рішення, слід належним чином урахувати той факт, що затримку, яка становила один рік і чотири місяці, у виплаті грошової компенсації, призначеної судовим рішенням, винесеним проти державного органу, Суд визнав надмірною (див. рішення у справі "Зубко та інші проти України" ( 974_014 ) (Zubko and Others v. Ukraine), NN 3955/04, 5622/04, 8538/04 і 11418/04, п. 70, ECHR 2006-VI).
54. Суд також повторює, що саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції ( 995_004 ) (див. згадане вище рішення у справі Войтенка ( 980_223 ); рішення у справі "Ромашов проти України"( 980_227 ) (Romashov v. Ukraine), N 67534/01, від 27 липня 2004 року; у справі "Дубенко проти України" ( 980_251 ) (Dubenko v. Ukraine), N 74221/01, від 11 січня 2005 року; та у справі "Козачек проти України" ( 974_196 ) (Kozachek v. Ukraine), N 29508/04, від 7 грудня 2006 року). Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (див. рішення у справі "Шмалько проти України" ( 980_226 ) (Shmalko v. Ukraine), N 60750/00, п. 44, від 20 липня 2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі "Сокур проти України" ( 980_351 ) (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), N 1811/06, від 19 лютого 2009 року)…»
Застосовуючи наведені принципи до даної справи, суд звертає увагу, що рішення щодо заявниці не виконувалось понад 20 років.
Позивач не надав до суду жодного документа, який би свідчив про те, що органами Державної виконавчої служби вчинювались хоч якісь дії, спрямовані на виконання рішення, окрім формального відкриття виконавчого провадження.
Так само, позивач не надав і доказів застосування передбачених національним законодавством заходів на протидію ухиленню від виконання судового рішення, як-то притягнення до відповідальності за навмисне невиконання судових рішень (ст. 382 КК України), за невиплату заробітної плати (ст. 175 КК України), тощо.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що сума присудженої ЄСПЛ компенсації за тривале невиконання судового рішення є наслідком протиправної поведінки держави у вигляді невиконання свого позитивного обов'язку за ст.6 ЄКПЛ, а не бездіяльності відповідача та порушенням ним норм національного законодавства.
Аргумент позивача, що відповідач у взаємовідносинах із Кравцовою мав статус «агенту держави», оскільки був створений в процесі корпоратизації і велика частина акцій належала державі, спростовується тим, що повноваження органу управління відповідача були зупинені через дію законодавства України про банкрутство.
Так, відмінністю даної справи від рішення ЄСПЛ, на яке посилається позивач, «Юрій Миколайович Іванов проти України», є те, що відповідач (зобов'язана за рішенням суду особа) перебував у процедурі банкрутства, і його повноваження щодо розпорядження майном були обмежені нормами спеціального законодавства про банкрутство.
У період 3 жовтня 1997 року (ухвалення рішення на Користь Кравцової) по січень 2001 року (порушення справи про банкрутство), відповідач дійсно відповідав критеріям «агенту держави» в розумінні ЄСПЛ, як підприємство яке контролювалось державою. Проте цей статус підприємство втратило через порушення справи про банкрутство, оскільки перейшло під управління незалежної особи - арбітражного керуючого (розпорядника майна, ліквідатора), який діє не в інтересах власника, а в інтересах всього складу кредиторів.
Як свідчать надані позивачем документи, після 04.12.2006р (дата знищення виконавчого провадження), визначеним державним виконавцем взагалі не вчинено жодної дії спрямованої на виконання рішення суду на користь Кравцової.
З огляду на наведене, за думкою суду, при розгляді питання про стягнення шкоди через оплату компенсації за тривале, понад 20 років, невиконання рішення національного суду, справедливим є залучення усіх осіб, чиї дії чи бездіяльність утворили порушення ЄКПЛ. Проте, за поясненням представника позивача, відповідне розслідування не проводилось, та, відповідно, такі вимоги не заявлялись.
Суд також приймає до уваги, що період невиконання рішення Слов'янського районного суду на користь Кравцової, співпадає з періодом, який відображений в рішенні ЄСПЛ «Бурміч та інші проти України», яким суд встановив існування в Україні структурноі? проблеми, що призводить до порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенціі? та статті 1 Першого протоколу до Конвенціі?.
Керуючись положеннями ч.7 ст. 75 ГПК України, суд відхиляє аргумент позивача про застосування правових висновків Господарського суду Донецької області у справах №905/7967/13 (рішення від 11.12.2013р.), № 905/2330/14 (рішення від 24.06.2014р.).
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про відмову в задоволені вимог про стягнення з ВАТ «Содовий завод» суми компенсації, яка сплачена Міністерством юстиції України Кравцовій А.А. на виконання рішення ЄСПЛ «Віта Володимирівна Тихонова проти України та 382 інші заяви» в сумі 27 836,63 грн. (еквівалент 1000 Євро).
Позовні вимоги в сумі 566,43 грн., про стягнення з відповідача коштів, які були сплачені позивачем на користь ОСОБА_1 за рішенням Слов'янського районного суду, є обґрунтованими, визнаються відповідачем, та підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76, 86, 123, 129, 165, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги Міністерства юстиції України, м.Київ, до відповідача Відкритого акціонерного товариства “Содовий завод”, м. Слов'янськ, Донецька область, про відшкодування збитків в сумі 28403,06 грн., задовольнити частково - в сумі 566,43 грн.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Содовий завод” (84112, Донецька область, м.Слов'янськ, вул. Чубаря, 91, код ЄДРПОУ 00204895) на користь Державного бюджету України (рахунок UА 938999980313030115000028001, банк отримувача - Казначейство України (ел.адм.подат.), код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37567646, отримувач коштів - Казначейство України/м.Київ/24060300) збитки, завдані Державному бюджету України у сумі 566,43 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Содовий завод” (84112, Донецька область, м.Слов'янськ, вул. Чубаря, 91, код ЄДРПОУ 00204895) на користь Міністерства юстиції України (ЄДРПОУ: 00015622, рахунок UА 428201720343190001000000177, код банку 820172, банк отримувача: Державна казначейська служба України, м. Київ) сплачений судовий збір у сумі 49,48 грн.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
В судовому засіданні 05.05.2023 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 05.06.2023.
Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі http://dn.arbitr.gov.ua.
Суддя К.С. Харакоз