Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області
Справа № 695/93/20
номер провадження 2/695/129/23
07 червня 2023 року м. Золотоноша
Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:
судді - Середи Л.В.,
за участю:
секретаря с/з - Оніщенко Н.В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Сизька Б.Б.,
представника відповідача - адвоката Сененко К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Сільвер Фуд», про оплату вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботу -
ОСОБА_1 17 січня 2020 року звернулася до суду з позовною заявою до ПП «Сільвер Фуд», в якій просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виконання рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 26.03.2019р. у справі №695/3661/18 про поновлення позивача на попередній роботі, починаючи з 27.03.2019р. по день ухвалення рішення суду, виходячи із середньоденної зарплати в сумі 199,88 грн.
В обґрунтування заявленої вимоги позивач посилається на те, що 26.03.2019р. рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області у справі № 695/3661/18 визнано незаконним та скасовано наказ ПП «Сільвер Фуд» від 01.10.2018р. за №44-к в частині звільнення ОСОБА_1 з роботи у зв'язку із вчиненням за місцем роботи розкрадання за п. 8 ст. 40 КУпАП.
Крім того, вказаним рішенням суду зобов'язано відповідача поновити ОСОБА_1 на посаді майстра виробництва ПП «Сільвер Фуд» з поновленням попередніх умов праці. Стягнуто з ПП «Сільвер Фуд» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 24185 грн. 48 коп.
Вказане рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді майстра виробництва ПП «Сільвер Фуд» та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах місячного платежу допущено до негайного виконання.
Позивач наполягає, що відповідач не виконав зазначене рішення суду, яке оскаржував у апеляційному та касаційному порядку, однак судом апеляційної інстанції залишено рішення суду першої інстанції без змін, а у відкритті касаційного провадження відповідачу було відмовлено.
Разом із тим, негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, отже незалежно від оскарження рішення суду, роботодавець зобов'язаний був видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, чого умисно не зробив.
За цих підстав позивач, посилаючись на норми ч. 2 ст. 233 КЗпП України, а також правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду, вважає, що має право на виплати середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, а тому звернулась до суду з даним позовом.
31.01.2020р. ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області відкрито провадження по даній справі у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
14.02.2020р. представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позову заперечував, вказуючи, що ОСОБА_1 не зверталась до виконавчої служби з питань примусового виконання вказаного вище судового рішення, а у відповідача була відсутня можливість видати судовий наказ про поновлення позивача, оскільки остання на своє робоче місце не з'явилась, трудову книжку для внесення запису не надавала, отже не вчиняла жодних активних дій для свого поновлення. Крім цього позивачем порушені вимоги чинного законодавства в частині розрахунку середнього заробітку працівника, адже позивачем до складу робочих днів включено неробочі та святкові дні, за які відповідні оплати не проводяться.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала повністю та вказала, що вона дійсно не зверталася до виконавчої служби для примусового виконання судового рішення про поновлення її на роботі, ПП «Сільвер Фуд» з нею не зв'язувалось будь-яким чином, жодних повідомлень від останнього вона не отримувала. Після ухвалення вказаного рішення суду через деякий час поїхала за межі України на роботу, про її поновлення на попередньому місці роботи їй нічого не відомо.
Представник позивача в судовому засіданні на задоволенні позову наполягав у повному обсязі вказавши при цьому, що ОСОБА_1 жодних повідомлень від ПП «Сільвер Фуд» про її поновлення на роботу не отримувала, із наказом про її поновлення на посаді не ознайомлена, а матеріали справи не містять належних доказів повідомлення позивача про існування вказаного наказу. У зв'язку із пропуском строку на подання доказів просив не приймати до розгляду докази, подані відповідачем до суду 12.05.2021р, наголошуючи при цьому, що докази повинні були додати до відзиву на позов.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, вказувала, що наказом від 25.06.2019р. позивач була поновлена на посаді майстра виробництва ПП «Сільвер Фуд» з поновленням попередніх умов праці, однак позивач до відповідача не з'явилась, та ігнорувала усі виклики ПП «Сільвер Фуд». За таких підстав вважали, що відповідачем рішення суду про поновлення працівника на роботі виконане, а підстави позову є надуманими та такими, що задоволенню не підлягають.
Заслухавши учасників процесу та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно ч., ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що 26.03.2019 рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області у справі № 695/3661/18 позов ОСОБА_1 до ПП «Сільвер Фуд» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено, визнано незаконним та скасовано наказ Приватного підприємства «Сільвер Фуд» від 01 жовтня 2018 року №44-к в частині звільнення ОСОБА_1 з роботи у зв'язку із вчиненням за місцем роботи розкрадання, п. 8 ст. 40 КУпАП; поновлено ОСОБА_1 на посаді майстра виробництва Приватного підприємства «Сільвер Фуд» з поновленням попередніх умов праці та стягнуто з Приватного підприємства «Сільвер Фуд» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 24185 (двадцять чотири тисячі сто вісімдесят п'ять) гривень 48 коп. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді майстра виробництва Приватного підприємства «Сільвер Фуд» та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах місячного платежу - допущено до негайного виконання.
Рішенням апеляційної інстанції від 25.06.2019р. зазначене рішення суду залишено без змін.
09.08.2019 ухвалою Верховного Суду у відкритті провадження за касаційною скаргою ПП «Сільвер Фуд» на рішення Золотоніського міськрйонного суду Черкаської області від 26.03.2019р. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 25.06.2019р. відмовлено.
Положеннями ст.118 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до п.4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника виконується негайно.
Аналогічне положення міститься також у ст. 235 КЗпП України.
Згідно із ст. 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави. Термін «негайно», в даному випадку, означає невідкладно, без будь-яких зволікань та не зважаючи на те, чи ініційовано примусове виконання рішення суду чи ні, адже саме по собі рішення суду вже є підставою для його виконання.
Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.
Як вбачається з роз'яснень, наведених у п. 34 постанови пленуму ВСУ від 06.11.1992р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків. При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов'язків. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 06.12.2018 у справі № 465/4679/16, від 26.02.2020 у справі №702/725/17.
У разі несвоєчасного поновлення працівника на роботі з вини власника або уповноваженого ним органу середній заробіток виплачується йому за чітко визначений законом проміжок часу: з дня винесення відповідного рішення органом, що розглядає трудовий спір, до дня його фактичного виконання. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 815/2959/17.
При цьому, із аналізу норм чинного законодавства у даній категорії справ вбачається, що особа, яка домоглася винесення остаточного судового рішення, не повинна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідач, якого було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання та виконання.
Право на суд, визначене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін, що вказано у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції». Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії»).
Аналіз зазначених правових норм національного законодавства та практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.
Проте, відповідач після ухваленні вказаного рішення суду, яке належним чином було доведено до останнього оскаржив його в апеляційному порядку та незважаючи на норми ст. 430 ЦПК України і ст. 235 КЗпП України не поновив позивача на посаді майстра виробництва ПП «Сільвер Фуд» з поновленням попередніх умов праці, чим порушив вимоги норм чинного законодавства.
Посилання відповідача на те, що ОСОБА_1 не зверталася до виконавчої служби для примусового виконання рішення суду про поновлення її на роботі чи безпосередньо до відповідача із питанням про виконання рішення суду, не можуть бути підставою для відмови у задоволенні даного позову, оскільки обов'язок виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі та виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу покладається безпосередньо на відповідача та не пов'язано з обов'язком позивача вчиняти будь-які дії спрямовані на примусове виконання рішення суду.
Посилання представника відповідача на наявність наказу ПП «Сільвер Фуд» від 25.06.2019р. за №27-к про скасування наказу ПП «Сільвер Фуд» від 01.10.2018р. №44-к в частині звільнення ОСОБА_1 з роботи у зв'язку із вчиненням за місцем роботи розкрадання та поновлення її на посаді майстра виробництва з поновленням попередніх умов праці суд не бере до уваги із наступних підстав.
Частиною 8 ст. 83 ЦПК України встановлено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
У ході розгляду даної справи відповідачем 12.05.2021р. до суду було подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи в тому числі вказаного вище наказу.
Розгляд вказаної справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження, перше судове засідання, участь у якому приймав представник відповідача відбулося 09.03.2021р., крім того представником відповідача 14.02.2020р. було подано відзив на позовну заяву, в якому про існування вказаного наказу не зазначено, копія останнього не додана. Заяви із обґрунтованими запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження відповідачем також не подано.
Частиною 3 ст. 83 ЦПК України визначено, що відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Відповідно до ч. 5 ст. 178 ЦПК України до відзиву додаються: 1) докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; 2) документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
Таким чином докази, які подані відповідачем 12.05.2021р., подані з порушенням визначеного законом строку, при цьому відповідач не навів суду жодного обґрунтування неможливості подачі зазначеного доказу разом з відзивом на позовну заяву чи до початку першого засідання по даній справі.
Аналогічні за змістом висновки зроблені також у постановах ВС від 12.08.2021р. за № 755/3373/19 та від 20.05.2021р. у справі за №725/2755/20.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст.,ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із ст. 77 ЦПК України сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.78 ЦПК України).
Вказуючи про наявність зазначеного вище наказу відповідача про поновлення на роботі позивача, представником відповідача суду не надано жодного доказу, який би підтвердив належне доведення змісту останнього ОСОБА_1 .
Таким чином судом встановлено, що саме відповідач у межах повноважень без поважних причин не видав наказ саме з моменту проголошення рішення суду про поновлення позивача на роботі на виконання вказаного вище рішення суду від 29.03.2019 у справі № 695/3661/18, а тому саме на нього має бути покладена відповідальність за статтею 236 КЗпП України.
Відповідно до ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Вимога про оплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду є спором про оплату праці, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч. 2 ст. 233 КЗпП України (постанова ВС від 25.07.2018р. у справі №552/3404/17).
Таким чином, у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат (рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013).
Положеннями ч. 1 ст. 94 КЗпП України, ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці» № 108/95-ВР від 24.03.1995р. (далі: ЗУ № 108/95-ВР) передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно із ст.1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у ч. 1 ст. 94 КЗпП України та ч.1 ст. 1 ЗУ № 108/95-ВР як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, незаконно позбавленого можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Таким чином, згідно із ст. 236 КЗпП проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Положення ст. 236 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.
Отже, вимога про оплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду є спором про оплату праці, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч. 2 ст. 233 КЗпП України.
Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частині 2 ст. 233 КЗпП України.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Однією з таких гарантій Конституційний Суд України визнав оплату за час простою, який мав місце не з вини працівника.
До вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем рішення про поновлення на роботі. Середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.
Вказаний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 25.07.2018 у справі № 552/3404/17; від 26.11.2020 у справі № 500/2501/19; від 21.03.2018 у справі № 243/2748/16-ц, від 27.06.2019 у справі №821/1678/16),від 08.10.2019 у справі №826/8353/17 та від 30.04.2020 у справі № 260/1424/18.
Таким чином, твердження відповідача щодо невірно розрахунку позивачем середнього заробітку, який був розрахований з урахуванням вихідних та святкових днів, а також розрахований за відсутності довідки про середньо заробітну плату позивача та без урахування графіку її роботи є необґрунтованим, оскільки позовні вимоги в даній категорії справ не можуть ставитись у залежність від зазначених відповідачем доказів.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення; встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 243/2748/16-ц, від 27.06.2019 року у справі №821/1678/16, від 25.07.2019 у справі № 2а-3138/10/0370.
Позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області у справі № 695/3661/18 за період з 27.03.2019 (наступний день після ухвалення судового рішення) по день ухвалення рішення суду у даній справі.
Порядок обчислення середнього заробітку для визначення оплати вимушеного прогулу визначений у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі: Порядок).
Згідно з п. 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
У відповідності до п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Матеріали справи не містять довідки про середній заробіток позивача, а тому суд, на підстав ч. 4 ст. 82 ЦПК України здійснює розрахунок середньої заробітної плати позивача на підставі рішення суду від 26.03.2019р. у справі №695/3661/18, відповідно до якого судом було встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача становить 199.88 грн.
Згідно з п. 6 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Частиною 3 ст. 2 ЦПК України визначено, серед інших, принцип неприпустимості зловживання процесуальними правами.
При розгляді даної справи суд враховує, що позивач просить стягнути оплату вимушеного прогулу по день ухвалення рішення суду у даній справі.
Однак суд, керуючись вказаними вище принципами, не погоджується із такими вимогами, оскільки розгляд вказаної справи був призначений вперше на 08.04.2020р., однак судове засідання по вказаній справі не відбулось у зв'язку із клопотанням представника позивача про відкладення розгляду справи, яке подано 07.04.2020р. У подальшому, в тому числі представник позивача, подавав клопотання про відкладення судових засідань, які були призначені на 24.06.2020р., 01.10.2020р., 17.12.2020р..
Таким чином суд вважає, що в обрахунок середнього заробітку за час затримки поновлення позивача необхідно здійснювати за період з 27.03.2019 (наступний день після ухвалення судового рішення) по день першого судового засідання по даній справі, яке було перенесено за клопотанням представника позивача, тобто по 08.04.2020р.
Таким чином за період затримки виконання судового рішення позивачу належить до виплати 51768.92 грн., яке розраховано за наступною формулою (259 дні (робочі дні за період з 27.03.2019 по 08.04.2020) х 199.88 грн. (середньоденна заробітна плата позивача розрахована на підставі рішення суду від 26.03.2019р.) = 51768.92 грн.).
Таким чином позивачем надано суду достатньо доказів, якими підтверджується обґрунтованість позовних вимог в частині невиконання відповідачем рішення суду про поновлення позивача на роботі. Разом із тим суд частково не погоджується із наведеним розрахунком позивача, оскільки розгляд вказаної справи неодноразово переносився в тому числі й за клопотання представника позивача. Суд також бере до уваги, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій з урахуванням вимог, встановлених ч. 2 ст. 19 Конституції України, а тому суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позивач від сплати судового збору звільнена на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», то останній підлягає стягненню із відповідача на користь держави в розмірі станом на дату подання позовної заяви.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.,ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.,ст. 233, 236 КЗпП України, Постановою КМУ № 100 від 08.02.1995, ст.,ст. 2, 4, 12, 13, 81, 153, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до приватного підприємства «Сільвер Фуд», про оплату вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботу - задовольнити частково.
Стягнути з Приватного підприємства «Сільвер Фуд» (код ЄДРПОУ 25585332, адреса: Україна, 19702, Черкаська область, місто Золотоноша, вулиця Обухова, будинок 56а) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , іден. номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення Золотоніського міськрайнного суду Черкаської області від 26.03.2019р. у справі № 695/3661/18 про поновлення позивача на попередній роботі, у сумі 51768 (п'ятдесят одна тисяча сімсот шістдесят вісім) грн. 92 коп.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Приватного підприємства «Сільвер Фуд» (код ЄДРПОУ 25585332, адреса: Україна, 19702, Черкаська область, місто Золотоноша, вулиця Обухова, будинок 56а) на користь держави судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Середа Л.В.