Окрема думка
судді Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
ОСОБА_1
справа № 170/482/17
провадження № 51-971км23
01 червня 2023 року колегією суддів Верховного Суду у складі головуючого ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розглянуто у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Волинського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року в кримінальному провадженні № 42016030220000150 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України.
В ході касаційного розгляду вказану касаційну скаргу було задоволено, а оскаржуване рішення скасовано, з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
З вищенаведеним рішенням колегії суддів суду касаційної інстанції про скасування ухвали Волинського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року в цілому погоджуюсь.
Проте, що стосується викладених у мотивувальній частині постанови висновків Суду за результатами перегляду доводів прокурора щодо безпідставності визнання недопустимими доказами письмових документів - матеріалів слідчих і негласних слідчих (розшукових) дій (ухвал слідчого судді) та необґрунтованості визнання недопустимими наявних в матеріалах справи доказів з підстав здійснення досудового розслідування неналежним органом, то вважаю за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК України в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції, з-поміж іншого, зазначаються встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, а також мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.
Згідно з ч. 2 ст. 419 КПК України при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
З огляду на зазначене, підставою для скасування судового рішення є порушення вказаних положень ст. 419 КПК України, яке полягає у:
- не наведенні обґрунтованих мотивів визнання окремих доказів недопустимим або неналежними, а також мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали;
- не зазначенні належних підстав, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
При цьому відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Положеннями ч. 3 ст. 442 КПК України визначено, що при скасуванні або зміні судових рішень в постанові має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення.
Отже Верховний Суд, встановивши, що судами попередніх інстанцій було допущено порушення норм матеріального та процесуального права, має ухвалити своє рішення, в якому звернути увагу на вказані недоліки із вказівкою про необхідність надання їм належної правової оцінки під час нового судового розгляду.
Як убачається зі змісту постанови, за результатами перевірки доводів прокурора, Суд, посилаючись на обставини справи та постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року в справі № 640/6647/15-к (провадження № 13-43кс19), зазначив, що вважає помилковим посилання апеляційного суду про те, що сторона обвинувачення не вживала необхідних і своєчасних заходів, спрямованих на розсекречення процесуальних документів, які стали підставою для проведення негласних слідчих (розшукових) дій.
Крім того, Суд, не погоджуючись з позицією апеляційного суду про те, що досудове розслідування проводилось неуповноваженими особами, дійшов висновку, що рішення керівника органу досудового розслідування, складене у формі письмового доручення, а не постанови, наділяло слідчого військової прокуратури Луцького гарнізону ОСОБА_5 повноваженнями на проведення досудового розслідування.
Тобто постановою Верховного Суду фактично було надано оцінку вказаним обставинам, які, в силу положень ст. 419 КПК України, мають бути предметом перегляду в суді апеляційної інстанції. При цьому, викладаючи свої висновки саме в такій формі, Суд дав вказівку про те, яке саме рішення має бути прийняте судом апеляційної інстанції за результатами перевірки доводів сторони обвинувачення в цій частині.
Ураховуючи вищенаведене, вважаю, що колегія суддів, з огляду на положення статей 433, 442 КПК України, скасовуючи ухвалу суду апеляційної інстанції у зв'язку з порушенням вимог ст. 419 КПК України, та призначаючи новий розгляд у суді апеляційної інстанції, має лише зазначити в чому саме полягають порушення, які були допущені судом, та не надавати на перед оцінку недолікам, які були встановлені в ході касаційного розгляду, оскільки така оцінка має бути надана лише під час нового розгляду в суді апеляційної інстанції, про, що саме і було зазначено у постанові Верховного Суду від 01 червня 2023 року за наслідками касаційного розгляду.
Суддя ОСОБА_1