07 червня 2023 року
м. Київ
справа № 420/10198/22
адміністративне провадження № К/990/20228/23
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2023 року у справі № 420/10198/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Відділу поліції №2 Одеського районного управління поліції №1 ГУ НП в Одеській області, про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку,-
У липні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі - відповідач, ГУНП в Одеській області), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП в Одеській області №1050 від 08 липня 2022 року «Про застосування дисциплінарних стягнень до посадових осіб відділу поліції №2 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області» у частині щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності лейтенанта поліції ОСОБА_1 , дільничного офіцера поліції сектору превенції Відділу поліції №2 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області;
- визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП в Одеській області №1247 о/с від 15 липня 2022 року «По особовому складу» в частині щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності лейтенанта поліції ОСОБА_1 , дільничного офіцера поліції сектору превенції Відділу поліції №2 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію»(у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту;
- поновити лейтенанта поліції ОСОБА_1 на посаді дільничного офіцера поліції сектору превенції Відділу поліції №2 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області;
- стягнути з ГУНП в Одеській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУНП в Одеській області №1050 від 08 липня 2022 року «Про застосування дисциплінарних стягнень до посадових осіб відділу поліції №2 ОРУП №1 ГУНП В Одеській області» у частині щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності лейтенанта поліції ОСОБА_1 , дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції №2 Одеського РУП №1 ГУНП в Одеській області. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУНП в Одеській області від 15 липня 2022 року №1247 о/с «По особовому складу» в частині звільнення лейтенанта поліції ОСОБА_1 , дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції №2 Одеського РУП №1 ГУНП в Одеській області, за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію». Поновлено ОСОБА_1 на службі в поліції у спеціальному званні «лейтенант», на посаді дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції №2 Одеського РУП №1 ГУНП в Одеській області з 16 липня 2022 року. Стягнуто з ГУ НП в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, з 16 липня 2022 року по 21 лютого 2023 року у розмірі 104769,47 грн.. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції у спеціальному званні «лейтенант», на посаді дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції №2 Одеського РУП №1 ГУНП в Одеській області та в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, у розмірі 14459,01 грн. У задоволені решти частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2023 року апеляційну скаргу ГУ НП в Одеській області задоволено. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ГУ НП в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Відділу поліції №2 Одеського районного управління поліції №1 ГУ НП в Одеській області, про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України та зазначає, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 620/397/21, від 17 серпня 2019 року у справі № 806/2555/17.
Однак скаржник не зазначає яку саме норму права судом апеляційної інстанції застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вищевказаних постановах Верховного Суду та не указує щодо застосування якої саме норми права в ній викладено висновок.
Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Однак, скаржник посилаючись на постанови Верховного Суду у справах № 620/397/21 та № 806/2555/17 не обґрунтував, що ці постанови ухвалені у справі за подібними відносинами із цією справою.
Не зазначено скаржником і норми матеріального чи процесуального права, яку, на думку скаржника, неправильно застосовано судом та висновок суду, який суперечить позиції Верховного Суду.
Касаційна скарга в частині обґрунтувань вказаної підстави зводяться до незгоди з ухваленим рішенням, переоцінки встановлених судом обставин та досліджених ним доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судового рішення - пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
При цьому, Суд зауважує, що скаржник наводить постанову Верховного Суду у справі № 806/2555/17 у якій спір вирішено не на користь позивача, що є в даному випадку є суперечливим та взаємовиключним.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суду апеляційної інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2023 року у справі № 420/10198/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Відділу поліції №2 Одеського районного управління поліції №1 ГУ НП в Одеській області, про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддяЛ.О. Єресько