07 червня 2023 року
м. Київ
справа № 812/514/15
адміністративне провадження № К/9901/33301/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Харківського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 28.10.2015 (суддя Басова Н.М.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.11.2016 (головуючий суддя Васильєва І.А., судді: Жаботинська С.В., Казначеєв Е.Г.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Луганськтепловоз» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Луганську Міжрегіонального головного управління ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Публічне акціонерне товариство «Луганськтепловоз» (далі - позивач, Товариство, ПАТ «Луганськтепловоз») звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального головного управління ДФС (далі - відповідач, контролюючий орган, податковий орган), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 09.06.2015 №0000124710 та від 09.06.2015 №0000134710.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 28.10.2015, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.11.2016, позов задоволено повністю.
Приймаючи такі рішення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень з огляду на те, що надані позивачем первинні документи підтверджують реальне виконання договорів, укладених із ТОВ «ЛТК», ТОВ «ЛАТК-0777», ТОВ «Вольф-транс», ТОВ «Лугстандартметрополь», ТОВ «Лугтеплоелектрокомплекс». Щодо контрагентів НПП «Міф», ТОВ «ХОДОС», ПрАТ «КК Центрокуз», ПрАТ «Локомотив Ресурс», ТОВ «СРП», ТОВ ПП «Протон», ТОВ «Булат Метал», ТОВ «Донбас Інвест Трейдінг», ТОВ «ЛЕО», ПП «Фелікс», ТОВ «ТВФ «Діоніс», ФОП ОСОБА_1 , ТОВ «НВП Альфа», ТОВ «Луганськгеоекоцентр», ПАТ «ГТВ», ТОВ «Компанія «Луганськпромстрой 2003», ТОВ «Європромсервіс», ТОВ «ВКФ «Реалмашпром» суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зазначив, що відповідачем не надано доказів проведення документальних позапланових виїзних перевірок цих контрагентів для з'ясування достовірності та повноти нарахування ними зобов'язань з податку на додану вартість за операціями з позивачем. При цьому суди констатували, що факт придбання послуг підтверджується договорами, платіжними дорученнями, крім того, Товариство подало заяву-скаргу на постачальників до податкового органу разом з декларацією з податку на додану вартість, що свідчить про правомірність формування податкового кредиту за такими правочинами.
Доводи контролюючого органу про відсутність у Товариства права на формування податкового кредиту у зв'язку з недекларуванням і несплатою податкових зобов'язань контрагентами-постачальниками суди визнали неприйнятними, адже податковим законодавством не передбачено позбавлення права на формування податкового кредиту у випадках, коли постачальники (контрагенти) не декларують та/або не сплачують податок на додану вартість, а платник податку в свою чергу виконує усі передбачені податковим законодавством умови щодо отримання бюджетного відшкодування та має необхідне документальне підтвердження розміру сформованого податкового кредиту.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, податковий орган звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на порушення норм процесуального права в частині ненадання оцінки всім обставинам, які мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права (пунктів 198.1, 198.2 статті 198, пунктів 201.6, 201.7, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України). Відповідач вказує на те, що Товариство у періоді, що перевірявся, мало взаємовідносини з контрагентами, які не подавали податкову звітність з податку на додану вартість, починаючи з червня 2014 року, не виписували податкові накладні та не реєстрували їх в Єдиному реєстрі податкових накладних, а тому заявлена позивачем сума бюджетного відшкодування та від'ємного значення податку на додану вартість за такими операціями є порушенням зазначених вище норм Податкового кодексу України.
Відповідач просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Вищий адміністративний суд України відкрив касаційне провадження.
В подальшому справу передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду й відповідно до пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15.01.2020 №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08.02.2020.
Товариство подало заперечення на касаційну скаргу, у якому просило залишити судові рішення без змін, оскільки судами правильно встановлено всі обставини справи, надано їм належну правову оцінку та прийнято законні і обґрунтовані рішення.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників податків у м. Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПАТ «Луганськтепловоз» з питань достовірності бюджетного відшкодування та нарахування від'ємного значення ПДВ за вересень, жовтень, листопад 2014 року, за результатами якої 25.05.2015 складено акт №12/19-0/05763797.
В акті відображені виявлені контролюючим органом порушення Товариством приписів пунктів 198.1, 198.2 статті 198, пунктів 201.6, 201.7, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту за вересень 2014 року у сумі 4605 грн, за жовтень 2014 року у сумі 137559 грн, за листопад 2014 року у сумі 522622 грн, а також безпідставно відображено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду на вказані суми; пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України шляхом декларування до бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за вересень 2014 року суми ПДВ в розмірі 4605 грн, за жовтень 2014 року - 137559 грн, за листопад 2014 року - 522622 грн.
Такі висновки відповідача ґрунтуються на тому, що ПАТ «Луганськктепловоз» у періоді, що перевірявся, мало взаємовідносини з контрагентами ПМП «Міф», ТОВ» Харків Палас», ПАТ «ККЗ «Центрокуз», ПрАТ «Локомотив Ресурс», ТОВ «Луганська телефонна компанія», ДП «Точлит», ДП «Схід РГП», ТОВ «Протон», ТОВ «Латк-0777», ТОВ «Донбас Інвест Трейдинг», ТОВ «Вольф-Транс», ТОВ «Булат-Метал», ТОВ «Ліга-Приоритет», ТОВ «Інвест Груп», ТОВ «Луганське енергетичне об'єднання», ПП «Фелікс», ПрАТ «ТОК», ТОВ «ТВФ «Діоніс», ТОВ «НВФ «Альфа», ТОВ «Луганськгеоекоцентр», ФОП ОСОБА_1 , ПАТ «ГТВ», ТОВ «Компанія «Луганськпромстрой-2003», ТОВ «ВКФ «Реалмашпром», ДП «Стандартметрологія», ТОВ «Луг-Тепло-Електро-Комплект», ТОВ «Харті», ТОВ «Європромсервіс», які не подали податкову звітність з податку на додану вартість та не реєстрували податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних по господарським операціям з позивачем.
На підставі акта перевірки відповідач виніс податкові повідомлення-рішення від 09.06.2015:
№0000124710 форми «В1», яким зменшено суму бюджетного відшкодування у розмірі 374 878 грн та нараховано штрафні (фінансові) санкції на суму 187 439 грн;
№0000134710 форми «В4» про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 374878 грн.
Спірні правовідносини регулюються приписами Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час їх виникнення).
За положеннями пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. Таке право зберігається за ним протягом 60 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.
Таким чином, вказаними нормами Податкового кодексу України визначено правові наслідки відсутності факту реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. Така податкова накладна не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Судами першої та апеляційної інстанцій зазначено, що ПАТ «Луганськтепловоз» на підтвердження реальності здійснення господарських операцій надані первинні документи, а саме, копії договорів, укладених з ПП «Фелікс»; НПП «Міф»; НПП «Діоніс»; ДП «Точлит»; ТОВ НВП «Альфа»; ТОВ «ЛЕО»; ТОВ «Європромсервіс»; ТОВ ВКФ «Реалмашпром»; ПАТ «ГТВ»; ТОВ «Вольф Транс»; ФОП ОСОБА_1 ; ТОВ «Луганскгеоцентр»; ТОВ «Протон»; ТОВ «Компанія «Луганськпромстрой 2003»; ТОВ «Харті»; ТОВ «Ліга Пріоритет»; ПрАТ «Локомотив Ресурс»; ТОВ «Луганська телефонна компанія»; ТОВ «Східне регіональне підприємство»; ТОВ «Луганська автотранспортна компанія 0777»; ТОВ «Донбас Інвест Трейдінг»; ТОВ «Булат Метал» на поставку товарно-матеріальних цінностей і послуг в ході здійснення основної діяльності підприємства, пов'язаної з виробництвом локомотивів, специфікацій, податкових накладних, рахунків, актів здачі-приймання робіт, платіжних доручень, актів надання послуг з компенсації реактивної енергії.
Суди констатували, що господарські операції Товариства з цими контрагентами підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними документами, а також вказали на подання позивачем заяви-скарги на постачальників до податкового органу разом з декларацією з податку на додану вартість.
Такі обставини на переконання судів попередніх інстанцій свідчать про правомірність формування ПАТ «Луганськтепловоз» податкового кредиту за спірними операціями та, відповідно, протиправність оспорюваних податкових повідомлень-рішень про зменшення суми бюджетного відшкодування та розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість
Частиною 1 статті 69 цього Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (частина 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України).
При вирішенні даного спору судами першої та апеляційної інстанцій залишено поза увагою те, що заперечення ПАТ «Луганськтепловоз» на акт перевірки від 25.05.2015 №12/19-0/05763797 були враховані в частині взаємовідносин позивача із контрагентами ТОВ «Харків Палас», ТОВ «Ліга Пріоритет», ПрАТ «ТОК», ДП «Точлит», ТОВ «Харті», про що зазначено у листі СДПІ з ОВП у м. Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів від 04.06.2015 №1517/10/28-05-19.
Крім того, посилаючись на подання Товариством заяви-скарги на постачальників до податкового органу разом з декларацією з податку на додану вартість, суди не дослідили за який період, на яких саме контрагентів була подана така скарга, не встановлено дату її подання до податкового органу, з урахуванням того, що таке право, за приписами пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України зберігається за платником податків протягом 60 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі.
Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а має враховувати чи виконано платником податків усі визначені законодавством умови для декларування податкового кредиту та в подальшому заявлення бюджетного відшкодування.
Підсумовуючи наведене, слід констатувати, що висновок судів першої та апеляційної інстанцій по суті заявлених позовних вимог є передчасним та таким, який зроблений з неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
При розгляді даної справи дослідженню підлягає як реальність взаємовідносин позивача із контрагентами ПМП «Міф», ПАТ «ККЗ «Центрокуз», ПрАТ «Локомотив Ресурс», ТОВ «Луганська телефонна компанія», ДП «Схід РГП», ТОВ «Протон», ТОВ «Латк-0777», ТОВ «Донбас Інвест Трейдинг», ТОВ «Вольф-Транс», ТОВ «Булат-Метал», ТОВ «Інвест Груп», ТОВ «Луганське енергетичне об'єднання», ПП «Фелікс», ТОВ «ТВФ «Діоніс», ТОВ «НВФ «Альфа», ТОВ «Луганськгеоекоцентр», ФОП ОСОБА_1 , ПАТ «ГТВ», ТОВ «Компанія «Луганськпромстрой-2003», ТОВ «ВКФ «Реалмашпром», ДП «Стандартметрологія», ТОВ «Луг-Тепло-Електро-Комплект», ТОВ «Європромсервіс», так і подання позивачем скарги на таких платників з дотриманням положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.
Установивши помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій, касаційний суд позбавлений можливості прийняти нове судове рішення, оскільки відповідно до частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним.
Враховуючи наведене, судові рішення на підставі статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, в ході проведення якого необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись статтями 341, 349, 353, 355, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Харківського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби задовольнити частково.
Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 28.10.2015 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.11.2016 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіС.С. Пасічник І.А. Гончарова І.Я.Олендер