про закриття касаційного провадження
07 червня 2023 року
м. Київ
справа №420/5538/21
адміністративне провадження № К/9901/45163/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Шарапи В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.08.2021 (головуючий суддя: Потоцька Н.В.) та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2021 (головуючий суддя: Кравець О.О., судді: Коваль М.П., Зуєва Л.Є.) у справі № 420/5538/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Пенсійного фонду України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
І. РУХ СПРАВИ
У квітні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУПФУ в Одеській області або відповідач-1), Пенсійного фонду України (далі - ПФУ або відповідач-2), в якому просив:
визнати протиправними дії ГУПФУ в Одеській області щодо непроведення позивачу перерахунку пенсії згідно із підпунктом «В» пункту 7 Порядку призначення і виплати пенсії працівникам льотно-випробного складу та цивільної авіації, затвердженого Постановою КМУ від 21.07.1992 року № 418 (в редакції Постанови КМУ від 09.08.2005 № 713) з березня 2018 року по березень 2021 без обмеження максимальним розміром та не здійснення її виплати, з урахуванням вже виплаченої пенсії;
зобов'язати відповідача-1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 пенсії згідно підпункту «В» пункту 7 Порядку № 418 (в редакції Постанови КМУ від 09.08.2005 №713) з березня 2018 року по березень 2021 без обмеження максимальним розміром та здійснити її виплати, з урахуванням вже виплаченої пенсії.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 12.08.2021, яке залишене без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2021, відмовив у задоволенні позову.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нову постанову про задоволення позову.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 16.12.2021 відкрито касаційне провадження у справі.
За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06.06.2023 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач перебуває на обліку в ГУПФУ в Одеській області та з 19.01.1990 отримує пенсію за вислугу років відповідно до статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як працівник льотного складу.
У березні 2020 року позивач звернувся до ГУПФУ в Одеській області із заявою про надання інформації щодо підстав обмеження розміру пенсії.
У відповідь на зазначене звернення, відповідач-1 листом №2486-2361/0 02/8-1500/20 від 31.03.2020 повідомив заявника про те, що пенсію перераховано з 01.03.2020 та її розмір становить 26 308, 48 грн, однак виплата пенсії з 01.07.2019 здійснюється з урахуванням обмеження максимального розміру пенсії.
Позивачу також було надано довідку №133, яка містить помісячну роздруківку з березня 2017 року по березень 2020 року із зазначенням суми фактично виплаченої пенсії та суми фактично нарахованої пенсії.
29.12.2020 позивач повторно звернувся із заявою до ГУ ПФУ в Одеській області у відповідь на яку отримав лист від 15.01.2021, в якому відмовлено в отримані фактично нарахованої пенсії в розмірі 26 242,05 грн, та зазначено, що станом на 01.12.2020 позивачу виплачується пенсія в розмірі 17 690 грн.
Що стосується надання довідки про фактичне нарахування, призначення та виплату пенсії за період з 01.03.2018 по 31.03.2021, то 23.03.2021 здійснено адвокатські запити щодо надання відповідної інформації до ГУ ПФ України в Одеській області, оскільки не було надано помісячно за три останніх роки суму фактично нарахованої пенсії.
Згідно листа ГУПФ України в Одеській області від 29.03.2021 № 1500-0403-8/38005, різниця між фактичним нарахуванням та призначенням і виплатою пенсії (за формулою: фактично нарахована пенсія - виплачена пенсія = сума різниці * кількість місяців = результат) становить: березень - червень 2018 = 16383,64 грн, липень - листопад 2018 = 17379,55 грн, грудень 2018 - лютий 2019 = 8567,73 грн, березень - червень 2019 = 29031,80 грн, липень - листопад 2019 = 32939,75 грн, грудень 2019 - лютий 2020 = 17543,85 грн, березень - червень 2020 = 39713,92 грн, липень - листопад 2020 = 45942,40 грн, грудень 2020 - лютий 2021 = 25855,44 грн, березень 2021 = 11354,21 грн.
Загальна різниця між фактичним нарахуванням та призначенням і виплатою пенсії починаючи з березня 2018 по березень 2021 становить 244 712,29 грн.
Одночасно відповідачем-1 відмовлено у виплаті пенсії без застосування обмежень за три останніх роки з березня 2018 року по березень 2021 року, а також відмовлено виплачувати пенсію надалі без обмежень.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся із цим позовом до суду.
ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач стверджує, що з 19.01.1990 є отримувачем пенсії за вислугу років як працівник льотно-випробного складу цивільної авіації, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». Проте, розмір його пенсії було обмежено. Вважає дії пенсійного органу щодо обмеження розміру пенсії протиправними, оскільки таке обмеження максимальним розміром не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія призначена до набрання чинності Законом України від 08.07.2011 № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон №3668-VI).
Відповідач позов не визнав. Стверджує, що оскільки перерахований розмір пенсії позивача перевищує встановлений Законом № 3668-VI максимальний її розмір, то відповідно у пенсійного органу відсутні підстави для виплати позивачу пенсії у фактично нарахованому розмірі.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскільки перевищення максимального розміру пенсії позивача стало результатом перерахунку в період дії загальної норми частини першої статті 2 Закону № 3668-VI, то до регулювання спірних правовідносин слід застосовувати положення вказаної статті, яка встановлює обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Одночасно суди попередніх інстанцій зазначили, що пункт 2 розділу ІІ Закону №3668-VI в контексті перехідних положень не регулює питання обмеження максимальним розміром пенсії осіб, у яких на 01 жовтня 2011 року вона не досягала максимального розміру (десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність). Оскільки на момент набрання чинності Законом № 3668-VI пенсія позивача не перевищувала законодавчо встановленого максимального розміру, на позивача не поширювались норми пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3668-VI на момент введення його в дію.
Отже, зміст пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI дає підстави для висновку, що метою вказаної норми є деталізація умов дії положень статті 2 цього ж Закону лише щодо категорії пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом та перевищує встановлений максимальний розмір пенсії.
Положення Закону № 3668-VI та частини третьої статті 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» щодо обмеження пенсії максимальним розміром неконституційними не визнавалися, є чинними, а тому обов'язкові для застосування.
За такого правового регулювання, суди обох інстанцій визнали відмову пенсійного органу у перерахунку і виплаті пенсії позивачу без обмеження граничного розміру пенсії законною і обґрунтованою.
При вирішенні справи суди застосували правові висновки Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду, викладені постанові від 24.06.2020 у справі № 580/234/19.
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій застосували норму права без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 127/4267/17. Зазначає, що норми законів щодо обмеження пенсії максимальним розміром введено Законом України від 24.12.2015 № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 911-VIII), пунктом 2 Прикінцевих положень якого передбачено, що дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються, починаючи з 01.01.2016. Отже, з огляду на те, що пенсія позивачу призначена до 01.01.2016, то відповідно дія положень Закону № 911-VIII щодо визначення максимального розміру пенсії до позивача не застосовується в силу вимог пункту 2 Прикінцевих положень цього Закону. Також на переконання скаржника, обмеження відповідачем розміру пенсії із посиланням на зміни пенсійного законодавства, є неприпустимим.
Відповідач скористався процесуальним правом та подав відзив на касаційну скаргу, у якому з посиланням на законність та обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що оскільки розмір пенсії позивача перевищує передбачений законом тимчасовий максимальний її розмір, такі положення закону у спірний період часу неконституційними не визнавалися і підлягали застосуванню управлінням під час обчислення розміру пенсії позивача, підстави для задоволення позову відсутні.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального права та дійшов таких висновків.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно із пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Колегією суддів встановлено, що підставою для відкриття касаційного провадження у справі є оскарження судового рішення, яке визначено частинною першою статті 328 КАС України, з посиланням у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №127/4267/17.
Верховний Суд у складі палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові у справі № 580/234/19 від 24.06.2020 вирішив правову проблему щодо визначення порядку здійснення перерахунку пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробувального складу, яким така призначена до набрання чинності Закону №3668-VI, що запровадив обмеження пенсій максимальним розміром до низки спеціальних законів з питань пенсійного забезпечення громадян та дійшов таких висновків:
«Тлумачення пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI в контексті розмежування пенсіонерів на дві категорії: 1) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 01 жовтня 2011 року і розмір якої перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений Законом № 3668-VI, 2) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 01 жовтня 2011 року, але розмір якої не перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, може призвести до порушення принципів рівності й справедливості, спотворення розуміння сутності обов'язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію.
Виокремлення осіб другої вказаної групи, без застосування до них положень пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI, може призвести до здійснення їм подальших перерахунків (підвищень, індексацій, тощо) пенсій з можливим перевищенням встановленого статтею 2 даного Закону обмеження максимального розміру пенсії, що ставить у нерівне становище з пенсіонерами першої виділеної вище групи.
Такий підхід відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06 вересня 2012 року №5207-VI вважається непрямою дискримінацією - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Суд не знаходить у такому різному ставленні правомірної, об'єктивно обґрунтованої мети.
При цьому, звертає на себе увагу факт, що норми пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI є лише частиною вказаного нормативно-правового акта, не дублюються іншими актами, встановлюють межі застосування норм інституту «обмеження максимального розміру пенсії» за колом осіб в момент набуття чинності Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VI та спрямовані на збереження соціальних прав і інтересів в сфері пенсійних відносин, реалізація яких мала місце до набуття вступу в силу даного Закону.
Разом з тим, з часу набрання чинності вказаним Законом він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України (зокрема, призначені (перераховані) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VI).
Норми статті 2 Закону № 3668-VI кореспондуються з положеннями частини третьої статті 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Відтак, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VI, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
Оскільки таке перевищення стало результатом перерахунку в період дії загальної норми частини першої статті 2 Закону № 3668-VI, то до регулювання спірних правовідносин слід застосовувати положення вказаної статті, яка встановлює обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Зазначені положення Закону № 3668-VI та частини третьої статті 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» неконституційними не визнавалися, є чинними, а тому обов'язкові для застосування.».
Підсумовуючи викладене, Верховний Суд у згаданій постанові від 24.06.2020 виснував про те, що наведені в пункті 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI норми є спеціальними, оскільки дія їх розповсюджується на окрему групу суб'єктів, яка обумовлена певними особливостями (зокрема, осіб, пенсія яким призначена до набрання чинності цим Законом, в яких розмір пенсії перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом тощо).
Судова палата також зазначила, що положення цього пункту спрямовані на врегулювання питань, які виникають у зв'язку із застосуванням Закону № 3668-VI щодо осіб, права яких внаслідок такого застосування могли підлягати звуженню. У зв'язку з цим положення пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3668-VI, а саме - усі його чотири абзаци, застосовуються у системному зв'язку між собою.
Відтак, пункт 2 розділу ІІ Закону № 3668-VI в контексті перехідних положень не регулює питання обмеження максимальним розміром пенсії осіб, у яких на 01.10.2011 вона не досягала максимального розміру (десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність).
Зазначений правовий підхід підтриманий Верховним судом у ряді інших постанов, зокрема, від 22.12.2022 у справах №440/4371/18 та № 440/608/19, від 26.12.2022 у справі №280/5502/19, від 25.01.2023 у справі № 380/12268/20, і Суд не знаходить підстав для відступу від цього правового висновку у справі, що розглядається.
У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що внаслідок перерахунку пенсії позивача, її розмір перевищив максимальний. Приймаючи до уваги те, що перевищення стало результатом перерахунку в період дії загальної норми частини першої статті 2 Закону № 3668-VI, суди обґрунтовано зазначили, що до регулювання спірних правовідносин слід застосовувати положення вказаної статті, яка встановлює обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
Зважаючи на те, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі і суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу відповідно до такого висновку, касаційне провадження у цій справі підлягає закриттю згідно із пунктом 4 частини першої статті 339 КАС України.
Щодо посилань на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 127/4267/17, то правовідносини у зазначеній справі, і у справі, що розглядається не є подібними, оскільки у справі № 127/4267/17 вирішувалось питання обмеження розміру пенсії, після її перерахунку, призначеної згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Керуючись статтями 339, 355, 359 КАС України, Суд,
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.08.2021 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2021 у справі №420/5538/21.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і не оскаржується.
Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін
А. А. Єзеров
В. М. Шарапа