07 червня 2023 року
м. Київ
cправа № 923/876/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т. М. (головуючий), Бенедисюка І. М., Булгакової І. В.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ «Укргазбанк», скаржник)
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.04.2023
у справі №923/876/21
за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк»
до відповідачів:
1) Фермерського господарства «Валентина»,
2) Фермерського господарства «Рисовод»,
3) ОСОБА_1 ,
4) ОСОБА_2 ,
5) ОСОБА_3
про стягнення 2 287 527,13 грн
ПАТ «Укргазбанк» 25.05.2023 (згідно з поштовими відмітками на конверті) звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.04.2023 у справі №923/876/21, а рішення Господарського суду Херсонської області від 04.11.2021 у справі №923/876/21 залишити без змін. Крім того в прохальній частині скарги скаржник просить поновити строк на її подання.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.05.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №923/876/21 визначено колегію суддів у складі: Малашенкова Т. М. - головуючий, Бенедисюка І. М., Булгакова І. В.
Як убачається з матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень ПАТ «Укргазбанк» звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою (з урахуванням заяв про зменшення розміру позовних вимог) про солідарне стягнення з відповідачів Фермерського господарства «Валентина» (далі - ФГ «Валентина»), Фермерського господарства «Рисовод» (далі - ФГ «Рисовод»), ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ) заборгованості у розмірі 124 864, 64 грн, з яких: 32 208, 14 грн 3% річних, нарахованих за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту; 1 770, 37 грн 3% річних нарахованих за прострочення заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, 83 317, 60 грн втрат від інфляції нарахованих за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту, 7 568, 53 грн втрат від інфляції нарахованих за прострочення заборгованості по процентам за користування кредитними коштами.
Рішенням Господарського суду Херсонської області від 04.11.2021 у справі №923/876/21 позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто солідарно: з ФГ «Валентина», ФГ «Рисовод» на користь ПАТ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором №238/2018/ХОД-МСБ від 06.04.2018 та договором поруки №238/2018/ХОД-МСБ-ПЗ від 06.04.2018 у розмірі 124 864, 64 грн; з ФГ «Валентина», ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором №238/2018/ХОД-МСБ від 06.04.2018 та договором поруки №238/2018/ХОД-МСБ-П1 від 06.04.2018 у розмірі 124 864, 64 грн; з ФГ «Валентина», ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором №238/2018/ХОД-МСБ від 06.04.2018 та договором поруки №238/2018/ХОД-МСБ-П2 від 06.04.2018 у розмірі 124 864, 64 грн; з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором №238/2018/ХОД-МСБ від 06.04.2018 та договором застави №238/2018/ХОД-МСБ-31 (транспортного засобу) від 06.04.2018, посвідченого Воєводиною Н.М., приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу за реєстровим номером 729, яка станом на 06.09.2021 у розмірі 124 864, 64 грн шляхом звернення стягнення на предмет застави, а саме - комбайна зернозбирального марки NEW HOLLAND ТС5080, 2010 року випуску, двигун № НОМЕР_1 , заводський № НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 в комплекті з жниваркою зерновою 20GHNP, заводський № НОМЕР_4 , 2011 року випуску, зареєстровані та належні праві власності ОСОБА_3 , шляхом продажу предмета застави на публічних торгах з початковою ціною предмета застави, визначеною суб'єктом оціночної діяльності в рамках виконавчого провадження; з ФГ «Валентина», ФГ «Рисовод», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укргазбанк» понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270, 00 грн.
Зі змісту судового рішення вбачається, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку про те, що позивач, керуючись частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правомірно нарахував з поручителів та заставодавця суми 3 % річних та індексу інфляції за простроченою заборгованістю.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.04.2023, рішення Господарського Херсонської області від 04.11.2021, у справі №923/876/21 скасовано частково, викладено його резолютивну частину в наступній редакції: «Позов Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» задовольнити частково. Стягнути з Фермерського господарства «Валентина» на користь Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «УКРГАЗБАНК» заборгованість за КРЕДИТНИМ ДОГОВОРОМ №238/2018/ХОД-МСБ від 06.04.2018 року у розмірі 124 864, 64 грн, з яких: 32 208,14 грн 3% річних, нарахованих за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту, 1 770 грн 3% річних, нарахованих за прострочення заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, 83 317, 60 грн втрат від інфляції нарахованих за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту, 7 568, 53 грн втрат від інфляції нарахованих за прострочення заборгованості по процентам за користування кредитними коштами. В решті позовних вимог відмовити.» Стягнуто з ПАТ «Укргазбанк» на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 2 809, 45 грн.
Зі змісту постанови апеляційного суду вбачається, що суд дійшов висновку про те, що приймаючи оскаржуване рішення в частині стягнення процентів річних та інфляційних втрат місцевий господарський суд надав невірну юридичну оцінку обставинам справи, припустився невідповідності викладених у рішенні висновків фактичним обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального права в частині стягнення з поручителів і заставодавця нарахувань за статтею 625 ЦК України.
Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги ПАТ «Укргазбанк» у контексті оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.
Згідно з частинами третьою та п'ятою статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи; для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з 01.01.2021 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2 270 гривень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у справі №923/876/21 (з урахуванням заяв про зменшення розміру позовних вимог) є заборгованість у розмірі 124 864, 64 грн, а, отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб х 2 270, 00 = 227 000, 00 грн).
Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.
Отже, тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
ПАТ «Укргазбанк» у поданій касаційній скарзі вважає, що апеляційним судом не повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а відтак, цим судом винесена постанова, яка не свідчить про здійснення судом повного і всебічного з'ясування обставин справи, а навпаки вказує на недотримання ним вимог статей 236, 269 ГПК України, зокрема судом апеляційної інстанції застосовано положення статей 6, 11, 525, 526, 543, 553, 554, 625-629, 638, частини першої статті 1048, статті 1049, частини першої статті 1050, частин першої, другої статті 1054 ЦК України, частини першої статті 173, статті 193 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах викладених у постановах Верховного Суду (зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №202/781/14-ц, від 22.09.2020 у справі №918/631/19, від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, від 05.04.2023 у справі №910/4518/16), що є порушенням частини четвертої статті 236 ГПК України, внаслідок чого це призвело до ухвалення незаконної постанови судом апеляційної інстанції.
Водночас у поданій касаційній скарзі скаржник не зазначив належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Верховний Суд зазначає, що тягар доказування наявності випадків передбачених підпунктами «а» - «г» пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України покладається на скаржника.
Використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони не містять жодних доказів якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваного судового рішення у даній справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
Касаційний суд вказує, що наведені у касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень у справі №923/876/21 фактично зводяться до незгоди позивача з висновком апеляційного суду стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, при цьому, доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для задоволення позову.
Верховний Суд також виходить з того, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес», зокрема слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Доводи скаржника не містять аргументованих і переконливих обґрунтувань про те, що дана справа має суспільний інтерес та є винятковою для відповідача, а зводяться лише до незгоди із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій і в цілому до заперечення результату розгляду даної справи та до власного викладення обставин справи стороною у справі щодо переоцінки доказів, які були здійсненні судами, що в силу приписів статті 300 ГПК України не входить в повноваження суду касаційної інстанції.
Таким чином, подана касаційна скарга не містить обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як «суду права», дану категорію справ.
Колегія суддів відзначає, що незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні судового рішення, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача є звичайним передбачуваним процесом.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.
Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваного судового рішення у цій справі не дають поза розумними сумнівами підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьої статті 287 ГПК України. Наведені скаржником доводи зводяться до заперечення встановленого апеляційним судом обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судом під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Частиною четвертою статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.
Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа малозначна, а відтак застосування наявності/відсутності випадків у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України був прередбачувальним, скаржник у касаційній скарзі не навів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами попередніх інстанцій, то Верховний Суд відзначає те, що можливість реалізувати свої процесуальні права залежить від суб'єктивної волі скаржника.
Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
У постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 (провадження №12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Введення процесуальних «фільтрів» не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.
Отже обставин, з яких би вбачалось необхідність перегляду даної справи у касаційній скарзі з огляду на вищенаведені мотиви не наведені.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.04.2023 у справі №923/876/21, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження, клопотання скаржника не розглядається.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.04.2023 у справі №923/876/21.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Булгакова