07 червня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/21560/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н.О., Чумака Ю. Я.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Міністерства юстиції України
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2022 у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімпекс Транс"
до Міністерства юстиції України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1
про визнання протиправним та скасування наказу,
18.05.2023 (подана 12.05.2023) до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Міністерства юстиції України (далі - скаржник, відповідач) на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2022 у справі № 910/21560/21, якими було задоволено позов та визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 17.08.2021 № 2898/5 "Про задоволення скарги".
При цьому апеляційним господарським судом було змінено мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2022 у справі № 910/21560/21, виклавши її у редакції постанови.
Розглянувши матеріали касаційної скарги, суд залишає касаційну скаргу без руху з огляду на таке.
Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках (пункт 9 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Право на звернення до суду не є абсолютним, оскільки воно реалізується тільки в порядку і спосіб, встановлених законом, у цьому разі Господарським процесуальним кодексом України.
Строки касаційного оскарження визначає стаття 288 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині 4 статті 293 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
У постанові від 14.12.2022 у справі № 910/9211/20 Верховний Суд дійшов висновків, що можливість поновлення пропущеного процесуального строку пов'язується із наявністю саме поважних причин його пропуску; поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
У касаційній скарзі Міністерство юстиції України просить поновити строк на касаційне оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2022 у справі № 910/21560/21, причиною пропуску якого зазначає такі обставини: звільнення з посади представника відповідача ОСОБА_2 згідно з наказу від 14.03.2023 № 789-к; не наповнення штату відповідача та відсутність осіб, які вправі діяти від імені останнього.
Розглянувши вказане клопотання про поновлення строку Верховний Суд зазначає таке.
Апеляційним господарським судом прийнято оскаржувану постанову 21.03.2023, а повний її текст складено 10.04.2023, а, отже, останнім днем строку на подання цієї касаційної скарги було 01.05.2023 (з урахуванням вихідного дня).
Скаржник звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду 12.05.2023, тобто з пропуском строку на її подання.
Наведенні у відповідному клопотанні обставини для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження - звільнення з посади представника відповідача ОСОБА_2 згідно з наказу від 14.03.2023 № 789-к; не наповнення штату відповідача та відсутність осіб, які вправі діяти від імені останнього відносяться до організаційних питань внутрішньої діяльності скаржника, мають суб'єктивний характер, залежать від його волевиявлення та не свідчать про існування об'єктивно непереборних причин неподання належним чином оформленої касаційної скарги у встановлений законом строк.
Верховний Суд також зазначає, що за інформацією, отриманою з автоматизованої системи документообігу суду КП "ДСС" від 22.05.2023, апеляційним господарським судом було надіслано та доставлено оскаржувану постанову від 21.03.2023 в електронний кабінет Міністерства юстиції України 10.04.2023 о 19:27, а тому навіть якщо вираховувати 20 -денний строк, протягом якого скаржник мав право на поновлення пропущеного строку - з 11.04.2023 (включно), з наступної дня з дати отримання постанови, то строк на касаційне оскарження сплив 01.05.2023, тоді як касаційну скаргу подано 12.05.2023.
Оскільки скаржником не доведено поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження вказаних судових рішень, то у Верховного Суду відсутні підстави для його поновлення.
Верховний Суд зазначає і про таке.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги визначаються статтею 290 Господарського процесуального кодексу України.
За пунктом 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
Частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 2 пункту 5 частини 2 статті 290 цього Кодексу).
У цьому випадку необхідно чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і в чому полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (абзац 3 пункту 5 частини 2 статті 290 цього Кодексу), зокрема, скаржник повинен чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і змістовно обґрунтувати необхідність відступлення від нього.
Якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, він повинен зазначити норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, обставини справи, до яких ця норма повинна застосовуватись, який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає непогодження із ним.
Оскаржуючи в касаційному порядку судові рішення на підставі пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України необхідно зазначити, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу призвело до прийняття незаконного судового рішення.
При цьому, необхідно враховувати, що за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України відкриття касаційного провадження через не дослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
Процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок визначити у касаційній скарзі конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, а тому право касаційного оскарження обмежено виключно тими підставами, які передбачені наведеними вище положеннями статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги.
Міністерство юстиції України у касаційній скарзі хоча і зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, однак не обґрунтовує зазначеного у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України як на підставу для подання цієї касаційної скарги.
Також посилаючись на постанову Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 520/98/17, скаржник не вказує конкретну норму права, висновок щодо застосування якої не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій при ухвалені судових рішень, що є необхідним при зверненні скаржника до Верховного Суду, зокрема на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Верховний Суд не наділений повноваженнями самостійно визначати конкретну підставу (підстави), норму права, висновок Верховного Суду щодо якої не було враховано судами попередніх інстанцій, доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті, адже це є обов'язком саме скаржника та свідчитиме про порушення судом принципу змагальності сторін, закріпленого в статті 13 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 290 Господарського процесуального кодексу України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно із частиною 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".
Частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з підпункту 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру становила 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Підпунктом 5 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду необхідно сплатити 200 % ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 складає 2270,00 грн.
Оскільки предметом спору у цій справі є визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 17.08.2021 № 2898/5 "Про задоволення скарги", тобто одна немайнова вимога, то скаржник при зверненні з цією касаційною скаргою мав сплати 4 540, 00 грн (2270,00 грн * 200/100) судового збору.
Однак Міністерство юстиції України судовий збір у сумі 4 540, 00 грн не сплатило, що свідчить про недотримання ним вимог пункту 2 частини 4 статті 290 Господарського процесуального кодексу України.
Верховний Суд зазначає скаржнику про необхідність сплатити судовий збір у сумі 4 540, 00 грн і надання суду на підтвердження цієї сплати документ за наведеними нижче реквізитами:
-Отримувач коштів: ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102
-Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783
-Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП)
-Код банку отримувача (МФО): 899998
-Номер рахунку отримувача (стандарт IBAN): UA288999980313151207000026007
-Код класифікації доходів бюджету: 22030102
-Судовий збір (Верховний Суд, 055)
-Призначення платежу: *;101.
Відповідно до частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, вона залишається без руху.
Суд визначає скаржникові спосіб усунення недоліків касаційної скарги, зазначених в цій ухвалі, шляхом наведення інших підстав для поновлення пропущеного процесуального строку, надавши на їх підтвердження відповідні докази; подачі нової редакцію касаційної скарги із належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (із урахуванням змісту цієї ухвали), а також доказів надіслання нової редакції касаційної скарги сторонам у справі та доказів сплати судового збору у сумі 4 540, 00 грн.
У разі невиконання у встановлений законом строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута скаржникові.
Керуючись статтями 234, 235, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Міністерства юстиції України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2022 у справі № 910/21560/21 залишити без руху до 23.06.2023, але строк виконання цієї ухвали не може перевищувати десяти днів із дня вручення її скаржникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак