07 червня 2023 року
м. Київ
Cправа № 910/18376/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Банаська О. О. - головуючого, Картере В. І., Погребняка В. Я.
розглянув матеріали касаційної скарги ОСОБА_1
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.04.2023
у складі колегії суддів: Дужича С. П. (головуючого), Савченка Г. І., Павлюк І. Ю.
та на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 07.03.2023
у складі судді Торчинюка В. Г.
у справі за заявою Приватного акціонерного товариства "F&C REALTY"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Апогей"
про банкрутство
У провадженні Господарського суду Рівненської області перебуває справа № 910/18376/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Апогей" (далі - ТОВ "Апогей").
05.12.2022 арбітражний керуючий Григор'єв В. В. звернувся до суду з клопотанням, в якому просив:
- вжити заходів до забезпечення вимог кредиторів;
- припинити повноваження директора ТОВ "Апогей" - ОСОБА_1 та виконання обов'язків керівника ТОВ "Апогей" покласти на розпорядника майна боржника - Григор'єва В. В.;
- зобов'язати ОСОБА_1 протягом трьох днів з дня постановлення даної ухвали передати розпоряднику майна Григор'єву В.В. бухгалтерську та іншу документацію боржника, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності;
- після внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про розпорядника майна боржника Григор'єва В. В. як керівника ТОВ "Апогей" заборонити державним реєстраторам, які уповноважені відповідно до законодавства України здійснити реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в тому числі нотаріусам, іншим акредитованим суб'єктам, посадовим особам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії щодо ТОВ "Апогей" вчиняти реєстраційні дії щодо зміни керівника (директора) товариства.
07.03.2023 ухвалою Господарського суду Рівненської області у справі № 910/18376/20 задоволено клопотання розпорядника майна Григор'єва В. В., вжито заходів до забезпечення вимог кредиторів, припинено повноваження директора ТОВ "Апогей" - ОСОБА_1 та виконання обов'язків керівника ТОВ "Апогей" покладено на розпорядника майна боржника - Григор'єва В. В., зобов'язано ОСОБА_1 протягом трьох днів з дня постановлення даної ухвали передати розпоряднику майна Григор'єву В. В. бухгалтерську та іншу документацію боржника, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності, після внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про розпорядника майна боржника Григор'єва В. В. як керівника ТОВ "Апогей" заборонено державним реєстраторам, які уповноважені відповідно до законодавства України здійснити реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в тому числі нотаріусам, іншим акредитованим суб'єктам, посадовим особам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії щодо ТОВ "Апогей" вчиняти реєстраційні дії щодо зміни керівника (директора) товариства.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.04.2023 апеляційну скаргу директора ТОВ "Апогей" ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду Рівненської області від 07.03.2023 у справі № 910/18376/20 залишено без змін.
15.05.2023 ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2023 та на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 07.03.2023 у справі № 910/18376/20.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/18376/20 визначено колегію суддів Верховного Суду: Банасько О. О. - головуючий, Картере В. І., Пєсков В. Г., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.05.2023.
З огляду на перебування судді Пєскова В. Г. у відпустці, автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/18376/20 визначено колегію суддів Верховного Суду: Банасько О. О. - головуючий, Картере В. І., Погребняк В. Я., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2023.
Дослідивши матеріали касаційної скарги, зміст оскаржених судових рішень суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження виходячи з такого.
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
Відповідно до статті 129 Конституції України забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення є однією із засад судочинства, яка застосовується з дотриманням принципу верховенства права, змагальності, рівності всіх учасників перед законом і судом, розумності строків розгляду справи.
Зазначена конституційна норма конкретизована законодавцем у статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічні положення закріплено і в частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), за якими учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.
Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 № 11-рп/2007).
Конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, визначених законом, гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку, яке має бути забезпечене, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження, про що роз'яснено Конституційним Судом України у рішенні від 25.04.2012 № 11-рп/2012.
Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція ЄСПЛ) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення ЄСПЛ у справах Levages Prestations Sevices v. France від 23.10.1996; Brualla Gomes de la Torre v. Spain від 19.12.1997).
Як визначено у рішенні ЄСПЛ у справі "Пелевін проти України" від 20.05.2010, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення ЄСПЛ у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" від 28.05.1985).
Суд зазначає, що право на доступ до суду є одним із аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції ЄСПЛ та повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним" (рішення ЄСПЛ у справі "Беллє проти Франції" від 04.12.1995). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції ЄСПЛ, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд.
Водночас право на доступ до суду, закріплене у статті 6, не є абсолютним, воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 Конвенції ЄСПЛ, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001).
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження.
Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Відповідно до частини шостої статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому ГПК України для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Водночас 21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
З дня введення в дію КУзПБ визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ передбачено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
Тлумачення пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ приводить до висновку, що законодавцем за темпоральним принципом визначено пряму дію норм КУзПБ та їх застосування при розгляді справ про банкрутство незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, за винятком справ, які на день введення в дію цього Кодексу 21.10.2019 перебувають на стадії санації.
У свою чергу, згідно з частиною першою статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
Отже, реалізація права на касаційне оскарження судових рішень у справі про банкрутство відбувається за правилами і в порядку, передбаченими главою 2 "Касаційне провадження" розділу IV "Перегляд судових рішень" ГПК України, з урахуванням особливостей оскарження судових рішень у справі про банкрутство, визначених КУзПБ.
Слід зазначити, що умови прийнятності касаційної скарги встановлені главою 2 "Касаційне провадження" розділу IV "Перегляд судових рішень" ГПК України (залишення без руху, повернення, відмова у відкритті чи відкриття касаційного провадження), які мають універсальний характер для будь-якої форми господарського судочинства, не зазнали змін у зв'язку з введенням в дію КУзПБ.
Натомість новелами КУзПБ є інше, ніж передбачене Законом про банкрутство, врегулювання особливостей оскарження судових рішень у процедурі банкрутства та розгляду спорів, у яких однією зі сторін є боржник.
Законодавцем у статті 9 КУзПБ встановлено особливості застосування правил оскарження судових рішень, що ухвалюються місцевими та апеляційними господарськими судами в процесі провадження у справі про банкрутство (основне провадження).
Відповідно до частини першої статті 9 КУзПБ ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство (неплатоспроможність) за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника можуть бути оскаржені в порядку, встановленому ГПК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною третьою статті 9 КУзПБ визначено, що у касаційному порядку не підлягають оскарженню постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду судових рішень, крім: ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), ухвали попереднього засідання, ухвал за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, поданих після закінчення строку, встановленого для їх подання, ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника та рішень, прийнятих за результатами розгляду заяв, поданих у межах провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність).
Зазначений в частині третій статті 9 КУзПБ перелік судових рішень, що підлягають самостійному касаційному оскарженню, є вичерпним і тому подання касаційних скарг на інші судові рішення, які відсутні у зазначеному переліку, унеможливлює здійснення касаційного провадження за такими скаргами.
Із матеріалів касаційної скарги вбачається, що об'єктом касаційного оскарження у цій справі є постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.04.2023, прийнята в результаті апеляційного перегляду ухвали Господарського суду Рівненської області від 07.03.2023 у справі № 910/18376/20, якою задоволено клопотання розпорядника майна Григор'єва В. В. про вжиття заходів до забезпечення вимог кредиторів.
Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що ухвала Господарського суду Рівненської області від 07.03.2023 та постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.04.2023 у справі № 910/18376/20, не підпадають під об'єкти касаційного оскарження визначені частиною третьою статті 9 КУзПБ.
Зазначене відповідає загальновизнаному положенню про дію процесуальних норм у часі, згідно з яким незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій (частина третя статті 3 ГПК України).
Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
У рішенні ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" вказано, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права, як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, відноситься і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, а й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ "Steel and others v. The United Kingdom").
Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі "Дія 97 проти України" від 21.10.2010).
Суд нагадує про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються (рішення ЄСПЛ у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997).
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників господарського обороту в Україні.
Так, з огляду на об'єкт касаційного оскарження, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Щодо процесуальної можливості оскарження ухвали про припинення повноважень керівника боржника
За змістом касаційної скарги, обґрунтовуючи можливість касаційного оскарження ухвали про припинення повноважень керівника боржника, скаржник, зокрема посилається на положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 20.03.2023 № 2971-ІХ, яким, в тому числі, частину третю статті 9 КУзПБ викладено в новій редакції.
Зокрема, скаржник звертає увагу, що частиною третьою статті 9 КУзПБ (зі змінами, внесеними Законом від 20.03.2023 № 2971-ІХ) передбачено можливість касаційного оскарження рішень, прийнятих за результатами розгляду заяв, поданих у межах провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність).
В контексті наведеного, скаржник стверджує, що викладена в редакції Закону від 20.03.2023 № 2971-ІХ стаття 9 КУзПБ встановлює можливість оскарження до Верховного Суду судових рішень, що були прийняті за результатом розгляду заяв поданих у межах провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність).
Щодо наведених тверджень скаржника, суд вважає за необхідне зазначити, що приписи частини третьої статті 9 КУзПБ (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 20.03.2023 № 2971-ІХ) щодо касаційного оскарження судових рішень, що були прийняті за результатом розгляду заяв поданих у межах провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) кореспондуються з положеннями статті 7 КУзПБ, якими, зокрема передбачено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.02.2020 у справі № 918/335/17 виснувала, що судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи:
1) перша група стосується розв'язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення (розумій також і відсторонення) керуючого санацією, ліквідатора тощо.
2) друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, у межах справи про банкрутство, стороною в яких є боржник. Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване КУзПБ, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у ГПК України.
Визначені частиною другою статті 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України. Судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій за результатами розгляду заяв, скарг, клопотань, поданих в межах основного провадження у справі про банкрутство, розглядаються судом без застосування усіх стадій судового розгляду, притаманних виключно розгляду справ позовного провадження. Такий підхід повністю відображає конструкції статей 7, 9 КУзПБ щодо порядку розгляду як основної справи про банкрутство, так і спорів, стороною в яких є боржник, які хоча і вирішуються в межах основної справи про банкрутство, проте є справами позовного провадження, відокремленими від основної справи про банкрутство. Таке розмежування є цілком виправданим з точки зору того, що справи відокремленого позовного провадження мають різний суб'єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справи про банкрутство (див. висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/97/20).
Вищенаведене свідчить, що законодавцем з метою встановлення порядку оскарження постанов апеляційних господарських судів, прийнятих за результатами перегляду рішень місцевих господарських судів, ухвалених відповідно до приписів статті 7 КУзПБ у межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) при розгляді спорів, стороною в яких є боржник, у касаційному порядку, частину третю статті 9 КУзПб доповнено (згідно з Законом від 20.03.2023 № 2971-ІХ) положеннями щодо можливості касаційного оскарження судових рішень, що були прийняті за результатом розгляду заяв поданих у межах провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність).
Отже, зазначеним спростовуються твердження скаржника про можливість касаційного оскарження, передбачену частиною третьою статті 9 КУзПБ, судових рішень, що були прийняті за результатом розгляду всіх заяв, поданих у справі про банкрутство (неплатоспроможність).
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у силу приписів частини другої статті 40 КУзПБ у процедурі розпорядження майном за клопотанням розпорядника майна, сторін або інших учасників справи про банкрутство, що містить підтверджені відомості про перешкоджання керівником або органом управління боржника виконанню повноважень розпорядника майна, невжиття заходів щодо забезпечення збереження майна боржника, а також про вчинення ними дій, що порушують права та законні інтереси боржника або кредиторів, господарський суд має право припинити повноваження керівника або органу управління боржника та покласти виконання його обов'язків на розпорядника майна.
Зазначений інститут відсторонення керівника боржника є різновидом забезпечення вимог кредиторів, про що свідчить назва статті 40 КУзПБ "Забезпечення вимог кредиторів" (висновок викладений в ухвалі Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 910/866/20).
Водночас, відповідно до висновків судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладених в ухвалах від 29.09.2022 у справі № 910/13550/20 та від 27.10.2022 у справі № 918/1223/21, можливість касаційного оскарження ухвали щодо забезпечення вимог кредиторів не передбачена частиною третьою статті 9 КУзПБ, зокрема, з огляду на достатність одноразового перегляду ухвал господарських судів щодо забезпечення вимог кредиторів та неможливість повторного перегляду відповідної ухвали господарського суду після здійснення апеляційного її перегляду, що в достатній мірі відповідатиме сутності суспільних відносин, що виникають у межах провадження у справі про банкрутство при забезпеченні вимог кредиторів.
Висновки щодо поданої касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на викладене, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 910/18376/20 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2023 та на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 07.03.2023.
Верховним Судом ураховано принцип рівності сторін перед законом і судом, принцип змагальності судового процесу, з огляду на що належний баланс між забезпеченням реалізації звернення заявника до суду касаційної інстанції (за умови виконання вимог закону щодо форми та змісту касаційної скарги) та принципу res judicata, у цій справі судом касаційної інстанції дотримано.
Керуючись статтями 232, 234, 235, пунктом 1 частини першої статті 293, статтею 326 Господарського процесуального кодексу України, частиною третьою статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2023 та на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 07.03.2023 у справі № 910/18376/20.
2. Копію ухвали надіслати учасникам справи, скаржнику разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами.
3. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. О. Банасько
Судді В. І. Картере
В. Я. Погребняк