65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про забезпечення позову
"07" червня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/2359/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Д'яченко Т.Г., розглядаючи заяву про забезпечення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Ківісмартюа» від 05.06.2023р. вх. № ГСОО 2-784/23, подану разом із позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ківісмартюа» до Приватного підприємства «Сугой» про стягнення 16436002,12 грн.
Заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Ківісмартюа» від 05.06.2023р. вх. №ГСОО 2-784/23, розглядається судом відповідно до ч. 1 ст. 140 ГПК України без повідомлення учасників справи.
Встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ківісмартюа» звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства «Сугой» про стягнення 16436002,12 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача прийнятих на себе зобов'язань за умовами Договору поставки товарів №21/07/2020-СОП та направлено на стягнення з відповідача заборгованості у загальному розмірі 16436002,12 грн.
Одночасно з поданням позовної заяви до суду, Товариством з обмеженою відповідальністю «Ківісмартюа» було подано заяву про забезпечення позову, відповідно до якої заявник просить суд до набрання законної сили рішенням суду накласти арешт на грошові кошти, що належать Приватному підприємству «Сугой» у межах ціни позову в розмірі 16436002,12 грн. (або еквівалент вказаної суми у будь-яких іноземних валютах), які знаходяться або обліковуються на будь-яких рахунках у банківських установах, які будуть виявлені державним або приватним виконавцем під час виконання ухвали про забезпечення позову.
В обґрунтування поданої заяви Товариством з обмеженою відповідальністю «Ківісмартюа» було зазначено суду, що ним подано до суду позовну заяву із вимогами про стягнення із відповідача заборгованості за договором поставки у загальному розмірі 16436002,12 грн., з яких сума основної заборгованості за Договором поставки товарів №28/07/21-СОП від 28 липня 2021 року у розмірі 16054155,95 грн., 41323,53 грн. пені, 3051,03грн. 3 % річних, 21705,38 грн. інфляційного збільшення заборгованості за видатковою накладною № 516 від 22 грудня 2021 року; 169313,55 грн. пені, 12500,88 грн. 3 % річних, 88932,73 грн. інфляційного збільшення заборгованості за видатковою накладною № 517 від 22 грудня 2021 року; 28152,98 грн. пені, 2078,61 грн. 3 % річних, 14787,48 грн. інфляційного збільшення заборгованості за видатковою накладною № 518 від 22 грудня 2021 року.
Позивачем вказано, що зазначена заборгованість виникла у зв'язку із невиконанням Приватним підприємством «Сугой» своїх зобов'язань за Договором поставки товарів №28/07/21-СОП від 28 липня 2021 року, який був укладений між сторонами.
Ґрунтуючи подану заяву позивач посилався на п. 1.1., п. 2.2., п. 4.8. Договору та зазначав, що в період з серпня 2021 року по грудень 2021 року ним було поставлено відповідачу товари на загальну суму 28816 118,17 грн. Сторонами було підписано видаткові накладні на зазначену суму.
Після підписання видаткових накладних, позивачем на виконання положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України складено та зареєстровано податкові накладні на загальну суму 28816 118,17 грн., в т.ч. ПДВ. Зазначені податкові накладні, після реєстрації їх у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, надали відповідачу право на податковий кредит та на суму податку (ліміту) який обчислюється для реєстрації відповідачем своїх податкових накладних, та з огляду на викладене, є наслідком здійснення операцій постачання товарів і відповідно підтверджують факт отримання відповідачем товарів в погодженій сторонами кількості та вартості.
Як пояснює позивач, усі поставки товару за Договором поставки здійснювалися позивачем з серпня 2021 року по грудень 2021 року. На підтвердження кожної поставки було підписано видаткову накладну. 31 грудня 2021 року між позивачем та відповідачем було підписано Акт звірки взаєморозрахунків, в якому відображено розмір заборгованості відповідача перед позивачем за Договором поставки станом на 31 грудня 2021 року.
Позивач зазначає, що від імені відповідача, Акт звірки взаєморозрахунків було підписано директором Матковським М.О. У даному Акті в рядках «Реалізація товару» відображено поставки товарів із зазначенням: дати поставки/дати підписання видаткової накладної, номеру видаткової накладної, суми поставки. Підписанням даного Акту керівник відповідача беззаперечно погодився із: фактом поставки товару на загальну суму 28816118,17грн.; розміром заборгованості, який існував на момент підписання акту; настанням моменту виконання зобов'язань по оплаті поставленого товару.
Позивач зазначав, що до позовної заяви додано 24 платіжні доручення, за якими відповідач оплачував позивачу грошові кошти за поставлений товар. У платіжних дорученнях в призначенні платежу посилався на договір та викладена обставина, за посиланням позивача, беззаперечно підтверджує факт укладення Договору поставки, та погодження його умов з боку відповідача.
Таким чином, документи, додані позивачем до позовної заяви, беззаперечно свідчать про те, що відповідач отримав товари на загальну суму 28816118,17 грн., відповідач оплатив товари частково, розмір заборгованості за поставлений товар складає 16054155,95 грн. та відповідач прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого товару більше ніж на 17-ть місяців.
З системного аналізу змісту укладеного між позивачем та відповідачем Договору поставки та діючого законодавства слідує, що момент переходу права власності на товар є моментом одержання товару покупцем. Метою укладення Договору поставки між сторонами є отримання товару покупцем та отримання грошових коштів постачальником, тому укладаючи такий договір, позивач розраховував на отримання оплати за поставлений товар і добросовісну поведінку зі сторони відповідача, яка мала б полягати у повному розрахунку за отриманий товар. Разом з тим, Відповідач, як покупець, до якого з моменту передачі товару перейшло право власності на нього, не здійснив його повної оплати, не надав інформації щодо реалізації/нереалізації товару. Обов'язок Відповідача оплатити вартість поставленого йому Позивачем товару виникає через закон (ч. 1 ст. 265 ГК, ст. 655, 692, 712 ЦК) і не залежить від факту реалізації товару третім особам. Із викладених положень законодавства та положень Договору поставки випливає, що дата підписання між позивачем та відповідачем видаткової накладної є датою коли відповідач отримав товар. Сторони спору узгодили перехід права власності на поставлений позивачем товар до відповідача-покупця у момент прийняття ним товару від Позивача-постачальника. Перехід права власності вимагає від відповідача подальших дій - він зобов'язаний оплатити вартість поставленого йому товару. Представники та посадові особи позивача неодноразово зверталися до посадових осіб та представників відповідача із проханням виплатити заборгованість за Договором поставки, однак відповідач виконувати свої зобов'язання по оплаті грошових коштів за поставлений за Договором поставки товар відмовляється. При цьому, будь-яких конкретних причин які заважають йому виплатити заборгованість, відповідач не наводить.
Позивачем було зазначено суду, що 26 травня 2023 року через поштового оператора «Нова пошта» адвокатом позивача надіслано на адресу Відповідача Лист Вих. № 1336 від 26 травня 2023 року, із вимогою виплатити суму заборгованості. До листа додано оригінал ордеру адвоката на представництво інтересів та копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю. Лист відправлено на адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена у Договорі поставки, та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, та громадських формувань.
Лист адвоката одержано відповідачем 29 травня 2023 року. Зазначена обставина підтверджується поштовою накладною №20450717301234 в якій зазначено: адресата поштового відправлення; зміст поштового відправлення, зокрема у поштовій накладній в графі «відомості про вкладення», вказано: Лист № 1336 від 26.05.2023 року із вимогою про виплату основного боргу у розмірі 16054 155,95 грн. Лист із вимогою такого ж самого змісту, підписаний електронним цифровим підписом було надіслано на електроні пошти представників відповідача. Станом на дату подання даної заяви, відповідь на вимогу про виплату заборгованості на адресу позивача або адвоката позивача не надходила.
Також позивачем було зауважено суду, що від відповідача не надходило жодних повідомлень про неможливість виконання своїх зобов'язань у зв'язку із настанням форс-мажорних обставин, в тому числі у зв'язку із запровадженням на території України воєнного стану, обумовленого військовою агресією Російської Федерації.
З моменту останньої поставки пройшло більше 1-го року та 5-ти місяців. У зв'язку із чим, позивачем нараховано значний розмір заборгованості за пенею, 3 % річних та інфляційним збільшенням заборгованості. Станом на дату подання даної заяви, до стягнення заявлені додаткові нарахування тільки за 3-ма видатковими накладним.
Крім того, позивач зазначено, що як вбачається із змісту довідки, в державному реєстрі речових прав наявний тільки один запис - про право оренди нежитлової будівлі. Таким чином, у власності відповідача відсутні будь-які об'єкти нерухомості. Зазначена обставина свідчить про те, що у випадку задоволення позовної заяви, єдиним джерелом погашення заборгованості перед Позивачем є грошові кошти, які знаходяться на банківських рахунках відповідача. Викладені вище обставини свідчать про те, що грошові кошти, які належать відповідачу на момент пред'явлення позову до нього, можуть зменшитись або зникнути у випадку набрання законної сили рішенням суду про стягнення грошових коштів.
Позивачем також зазначалось, що в розпорядженні бенефіціарів відповідача є декілька юридичних осіб, що надає можливість відповідачу перевести господарську діяльність юридичної особи Приватного підприємства «Сугой» на інші юридичні особи, будь-яким способом вивести гроші із банківських рахунків Приватного підприємства «Сугой», та ухилитися від оплати заборгованості перед Позивачем. За твердженням позивача, є очевидним ризик того, що без вжиття заходів забезпечення позову, відповідач може здійснити фіктивні розрахунки з контрагентами, або використати грошові кошти на користь інших суб'єктів господарської діяльності, при цьому ухилитися від розрахунків із позивачем. У разі задоволення позовної заяви, позивач позбавлений гарантій виконання судового рішення відповідачем, тому арешт грошових коштів на банківських рахунках відповідача направлений на охорону матеріально-правових інтересів позивача та гарантує виконання судового рішення за даним позовом.
Позивач пояснював, що застосування заходів забезпечення позову не порушить права та законні інтереси відповідача, оскільки зобов'язання по оплаті заборгованості повинні були бути виконані відповідачем більше 17-ти місяців тому. У випадку якщо судом не буде задоволено дану заяву про забезпечення позову, то в подальшому, після розгляду судової справи, відповідач може ухилитися від виконання своїх обов'язків, що призведе до значних збитків для позивача. Сам факт невиконання відповідачем грошових зобов'язань на суму понад 16 млн. грн. протягом 17-ти місяців вже спричинив позивачу значні збитки, які виявилися, в тому числі у знецінені національної валюти на понад 30 відсотків. Окрім того, для подання даної позовної заяви, Позивач вимушений був оплатити судовий збір у розмірі 246000,00 грн., оплатити витрати на правничу допомогу, тощо.
Отже, заходи забезпечення позову про які просить позивач забезпечать виключно ефективний захист порушених прав та інтересів заявника під час розгляду поданого позову, та у разі його задоволення судом в межах одного судового провадження без нових звернень до суду.
Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Ківісмартюа» про забезпечення позову від 05.06.2023р. вх. № ГСОО 2-784/23, суд дійшов до таких висновків.
Відповідно до ст. 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Так, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.
Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідності до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду; забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
За положеннями ч. 1 ст.137 ГПК України, позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 1 ст. 138 ГПК України, заява про забезпечення позову подається до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Відповідно до ч.1 ст. 140 ГПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову. (ч. 6 ст. 140 ГПК України).
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника по забезпеченню позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Також заходи забезпечення позову не є додатковим засобом відповідальності або стимулювання відповідача до виконання певних дій, а діють виключно як засіб забезпечення ефективного вирішення існуючого спору та реального виконання рішення суду.
Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в ч.ч.2, 5, 6, 7 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарського процесуального кодексу України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Вищевикладене відповідає правовій позиції Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 у справі №910/688/13.
За приписами абзацу 3 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №16 “Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову” достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти чи майно відповідача, суд повинен дотриматися розумного балансу між необхідністю забезпечити можливе майбутнє виконання судового рішення та неприпустимістю блокування господарської діяльності відповідача з огляду на значний розмір заявленого у позовній заяві боргу.
Із матеріалів заяви вбачається, що правовідносини між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ківісмартюа», як продавцем, та Приватним підприємством «Сугой», як покупцем, виникли на підставі укладеного між ними 28 липня 2021 року Договору поставки товарів № 28/07/21-СОП.
Як з'ясовано судом, предметом позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Ківісмартюа» є стягнення із Приватного підприємства «Сугой» заборгованості за договором поставки у загальному розмірі 16436002,12 грн., з яких сума основної заборгованості за Договором поставки товарів № 28/07/21-СОП від 28 липня 2021 року у розмірі 16054155,95 грн., 41323,53 грн. пені, 3051,03 грн. 3 % річних, 21705,38 грн. інфляційного збільшення заборгованості за видатковою накладною № 516 від 22 грудня 2021 року; 169313,55 грн. пені, 12 500,88 грн. 3 % річних, 88932,73 грн. інфляційного збільшення заборгованості за видатковою накладною № 517 від 22 грудня 2021 року; 28152.98 грн. пені, 2078.61 грн. 3 % річних, 14787,48 грн. інфляційного збільшення заборгованості за видатковою накладною № 518 від 22 грудня 2021 року.
Отже, виконання в майбутньому судового рішення у цій справі (у разі задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав вжиття заходів забезпечення позову, суд враховує, зокрема, висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 23.03.2020 року по справі № 910/7338/19, згідно якого невжиття наведених позивачем у заяві про забезпечення позову заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у справі (у разі задоволення позову), ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів позивача, оскільки у разі, якщо до закінчення розгляду цієї справи відповідач здійснить розпорядження своїм майном або частиною майна у будь-який спосіб, зокрема відчужить своє майно (частину майна) на користь інших осіб (у тому числі шляхом продажу, дарування, передачі в управління або оренду, поділу, виділу, внесення до статутного капіталу, передачі у володіння та користування третім особам, найм, передачі в іпотеку та/або заставу, будь-якого іншого обтяження), то позивач не зможе захистити або поновити свої права в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, що істотно ускладнить чи взагалі унеможливить ефективний захист та поновлення його порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких він звернувся з позовом у цій справі.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ГПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Господарський суд зазначає, що предмет заявлених позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Ківісмартюа» становить стягнення заборгованості із відповідача у розмірі 16436002,12 грн. Водночас, заявник просить суд забезпечити позов шляхом, накладення арешту на грошові кошти, що належать Приватному підприємству «Сугой» в межах ціни позову - в розмірі 16436002,12 грн. Наведене дозволяє суду дійти висновку про адекватність обраного заходу забезпечення із заявленими позовними вимогами.
При цьому, як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, яка була надана позивачем до матеріалів позовної заяви, у Приватного підприємства «Сугой» наявний лише запис про право оренди нежитлової будівлі.
У відповідача відсутні наразі будь-яке майно, що належить йому на праві власності та за рахунок якого може бути здійснено стягнення спірної суми.
Наведене дозволяє суду зробити висновок, що обраний заявником захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на кошти є адекватним та співмірним із предметом позову.
Слід зазначити про відсутність підстав, які можуть свідчити, що вжиття заходів забезпечення позову може перешкоджати господарській діяльності Приватного підприємства «Сугой».
З викладених обставин, господарський суд вважає доведеним наявність достатньо обґрунтованого припущення, що грошові кошти, які належать Приватному підприємству «Сугой» на момент звернення із вказаною заявою, можуть зникнути або зменшитись за кількістю на момент виконання рішення, що істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду у разі його ухвалення на користь заявника.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
З урахуванням надання позивачем доказів, які підтверджують, що заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу, є обґрунтованими, адекватними та співмірними із заявленими позовними вимогами, а також наявністю конкретного зв'язку між відповідним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, дозволяє суду зробити висновок про наявність правових підстав для задоволення поданої заяви шляхом накладення арешту на грошові кошти Приватного підприємства «Сугой», що належать та знаходяться у нього у межах ціни позову - 16436002,12грн.
Так, вжиті судом заходи забезпечення позову відповідають процесуальним нормам, що регулюють дані правовідносини, зокрема, вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Одночасно, суд вважає, що у даному випадку вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи унеможливлення виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу, мають суто процесуальний “забезпечувальний” характер та їх вчинення жодним чином не впливає на вирішення справи по суті.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод “Право на ефективний засіб юридичного захисту” встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.
Слід зазначити, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі “Пантелеєнко проти України” засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі “Дорани проти Ірландії”, було зазначено що поняття “ефективний засіб” передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії” (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Окремо суд звертає увагу учасників справи на те, що в ч.6 ст.140 ГПК України передбачена можливість вирішення судом питання щодо зустрічного забезпечення.
Частинами 1 та 4 ст.141 ГПК України встановлено, що суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.
Оскільки на теперішній час у суду відсутня інформація з приводу можливих збитків відповідача та їх розміру, правові передумови для зустрічного забезпечення наразі не вбачаються. Разом з тим, Приватне підприємство «Сугой» не позбавлено права подати до суду відповідне клопотання, яке підлягає розгляду протягом строків, встановлених ст.141 ГПК України.
Керуючись ст.ст.136-138,140,234 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Ківісмартюа» від 05.06.2023р. вх. №ГСОО 2-784/23 - задовольнити.
2.Накласти арешт на грошові кошти, що належать Приватному підприємству «Сугой» (73000, м. Херсон, Миколаївське шосе, буд. 6; код ЄДРПОУ 32126021) у межах ціни позову у розмірі 16436002 (шістнадцять мільйонів чотириста тридцять шість тисяч дві) грн. 12 коп. (або еквівалент вказаної суми у будь-яких іноземних валютах), які знаходяться або обліковуються на будь-яких рахунках у банківських установах, які будуть виявлені державним або приватним виконавцем під час виконання ухвали про забезпечення позову.
Стягувач за ухвалою: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ківісмартюа» (01014, м. Київ, вул. Звіринецька, буд. 63; код ЄДРПОУ 43325558)
Боржник за ухвалою: Приватне підприємство «Сугой» (73000, м. Херсон, Миколаївське шосе, буд. 6; код ЄДРПОУ 32126021)
Ухвала набрала чинності 07.06.2023р. та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня набрання нею законної сили.
Ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом та виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Ухвала може бути пред'явлена до виконання в порядку Закону України "Про виконавче провадження".
Суддя Д'яченко Тетяна Геннадіївна