65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________УХВАЛА
про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову
"06" червня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/2384/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Д'яченко Т.Г., розглянувши заяву Комунального підприємства «Великодолинське» про забезпечення позову за вх.№2-783/23 від 05.06.2023р. у справі № 916/2384/23
За позовом: Комунального підприємства «Великодолинське» (67832, Одеська обл., Одеський район, смт Великодолинське, вул. Соборна, 1а; 37645142)
До відповідача: Фізичної особи-підприємця Бондаренко Ігоря Михайловича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
Про стягнення 197112,65 грн.
Встановив: Комунальне підприємство «Великодолинське» звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Бондаренко Ігоря Михайловича про стягнення 197112,65 грн.
Одночасно з поданням позовної заяви до суду Комунальним підприємством «Великодолинське» було подано заяву про забезпечення позову, відповідно до якої позивач просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та рахунки відповідача межах позовних вимог.
В обґрунтування поданої заяви, позивачем було зазначено суду, що предметом спору но поданому позову є невиконання відповідачем грошових зобов'язань по укладеному між ним та позивачем договору оренди нерухомого майна від 08.07.2013р., та стягнення з відповідача заборгованості за орендними та комунальними платежами.
Позивачем було зазначено суду, відповідно до п. 1.1. договору, позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування по акту прийому-передачі нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: смт Великодолинське. вул. Паркова, 36, загальною площею 223 кв.м, з метою розміщення швейного цеху.
Договором було встановлено вартість орендної плати з розрахунку 6.72 грн./1 кв.м на місяць. Загальна вартість орендної плати складала 1 500,00 грн. в місяць (п. 4.1.1. договору). Згідно із п. 4.6.1 договору, орендна плата повинна була сплачуватися Орендарем в повному об'ємі до 10 (десятого) числа поточного місяця оренди, але не пізніше 5 (п'яти) банківських днів з моменту отримання рахунку. При цьому, не виконання Орендодавцем зобов'язання щодо виставлення рахунку не звільняє Орендаря від зобов'язання сплачувати орендну плату в порядку, строки і розмірі, визначеними умовами договору.
Позивач зазначав, що окрім орендної плати, орендар зобов'язаний був здійснювати компенсацію спожитих комунальних послуг на підставі окремо укладених договорів з позивачем, зокрема, на постачання електроенергії згідно договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 08.07.2013р. та водопостачання, водовідведення і каналізації згідно із договором про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення №151 від 07.10.2013р.
Отже, як вказує позивач, незважаючи на те, що він, зі свого боку, виконав належним чином умови договору оренди, передавши в користування відповідачеві приміщення, відповідач протягом тривалого часу з початку договірних взаємовідносин, грубо порушував істотні умови договору, не виконував своїх зобов'язань та не сплачував своєчасно щомісячні платежі. Заборгованість відповідача то зменшувалася, то збільшувалася, але вона постійно була. Проте, на початку 2022 року відповідач взагалі перестав виконувати грошові зобов'язання по договору.
Повний розрахунок по договору досі не виконано, на неодноразові звернення щодо оплати боргу відповідач не реагує, борі не сплачує. Факт неналежного виконання грошових зобов'язань з боку відповідача, що є прямим порушенням суттєвих умов договору оренди, зумовив позивача звернутися до Господарського суду із позовною заявою про стягнення з відповідача боргу.
За посиланням позивача, відповідач зловживав поважним до нього ставленням з боку адміністрації позивача, і навіть після звільнення його від сплати орендних та комунальних платежів по договору через запроваджений в Україні воєнний стан, продовжував недобросовісно та безоплатно використовувати спірне приміщення, прямо порушуючи тим самим суттєві умови договору оренди. Згодом, відповідач взагалі самовільно виїхав з приміщення, і знову ж таки, не повідомив про це позивача.
Крім того, як вказує позивач, відповідач будь-які претензії та вимоги з боку позивача ігнорував, на телефонні дзвінки не відповідав. Позивач вважає, що наразі відповідач є таким, що користується приміщенням, оскільки не повернув Позивачу приміщення з оренди відповідно до умов Договору.
Як вказує позивач, відповідач порушує приписи чинного законодавства, ухиляється від виконання своїх обов'язків передбачених договором оренди нерухомою майна, та позивач вважає, що невжиття заходів щодо накладення арешту на майно та грошові суми, що належать відповідачу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду в разі його задоволення.
Розглянувши Комунального підприємства «Великодолинське» про забезпечення позову за вх.№2-783/23 від 05.06.2023р. у справі №916/2384/23 , суд дійшов до таких висновків.
Відповідно до ст. 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Згідно до ч. 1 ст. 137 ГПК України, позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Положеннями абз. 1 ч. 6 ст. 140 ГПК України визначено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.
Особа, яка подала заяву про забезпечення, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із врахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної заяви, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Отже, у розумінні зазначених положень, обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано позитивне вирішення питання про забезпечення позову. Таким чином, з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 73 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Між тим, на переконання суду, у заяві позивача про забезпечення позову відсутні посилання на наявність будь-яких доказів задля встановлення обставин, з якими позивачем пов'язується необхідність застосування певного виду забезпечення позову.
При цьому, господарський суд зазначає, що така підстава, як факт ухилення відповідача від виконання зобов'язань за договором, не може бути безумовною підставою для забезпечення позову, а невиконання зобов'язань відповідачем ще потребує доведення, тому не можна розглядати твердження позивача, як безспірні та такі, що обґрунтовують необхідність забезпечення поданого позову.
Крім цього, суд зазнає, що позивачем не здійснено забезпечення надання доказів або інформації, яка б свідчила, що наразі відповідачем вчиняються дії, направлені на перерахуванням коштів на інші рахунки, відчуження майна, тощо.
З огляду на вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про відмову Комунальному підприємству «Великодолинське» у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення, без наведення відповідного обґрунтування, підтвердженого належними доказами, не є достатньою підставою для задоволення такої заяви.
Керуючись ст.ст.136-140, ст.234 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити Комунальному підприємству «Великодолинське» у задоволенні заяви про забезпечення позову за вх. №2-184/23 від 14.02.2023р. у справі № 916/582/23.
Ухвала набирає чинності 06.06.2023р. та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня складання повної ухвали.
Суддя Т.Г. Д'яченко