"30" травня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/283/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Петренко Н.Д.,
за участі секретаря судового засідання
розглянувши справу № 916/283/23 у порядку спрощеного позовного провадження
за позовом: фізичної особи - підприємця Урсакі Андрія Григоровича /РНОКПП НОМЕР_1 , адреса - АДРЕСА_1 , e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2/
до відповідача: Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради /ЄДРПОУ 25830731, адреса - 65074, м. Одеса, вул. Косовська, 2-д, e-mail: upr-torg1@omr.gov.ua/
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Одеської міської ради /ЄДРПОУ 26597691, адреса - 65026, м. Одеса, пл. Думська, 1, e-mail: sovet@omr.gov.ua/
про 134 682,00 грн
за участі представників сторін:
від позивача: Урсакі А.Г., особисто; адвокат Божинська-Урсакі К.О. на підставі довіреності від 01.03.2021 року;
від відповідача: Ходжалієв А.С., на підставі довіреності № 23/3 від 04.01.2023 року;
від третьої особи: не з'явився, повідомлений належним чином, причини неявки невідомі.
18.01.2023 року фізична особа-підприємець Урсакі Андрій Григорович звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою /вх. № 296/23/ до Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради про стягнення заподіяної матеріальної шкоди у розмірі збитків 34 682,00 грн та відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 100 000,00 грн. Позов сформовано в системі «Електронний суд» 18.01.2023 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на завдання відповідачем матеріальної та моральної шкоди протиправним демонтажем та вилученням елементів вуличної торгівлі, які належать позивачу.
Позов пред'явлено на підставі ст.ст. 19, 56 Конституції України, ст.ст. 16, 1166, 1167, 1173-1176 ЦК України.
Ухвалою суду від 19.01.2023 року залишено без руху позовну заяву ФОП Урсакі Андрія Григоровича вх. № 296/23 від 18.01.2023 року; зобов'язано позивача надати суду у десятиденний строк з дня отримання ухвали суду, заяву про усунення недоліків, встановлених при поданні позовної заяви.
25.01.2023 року на адресу суду надійшла заява позивача про усунення недоліків /вх. № 2516/23/ на виконання вимог ухвали суду від 19.01.2023 року.
Ухвалою суду від 30.01.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2455/22; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження; судове засідання для розгляду справи по суті з повідомленням сторін призначено на 01.03.2023 року о 12:30 год; залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Одеську міську.
22.02.2023 року на адресу суду надійшов відзив /вх. № 5759/23/, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідач вказує, що дійсно рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.04.2021 року у справі № 420/1300/21 визнано неправомірними дії Управління щодо демонтажу торговельних об'єктів позивача. Неправомірність дій відповідача обумовлюється недотриманням строків, наданих позивачу, на демонтаж протиправно розташованих об'єктів власними силами та за рахунок власних коштів.
Відповідач зауважує, що із вказаного рішення вбачається щодо відсутності ознак протиправності у діях Управління при надання приписів про демонтаж елементів вуличної торгівлі. Відповідач вказує, що із наданих позивачем доказів заподіяння моральної шкоди відсутній причинно-наслідковий зв'язок між діяннями Управління (демонтаж), витрат на придбання ліків, проблемами позивача з нервовим напруженням та захворюваннями жовчного міхура.
Управління вказує, що здійснюючи підприємницьку діяльність з протиправних елементів вуличної торгівлі позивач знав або мав розуміти, що протиправне розташування елементів вуличної торгівлі тягне за собою їх демонтаж.
Відповідач вказує, що в матеріалах справи відсутня документація, яка б надавала підстави вважати відповідача особою, незаконна діяльність якої призвела до пошкодження майна позивача.
Управління вказує, що у відповідача відсутня вина у пошкодженні майна позивача та відсутній причинно наслідковий зв'язок між діями Управління та завданням шкоди. Також позивач не надає доказів наявності задекларованих позовом збитків та не підтверджує самих збитків щодо відновлення елементу торгівлі.
27.02.2023 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив /вх. № 6136/23/, в якій позивач наголошує на задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Позивач вказує, що напроти Одеським окружним адміністративним судом чітко викладена позиція щодо визнання протиправними дій відповідача щодо демонтажу та вилучення елементів вуличної торгівлі, які належать позивачу. Позивач наголошує, що при протиправному вилучанні та демонтажу відповідачем було нанесено пошкодження майну позивача, а саме ці дії відповідача визначають причино-наслідковий зв'язок між виною відповідача та відшкодуванням шкоди.
Позивач зауважує, що ним до суду надано достатньо доказів заподіяння моральної та матеріальної шкоди.
Позивач звертає увагу, що у нього виникло сильне психологічне та нервове напруження, що службові особи органу місцевого самоврядування вводять позивача та суд в оману. У позивача було розчарування від того, що його майно таємно вивезли та скривають даний факт, а найбільше розчарування для позивача це розчарування в органах місцевого самоврядування, які своєю брехнею викликали у позивача негативні емоції, які досягли рівня страждання та приниження, чим заподіяли моральну шкоду.
У судовому засіданні 01.03.2023 року судом оголошено протокольну ухвалу про відкладення судового засідання на 23.03.2023 року на 14:00 год.
10.03.2023 року на адресу суду надійшли заперечення відповідача /вх. № 7653/23/, в яких відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідач наголошує, що резолютивною частиною рішення Одеського окружного адміністративного суду визнано неправомірними дії Управління через їх передчасність, зокрема, демонтаж об'єктів проведено вранці 15.01.2021 року за наявного у приписі про демонтаж строку для добровільного виконання припису «до 15.01.2021 року» тобто до 00:00 16.01.2021 року (з рішення Одеського окружного адміністративного суду). Однак вказаним рішенням не встановлено протиправність дій Управління саме з демонтажу об'єктів позивача.
15.03.2023 року на адресу суду надійшли заперечення позивача /вх. № 8157/23/, в яких позивач наголошує на задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Позивач вказує, що за забезпечення збереження демонтованого майна відповідає саме відповідач.
У судовому засіданні 23.03.2023 року судом оголошено протокольну ухвалу про відкладення судового засідання на 12.04.2023 року на 11:00 год.
12.04.2023 року на адресу суду надійшло клопотання представника позивача про проведення судового засідання за відсутності представника позивача /вх. № 11837/23/.
У судовому засіданні 12.04.2023 року по суті судом оголошено перерву до 28.04.2023 року об 11:00 год. В даному судовому засіданні за участі представників учасників справи судом досліджено відеозапис, наданий позивачем до матеріалів справи. Судом оголошено протокольну ухвалу про розгляд справи протягом розумних строків.
28.04.2023 року об 11:00 год судове засідання у справі № 916/261/23 не відбулося у зв'язку із знаходженням головуючого судді Петренко Н.Д. на лікарняному з 27.04.2023 року.
Після виходу судді з лікарняного ухвалою суду від 01.05.2023 року призначено судове засідання для розгляду справи 916/283/23 по суті на 30.05.2023 року о 12:30 год.
У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі та просив відмовити у задоволенні позову.
Третя особа до судового засідання не з'явилася, повідомлена належним чином, причини неявки невідомі.
Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, вислухавши учасників справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог, виходячи з наступного.
Як встановлено у судовому засіданні при безпосередньому дослідженні доказів, позивач є фізичною особою - підприємцем з 16.04.2008 року, вид діяльності - роздрібна торгівля з лотків і на ринках, обслуговування напоями, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
15.01.2021 року між Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради та ФОП Іванченко С.Ю. складено акт проведення демонтажу (тимчасової споруди, елементу вуличної торгівлі, об'єкта стихійної торгівлі), яким підтверджено факт проведення демонтажу об'єкту ЕВТ (лоток), власником якого є ФОП Урсакі А.Г. за адресою: м. Одеса, вул. Ген. Бочарова, 41. Об'єкт доставлено на штрафний майданчик за адресою: м. Одеса, вул. Аеропортівський, 23. Демонтаж здійснено за рахунок КУ «Муніципальна служба розвитку торгівлі Одеської міської ради».
28.04.2021 року Одеським окружним адміністративним судом ухвалено рішення у справі № 420/1300/21 за позовом ФОП Урсакі А.Г. до Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії. Вказаним рішенням визнано неправомірними дії Управлінням розвитку споживчого ринку захисту прав споживачів Одеської міської ради щодо демонтажу та вилучення 15.01.21 належних фізичній особі-підприємцю Урсакі А.Г. елементів вуличної торгівлі, а саме двох металевих лотків, розташованих за адресами: м. Одеса, вул. Ген. Бочарова, 41 та вул. Ген. Бочарова, 43; зобов'язано Управління розвитку споживчого ринку захисту прав споживачів Одеської міської ради повернути належне фізичній особі-підприємцю А.Г. елементи вуличної торгівлі, а саме два металевих лотків, вилучених 15.01.21 за адресами: м. Одеса, вул. Ген. Бочарова, 41 та вул. Ген. Бочарова, 43. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Вказане рішення не оскаржувалося в апеляційному порядку та набрало законної сили 31.05.2021 року.
Згідно з ч. 4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується про розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.
За змістом наведеної процесуальної норми, неодмінною умовою її застосування є участь тих самих осіб або особи, щодо якої встановлено ці обставини, як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні обставини, що мають значення для справи, що розглядається.
Вищевказані обставини встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, у справі де брали участь ті ж самі особи, що і у даній справі, а тому вони не повинні доводитися знову у даній справі.
Преюдиціальні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення одним з основоположних аспектів верховенства права принципу юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.
В силу статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.
Враховуючи, що під час розгляду справи № 420/1300/21 приймали участь Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів ОМР та ФОП Урсакі А.Г., тобто ті самі особи, які приймають участь під час розгляду даної справи, обставини встановлені рішеннями суду у зазначеній справі мають преюдиційне значення.
Так, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.04.2021 року у справі № 420/1300/21 встановлено, що Управління мало законодавчо визначені підстави для видання приписів про демонтаж елементів вуличної торгівлі від 13.01.2021 №№ 112680, 112682, оскільки терміни дії договорів на право тимчасового користування місцями для розташування елементів торгівлі №№ УТ-379/19, УТ-380/19 від 03.12.2019 закінчилися 10.12.2020, а об'єкти вуличної торгівлі продовжували перебувати за адресами: м. Одеса, вул. Генерала Бочарова, 41 та 43.
Також рішенням встановлено, що Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів ОМР, в порушення власного припису здійснено передчасний демонтаж та вивезення належного позивачеві торгового обладнання, оскільки наданий позивачеві час на виконання приписів не сплинув. З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги про визнання протиправними дій Управління щодо демонтажу та вилучення 15.01.2021 належних позивачу елементів вуличної торгівлі, а саме двох металевих лотків.
03.06.2021 року Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 420/1300/21.
02.07.2021 року Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа Одеського окружного адміністративного суду № 420/1300/21 від 03.06.2021 року.
Матеріали справи містять звернення ФОП Урсакі А.Г. до Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів ОМР щодо виконання рішення суду у справі № 420/1300/21, зокрема, від серпня 2021 року, вересня 2021 року, листопада 2021 року, грудень 2021 року.
Також матеріали справи містять звернення позивача до Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів ОМР щодо продовження договору на право користування для розташування елементів вуличної торгівлі; надання висновку щодо можливості розміщення пересувної тимчасової споруди; та включення об'єктів оренди до переліку першого типу. Управління надано відповіді на вказані звернення позивача, зокрема, від 17.08.2020 року, 20.08.2020 року, 09.09.2020 року, 21.10.2020 року, 04.11.2020 року10.11.2020 року, 11.11.2020 року, 13.11.2020 року, 04.12.2020 року,
21.09.2021 року Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області прийнято постанову про накладення штрафу в рамках ВП 65952713 на Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради за невиконання рішення суду.
25.11.2021 року Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради листом вих. № 01-13/2921 запропоновано позивачу отримати торговельне обладнання 30.11.2021 року за адресою: м. Одеса, вул. Аеропортівська, 23/1, - о 15:00 год. Лист містить відмітку про неможливість здійснення заходів з повернення майна станом на 30.11.2021 року у зв'язку із захолущенням території. Про нову дату повернення майна буде повідомлено додатково. Ознайомлений ФОП Урсакі А.Г.
06.12.2021 року Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області прийнято постанову про накладення штрафу в рамках ВП 65952713 на Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради за повторне невиконання рішення суду.
Судом досліджено фотофіксацію штрафного майданчику за адресою: м. Одеса, вул. Аеропортівська, 23/1.
15.12.2021 року між сторонами підписано акт приймання-передачі майна, що зберігалося на відповідному штрафному майданчику Управління за адресою: м. Одеса, вул. Аеропортівська, 23, а саме два металевих лотки вуличник, що на момент їх демонтажу розміщувалися за адресою прив'язки до будинків № 41 та № 43 по вул. Генерала Бочарова у м. Одесі /з боку Управління підписано Бойченко І.Є. 15.12.2021 року, з боку позивача - 17.12.2021 року/. В акті позивачем зауважено, що ним встановлено пошкодження верхньої частини даху на одному із лотків. До моменту вилучення пошкодження не було. Управлінням в акті зауважено, що невідомі обставини при яких пошкоджено дах. Судом у судовому засіданні 12.04.2023 року оглянуто оригінал вказаного акту.
Судом також досліджено надані позивачем докази, а саме:
- договір від 01.03.2020 року, укладений між ФОП Подосочний Р.Н. та позивачем, за умовами якого виконавець зобов'язався виконати з власних матеріалів навіс 8 м2. Судом у судовому засіданні 12.03.2023 року оглянуто оригінал вказаного договору;
- кошторис на оформлення замовлення віж 19.05.2020 року;
- акт приймання-передачі від 05.03.2020 року до договору на виготовлення продукції від 01.03.2020 року, згідно якого виконавець передав, а замовник прийняв та оплатив продукцію - навіс 8 м2. Вартість продукції становить 16 700,00 грн. Судом у судовому засіданні 12.03.2023 року оглянуто оригінал вказаного акту;
- акт виконаних робіт (наданих послуг) № 37 від 17.12.2021 року, згідно якого послуги виклику крана-евакуатора за маршрутом вул. Аеропортівська, 23 - вул. Генерала Бочарова, 43 становить 6 500,00 грн. Судом у судовому засіданні 12.04.2023 року оглянуто оригінал вказаного акту;
- Витяг з ЄРСР № 12021165490000074 від 15.01.2021 року за зверненням ФОП Урсаків А.Г. щодо обставин 15.01.2021 року з 11:20 год по 15:05 год невстановлена особа за адресою: м. Одеса, вул. Ген. Бочарова, 41 таємно, шляхом вільного доступу викрала майно Урсаків А.Г. (ЖЄО № 1675);
- Витяг з ЄРСР № 12021167470000233 від 29.04.2021 року за зверненням ФОП Урсаків А.Г. щодо обставин 23.02.2021 року посадові особи Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів ОМР склали завідомо неправдивий офіційний документ щодо демонтажу та вивезення тимчасової споруди від 15.01.2021 року (ЖЄО № 7629);
- Ухвалу слідчого судді Суворовського районного суду м. Одеси від 19.05.2021 року, якою надано дозвіл дізнавачу СД ВП № 3 ОРУП № 1 ГУ НП в Одеській області , а також прокурору або прокурорам на проведення огляду території за адресою: м. Одеса, вул. Аеропортівська, 23 із можливістю під час огляду проводити фотофіксацію, проводити відеозапис слідчих дій, проводити заміри.
- Протокол огляду місця події від 04.06.2021 року;
- Відзив ФОП Урсаків А.Г. по справі Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/1300/21;
- Додаткові пояснення до відзиву ФОП Урсаків А.Г. по справі Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/1300/21;
- Флеш-накопичувач, на якому збережено відеофіксацію місця огляду майна позивача. Вказану відеофіксацію досліджено судом у судовому засіданні 12.04.2023 року за участі представників учасників справи;
- Лист Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради від 09.03.2023 року;
- Постанову у справі про адміністративне правопорушення № 64 від 30.01.2023 року у відношенні позивача;
- виписка з банківського рахунку позивача за період з 02.07.2021 року по 09.01.2022 року;
- медичні виписки та медичні довідки.
Господарський суд зазначає, що предметом позову у даній справі є стягнення заподіяної матеріальної шкоди у розмірі збитків 34 682,00 грн та відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 100 000,00 грн.
При цьому суд зазначає, що позивач пред'явивши вимоги про стягнення заподіяної матеріальної шкоди у розмірі збитків 34 682,00 грн, у склад вказаної шкоди включив: 16 700,00 грн - навіс із тентового покриття; 6 500,00 грн - витрати на евакуатор; 11 481,3 грн - ліки.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За змістом статті 22 ЦК, яку позивач, зокрема, визначив підставою позову, збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За загальними положеннями, наведеними у статті 1166 ЦК, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування або посадовою особою відповідного органу визначені у статтях 1173, 1174 ЦК, за змістом яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи посадовою особою відповідного органу при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Статті 1173 і 1174 ЦК є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, ці норми не заперечують обов'язкової наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у виді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом до суду про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК.
Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Отже, причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.
При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв'язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).
З урахуванням вказаних положень чинного законодавства, суд відхиляє доводи відповідача щодо відсутності вини у діях Управління розвитку споживчого розвитку та захисту прав споживачів Одеської міської ради.
За змістом статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частинами першою та третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
При цьому суд звертає увагу, що важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, який відповідно до частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України належить до фундаментальних засад господарського судочинства, передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення Європейського суду з прав людини від 27.10.1993 у справі "Домбо Бехеер проти Нідерландів").
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язок суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі №904/2104/19.
У той же час, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Аналізуючи наявність підстав для притягнення Управління розвитку споживчого розвитку та захисту прав споживачів Одеської міської ради до відповідальності у виді стягнення шкоди, господарський судом встановлено наявність трьох умов, визначених положеннями ст. 1173 ЦК України, а саме:
- неправомірні дії Управління розвитку споживчого розвитку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, що виражені у щодо демонтажі та вилученні 15.01.2021 року належних ФОП Урсакі А.Г. елементів вуличної торгівлі, а саме двох металевих лотків, розташованих за адресами: м. Одеса, вул. Ген. Бочарова, 41 та вул. Ген. Бочарова, 43. Вказана обставина встановлена рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.04.2021 року у справі № 420/1300/21, що набрало законної сили 31.05.2021 року;
- наявність шкоди, а саме: 1) пошкодження верхньої частини даху на одному із лотків, що зафіксовано у акті приймання-передачі майна від 15.12.2021 року. Судом встановлено, що вартість виготовлення навісу з тентового покриття розміром 8 м2 становить 16 700,00 грн; 2) витрати на послуги вантажного автомобілю крану-маніпулятору з перевезення лотків за маршрутом: вул. Аеропортівська, 23 - вул. Генерала Бочарова, 43. Вартість вказаних послуг становить 6 500,00 грн, що вбачається із акту виконаних робіт (наданих послуг) № 37 від 17.12.2021 року;
- причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, що виражений у тому, що саме внаслідок протиправності демонтажу відповідачем майна позивача було пошкоджено вказане майно та завдано позивачу відповідні збитки, що пов'язані із пошкодженням майна та необхідністю перевезення майна із штрафного майданчику до адреси їх попереднього місцезнаходження.
При цьому суд відхиляє доводи позивача щодо завдання йому збитків у розмірі 11 481,30 грн, що є витратами на ліки. Господарський суд зазначає, що позивачем на підтвердження вказаних обставин надано неналежні та недопустимі докази, а саме виписки із банківського рахунку. Із вказаних доказів суд не в змозі встановити які саме ліки було придано та для кого вони були призначені. У зв'язку із чим, суд відмовляє у задоволені вказаних вимог.
Стосовно вимог позивача про стягнення моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн, суд зазначає наступне.
Як зазначалося вище, статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування, зокрема моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У статті 23 ЦК визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина 1). Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина 2).
Моральна шкода юридичної особи полягає тільки у приниженні її ділової репутації.
Отже, моральна шкода для фізичної особи є категорією психологічного плану, невід'ємно пов'язаною із самою особою, її відчуттями, емоційно-розумовою діяльністю, відображає внутрішній світ людини й характеризується наявністю психотравмуючих факторів, позбавленням відчуття життєвої захищеності, зміною життєвого укладу, відчуттям приниження, пригнічення, неврівноваженості, імпульсивності, зневаги, образи тощо. Під моральною шкодою фізичної особи слід розуміти наявність такого негативного емоційного сприйняття особою вчинених стосовно неї протиправних дій, що досягло певного психологічного стану - фізичних чи душевних страждань.
Тобто, моральна шкода фізичної особи є глибоко суб'єктивною категорією та оціночною як у своєму виникненні, коли постає питання про наявність підстав для її матеріальної компенсації, так і у грошовому вимірі, коли визначається розмір її компенсації.
За змістом частин 3, 4 статті 23 ЦК розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Згідно з частиною 1 статті 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У частині 2 зазначеної статті визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Отже, за змістом наведеної норми зобов'язання відшкодувати моральну шкоду виникає лише за умови, що ця шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). Тобто заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.
За загальним правилом, зобов'язання відшкодувати моральну шкоду виникає з вини відповідача. Водночас до встановлених законом випадків відшкодування моральної шкоди незалежно від вини відноситься випадок її заподіяння внаслідок, зокрема, неправомірних дій органів державної влади або органів місцевого самоврядування (стаття 1173 ЦК) або дій їх посадових чи службових осіб (стаття 1174 ЦК).
Разом із тим, виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач має довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
За змістом частини 4 статті 23 ЦК при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди, насамперед першої та апеляційної інстанцій, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
На підтвердження своїх вимог позивач послався на обставини заподіяння йому моральної шкоди внаслідок неправомірних дій Управління розвитку споживчого розвитку та захисту прав споживачів Одеської міської ради при проведенні демонтажу торгового обладнання позивача, що встановлено судовим рішенням в адміністративній справі № 420/1300/21, яке набрало законної сили.
Як на доказ наявності шкоди позивач послався, зокрема, на обставини отримання демонтажу торгового обладнання позивача, що як ясувалося згодом було проявом неправомірних дій відповідача, і що призвело до стресу, який став наслідком погіршення стану здоров'я позивача, на підтвердження чого позивачем надано ряд доказів, зокрема, щодо звернення за медичною допомогою у цей період. Загалом тривалі неправомірні дії відповідача та подальший процес відновлення порушених прав спричинили позивачу душевні страждання, переживання, стрес та відчуття невизначеності, вплинули на реалізацію намірів позивача, суттєво погіршили його життєві зв'язки та ділову репутацію, тобто заподіяли йому моральну шкоду.
Суд зауважує, що видання відповідачем приписів про демонтаж елементів вуличної торгівлі є такими процедурами, які не тільки організаційно впливають на суб'єкта господарювання, оскільки відрізняються від звичайного життєвого і ділового стану, а також характеризуються певними емоційними змінами. А тому сам факт видачі приписів про демонтаж не обов'язково повинен свідчити про виникнення моральної шкоди.
Водночас, у спірній ситуації неправомірну поведінку працівників Управління розвитку споживчого розвитку та захисту прав споживачів Одеської міської ради можна оцінити як таку, що є психотравмуючою для позивача. Так, посадові особи Управління здійснили передчасний демонтаж лотків позивача, вивези лотки до штрафного майданчику та тривалий час після ухвалення відповідного рішення про зобов'язання повернути майно, не виконували рішення суду. Позивач був вимушений звертатися до відділу ДВС, на відповідача було покладено штраф за невиконання рішення та позивач був зміщений неодноразово звертатися до відповідача із зверненнями щодо повернення йому його майна, яке згодом виявилося ще й пошкодженим. Вказані дії відповідача цілком обґрунтовано могло сприйматись позивачем як фактори, що свідчать про позбавлення відчуття життєвої захищеності та пригнічення, оскільки є не тільки проявом використання владних повноважень у публічно правових відносинах, у яких позивач і відповідач не є рівноправними, а й можливістю настання негативних наслідків для ФОП. Доказів на спростування наведених висновків відповідачем не надано.
Господарський суд враховує часові збіги погіршення здоров'я позивача та проходження ним відповідної діагностики. Так, судом досліджено висновки УЗД спеціаліста від 13.01.2021 року, 28.04.1021 року та 05.07.2021 року
Крім того, такі дії Управління розвитку споживчого розвитку та захисту прав споживачів Одеської міської ради впливають на ділову репутацію позивача як суб'єкта господарювання, оскільки, через призму тривалості, мають характер його приниження.
Отже, з'ясовані обставини дають підстави вважати про завдання неправомірними діями Управління розвитку споживчого розвитку та захисту прав споживачів Одеської міської ради моральної шкоди позивачу, яка полягає у душевних стражданнях позивача, а також приниженні його ділової репутації. Ця шкода перебуває у прямому причинно-наслідковому зв'язку з діями Управління розвитку споживчого розвитку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, які є неправомірними та винними. Надані позивачем докази є більш вірогідними, ніж докази (фактична їх відсутність), надані відповідачем на їх спростування в розумінні ст. 79 ГПК України, а тому доводи скаржника визнаються необґрунтованими.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 - 5 ст. 23 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 2 ГПК завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У справі « Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява N 40450/04, п. 64, від 15.10.2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
Господарський суд, застосувавши критерії розумності та справедливості в питанні встановлення розміру моральної шкоди, приходить до висновку про відшкодування позивачу завданої моральної шкоди у розмірі 30 000,00 грн.
З урахуванням вказаного, проаналізувавши встановлені обставини в їх сукупності, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги фізичної особи - підприємця Урсакі Андрія Григоровича підлягають частковому задоволенню, так як частково обґрунтовані та доведені, а саме з відповідача підлягають стягненню грошові кошти у розмірі 53 200,00 грн, з яких: 23 200,00 грн /16 700,00 грн + 6 500,00 грн/ - матеріальна шкода, 30 000,00 грн - моральна шкода.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивач при пред'явленні позову сплатив судовий збір у розмірі 2 147,20 грн, що вбачається із квитанції до платіжної інструкції від 24.01.2023 року.
Таким чином, враховуючи висновок суду про часткове задоволення позовних вимог ФОП Урсакі А.Г. /39,5 % від ціни позову у розмірі 134 682,00 грн/, судовий збір у розмірі 848,14 підлягає стягненню з відповідача.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 74-75, 129, 237-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України суд
1. Позовні вимоги фізичної особи - підприємця Урсакі Андрія Григоровича - задовольнити частково.
2. Стягнути з Управління розвитку споживчого розвитку та захисту прав споживачів Одеської міської ради /ЄДРПОУ 25830731, адреса - 65074, м. Одеса, вул. Косовська, 2-д, e-mail: upr-torg1@omr.gov.ua/ на користь фізичної особи - підприємця Урсакі Андрія Григоровича /РНОКПП НОМЕР_1 , адреса - АДРЕСА_1 , e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2/ грошові кошти у розмірі 53 200,00 грн /п'ятдесят три тисячі двісті гривень 00 копійок/, з яких: 23 200,00 грн - матеріальна шкода, 30 000,00 грн - моральна шкода.
3. Стягнути з Управління розвитку споживчого розвитку та захисту прав споживачів Одеської міської ради /ЄДРПОУ 25830731, адреса - 65074, м. Одеса, вул. Косовська, 2-д, e-mail: upr-torg1@omr.gov.ua/ на користь фізичної особи - підприємця Урсакі Андрія Григоровича /РНОКПП НОМЕР_1 , адреса - АДРЕСА_1 , e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 / судовий збір у розмірі 848,14 грн /вісімсот сорок вісім гривень 14 копійок/.
4. В іншій частині вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Рішення складено та підписано 05 червня 2023 р.
Суддя Н.Д. Петренко