Київський апеляційний суд
6 червня 2023 року суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду Тютюн Т.М. за участю захисника Лазаревича В.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника Лазаревича В.Ю. на постанову судді Шевченківського районного суду м. Києва від 4 травня 2023 року щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Донецька, що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ,
Постановою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 04.05.2023 на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Як встановив суд, 10 лютого 2023 року о 00 годин 03 хвилини ОСОБА_1 , який на вул. Ризькій, 73-Г в м. Києві керував автомобілем "BMW" д/н НОМЕР_2 з ознаками алкогольного сп'яніння, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху (далі - ПДР).
В апеляційній скарзі захисник Лазаревич В.Ю. зазначає про неправильне застосування суддею місцевого суду норм матеріального права, порушення норм процесуального права та невідповідність висновків, які викладені в постанові, обставинам справи. Так, суд визнав доведеним, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом. Однак в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували цю обставину, а також зупинення ОСОБА_1 працівниками поліції під час керування транспортним засобом у встановленому законом порядку, відсторонення його від керування транспортним засобом. Запис портативного відеореєстратора таких даних не містить, а висновки у постанові, що ОСОБА_1 підтвердив у судовому засіданні, що керував автомобілем, не відповідає дійсності. Такий висновок випливає з пояснень у протоколі, в яких ОСОБА_1 зазначив, що поспішав додому, тому порушив ПДР. Між тим, в поясненнях не вказано, які саме вимоги ПДР порушив його підзахисний, точний час такого порушення, що давало б суду підстави встановити, що той був водієм. Також не погоджується з висновком суду, що поясненнями у протоколі ОСОБА_1 визнав вину у вчиненні адміністративного правопорушення.
Враховуючи те, що поліцейські зупинили ОСОБА_1 не під час керування транспортним засобом, що підтверджується записом портативного відеореєстратора, відсутність доказів відсторонення останнього від керування транспортним засобом, як це передбачено ст.266 КУпАП, захисник вважає, що відсутня об'єктивна сторона складу адміністративного правопорушення. Також вказує, що чинним законодавством не передбачено право поліцейських проводити огляд на стан алкогольного сп'яніння осіб, яке не керують транспортним засобом. Через це і оскільки діяла комендантська година, що перешкодило б дістатись до місця проживання, ОСОБА_1 відмовився виконувати незаконну вимогу.
Крім того, суд викликав у судове засідання працівника патрульної поліції ОСОБА_2., який був у складі екіпажу, що затримав ОСОБА_1 . Однак ОСОБА_2 не вказаний як свідок у протоколі про адміністративне правопорушення, як це передбачено ст.256 КУпАП. В протоколі лише міститься посилання на бодікамеру 467221. Отже, пояснення цього свідка є недопустимим доказом і не могли бути використані судом. Як зазначено в постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 161/5372/17, цінність свідка полягає в його безпосередньому об'єктивному сприйнятті обставин справи за допомогою органів чуттів і відсутності юридичної зацікавленості у вирішенні справи. І саме з огляду на своє нейтральне становище людина здатна об'єктивно та правильно засвідчити події і факти так, як вони дійсно відбувалися, для можливості уникнення формалізму та зловживання процесуальними правами. Виходячи з цього, Верховний Суд дійшов висновку, що інспектор не може бути об'єктивним свідком і визнав його свідчення недопустимим доказом.
З огляду на викладене захисник, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини у справі "Кобець проти України" та положення ст.62 Конституції України, згідно з якою обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, і усі сумніви щодо винуватості особи тлумачаться на її користь, просить постанову судді скасувати і закрити провадження у справі.
До апеляційного суду ОСОБА_1 , який повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з'явився і не повідомив про поважні причини неявки. Враховуючи думку захисника, який не заперечував проти здійснення апеляційного розгляду за відсутності ОСОБА_1 , і положення ч.6 ст.294 КУпАП, його неявка не перешкоджає розгляду справи.
Вислухавши пояснення захисника Лазаревича В.Ю., який підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, вважаю, що в її задоволенні належить відмовити, з таких підстав.
Вивченням матеріалів справи встановлено, що суддя місцевого суду згідно з ст.ст.245, 252, 280 КУпАП всебічно, повно і об'єктивно з'ясував обставини вчиненого правопорушення, дав належну оцінку доказам і виніс постанову, зміст якої відповідає вимогам ст.283 КУпАП. Висновок про винуватість ОСОБА_3 у вчиненні адміністративного правопорушення є обґрунтованим і підтверджується наявними в справі доказами.
Такими доказами є дані, зафіксовані в: протоколі про адміністративне правопорушення, в якому детально викладено суть порушення, вчиненого ОСОБА_1 , про що зазначено раніше, і містяться його власноручні пояснення, що він поспішав додому і порушив вимоги ПДР; поясненнях свідка ОСОБА_2 - поліцейського Управління патрульної поліції у м. Києві, відповідно до яких ОСОБА_1 керував автомобілем "BMW", припаркував його у дворі та почав бігти у напрямку будинку № 73-Г на вул. Ризькій, де його наздогнали і запропонували пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння, від якого той відмовився; записі портативного відеореєстратора поліцейського.
Оскільки вказані докази об'єктивно узгоджуються між собою, їх правильно покладено в обґрунтування висновків суду.
Також, як вбачається зі змісту постанови судді, ОСОБА_3 в судовому засіданні не заперечував факт керування транспортним засобом.
Стверджуючи про відсутність у справі доказів керування ОСОБА_3 транспортним засобом, захисник вказує, що це не зафіксовано відеозаписом.
Разом з тим, з відеозапису тривалістю 1 година 15 хвилин вбачається, що ОСОБА_3 тікає від працівників патрульної поліції, які наздогнали його біля під'їзду. Надалі під час спілкування з поліцейськими ОСОБА_3 повідомляє, що коли побачив поліцейських, збільшив швидкість руху, що їхав з вул. Підвисоцького і його зупинили на блокпосту на б-рі Дружби Народів, проте відпустили, і ніяким чином не заперечує, що керував автомобілем. На неодноразові пропозиції пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння, ознаки якого у нього були виявлені, як із застосуванням газоаналізатора, так і в закладі охорони здоров'я ОСОБА_3 намагається ухилитись від цього, нарешті погоджується пройти огляд у лікаря нарколога, а в подальшому, знаходячись у патрульному автомобілі, вже під час слідування до закладу охорони здоров'я відмовляється від огляду.
Цим записом, який підтверджує достовірність пояснень свідка ОСОБА_2 , а так само поясненнями свідка та письмовими поясненнями порушника в протоколі безсумнівно доведено, що ОСОБА_3 керував автомобілем. І та обставина, що поліцейські не зупинили ОСОБА_3 саме під час керування транспортним засобом, не дає жодних підстав для висновку, що вимога поліцейських пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння була незаконною.
Не давала порушнику законних підстав для відмови від огляду і та обставина, що вже розпочалася комендантська година, у зв'язку з чим він нібито не зміг би дістатись до місця проживання. Перед тим, як їхати до закладу охорони здоров'я, поліцейські зачекали дружину і товариша ОСОБА_3 , і ті слідували за патрульним автомобілем в іншому автомобілі.
Щодо відсутності доказів відсторонення від керування транспортним засобом слід зауважити, що автомобіль був припаркований у дворі будинку за місцем проживання ОСОБА_3 і вже діяла комендантська година. А тому підстав для застосування такого заходу забезпечення провадження в справі про адміністративне правопорушення не було.
Згідно з ч.1 ст.272 КУпАП як свідок у справі про адміністративне правопорушення може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі які-небудь обставини, що підлягають встановленню по даній справі.
Отже, твердження захисника, що ОСОБА_2 не може бути свідком лише тому, що він не вказаний як свідок у протоколі про адміністративне правопорушення, а його пояснення є недопустимим доказом, не ґрунтуються на вимогах закону. Не є підставою для визнання цих пояснень недопустимим доказом і те, що свідок є працівником патрульної поліції. Недопустимим доказом є доказ, отриманий не в порядку, передбаченому законом, або з порушенням вимог закону. Проте про жодні порушення під час надання свідком пояснень у судовому засіданні захисник в апеляційній скарзі не вказує.
З приводу посилань на висновок у постанові Верховного Суду належить зауважити, що він стосується конкретної справи і не є висновком про застосування норми права. Підстав піддавати сумніву правдивість пояснень та вважати свідка необ'єктивним лише з огляду на його рід занять немає. І на користь цього свідчить те, що сторона захисту конкретно не зазначає, в якій частині пояснення свідка не відповідають обставинам справи.
Отже, винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, доведена повністю.
Стягнення на ОСОБА_1 накладене в межах строків, встановлених ст.38 КУпАП, і відповідає санкції відповідної частини статті.
Таким чином постанова судді є законною та обґрунтованою і підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд
Апеляційну скаргу захисника Лазаревича Владислава Юрійовича залишити без задоволення, а постанову судді Шевченківського районного суду м. Києва від 4 травня 2023 року, якою на якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1 000 /однієї тисячі/ неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 /сімнадцять тисяч/ гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 /один/ рік за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Київського
апеляційного суду Т.М. Тютюн