Справа №759/11599/16-к. Провадження №11-кп/824/1768/2022. Головуючий у суді першої інстанції - ОСОБА_1
Категорія: ч. 2 ст. 286 КК України; ст. ст. 76, 79 КК України. Суддя-доповідач у апеляційній інстанції - ОСОБА_2
Іменем України
01 червня 2023 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши в приміщенні суду у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційними скаргами першого заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_6 та адвоката ОСОБА_7 , який діє у захист прав та інтересів обвинуваченої ОСОБА_8 , на вирок Святошинського районного суду міста Києва від 18 листопада 2021 року, ухвалений щодо ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК України,
за участю сторони обвинувачення - прокурора ОСОБА_9
за участю сторони захисту - адвоката ОСОБА_7
обвинуваченої - ОСОБА_8 ,
Цим вироком у кримінальному провадженні під №12016100080002211, внесеному до ЄРДР 01.03.2016 року, ухваленим щодо обвинуваченої:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, українки, яка народилася у м. Києві, з середньою освітою, заміжньої, маючої на утриманні малолітню дитину 2020 року народження, працюючої на посаді візажиста-стиліста служби продюсерів відділу виробництва власних програм департаменту «Телеканал «Футбол» ТОВ «ТРК «Україна», зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше несудимої, -
яка визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, і призначено їй покарання за даною статтею у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки без позбавлення права керування транспортними засобами.
На підставі ст. 79 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування покарання з випробовуванням, з встановленням іспитового строку на 1 (один) рік.
Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_8 відповідні процесуальні обов'язки.
Також вирішені питання про долю речових доказів та процесуальних витрат у даному кримінальному провадженні.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини
Цим вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 визнана винуватою у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.
Як визнав установленим у вироку суд першої інстанції, кримінальне правопорушення вчинене за таких обставин.
29 лютого 2016 року, приблизно о 10 годині 49 хвилин, ОСОБА_8 , керуючи автомобілем «Toyota Aygo» д.н. НОМЕР_1 та рухаючись по пр-ту Перемоги, при виїзді з пр-та Палладіна, навпроти будинку № 123 в м. Києві, порушила правила безпеки дорожнього руху, внаслідок чого скоїла зіткнення з автомобілем «Toyota Corolla» д.н. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_10 , яка рухалася попереду, в попутному напрямку, заподіявши останній тяжкі тілесні ушкодження.
Так, ОСОБА_8 , 29 лютого 2016 року, приблизно о 10 годині 49 хвилин, керуючи на підставі посвідчення водія серії НОМЕР_3 та свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_4 (страховий поліс № АІ/5935002), технічно-справним автомобілем «Toyota Aygo» д.н. НОМЕР_1 , рухалася по пр-ту Палладіна, виїжджаючи на пр-кт Перемоги в м. Києві, зі швидкістю приблизно 15-20 км/год.
В цей же час, у попутному напрямку, попереду автомобіля «Toyota Aygo» д.н. НОМЕР_1 , по пр-ту Палладіна, виїжджаючи на пр-кт Перемоги в м. Києві, рухався автомобіль «Toyota Corolla» д.н. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_10 .
Під'їжджаючи до будинку № 123 по пр-ту Перемоги в м. Києві, водій ОСОБА_8 , керуючи автомобілем «Toyota Aygo» д.н. НОМЕР_1 , не вибравши безпечної дистанції та в установлених межах безпечної швидкості руху, проявила неуважність та відповідно не відреагувала на зміну дорожньої обстановки, внаслідок чого здійснила зіткнення з автомобілем «Toyota Corolla» д.н. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_10 , який рухався попереду в попутному напрямку, чим порушила правила безпеки дорожнього руху, а саме не виконав вимоги Правил дорожнього руху України, які діють з 15.04.2013 року:
- п. 1.5. згідно якого дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю чи здоров'ю громадян завдавати матеріальних збитків;
- п. 2.3 (б)., який зобов'язує водія транспортного засобу, для забезпечення безпеки дорожнього руху бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розташування та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керуванням цим засобом у дорозі;
- п.12.1., який зобов'язує водія під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху, ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним;
- п. 13.1., згідно якого водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу.
В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_10 , згідно висновку експерта № 148/к від 10.03.2020 заподіяно наступні тілесні ушкодження: тілесні ушкодження у вигляді закритої травми шийного відділу хребта та спинного мозку на його рівні: забій шийного відділу хребта, забій шийного відділу спинного мозку, з розвитком після травматичної цереброспінальної арахномієлоенцефалополінейропатії с наявністю помірного парапарезу рук, помірної правобічної гемігіпалгезії, статико-координаторних порушень, помірних порушень функції тазових органів, з повільно прогресуючим перебігом (на час проведення експертизи - стадія загострення). Вищевказані ушкодження спричинені тупим (тупими) предметом (предметами), могли виникнути внаслідок ДТП (травма в салоні автомобіля при його зіткненні з іншим транспортним засобом), та за критерієм стійкої втрати загальної працездатності, приймаючи до уваги те, що наслідки вказаної травми (післятравматична цереброспінальна арахномієлоенцефалополінейропатія),відповідно до статті 6.б «Таблицы процентов утраты общей трудоспособности в результате различных травм…» «Инструкции о порядке организации и проведения врачебно-страховой экспертизы» (М., 1986г.), призвели до стійкої втрати загальної працездатності у розмірі 40%, згідно з п.п. 2.1.1.г та 2.1.6 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом № 6 від 17.01.1995 року МОЗ України, відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.
Згідно висновку судово-автотехнічної експертизи № 352\ат від 03.06.2016 року в діях водія автомобіля «Toyota Aygo» д.н. НОМЕР_1 ОСОБА_8 з технічної точки зору вбачаються невідповідності вимогам пункту 13.1 ПДР України, які знаходяться в прямому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди.
Порушення водієм ОСОБА_8 правил дорожнього руху та заподіяння ОСОБА_10 тяжких тілесних ушкоджень, перебувають між собою у прямому причинному зв'язку.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Не погодившись з ухваленим місцевим судом вироком перший заступник керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_6 та адвокат ОСОБА_7 , який діє у захист прав та інтересів обвинуваченої ОСОБА_8 ,подали апеляційні скарги.
Перший заступник керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_6 , в поданій апеляційній скарзі просить: дослідити матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченої; вирок Святошинського районного суду м. Києва від 18.11.2021 року стосовно ОСОБА_8 скасувати в частині призначеного покарання у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої через м'якість; ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 286 КК України покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік; на підставі ст. 79 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, якщо вона протягом 1 року іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає обов'язки, передбачені ст. 76 КК України: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; у решті вирок залишити без змін.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції всупереч нормам закону безпідставно не призначив ОСОБА_8 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами та помилково дійшов висновку про відсутність підстав для призначення обвинуваченій додаткового покарання та не навів їх у вироку.
Вважає, що подальше особисте керування обвинуваченою транспортним засобом несе істотну суспільну небезпеку для оточуючих, при цьому зазначає. що в матеріалах кримінального провадження немає жодних відомостей, що вказують на необхідність збереження за обвинуваченою спеціального права.
Адвокат ОСОБА_7 , в поданій апеляційній скарзі просить: вирок Святошинського районного суду міста Києва від 18 листопада 2021 року щодо ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК України скасувати, а кримінальне провадження №12016100080002211 від 01.03.2016 року закрити у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що вирок не відповідає вимогам законності, обґрунтованості та вмотивованості, а викладені в ньому висновки про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні злочину та наявність в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, не відповідають дійсності та фактичним обставинам кримінального провадження.
Зазначає, що відсутність заподіяння потерпілій тяжких тілесних ушкоджень в результаті ДТП, знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження та зазначені фактичні обставини підтверджуються доказами, в тому числі висновками судово-медичної експертизи. Проте, всі письмові докази судом першої інстанції не враховані та у вироку не наведено мотивів їх неврахування.
Вважає, що суд проводив судовий розгляд упереджено та не об'єктивно, при суперечливих один одному доказах, суд необґрунтовано надавав перевагу стороні обвинувачення та зайняв їх позицію.
Звертає увагу, що в матеріалах кримінального провадження містяться три висновки судово-медичної експертизи, за якими встановлювались наявність чи відсутність виникнення тілесних ушкоджень в потерпілої за ДТП від 29.02.2016 року. Та згідно висновків комісійних експертиз №21/17 від 20.06.2017 року та №148/к від 10.03.2020 року достовірно спростовуються висновки викладенні в первинній судово-медичній експертизі за №717/Е від 11.04.2016 р. щодо заподіяння потерпілій тяжких тілесних ушкоджень у вигляді закритої травми шиї, перелому дуги С2 шийного хребця. Тобто, два висновки експертиз виключають отримання потерпілою під час події ДТП 29.02.2016 року тілесних ушкоджень, які визначені у первинному висновку експертизи, яка проводилась під час досудового розслідування. Так, вважає, що первинно пред'явлене обвинувачення, за яким був розпочатий судовий розгляд кримінального провадження, є не підтвердженими та достовірними доказами, що свідчить про його незаконність та безпідставність.
Наголошує на тому, що зазначені судом в оскаржуваному рішенні одночасні посилання на висновки експертиз №717/е від 11.04.2016 року та №148/к від 10.03.2020 року, як на взаємопов'язані та доповнюючі один одного докази, що в своїй сукупності нібито доводять заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій є очевидно необґрунтованими, оскільки при повному та об'єктивному дослідженні підсумків в цих висновках за змістом слідують неспростовні суперечності та протиріччя.
Вказує, що судом не взято до уваги та не наведено у вироку мотивів неврахування висновку експерта №21/17 від 20.06.2017 р., згідно якого визначено відсутність перелому (тріщини) С2 дужки другого шийного хребця та об'єктивних даних за отримання ОСОБА_10 під час події, що сталася 29.02.2016 р. будь-яких тілесних ушкоджень.
Зазначає, що висновок експерта №717/е від 11.04.2016 р. містить безліч очевидних протиріч в даних, які були нібито надані на дослідження та які описувались експертом. Так, вказує, що на час складання відповідного висновку медичні документи вилучались без попереднього отримання ухвали слідчого судді про надання тимчасового доступу до цих матеріалів. Також, в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які документи, в яких засвідчено надходження до слідчого медичної карти потерпілої за №5716/226 Національного військового-медичного клінічного центру "ГВКГ", в тому числі відсутні документи фіксації такої процесуальної дії слідчого, навіть відсутні супровідний лист чи акт передачі/опис слідчому від медичної установи належної потерпілій медичної картки. Також, у медичній картці за №5716/226 міститься вклеєний запит слідчого ОСОБА_11 на якому стоїть відмітка про отримання відповідної історії хвороби "помічником слідчого ОСОБА_12 ". Тому, вважає, що дані відомості підтверджують незаконність збирання доказів під час досудового розслідування. оскільки в матеріалах відсутні будь-які дані щодо уповноваження відповідної особи на вчинення тих чи інших процесуальних дій у відповідному кримінальному провадженні.
Наголошує на тому, що самостійне ініціювання експертами огляду потерпілої, огляд потерпілої та використання результатів такого огляду без залучення суду та сторін кримінального провадження є підтвердженням факту збирання експертами матеріалів для проведення цієї експертизи за власною ініціативою. Тому, дії експертів щодо огляду потерпілої та включення цих результатів до висновку експертизи за №148/К є такими, що проведені не у спосіб визначений нормами КПК України та з порушенням інших нормативно-правових актів, які регламентують порядок проведення судово-медичних експертиз.
Вказує, що дослідження потерпілої лікарем-неврологом ОСОБА_13 об'єктивно не могло відбуватись 11.02.2019 року оскільки повторна комісійна судово-медична експертиза призначена судом 18.10.2019 р.
Звертає увагу, що визначення "нового" діагнозу у потерпілої за результатами обстеження зі спливом 4-х років від події ДТП та пов'язування його виникнення з наслідками нібито отриманої травми ґрунтується виключно на припущеннях отриманих зі слів потерпілої.
Вказує, що в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які медичні документи, які підтверджували б факти послідовного, зокрема в період з 24.03.2016 до 10.02.2020 р. (протягом 4 років), розвитку хворобливого процесу у потерпілої та давали б підстави достовірно пов'язувати встановлення будь-якого діагнозу після спливу 4 років як посттравматичний та робити припущення про ймовірність отримання тілесних ушкоджень в результаті ДТП від 29.06.2016 року.
Заперечення на подану апеляційну скаргу
Адвокат ОСОБА_7 , який діє у захист прав та інтересів обвинуваченої ОСОБА_8 , подав заперечення на апеляційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_6 , в яких просить: вирок Святошинського районного суду міста Києва від 18 листопада 2021 року щодо ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК України скасувати, а кримінальне провадження №12016100080002211 від 01.03.2016 року закрити у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України; вимоги в апеляційній скарзі заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Позиції учасників апеляційного провадження
Заслухавши суддю-доповідача щодо змісту оскарженого вироку та доводів,
викладених у апеляційних скаргах першого заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_6 та адвоката ОСОБА_7 , який діє у захист прав та інтересів обвинуваченої ОСОБА_8 ; вислухавши доводи прокурора, який підтримав вимоги
та обґрунтування апеляційної скарги та заперечував проти задоволення апеляційної скарги адвоката ОСОБА_7 ; доводи обвинуваченої та її захисника, які
заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора та підтримували апеляційну скаргу захисника; вивчивши та перевіривши матеріали провадження, провівши судові дебати, надавши обвинуваченій останнє слово, обговоривши й обміркувавши доводи апелянтів, колегія суддів уважає апеляційні скарги такими, що задоволенню не підлягають, виходячи з таких аргументів, висновків і підстав.
Мотиви суду
Згідно з вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним,
обґрунтованим і вмотивованим.
За ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні нею кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за викладених у вироку обставин ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.
Зокрема суд на підтвердження своїх висновків послався на показання потерпілої, експертів та на наступні джерела доказів:
· протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 29.02.2016 року, схеми пригоди, та ілюстративними таблицями до протоколу, згідно яких 29.02.2016 року по проспекту Перемоги, 123 в м. Києві при виїзді з вулиці Кільцева дорога відбулася ДТП за участю автомобіля «Toyota Aygo» д.н.з. НОМЕР_5 під керуванням водія ОСОБА_8 та автомобіля «Toyota Corolla» д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_10 , внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкоження (т. 1, а.с. 42-46,49, 51-55 );
· протокол додаткового огляду місця події від 03.03.2016 року, схемою до протоколу, та ілюстративними таблицями до протоколу, згідно яких було додатково оглянута ділянка дороги, а саме виїзд з вул. Кільцева дорога до проспекту Перемоги, 123 в м. Києві, де 29.02.2016 року трапилась ДТП ( т. 1, а.с. 56-59, 60, 61-66);
· протокол огляду транспортного засобу від 01.03.2016 року, ілюстративної таблиці до протоколу огляду автомобіля від 01.03.2016 року згідно якого було оглянуто транспортний засіб «Toyota Aygo» д.н.з. НОМЕР_5 , під керуванням водія ОСОБА_8 на якому виявлено зовнішнє пошкодження, деформація переднього номерного знака ( т. 1, а.с. 67-71, 72-75);
· протокол огляду транспортного засобу від 03.03.2016 року, ілюстративної таблиці до протоколу огляду автомобіля від 03.03.2016 року, згідно якого було оглянуто транспортний засіб «Toyota Corolla» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_10 , на якому виявлено пошкодження, які отримав автомобіль під час ДТП, а саме: тріщини та пошкодження лако-фарбового покриття заднього бампера, пошкодження кріплення заднього бампера, пошкодження лако-фарбового покриття кришки багажника та його кріплення ( деформація) (т. 1 а.с. 77-81, 82-86);
· висновок експерта № 352ат від 03.06.2016 року;
· карта виїзду на місце ДТП карети швидкої допомоги від 29.02.2016 року, згідно якої при виїзді на виклик за адресою АДРЕСА_2 , було встановлено попередній діагноз ОСОБА_10 - ЗЧМТ, ЗТГ, підвивих шийних позвонків (т. 1 а.с. 94);
· довідка відділення політравм №525 від 29.02.2016 року виданої Київською клінічною лікарнею №17, ОСОБА_10 надана медична допомога з діагнозом: підозра на перелом дужок хребців С2 та С5. ЗТГ. Забій грудної клітини (т. 1 а.с. 93);
· висновок експерта № 717/е від 11.04.2016 року;
· висновок експерта №148/к від 10.03.2020 року;
· усі наявні в наданих матеріалах кримінального провадження знімки КТ та МРТ досліджень (на плівках та в записах на комп'ютерних дисках) виконані одній особі. ( т. 5 а.с. 19-43).
У вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їх достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у мотивувальній його частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, з достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення кримінального правопорушення, його наслідки.
На переконання колегії суддів, дії обвинуваченої ОСОБА_8 з урахуванням обсягу пред'явленого обвинувачення суд правильно кваліфікував за ч. 2 ст. 286 КК України.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника, слід зазначити наступне.
Наведені докази судом першої інстанції з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, відповідно до ст. 94 КПК України оцінено кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення та їх обґрунтовано покладено в основу вироку, а тому посилання захисника в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції було надано невірну оцінку доказам по справі, колегія суддів вважає безпідставними.
Так, щодо доводу захисника про незаконність збирання доказів під час досудового розслідування, оскільки в матеріалах відсутні будь-які дані щодо уповноваження відповідної особи на вчинення тих чи інших процесуальних дій у відповідному кримінальному провадженні, а саме відсутність ухвали слідчого судді про надання тимчасового доступу до медичних документів для проведення експертизи, колегія суддів зауважує наступне.
Ч. 2 ст. 93 КПК України передбачено, що сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
Тому, сторона обвинувачення, а саме слідчий має право збирати докази не лише в порядку тимчасового доступу до речей та документів, а й шляхом надсилання запитів про надання необхідних документів. Оскільки, слідчий отримав медичні документи в порядку ст. 93 КПК України, в передбаченому законом порядку, то даний доказ не можна визнати недопустимим.
Щодо посилання захисника на отримання незаконним шляхом висновку повторної судово-медичної експертизи №148/К суд зазначає наступне.
Згідно п. 2.10 Інструкції про проведення судово-медичної експертизи при виконанні експертиз, в яких виникла необхідність вирішення спеціальних питань, що не входять до компетенції судово-медичного експерта, і потрібна консультація фахівця у відповідній галузі медицини, або у разі потреби у проведенні огляду особи, яка піддається судово-медичний експертизі у лікаря-фахівця, що працює в іншому закладі охорони здоров'я, судово-медичний експерт за погодженням з особою, яка призначила експертизу, має право залучати цього фахівця для проведення всіх необхідних досліджень, для вирішення питань, поставлених перед експертизою.
Проте, враховуючи, що експерт, який проводив огляд потерпілої є працівником Київського обласного бюро СМЕ, яке проводило експертизу, то експертна комісія не зобов'язана була погоджувати з судом необхідність огляду потерпілої.
Крім того, колегія суддів не приймає до уваги зауваження захисника, щодо невірної дати огляду потерпілої. Так, технічні помилки і описки, допущені експертом під час виготовлення висновку, не є суттєвими для переконання про неправильність такого висновку, його неповноту чи необ'єктивність, а тому не є підставою для визнання доказу недопустимим.
Таким чином, всупереч доводам апеляційної скарги, суд першої інстанції, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши усі фактичні обставини справи та зібрані по справі докази, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, та правильно кваліфікував дії засудженої за ч. 2 ст. 286 КК України.
Так, доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченої не спростовують правильність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції.
Щодо апеляційної скарги прокурора слід зазначити наступне.
Призначене ОСОБА_8 судом першої інстанції покарання, з яким згодна колегія суддів, відповідає принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченої, випливає з дотримання судом принципів «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
При цьому, призначене ОСОБА_8 судом першої інстанції покарання, цілком відповідає меті та загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст. ст. 50, 65 КПК України.
Так, судом першої інстанції, при призначенні покарання, вірно враховано тяжкість кримінального правопорушення, який згідно з вимогами ст. 12 КК України є необережним тяжким злочином, дані про особу винної, яка раніше не притягувалася до кримінальної відповідальності, працює, за даними наявної документації на обліку у лікаря-психіатра та під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом не перебуває, що свідчить про її осудність, має місце реєстрації та проживання, на утриманні має малолітню дитину 2020 року народження, думку потерпілої, яка просила не призначати обвинуваченій покарання пов'язане з позбавленням волі.
Виходячи з наведеного, а також вимог, передбачених ст.ст. 50, 65 КК України, в тому числі про те, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги прокурора, не вбачає законних підстав для зміни вироку в частині призначеного покарання шляхом призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Таким чином, рішення суду першої інстанції щодо наявності підстав для не застосування додаткового покарання є належним чином вмотивованим.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законний і обґрунтований вирок, перевіркою кримінального провадження в апеляційному порядку колегією суддів - не виявлено.
За таких обставин, за наслідками апеляційного розгляду, колегія суддів вважає необхідним вирок Святошинського районного суду міста Києва від 18 листопада 2021 року, ухвалений у кримінальному провадженні під №12016100080002211, внесеному 01.03.2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань, щодо ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК України, - без змін, а апеляційні скарги захисника та прокурора - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407 п. 1 ч. 1, ч. 1 ст. 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду, -
Вирок Святошинського районного суду міста Києва від 18 листопада 2021 року, ухвалений у кримінальному провадженні під №12016100080002211, внесеному 01.03.2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань, щодо ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК України, - залишити без змін.
Апеляційні скарги першого заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_6 та адвоката ОСОБА_7 , який діє у захист прав та інтересів обвинуваченої ОСОБА_8 , - залишити без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4