07 червня 2023 рокуЛьвівСправа № 260/1615/23 пров. № А/857/7268/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Кушнерика М. П., Пліша М. А.,
з участю секретаря судового засідання - Гриньків І. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду у режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2023 року у справі №260/1615/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправними та скасування постанов,-
суддя в 1-й інстанції - Іванчулинець Д. В.,
час ухвалення рішення - 13.04.2023 року,
місце ухвалення рішення - м. Ужгород,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом до відповідача- Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову Ужгородського міського відділу Державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) код 35045459 від 15 жовтня 2015 року ВП №48892926 про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 виконавчого збору в сумі 27070,95 грн; визнати протиправною та скасувати постанову Головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Секерня Євгенія Миколайовича про відкриття виконавчого провадження №71263875 з примусового виконання постанови Ужгородського міського відділу Державної виконавчої служби від 15 жовтня 2015 року №48892926 про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 виконавчого збору в сумі 27070,95 грн.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2023 року залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог щодо визнання протиправною та скасування постанови Ужгородського міського відділу Державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) код 35045459 від 15.10.2015 року ВП № 48892926 про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 виконавчого збору в сумі 27070,95 грн, у зв'язку з пропущенням десятиденного строку на звернення до суду
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що на момент відкриття виконавчого провадження №48892926 у державного виконавця існували обґрунтовані підстави для стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 10 відсотків від суми, що фактично стягнута, повернута або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом (у випадку повернення виконавчого документа стягувану відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VІІІ), однак Законом №2475-УІІІ, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, внесено зміни до статті 27 Закону №1404-VІІІ. Так, з урахуванням наведених змін, за змістом статті 27 Закону №1404- VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Звертає увагу, що нова редакція ЗУ “Про виконавче провадження”, зокрема, ст.27 не містить положення, яке містив абз.2 ч.1 ст.28 ЗУ “Про виконавче провадження”, що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом. Зазначає, що у межах виконавчого провадження №48892926 (відкритого 05 жовтня 2015 року) державним виконавцем вживалися заходи примусового виконання рішення суду, в тому числі накладення арешту на кошти та майно боржника, а також прийнято постанову про звернення стягнення на його доходи, оголошено в розшук транспортний засіб, разом з тим, у межах цього виконавчого провадження з нього не стягнуто борг відповідно до виконавчого листа №308/2934/14-ц, виданого Ужгородським міськрайонним судом. При цьому, постановою від 10 березня 2023 року на підставі заяви стягувача ОСОБА_2 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, постанову про стягнення виконавчого збору від 15 жовтня 2015 року виділено у самостійне виконавче провадження. Крім того, зазначає, що виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим п.6 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження». Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що у зв'язку з повідомленням про сплату позивачем заборгованості за судовим рішенням головним державним виконавцем ВДВС у м. Ужгороді ЗМУ МЮ Секерня Є.М. винесено постанову про закінчення провадження, при цьому, постанову про стягнення з боржника виконавчого збору ВП №48892926 від 15 жовтня 2015 року в частині стягнення виконавчого збору у розмірі 27070,95 грн виділено в окреме виконавче провадження. Вказує, що державним виконавцем при закінченні виконавчого провадження не скасовано арешти накладені на майно та кошти боржника ОСОБА_1 , інші заходи примусового виконання (розшук транспортних засобів), оскільки з боржника не стягнуто виконавчий збір у розмірі 27070,95 грн. Вказана постанова про стягнення з боржника виконавчого збору ВП №48892926 від 15 жовтня 2015 року є чинною і підлягає виконанню, підстави для скасування останньої відсутні. Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Представник позивача (апелянта) - Шпуганич В. П. у судовому засіданні в режимі відеоконференції підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Відповідач у судове засідання не прибув, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином, згідно з ч.3 ст.268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а тому суд вважає можливим проведення розгляду справи без участі представника відповідача за наявними в справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника позивача (апелянта), перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що на виконанні у Відділі державної виконавчої служби у м. Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебувало виконавче провадження АСВП №48892926 з примусового виконання виконавчого листа №308/2934/14 від 30 липня 2015 року, виданого Ужгородським міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТзОВ “Кредитні ініціативи” (правонаступника ОСОБА_2 згідно з ухвалою №308/2934/14-ц від 17 лютого 2023 року Ужгородського міськрайонного суду) заборгованість у сумі 270709,72 грн.
06 жовтня 2015 року головним державним виконавцем міського відділу Державної виконавчої служби Ужгородського МРУЮ Секерня С. М. відповідно до вимог статей 17, 19, 20, 25 Закону України “Про виконавче провадження” в редакції від 21 квітни 1999 року №606-XIV, який втратив чинність на підставі Закону №1404-VІІІ від 02 червня 2016 року, який вступив в законну силу 05 жовтня 2016 року, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та надано строк для самостійного виконання до 13 жовтня 2015 року. Копію постанови про відкриття виконавчого провадження відповідно до вимог ст. 31 Закону України “Про виконавче провадження” разом з супровідним листом було надіслано сторонам виконавчого провадження.
06 жовтня 2015 року головним державним виконавцем MB ДВС Ужгородського МРУЮ Секерня C. M. відповідно до вимог статті 57 Закону України “Про виконавче провадження” винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №48892926 від 06 жовтня 2015 року.
Судом першої інстанції також встановлено, що 15 жовтня 2015 року (оскільки 14 жовтня 2015 року був святковим - вихідним днем День захисника України, Покрови Пресвятої Богородиці та День Українського козацтва) головним державним виконавцем МВ ДВС Ужгородського МРУЮ Секерня Є.М., відповідно до вимог ст.28 Закону України “Про виконавче провадження” у редакції від 21 квітня 1999 року №606-XIV винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 27070,97 грн копію постанови у порядку ст.31 ЗУ “Про виконавче провадження” надіслано боржнику для виконання.
Крім ього, 15 жовтня 2015 року, 06 березня 2019 року, 14 листопада 2019 року, 12 лютого 2020 року, 13 жовтня 2020 року, 20 жовтня 2020 року, 19 січня 2021 року, 11 червня 2021 року, 07 липня 2021 року, 30 вересня 2021 року винесено постанови про арени коштів боржника; 03 листопада 2015 року та 29 жовтня 2018 року винесено постанови про розшук майна боржника, на підставі яких оголошено у розшук за реєстровані за боржником транспортні засоби, а саме: 1) Причіп марки СКИФ М2 81064, колір - сірий, днз. НОМЕР_2 , 1991р.в., номер шасі № НОМЕР_3 ; 2) MITSUBISHI LANSER 2.0 І SPORT, типу ЛЕГКОВИЙ СЕДАН-В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_5 , рік випуску 2007; також державним виконавцем неодноразово перевірявся майновий стан боржника ОСОБА_1 шляхом надіслання запитів державного виконавця до відповідних реєструючих установ; від боржника ОСОБА_1 відбиралася пояснення стосовно невиконання останнім рішення суду; виставлялися платіжні вимоги до банківських установ про списання арештованих коштів боржника (частково стягнуто 0,20 грн. та 9,57 грн. 12.11.2015 р.); винесено постанову про звернення стягнення на доходи боржника; надіслано боржнику виклики державного виконавця.
27 лютого 2023 року до ВДВС у м. Ужгороді ЗМУ МЮ надійшла заява від ОСОБА_3 , згідно з якою стягувачем повідомлено, що боржник ОСОБА_1 оплатив заборгованість за судовим рішенням.
10 березня 2023 року відповідно до п.9 ст.39 Закону України “Про виконавче провадження” у зв'язку з надходженням заяви від ОСОБА_2 (стягувача-правонаступника) згідно з якою стягувачем повідомлено, що боржник ОСОБА_1 оплатив заборгованість за судовим рішенням, головним державним виконавцем ВДВС у м. Ужгороді ЗМУ МЮ Секерня Є.М. винесено постанову про закінчення провадження. Пунктом 2 резолютивної частини вищезазначеної постанови про закінчення виконавчого провадження постановлено: постанову про стягнення з боржника виконавчого збору ВП №48892926 від 15 жовтня 2015 року в частині стягнення виконавчого збору у розмірі 27070,95 грн виділити в окреме виконавче провадження.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що є чинною постанова про стягнення виконавчого збору від 15 жовтня 2015 року, і у зв'язку із закінченням виконавчого провадження по стягненню боргу було виділено таку в окреме провадження, з боржника не стягнуто виконавчий збір у розмірі 27070,95 грн, а тому дії державного виконавця щодо винесення оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження від 10 березня 2023 року є правомірними.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Ч.2 ст.19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV (далі - Закон №606-XIV), Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ).
Відповідно до п.7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1404-VІІІ виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Згідно зі ст.1, 5 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02 червня 2016 року №1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Законом №1403-VIII визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).
За змістом ст.10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Ст.13 Закону №1404-VIII передбачає, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно - правовими актами.
Відповідно до ст.28 Закону України “Про виконавче провадження” (у редакції від 21 квітня 1999 року №606-XIV, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, а саме: винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору ВП №48892926 від 15 жовтня 2015 року) у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконаний, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Уразі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувана та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.
Виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених відповідно до вимог цього Закону, за виконавчими документами, які підлягають негайному виконанню, а також у разі перерахування коштів стягувану у випадку, передбаченому частиною другою статті 27 цього Закону, та у разі виконання рішень у порядку, встановленому Законом України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”.
Постанова про стягнення виконавчою збору виноситься під час першого надходження виконавчого документа державному виконавцю. Під час наступних пред'явлень до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.
Розмір фактично стягнутого з боржника виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.
У разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню на основі виконавчого документа, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір повертається боржникові.
У разі завершення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктом 1 чистини першої статті 47, пунктами 5 і 8 частини першої статті 40 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчою провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.
У разі виконання рішення, за яким закінчився строк для його самостійного виконання, але судом встановлено відстрочку чи розстрочку виконання рішення, виконавчий збір стягується в порядку, встановленому цим Законом, шляхом виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме виконавче провадження.
Постанова про стягнення виконавчою збору надсилається боржнику не пізніше наступного робочого дня після її винесення і може бути оскаржена до суду в десятиденний строк.
Як вбачається з матеріалів справи, 06 жовтня 2015 року головним державним виконавцем міського відділу Державної виконавчої служби Ужгородського МРУЮ Секерня С. М. відповідно до вимог статей 17, 19, 20, 25 Закону України “Про виконавче провадження” в редакції від 21 квітни 1999 року №606-XIV винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №48892926 на виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду від 11 лютого 2015 року у справі №308/2934/14-ц, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитним договором. Загальна сума стягнення 270709,72 грн. Надано строк для самостійного виконання до 13 жовтня 2015 року. Копію постанови про відкриття виконавчого провадження відповідно до вимог ст.31 Закону України “Про виконавче провадження” разом з супровідним листом було надіслано сторонам виконавчого провадження.
06 жовтня 2015 року головним державним виконавцем MB ДВС Ужгородського МРУЮ Секерня C. M. відповідно до вимог статті 57 Закону України “Про виконавче провадження” винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №48892926 від 06 жовтня 2015 року.
Крім того, 15 жовтня 2015 року головним державним виконавцем МВ ДВС Ужгородського МРУЮ Секерня Є.М., відповідно до вимог ст.28 Закону України “Про виконавче провадження” у редакції від 21 квітня 1999 року №606-XIV винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 27070,97 грн копію постанови у порядку ст.31 ЗУ “Про виконавче провадження” надіслано боржнику для виконання.
З врахуванням наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 27070,97 грн, тобто у розмірі 10 відсотків суми, що підлягала стягненню відповідає вимогам Закону України “Про виконавче провадження” (у редакції від 21 квітня 1999 року №606-XIV), а тому покликання позивача, що у період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив - 10 відсотків фактично стягнутої суми, тоді як, у період після 28 серпня 2018 року розмір виконавчою збору складав - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню є помилковим, оскільки ця норма діяла у редакції Закону України “Про виконавче проваджений” №1404-VIІІ від 02.06.2016 р., який вступив в законну силу з 05 жовтня 2016 року, тоді як постанова про стягнення виконавчого збору прийнята 15 жовтня 2015 року.
Згідно з Розділом XIII “Прикінцевих та перехідних положень” Закону України “Про виконавче провадження” (у редакції 1404-VIIІ від 02 червня 2016 року, в редакції чинній на день винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 10 березня 2023 року) виконавчі дії, здійснений яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом”.
Так, за змістом ч.8 Розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, передбачено у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав передбачених пунктами 1, 3, 4. 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документи (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження, як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією”.
Як вбачається з матеріалів справи, і цей факт не заперечується позивачем, що головним державним виконавцем з моменту відкриття виконавчого провадження 06 жовтня 2015 року до закінчення виконавчого провадження 10 березня 2023 року виносились наступні постанови: 06 жовтня 2015 року винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; 15 жовтня 2015 року, 06 березня 2019 року, 14 листопада 2019 року, 12 лютого 2020 року, 13 жовтня 2020 року, 20 жовтня 2020 року, 19 січня 2021 року, 11 червня 2021 року, 07 липня 2021 року, 30 вересня 2021 року винесено постанови про арешт коштів боржника; 03 листопада 2015 року та 29 жовтня 2018 року винесено постанови про розшук майна боржника, на підставі яких оголошено у розшук за реєстровані за боржником транспортні засоби, а саме: 1) Причіп марки СКИФ М2 81064, колір - сірий, днз. НОМЕР_2 , 1991 р.в., номер шасі № НОМЕР_3 ; 2) MITSUBISHI LANSER 2.0 І SPORT, типу ЛЕГКОВИЙ СЕДАН-В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_5 , рік випуску 2007; також державним виконавцем неодноразово перевірявся майновий стан боржника ОСОБА_1 шляхом надіслання запитів державного виконавця до відповідних реєструючих установ; від боржника ОСОБА_1 відбиралася пояснення щодо невиконання останнім рішення суду; виставлялися платіжні вимоги до банківських установ про списання арештованих коштів боржника (частково стягнуто 0,20 грн та 9,57 грн 12.11.2015 р.); винесено постанову про звернення стягнення на доходи боржника; надіслано боржнику виклики державного виконавця.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що наведені вище обставини підтверджують, що державний виконавець проводив усі необхідні виконавчі дії щодо забезпечення примусового виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду від 11 лютого 2015 року у справі №308/2934/14-ц, разом з тим, вищевказане судове рішення ОСОБА_1 виконано не було.
При цьому, 27 лютого 2023 року до ВДВС у м. Ужгороді ЗМУ МЮ надійшла заява від ОСОБА_3 , згідно з якою стягувачем повідомлено, що боржник ОСОБА_1 оплатив заборгованість за судовим рішенням.
10 березня 2023 року згідно з п.9 ст.39 Закону України “Про виконавче провадження” у зв'язку з надходженням заяви від ОСОБА_2 (стягувача-правонаступпика) головним державним виконавцем ВДВС у м. Ужгороді ЗМУ МЮ Секерня Є.М. винесено постанову про закінчення провадження, і одночасно згідно з положеннями ст.28 вказаного Закону постанову про стягнення з боржника виконавчого збору ВП №48892926 від 15 жовтня 2015 року в частині стягнення виконавчого збору у розмірі 27070,95 грн виділено в окреме виконавче провадження.
Колегія суддів звертає увагу, що оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження від 10 березня 2023 року винесена щодо виконання постанови про стягнення виконавчого збору, а не щодо виконання рішення суду, по якому сплачено борг, така постанова про стягнення виконавчого збору є чинною, і державний виконавець вчиняв відповідні дії, які передбачені нормами про виконавче провадження, тому доводи апелянта про відсутність підстав для стягнення виконавчого збору колегія суддів не приймає до уваги з наведених вище мотивів.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у державного виконавця були підстави для прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження про стягнення виконавчого збору у розмірі визначеному в оскаржуваній постанові, а тому така постанова є правомірною та підстави для її скасування відсутні.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст.195, 242, 243, 250, 268, 271, 272, 287, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2023 року у справі №260/1615/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді М. П. Кушнерик
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 07 червня 2023 року.