02 червня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/17329/21 пров. № А/857/2193/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Святецького В.В., Коваля Р.Й.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2022 року (головуючої судді Потабенко В.А., ухвалене у письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в м. Львів) у справі №380/17329/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 11.10.2021 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 в якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення у листопаді 2014 року, у черві 2015 року, у серпні 2016 року, у квітні 2017 року без врахування у складі місячної грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошові винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення у листопаді 2014 року, у черві 2015 року, у серпні 2016 року, у квітні 2017 року з урахуванням щомісячної додаткові грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.201 № 889.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2022 року позов задоволено позов повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю. Вказує, що щомісячна додаткова грошова винагорода не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Згідно із частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
На підставі статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.06.2017 №137 старшого солдата ОСОБА_1 , стрільця-зенітника зенітного кулеметного відділення військової частини НОМЕР_2 , звільненого наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 16.06.2017 №37-РС у запас відповідно до частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» підпункту «і» пункту 1 частини восьмої цієї самої статті цього самого закону за пунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту).
Згідно карток особових рахунків позивачу протягом 2014-2017 років виплачувалася одноразова грошова допомога на оздоровлення, зокрема у листопаді 2014 року розмір такої склав 1502,50 грн., у червні 2015 року - 1643,38 грн., у серпні 2016 - 4541,25 грн., у квітні 2017 року - 4549,50 грн.
Окрім цього, позивачу регулярно нараховувалася та виплачувалася щомісячна додаткова грошова винагорода, у листопаді 2014 розмір якої склав 901,50 грн., у червні 2015 - 1005,02 грн., у серпні 2016 - 2724,75 грн., у квітні 2017-2729,70 грн.
Позивач вважає, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди за 2014-2017 роки та звернувся до суду з цим позовом.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі Закон № 2011-XII).
Статтею 1 цього Закону визначено, що соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 1 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до пункту 1 статті 10-1 Закону № 2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Як визначено частиною 2 статті цього ж Закону, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Абзацами 1, 2 частини 4 вказаної статті встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Частиною 3 статті 15 Закону № 2011-XII встановлено, що військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім'ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
Пункту 5 підпунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (зазначена постанова діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі по тексту- Постанова № 1294) було надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Пунктом 1 підпунктом 5 постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №704, яка набрала чинності з 01.01.2016, далі - постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889) установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям крім тих, що зазначені в підпункті 1 вказаного пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008 № 260 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі -Інструкція № 260), яка визначала порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
Згідно пунктів 30.1, 30.3 розділу ХХХ Інструкції № 260 (чинної до 19.07.2018) особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
За правилами пунктів 1, 6 розділу ХХІІІ Порядку № 260 (чинного з 20.07.2018) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються такі одноразові додаткові види грошового забезпечення, як щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
При цьому, суд також враховує аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17, викладені у постанові від 06.02.2019.
Також 10 листопада 2021 року Велика Палата Верховного Суду в постанові у справі №825/997/17 зазначила, що щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби.
При цьому Велика Палата Верховного Суду наголосила, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17).
Отже, щомісячна додаткова грошова винагорода не може вважатись одноразовою та повинна бути включена до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється допомога на оздоровлення та підйомна допомога, з огляду на що суд першої інстанції правильно вважав, що вимоги позивача у цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до матеріалів справи, згідно карток особових рахунків позивачу протягом 2014-2017 років виплачувалася одноразова грошова допомога на оздоровлення, зокрема у листопаді 2014 року розмір такої склав 1502,50 грн., у червні 2015 року - 1643,38 грн., у серпні 2016 - 4541,25 грн., у квітні 2017 року - 4549,50 грн.
Однак, відповідачем додаткову грошову винагороду в розмірі, передбаченому Постановою № 889, до складу грошового забезпечення, з якого обчислено грошову допомогу на оздоровлення за 2014-2017 роки позивачу, не включено.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що виплативши позивачу грошову допомогу на оздоровлення у 2014-2017 роках без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889, відповідач порушив вимоги належної оплати праці, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошової допомоги для оздоровлення за 2013-2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889 та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу для оздоровлення за 2014-2017 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889.
Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановою Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі №825/997/17, постановами Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі № 826/11679/17, від 19 жовтня 2020 року у справі № 826/2205/17, від 16 жовтня 2020 року у справі № 826/4043/16, від 26 лютого 2021 року у справі № 620/3346/19, від 31 березня 2021 року у справі № 620/2878/20, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та висновки Верховного Суду, колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення ст.1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення від 08.11.2005р., заява № 63134/00).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2022 року у справі №380/17329/21 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Святецький
Р.Й. Коваль
Повний текст постанови складено 07.06.2023