07 червня 2023 рокуЛьвівСправа № 260/5147/22 пров. № А/857/5006/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -Шевчук С. М.
суддів -Носа С. П.
Кухтея Р.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Мукачівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2023 року (ухвалене у м. Ужгород, за правилами спрощеного позовного провадження, судом під головуванням судді Ващиліна Р.О., дата складання повного тексту рішення не зазначена) у справі № 260/5147/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Мукачівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, суд-
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Браславський Володимир Вікторович звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Мукачівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому просить:
визнати протиправними дії Мукачівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки по рапорту щодо звільнення командира 3-го відділення 3-го взводу роти охорони ІІ відділу Мукачівського територіального центру комплектування та соціальної підтримки молодшого сержанта ОСОБА_1 ;
зобов'язати Мукачівський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки вчинити дії щодо проведення перевірки у відповідності до ст. 213 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 по рапорту від 04.10.2022 року командира 3-го відділення 3-го взводу роти охорони ІІ відділу Мукачівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки молодшого сержанта ОСОБА_1 .
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2023 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Мукачівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не розгляду поданого ОСОБА_1 04 жовтня 2022 року рапорту про звільнення з військової служби, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зобов'язано Мукачівський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки розглянути поданий ОСОБА_1 04 жовтня 2022 року рапорт про звільнення з військової служби, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з обґрунтуванням підстав прийняття рішення, про що повідомити військовослужбовця.
В задоволені решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
На підтвердження доводів апеляційної скарги вказує, що позивача було усно повідомлено про відмову у задоволенні рапорта, що відповідає вимогам Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07.04.2017 №124. Крім того, апелянт вважає, що суд безпідставно вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач не просив зобов'язати відповідача розглянути рапорт, а просив вчинити дії щодо проведення перевірки у відповідності до ст.213 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Про розгляд апеляційної скарги сторони повідомлені шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду на поштову адресу сторін, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з не бажанням продовжувати військову службу та з метою реалізації права на звільнення, передбаченого пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232, 04 жовтня 2022 року ОСОБА_1 подав на ім'я команди роти рапорт, до якого долучив копії відповідних посвідчень, виданих Управлінням соціального захисту населення Свалявської районної державної адміністрації, свідоцтв про народження дітей та про шлюб. В подальшому 26 жовтня 2022 року ОСОБА_1 повторно подав рапорт на ім'я командира роти, в якому просив повідомити про результати розгляду раніше поданого рапорту.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, в супереч встановленому нормами КАС України, обов'язку обґрунтовувати правомірність своїх дій та рішень, жодних доводів щодо «відсутності підстав», як зазначено на рапорті від 26 жовтня 2022 року, до Закарпатського окружного адміністративного суду не надав, чим порушив принцип правової визначеності.
Враховуючи викладене, суд вважав, що у даному випадку наявна протиправна бездіяльність відповідача, що виразилась у не розгляді рапорту та не наданні позивачеві відповіді.
Відтак, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, враховуючи положення ст. 9 та ст. 245 КАС України, суд вважав за необхідне зобов'язати Мукачівський РТЦК та СП розглянути поданий ОСОБА_1 04 жовтня 2022 року рапорт по суті, з належним обґрунтуванням підстав прийняття рішення, про що повідомити військовослужбовця.
Щодо позовних вимог позивача про зобов'язання Мукачівського РТЦК та СП вчинити дії щодо проведення перевірки, відповідно до п. 213 Положення, по поданому ним 04 жовтня 2022 року рапорту, то у задоволенні таких суд відмовив, оскільки вказана законодавча норма регламентує порядок звільнення зі строкової військової служби військовослужбовців строкової військової служби, проте позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації у воєнний час, а тому такі норми до нього не застосуються.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на вихованні ОСОБА_1 перебуває 3-є неповнолітніх дітей, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_1 від 20.11.2013, виданим Управлінням соціального захисту населення Свалявської районної державної адміністрації.
У зв'язку з оголошенням мобілізації 25 березня 2022 року Мукачівським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки ОСОБА_1 було призвано для проходження військової служби.
Станом на день виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 проходив військову службу в роті охорони ІНФОРМАЦІЯ_1 .
04 жовтня 2022 року молодший сержант ОСОБА_1 подав на ім'я командира роти охорони ІІ відділу Мукачівського РТЦК та СП рапорт, в якому просив звільнити його з військової служби за сімейними обставинами на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку з наявністю на його утриманні 3 неповнолітніх дітей віком до 18 років.
Однак відповіді по суті рапорту ОСОБА_1 не отримав.
26 жовтня 2022 року ОСОБА_1 повторно звернувся до командира роти охорони ІІ відділу Мукачівського РТЦК та СП з рапортом, в якому просив повідомити про результати розгляду раніше поданого рапорту про звільнення.
Проте, як вбачається з відмітки на такому рапорті, зробленій «працівником ЗСУ ОСОБА_2 », «підстави відсутні».
Вважаючи протиправні дії відповідача щодо неналежного розгляду поданого ним рапорту про звільнення з військової служби, позивач звернувся з цим позовом до суду за захистом своїх прав.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначається Законом України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу"(далі - Закон № 2232).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 2232 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан.
Указом Президента України № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано- Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
П. 8 цього Указу встановлено, місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб - підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку:
1) своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини;
2) здійснення призову військовозобов'язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України;
3) виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів, надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон № 3543.
Статтею 1 цього Закону встановлено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону № 3543 встановлені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, зокрема, громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Частиною 5 ст. 22 вищевказаного Закону передбачено, що призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Отже, з 24.02.2022 року у громадян України виник обов'язок з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для виконання конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.
При цьому, ч. 2 ст. 26 цього Закону встановлено, що посадові особи, винні в порушенні законів України та інших нормативно-правових актів з питань мобілізаційної підготовки та мобілізації, а також громадяни за невиконання своїх обов'язків щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації несуть відповідальність згідно із законом.
Судом встановлено, що позивач є багатодітним батьком та виховує трьох дітей віком до 18 років.
Пунктом 3 ч.1 ст. 23 Закону № 3543 встановлено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, зокрема, військовозобов'язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років (такі жінки та чоловіки можуть бути призвані на військову службу у разі їх згоди і тільки за місцем проживання).
Тобто, на час виникнення спірних правовідносин, позивач відповідно до ст. 23 вищевказаного закону підлягав призову на військову службу під час мобілізації тільки за його згодою і тільки за місцем проживання.
Як встановлено судом вище, позивач з березня 2022 року проходить військову службу за призовом під час мобілізації. В той же час, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу, у зв'язку з чим подав рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю трьох неповнолітніх дітей.
Так, підстави звільнення з військової служби передбачені ст. 26 Закону № 2232.
Відповідно підпункту «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Системний аналіз вищезазначеного дає підстави для висновку, що перелік сімейних обставин за якими військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) є вичерпним, та на момент виникнення спірних правовідносин у вказаному переліку відсутня така підстава, як наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що 01.10.2022 набрали чинності внесені Законом № 2599-IX від 20.09.2022 до підпункту «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232 зміни щодо того, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 КАС України, закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Законом № 2599-IX від 20.09.2022 внесені зміни до підпункту «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232, які фактично розширили підстави, за якими військовослужбовці мають право на звільнення з військової служби під час дії воєнного стану, тобто фактично відбулось розширення прав позивача.
Отже, з 01 жовтня 2022 року право на звільнення з військової служби в умовах воєнного стану мають також військовослужбовці, що призвані під час мобілізації, на утриманні яких перебуває троє і більше дітей віком до 18 років.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 разом з дружиною виховують 3-х дітей віком до 18 років, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_1 від 20.11.2013, виданим Управлінням соціального захисту населення Свалявської районної державної адміністрації.
Відповідно до ч. 7 ст. 26 Закону №2232-XII, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно п. 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
У зв'язку з не бажанням продовжувати військову службу та з метою реалізації права на звільнення, передбаченого пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232, 04 жовтня 2022 року ОСОБА_1 подав на ім'я команди роти рапорт, до якого долучив копії відповідних посвідчень, виданих Управлінням соціального захисту населення Свалявської районної державної адміністрації, свідоцтв про народження дітей та про шлюб.
В подальшому 26 жовтня 2022 року ОСОБА_1 повторно подав рапорт на ім'я командира роти, в якому просив повідомити про результати розгляду раніше поданого рапорту. Проте, незважаючи на клопотання по суті рапорту прямих командирів (начальників) позивача, «працівник ЗСУ ОСОБА_2 » 27 жовтня 2022 року зробив відмітку на рапорті «підстави відсутні».
При цьому, як вірно враховано судом першої інстанції, жодних аргументів щодо неможливості застосування до ОСОБА_1 положень пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232 «працівник ЗСУ ОСОБА_2 » не наводить.
Таким чином, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, всупереч встановленому нормами КАС України, обов'язку обґрунтовувати правомірність своїх дій та рішень, жодних доводів щодо «відсутності підстав», як зазначено на рапорті від 26 жовтня 2022 року, не навів, і такі у матеріалах справи відсутні.
З огляду на викладене, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність зобов'язання Мукачівського РТЦК та СП розглянути поданий ОСОБА_1 04 жовтня 2022 року рапорт по суті, з належним обґрунтуванням підстав прийняття рішення, про що повідомити військовослужбовця.
Щодо доводів апелянта про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, то слід вказати, що суд, керуючись статтею 9 КАС України, може вийти за межі позовних вимог, оскільки це є необхідним для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить.
Так, згідно частини першої вказаної норми, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина з боку суб'єктів владних повноважень.
Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас, суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.
Отже, вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, при цьому, вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.
Вказане підтверджується роз'ясненням поняття "виходу за межі позовних вимог", наведеним у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 «Про судове рішення».
Так, відповідно до пункту 3 цієї Постанови, виходом за межі позовних вимог є вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Як вбачається із заявлених позовних вимог позивач оскаржує дії Мукачівського РТЦК та СП по рапорту. Проте, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем на час звернення до суду не було прийнято рішення по суті поданого позивачем 04 жовтня 2022 року рапорту.
Згідно п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Тому, наслідком визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача є покладення на нього рішенням суду обов'язку вчинити певні дії, які б відповідали вимогам закону.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що такими діями у спірних правовідносинах є зобов'язання Мукачівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки розглянути поданий ОСОБА_1 04 жовтня 2022 року рапорт про звільнення з військової служби, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з обґрунтуванням підстав прийняття рішення, про що повідомити військовослужбовця.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Мукачівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки залишити без задоволення.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2023 року у справі № 260/5147/22 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Р. В. Кухтей
С. П. Нос