06 червня 2023 рокуЛьвівСправа № 460/45232/22 пров. № А/857/7545/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Довгополова О.М., Святецького В.В.,
за участю секретаря судового засідання: Скрутень Х.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Національного агентства з питань запобігання корупції на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 березня 2023 року, головуючий суддя - Щербаков В.В., ухвалене у м. Рівне, повний текст якого складено 03.04.2023 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,-
В листопаді 2022 року позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до НАЗК, в якому просив визнати протиправними дії Національного агентства з питань запобігання корупції щодо відмови у видаленні з Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування щорічної декларації ОСОБА_1 , як депутата Рівненської обласної ради за 2021 рік, подану 01 вересня 2022 року, як помилкової (код b993bdb7-9c00-431c-8677-76f705d2223e); визнати протиправними дії Національного агентства з питань запобігання корупції щодо відмови у наданні ОСОБА_1 як суб'єкту декларування технічної можливості подати виправлену щорічну декларацію за 2021 рік; зобов'язати Національне агентство з питань запобігання корупції видалити з Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування щорічну декларацію ОСОБА_1 як депутата Рівненської обласної ради за 2021 рік, подану 01 вересня 2022 року (код b993bdb7-9c00-431c-8677-76f705d2223e); зобов'язати Національне агентство з питань запобігання корупції надати ОСОБА_1 як суб'єкту декларування технічну можливість подати до з Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування виправлену щорічну декларацію за 2021 рік.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що у вересні 2022 року позивач розпочав заповнювати декларацію за 2021 рік, але у зв'язку із відсутністю всіх документів, необхідних для підтвердження її показників, вирішив завершити її подання пізніше. 03 жовтня 2022 року, зібравши всі документи, ОСОБА_1 заповнив всі розділи щорічної декларації за 2021 рік, але подати її не зміг через те, що внаслідок технічної помилки ним, вже подано щорічну декларацію за 2021 рік, 01 вересня 2022 року. Вказував, що 04 жовтня 2022 року звернувся до Відповідача із запитом, в якому просив видалити з Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування щорічну декларацію ОСОБА_1 , як депутата Рівненської обласної ради за 2021 рік, подану 01 вересня 2022 року, як помилкову, оскільки вона містить неточні відомості про позивача, як депутата органу місцевого самоврядування та є публічною. Відповідач, листом від 05.10.2022 року №92-05/21457-22 відмовив позивачу у видаленні з Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування щорічної декларації депутата Рівненської обласної ради ОСОБА_1 , за 2021 рік, подану 01 вересня 2022 року. Вказану відмову ОСОБА_1 вважав протиправною та необґрунтованою, а тому звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 22 березня 2023 року адміністративний позов задоволено частково; зобов'язано Національне агентство з питань запобігання корупції видалити з Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування щорічну декларацію ОСОБА_1 як депутата Рівненської обласної ради за 2021 рік, подану 01 вересня 2022 року (код b993bdb7-9c00-431c-8677-76f705d2223e); зобов'язано Національне агентство з питань запобігання корупції надати ОСОБА_1 , як суб'єкту декларування, технічну можливість подати до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування виправлену щорічну декларацію за 2021 рік; в задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, НАЗК оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що агентство діяло відповідно до норм чинного антикорупційного законодавства та жодним чином не порушило законні права та інтереси позивача щодо ненадання можливості подати уточнюючу декларацію, оскільки позивач самостійно не скористався наданим йому правом подати виправлену декларацію протягом семи днів.
В судовому засіданні представники відповідача підтримали подану апеляційну скаргу, вважають оскаржене рішення суду незаконним та повністю підтримали доводи, зазначені у апеляційній скарзі.
Представник позивача заперечив проти апеляційної скарги, вважає оскаржене рішення суду законним та обґрунтованим та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач є депутатом Рівненської обласної ради, отже є суб'єктом, на якого поширюється дія Закону України “Про запобігання корупції” та на виконання вимог якого, позивачем подавалась декларація за 2021 рік.
01.09.2022 року ОСОБА_1 створив декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування як чернетку на основі декларації за 2020 рік та через відсутність необхідних документів не вніс необхідні відомості за 2021 рік у декларацію. Позивач, 03 жовтня 2022 року продовжив заповнювати декларацію та намагався її подати, але через те, що внаслідок технічної помилки ним вже подано щорічну декларацію за 2021 рік, 01 вересня 2022 року, 03.10.2022 року вже була відсутня технічна можливість для її подання.
04 жовтня 2022 року позивач звернувся до Національного агентства з питань запобігання корупції із запитом, в якому просив видалити з Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування щорічну декларацію ОСОБА_1 як депутата Рівненської обласної ради за 2021 рік, подану 01 вересня 2022 року, як помилкову, оскільки вона містить неточні відомості про нього як депутата органу місцевого самоврядування та є публічною. У зверненні зазначив, що декларація, яка повністю ним заповнена і яку він має намір подати як щорічну за 2021 рік на виконання вимог ЗУ “Про запобігання корупції”, зареєстрована за кодом 097dfbfc-16ec-493e-a80c-d34bb36a2e4c та збережена як чернетка.
Листом від 05.10.2022 року №92-05/21457-22 Національне агентство з питань запобігання корупції відмовило у видаленні з Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування щорічної декларації ОСОБА_1 як депутата Рівненської обласної ради за 2021 рік, подану 01 вересня 2022 року (код b993bdb7-9c00-431c-8677-76f705d2223e) та у наданні ОСОБА_1 , як суб'єкту декларування технічної можливості подати виправлену щорічну декларацію за 2021 рік.
Вважаючи протиправними такі дії відповідача, позивач звернувся до суду.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що правовий режим інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування визначається як нормами Закону України «Про запобігання корупції», так і Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
За приписами ст.3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАСУ) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі статтею 1 Закон України від 14.10.2014 року №1700-VІI «Про запобігання корупції» (далі - Закон №1700-VІI), суб'єкти декларування - особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а" і "в" пункту 2, пунктах 4 і 5 частини першої статті 3 цього Закону, інші особи, які зобов'язані подавати декларацію відповідно до цього Закону.
Згідно з підпунктом “б” пункту 1 частини першої статті 3 Закону суб'єктами, на яких поширюються дія цього Закону, є, зокрема, депутати місцевих рад.
Особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а", "в" і "г" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством (ч. 1 ст. 45 Закону №1700-VІI).
Упродовж семи днів після подання декларації суб'єкт декларування має право подати виправлену декларацію, але не більше трьох разів (ч. 4 ст. 45 Закону).
Статтею 47 Закону №1700-VІI визначено, що подані декларації включаються до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що формується та ведеться Національним агентством.
Частиною другою статті 47 Закону №1700-VІI встановлено, що інформація про особу в Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігається упродовж всього часу виконання цією особою функцій держави або місцевого самоврядування, а також упродовж п'яти років після припинення виконання нею зазначених функцій, крім останньої декларації, поданої особою, яка зберігається безстроково.
Порядок формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування затверджений рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 23.07.2021 року №448/21 (далі - Порядок).
Так, ні Закон України “Про запобігання корупції” ні Порядок не містять положення щодо видалення інформації з Реєстру, за винятком спливу 5 років після припинення виконання особою функцій держави або місцевого самоврядування, а визначає лише загальне поняття - «ведення реєстру».
Приписами пункту 3 частини 1 статті 10 Закону України від 13.01.2011 року №2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закону №2939-VI) визначено, що кожна особа має право вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе, знищення інформації про себе, збирання, використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог закону.
Згідно з частиною 4 статті 10 Закону №2939-VI зберігання інформації про особу не повинно тривати довше, ніж це необхідно для досягнення мети, задля якої ця інформація збиралася.
Національне агентство забезпечує відкритий цілодобовий доступ до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, на офіційному веб-сайті Національного агентства.
Згідно із пунктом 8 роз?яснення НАЗК від 7 березня 2022 року з посиланням на Закон України від 03.03.2022 року №2115-ІХ, у період дії воєнного стану або стану війни повні перевірки декларацій та заходи контролю щодо правильності та повноти заповнення декларації не проводяться.
Так, підставою звернення до відповідача було те, що позивачем виявлено неповні/неправильні відомості в поданій ним декларації 01.09.2022 року.
Тобто, позивачем було повідомлено Національне агентство з питань запобігання корупції про неповні чи неправильні відомості в поданих ним деклараціях та просив дати йому можливість їх виправити.
В силу приписів частини 1 статті 10 Закону №2939-VI кожна особа має право: знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом; доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається; вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе, знищення інформації про себе, збирання, використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог закону.
При цьому, частиною 3 вказаної статті передбачено, що розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов'язані: надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом; використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом; вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб; виправляти неточну та застарілу інформацію про особу самостійно або на вимогу осіб, яких вона стосується.
Згідно висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 26 червня 2019 року по справі №826/13937/17, вирішуючи справу по суті з аналогічним предметом, останній застосував до спірних правовідносин норму пункту 3 частини 1 статті 10 Закону України від 13.01.2011 року №2939-VI "Про доступ до публічної інформації".
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду попередньої інстанції про те, що правовий режим інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування визначається як нормами Закону України «Про запобігання корупції», так і Закону України «Про доступ до публічної інформації», через що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Національного агентства з питань запобігання корупції залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 березня 2023 року у справі №460/45232/22 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді О. М. Довгополов
В. В. Святецький
Повний текст постанови складено 07.06.2023 року.