Справа № 600/649/23-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маренич І.В.
Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.
07 червня 2023 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Матохнюка Д.Б.
суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чернівецького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернівецького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
у лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Чернівецького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) в якому просив:
-визнати протиправною відмову Чернівецького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо звільнення позивача з військової служби на підставі поданого ним рапорту від 03 жовтня 2022 року;
- зобов'язати начальника Чернівецького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки прийняти рішення про звільнення позивача за пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації у воєнний час, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення догляду за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2023 позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", указів Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 року № 64/2022 та "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 року № 69/2022 року перебуває на військовій службі з 29.04.2022 року.
Згідно довідки про реєстрацію місця проживання позивач зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 .
Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_3 , батьками вказаної особи є ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
Згідно свідоцтво про народження ОСОБА_1 , батьками вказаної особи є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 розірвано 08.11.2014 р.
У матеріалах справи міститься свідоцтво про смерть ОСОБА_5 від 13.08.2021 р.
Згідно посвідчення особи № НОМЕР_1 ОСОБА_7 (дівоче прізвище ОСОБА_8 ) має Ізраїльське громадянство. Дата видачі 03.02.2022. Вкладиш виданий 01.02.2022.
Так, 22.07.2022 р. КНП "Міська поліклініка №2" складено висновок ЛКК 3553, згідно якого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , потребує постійної сторонньої допомоги.
Також, 22.07.2022 р. КНП "Міська поліклініка №2" складено висновок 3553/1 про наявність порушення функцій організму які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на не професійній основі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рекомендовано соціальні послуги, а саме отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Згідно довідки про склад осіб, місце проживання яких зареєстроване у житловому приміщенні/будинку від 01.08.2022 р. за адресою АДРЕСА_1 зареєстровано три особи, а саме : ОСОБА_7 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
03.08.2022 комунальним підприємством "Містосервіс" складено акт №90, із змісту якого встановлено, що ОСОБА_7 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , але не проживає, що підтверджується сусідами. Згідно заяви співвласника (власника) квартири фактичне місце проживання вищезазначеної громадянки за адресою : з 2016 року проживає за кордоном. Догляд за бабусею виконує внук ОСОБА_1 .
Згідно довідки військової частини НОМЕР_2 від 05.09.2022 №1359 старший сержант ОСОБА_9 в період з 24.05.2022 по теперішній час безпосередньо приймав та приймає участь у здійсненній заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період їх здійснення.
Місце реєстрації та проживання ОСОБА_9 є АДРЕСА_2 .
Так, 03.10.2022 позивач звернувся з рапортом до начальника Чернівецького РТЦК та СП у якому, серед іншого просив звільнити його ОСОБА_1 за пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації у воєнний час, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення догляду за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду.
15.10.2022 відповідачем надано відмову з приводу звільнення з лав Збройних Сил України від 03.10.2022 р. у відповідності до якої зазначено, що підстав для звільнення позивача з військової служби за пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" не має.
Не погоджуючись з такою відмовою, позивач подав скаргу до Міністерства оборони України.
Так, 24.01.2023 Чернівецьким обласним ТЦК та СП розглянуто звернення позивача щодо оскарження рішення начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 з приводу звільнення позивача з військової служби за пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Зазначено, що відповідно до поданих документів слід врахувати факт, що ОСОБА_2 має сина та доньку, які являються першочерговими членами сім'ї та зобов'язані здійснювати догляд за рідною матір'ю. У разі обґрунтованої неможливості здійснення постійного догляду першочерговими членами сім'ї, необхідно надати документи, які це підтверджуються.
Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо обґрунтованості позовних вимог.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Так, у зв'язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово було продовжено.
Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (Закон №2232) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 1 Закону №2232 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно п. 6 ст. 2 Закону №2232 розрізняють наступні види військової служби:
-строкова військова служба;
- військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
- військова служба за контрактом осіб рядового складу;
- військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
- військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів);
- військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
- військова служба за призовом осіб офіцерського складу;
- військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Так, із матеріалів справи встановлено, що позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (Закон № 3543).
Згідно абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543 не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: опікуни особи з інвалідністю, визнаної судом недієздатною; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю I групи; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Частиною 2 ст. 23 Закону № 3543 визначено, що особи, з інвалідністю, а також особи, зазначені в абзацах четвертому - дванадцятому частини першої цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою і тільки за місцем проживання.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 2232 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби; б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі та у військовому резерві або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Частиною 4 ст. 26 Закону №2232 передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах (окрім іншого): г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема: необхідність здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Згідно ч. 7 ст. 26 Закону №2232 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Так, порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений Положенням "Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затвердженим Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 року (Положення № 1153), яким визначається порядок проходження громадянами України (громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Згідно п. 2 Положення №1153 громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (військова служба) в добровільному порядку або за призовом.
За призовом громадяни проходять, військову службу: за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Відповідно до п. п. 5-7 Положення №1153 громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.
Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Пунктом 260 Положення №1153 визначено, що під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", та з урахуванням особливостей, передбачених ст. 26-2 названого Закону.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, підставою для відмови у звільненні позивачу з військової служби слугувало те, що бабка і дід в розумінні нормативно-правових актів до членів сім'ї не відносяться.
З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що згідно з абз. 5 п. 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна "член сім'ї" членами сім'ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).
Таким чином, доводи відповідача з цього приводу є безпідставними.
Так, в матеріалах справи наявна довідка військової частини НОМЕР_2 від 05.09.2022 р. №1359, згідно якої старший сержант ОСОБА_9 в період з 24.05.2022 по теперішній час безпосередньо приймав та приймає участь у здійсненній заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період їх здійснення. Окрім того, місце реєстрації та проживання ОСОБА_9 (син ОСОБА_2 ) є АДРЕСА_2 .
Крім того, згідно посвідчення особи № НОМЕР_1 ОСОБА_7 (дівоче прізвище ОСОБА_8 ) має Ізраїльське громадянство. Дата видачі 03.02.2022. Вкладиш виданий 01.02.2022 р. У матеріалах справи є заява ОСОБА_7 , відповідно до змісту якої зазначено що у 2017 році вона виїхала за межі України та з травня 2017 року у зв'язку з заміжжям з громадянином Ізраїлю ОСОБА_10 постійно проживає на території Ізраїлю, наміру повертатись в Україну не має. Фактичний догляд за її мамою здійснює її син ОСОБА_1 . Брат ОСОБА_9 близько 30 років не проживає в м. Чернівці.
Також, в матеріалах справи наявний акт №90 комунального підприємства "Містосервіс", відповідно до змісту якого ОСОБА_7 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , але не проживає , що підтверджується сусідами. Догляд за бабусею виконує внук ОСОБА_1 . Згідно заяви співвласника (власника) квартири фактичне місце проживання вищезазначеної громадянки за адресою : з 2016 року проживає за кордоном.
При цьому, 22.07.2022 р. КНП "Міська поліклініка №2" складено висновок ЛКК 3553, згідно якого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , потребує постійної сторонньої допомоги.
Також, 22.07.2022 р. КНП "Міська поліклініка №2" складено висновок 3553/1 про наявність порушення функцій організму які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на не професійній основі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рекомендовано соціальні послуги, а саме отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Враховуючи викладене вище колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що доводи відповідача стосовно наявності осіб, які можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 є безпідставними, тоді як позивачем надано докази у підтвердження відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд за громадянкою ОСОБА_2 , які не спростовані відповідачем.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку.
Враховуючи вище викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Чернівецького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2023 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Матохнюк Д.Б.
Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.