Справа № 640/22655/19 Головуючий у 1 інстанції: Чудак О.М.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
06 червня 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Аліменка В.О.
Кузьмишиної О.М.
За участю секретаря Заміхановської Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
Позивач - ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України №1172ц від 22.10.2019 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 23.10.2019;
- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 23.10.2019 і до моменту фактичного поновлення на роботі.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 22.10.2019 №1172ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури. Поновлено ОСОБА_1 з 24.10.2019 на посаді заступника начальника управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 765 348,48 грн. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць - 67 551,60 грн. В задоволенні позову в іншій частині, - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Офіс Генерального прокурора звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що ОСОБА_1 фактично проігноровано норми Закону № 113-ІХ та Порядку № 221, не подано заяви за відповідною формою до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію. Як зазначає апелянт, оскільки, обов'язковою умовою для призначення прокурорів та слідчих до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур є успішне проходження ними атестації та надання ними згоди на призначення, неподання відповідної заяви вказує на відсутність бажання позивача щодо її переведення до відповідної прокуратури з дотриманням чітко визначеного у Законі механізму. На переконання апелянта, з огляду на положення п. 6 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про прокуратуру», позивач була наділена повноваженнями прокурора, оскільки, на день набрання чинності Законом № 113-IX обіймала посаду заступника начальника управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України. Також, апелянт вважає, виконання ОСОБА_1 функцій керівника досудового розслідування не спростовує факту перебування її у статусі прокурора, відповідно до норм Закону України «Про прокуратуру».
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 22 жовтня 2019 року Генеральним прокурором прийнято наказ №1172ц, яким, керуючись статтею 9, пунктом 2 частини 2 статті 41 Закону України «Про прокуратуру», підпунктом 1 пункту 19 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», звільнено ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 23 жовтня 2019 року.
Не погоджуючись із наказом про звільнення, позивач звернулася до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України регулюється Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII).
До 25 вересня 2019 року частиною 1 статті 7 Закону України «Про прокуратуру» визначалось, що систему прокуратури України становлять: Генеральна прокуратура України; регіональні прокуратури; місцеві прокуратури; військові прокуратури; Спеціалізована антикорупційна прокуратура.
25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX (далі - Закон №113-IX, в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) були внесені зміни у названий закон та запроваджено реформування системи органів прокуратури.
Відповідно до п. 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Пунктом 7 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX закріплено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Приписами пункту 9 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX передбачено, що атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.
Положеннями п. 10 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX закріплено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
За підпунктом 1 пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: 1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію.
Перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту.
Указані в цьому пункті прокурори можуть бути звільнені з посади прокурора також і на інших підставах, передбачених Законом України «Про прокуратуру».
Згідно пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
На виконання вимог Закону №113-IX, наказом Генерального прокурора №221 від 03 жовтня 2019 року затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок №221, в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 1 розділу I Порядку №221 визначено, що атестація прокурорів - це встановлена Розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
За приписами п. 2 розділу I Порядку №221, атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями.
Відповідно до п. 4 розділу І Порядку №221, порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.
Приписами пункту 9 розділу I Порядку №221 передбачено, що атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.
Згідно п. 10 розділу I Порядку №221, заява, вказана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом Генерального прокурора від 22 жовтня 2019 року №І172ц, керуючись статтею 9, пунктом 2 частини 2 статті 41 Закону України «Про прокуратуру», підпунктом 1 пункту 19 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», звільнено ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 23 жовтня 2019 року (Т. 1 а.с. 45).
Так, апелянт стверджує, що ОСОБА_1 фактично проігноровано норми Закону № 113-ІХ та Порядку № 221, не подано заяви за відповідною формою до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію.
При цьому, апелянт зазначає, що неподання відповідної заяви вказує на відсутність бажання позивача щодо її переведення до відповідної прокуратури з дотриманням чітко визначеного у Законі механізму, оскільки, обов'язковою умовою для призначення прокурорів та слідчих до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур є успішне проходження ними атестації та надання ними згоди на призначення.
Колегія суддів звертає увагу на те, що в даному випадку слід встановити, чи підлягають застосуванню положення підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ у зіставленні з положеннями пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 липня 2022 року у справі № 640/22657/19 сформував правовий висновок, відповідно до якого, приписи пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що визначали порядок звільнення прокурорів на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII під час проведення їхньої атестації, стосувалися виключно прокурорів. При цьому, системний аналіз положень Закону № 113-ІХ у взаємозв'язку з положеннями Закону № 1697-VII не дає підстав для висновку про ототожнення законодавцем у тексті Закону № 113-ІХ понять прокурора і слідчого прокуратури в єдиному терміні «прокурори».
Норма пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, яка була єдиною в цьому Законі станом на час виникнення спірних правовідносин, що стосувалася слідчих органів прокуратури і передбачала можливість їх переведення на посаду прокурора у реформованих органах прокуратури за умови успішного проходження ними атестації, не означала застосування до таких осіб усіх професійних процедур, обов'язкових для посади прокурора, а також можливість звільнення їх з посад слідчих в разі непроходження або неуспішного проходження атестації для зайняття посади прокурора.
Таким чином, редакція норми пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, яка була чинна станом на дату винесення оспорюваного наказу про звільнення та регулювала звільнення з посади у випадку, зокрема, неподання заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора і намір пройти атестацію, стосувалась виключно прокурорів.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, що викладена у постановах від 31 січня 2023 року у справі № 640/23690/19, від 31 січня 2023 року у справі №160/7620/20, від 21 липня 2022 року у справі № 640/22657/19, від 31 серпня 2022 року у справі № 640/25387/19.
З огляду на зазначене, визначальне значення для правильного вирішення спору у вимірі чинного на час його виникнення нормативно-правового регулювання має правовий статус посади, що займала позивач.
Матеріали справи свідчать, що з 07 червня 2016 року ОСОБА_1 обіймала посаду заступника начальника управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, на яку її призначено наказом Генерального прокурора України від 07.06.2016 №680-ц (Т. 2 а.с. 149).
Водночас, апелянт вважає, що з огляду на положення п. 6 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про прокуратуру», позивач була наділена повноваженнями прокурора, оскільки, на день набрання чинності Законом № 113-IX обіймала посаду заступника начальника управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України. Також, апелянт вважає, виконання ОСОБА_1 функцій керівника досудового розслідування не спростовує факту перебування її у статусі прокурора, відповідно до норм Закону України «Про прокуратуру».
З даного приводу, слід зазначити наступне.
Згідно статті 1 Закону № 1697-VII, прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
За приписами статті 131-1 Конституції України, прокуратура в Україні здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Пунктом 9 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України передбачено, що прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію досудового розслідування до початку функціонування органів, яким законом будуть передані відповідні функції, а також функцію нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, - до набрання чинності законом про створення подвійної системи регулярних пенітенціарних інспекцій.
Зазначені перехідні положення Конституції України в частині виконання прокуратурою функції досудового розслідування знайшли своє продовження у пункті 1 розділу X «Прикінцеві положення» і пункті 1 розділу XI «Перехідні положення» КПК України, якими закріплені повноваження слідчих органів прокуратури щодо здійснення досудового розслідування у кримінальних провадженнях, які відповідно до частин четвертої і п'ятої статті 216 цього Кодексу підслідні слідчим органів державного бюро розслідувань і детективам Національного антикорупційного бюро України, - до дня початку діяльності Державного бюро розслідувань України, але не пізніше п'яти років з дня набрання чинності цим Кодексом, та до дня початку діяльності Національного антикорупційного бюро України, але не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Кодексом відповідно.
Аналогічна норма щодо здійснення слідчими органів прокуратури досудового розслідування у визначеному КПК України порядку до початку діяльності державного бюро розслідувань, але не пізніше п'яти років після набрання чинності цим Кодексом закріплена в пункті 4 розділу XIII «Перехідні положення» Закону № 1697-VII.
Водночас, відповідно до пункту 5 розділу XIII «Перехідні положення» Закону №1697-VII, положення цього Закону, в тому числі статті 86, що регулює пенсійне забезпечення працівників органів прокуратури, поширюється на слідчих органів прокуратури до початку діяльності державного бюро розслідувань.
Державне бюро розслідувань розпочало свою діяльність з 27 листопада 2018 року, про що офіційно повідомлено в газеті «Урядовий кур'єр» від 23 листопада 2018 року № 221 (6337).
Отже, до 27 листопада 2018 року прокуратура продовжувала виконувати відповідно до чинних законів функцію досудового розслідування у підслідних їй кримінальних провадженнях, а на її слідчих поширювалися положення Закону № 1697-VII.
Наказом Генеральної прокуратури України від 23 серпня 2018 року № 168 затверджено Положення про Головне слідче управління Генеральної прокуратури України (далі - Положення № 168) (Т. 3, а.с. 251-257, 260-284).
За змістом пунктів 1.1 і 3.1 цього Положення № 168, Головне слідче управління Генеральної прокуратури України (далі - Головне управління) є самостійним структурним підрозділом Генеральної прокуратури України (на правах Департаменту), одним із основних завдань якого є організація та проведення відповідно до вимог пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України та пункту 9 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України досудового розслідування кримінальних правопорушень.
У відповідності до пункту 2.1 Положення №168, до складу Головного управління, зокрема, входять: управління з розслідування особливо важливих справ, управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, управління з розслідування кримінальних проваджень у сфері економіки, управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, кожне з яких діє у складі відповідних відділів.
Пунктом 4.1 Положення визначено повноваження вказаних управлінь (слідчих управлінь) та їхніх структурних підрозділів (слідчих відділів), крім організаційно-методичних відділів та відділів документального забезпечення, як органів досудового розслідування відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.
Враховуючи вищезазначене, слід дійти висновку, що заступник начальника слідчого управління у складі Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, в розумінні пункту 8 частини першої статті 3 КПК України, є керівником органу досудового розслідування, службове становище і процесуальний статус якого, з огляду на приписи статей 36 і 39 КПК України, статей 22-26 Закону № 1697-VII, є відмінними від правового статусу прокурора.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, що викладена у постановах від 21 липня 2022 року у справі № 640/22657/19 та від 15 березня 2023 року у справі № 640/22932/19.
З огляду на зазначене, доводи апелянта про те, що виконання позивачем функцій керівника досудового розслідування не спростовує факту перебування її у статусі прокурора, відповідно до норм Закону України «Про прокуратуру» є необрунтованими.
За змістом пункту 2 Положення №168 (втратило чинність згідно з наказом Офісу Генерального прокурора від 18 лютого 2020 року № 95, проте було чинне на дату видання спірного в цій справі наказу), до складу Головного управління входить, зокрема, управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю у складі: першого слідчого відділу; другого слідчого відділу; третього слідчого відділу.
Пунктом 2.2 Положення №168 передбачено, що Головне управління очолює начальник, який має п'ять заступників, один з яких одночасно є начальником управління з розслідування особливо важливих справ, а один - управління з розслідування кримінальних проваджень у сфері економіки. У разі відсутності начальника Головного управління його обов'язки виконує один із заступників начальника Головного управління відповідно до наказу Генерального прокурора.
Із пункту 2.3 Положення №168 вбачається, що Управління Головного управління очолюють начальники управлінь. Начальник управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, має одного заступника.
За пунктом 4.1 Положення №168, управління з розслідування особливо важливих справ; управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю; управління з розслідування кримінальних проваджень у сфері економіки; управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями (далі - слідчі управління), та їхні структурні підрозділи (далі - слідчі відділи), крім організаційно-методичних відділів та відділів документального забезпечення, як органи досудового розслідування відповідно до Кримінального процесуального кодексу України здійснюють: організацію та проведення досудового розслідування у кримінальних провадженнях про кримінальні правопорушення визначеної законодавством та цим Положенням категорії, прийняття у них законних та обґрунтованих процесуальних рішень.
Відповідно до підпункту 4.1.2 пункту 4.1 Положення №168, управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, забезпечує організацію та проведення досудового розслідування за фактами резонансних кримінальних правопорушень, скоєних працівниками Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Служби безпеки України, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань та інших органів правопорядку.
За приписами п.п. 5.4 п. 5 Положення №168, заступники начальників управлінь (у межах компетенції управлінь), зокрема: здійснюють функції керівника органу досудового розслідування та інші повноваження, передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України; контролюють роботу слідчих відділів щодо здійснення ними слідчої діяльності, організовують заслуховування стану досудового розслідування у конкретних кримінальних провадженнях; забезпечують контроль за діяльністю працівників управління щодо дотримання вимог законодавства у зв'язку із затриманням осіб у кримінальних провадженнях та їх перебуванням у слідчих відділах; контролюють стан організації роботи у слідчих відділах з обліку речових доказів, цінностей та документів, вилучених у ході досудового розслідування кримінальних правопорушень, їх зберігання та схоронність тимчасово вилученого майна, організовують щоквартальні перевірки наявності речових доказів і тимчасово вилученого майна; за дорученням керівництва Генеральної прокуратури України, Головного управління та управління здійснюють досудове розслідування у кримінальних провадженнях відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України.
Як було вищезазначено, ОСОБА_1 обіймала посаду заступника начальника управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України. З цієї посади її звільнили (з 23 жовтня 2019 року) відповідно до оскаржуваного наказу Генерального прокурора від 22 жовтня 2019 року № 1172ц.
Зважаючи на наведені норми Положення №168, посада, яку займала ОСОБА_1 надавала її процесуальний статус керівника органу досудового розслідування (у межах своїх повноважень), що ніяким чином не поєднується з посадою прокурора.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 15 березня 2023 року у справі № 640/22932/19.
За текстом пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, до дня введення в дію положень частини четвертої статті 216 цього Кодексу [«Підслідність»] повноваження щодо досудового розслідування здійснюють слідчі органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначеними цим Кодексом, - щодо злочинів, передбачених частиною четвертою статті 216 цього Кодексу.
У разі неможливості закінчити досудове розслідування у таких провадженнях до спливу дворічного строку, а так само за наявності інших передбачених законом підстав питання про доручення його здійснення іншим органам досудового розслідування вирішується в установленому цим Кодексом порядку. Передача кримінальних проваджень до Державного бюро розслідувань здійснюється з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про Державне бюро розслідувань» (абзац другий в редакції Закону України № 1355-VIII від 12 травня 2016 року, в редакції Закону № 113-IX з урахуванням змін, внесених Законом України № 187-IX від 4 жовтня 2019 року).
До дня введення в дію частини п'ятої статті 216 цього Кодексу повноваження щодо досудового розслідування передбачених нею злочинів здійснюють слідчі органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначеними цим Кодексом.
Після введення в дію частини п'ятої статті 216 цього Кодексу розпочаті слідчими органів прокуратури кримінальні провадження продовжують здійснюватися слідчими органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначеними цим Кодексом, до закінчення досудового розслідування, але не пізніше дня початку діяльності відповідно Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур (абзац четвертий пункту 1 розділу XI в редакції Закону № 916-VIII від 24 грудня 2015 року; із змінами, внесеними згідно із законами № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року, № 113-IX з урахуванням змін, внесених Законом України № 187-IX від 4 жовтня 2019 року).
Згідно абз. 2 п. 4 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державне бюро розслідувань» від 12 листопада 2015 року № 794-VIII (далі - Закон № 794-VIII; зі змінами, внесеними згідно із Законом України № 1355-VIII від 12 травня 2016 року), матеріали кримінального провадження, які на день набрання чинності цим Законом перебувають в іншому органі досудового розслідування на стадії досудового розслідування, але відповідно до цього Закону підслідні Державному бюро розслідувань, у тримісячний строк після початку здійснення Державним бюро розслідувань функції досудового розслідування передаються до відповідного підрозділу (органу) Державного бюро розслідувань для продовження провадження. Кримінальні провадження, які до початку діяльності Державного бюро розслідувань розпочаті слідчими органів прокуратури і перебувають на стадії досудового розслідування, продовжують здійснюватися слідчими органів прокуратури до закінчення досудового розслідування, але не довше двох років.
Беручи до уваги вищевказані положення законодавства, а також обставини даної справи, можна дійти висновку, що після початку діяльності Державного бюро розслідувань (з 27 листопада 2018 року) функція досудового розслідування ще певний час зберігалася за слідчими органів прокуратури. Йдеться не тільки про кримінальні провадження, які - відповідно до частини четвертої статті 216 КПК України - підслідні слідчим органів державного бюро розслідувань, але й про кримінальні провадження, підслідні - відповідно до частини п'ятої статті 216 КПК України - детективам Національного антикорупційного бюро. У першому випадку розпочаті слідчими органів прокуратури кримінальні провадження продовжували ними здійснюватися до закінчення досудового розслідування, але не довше двох років; в іншому випадку - до закінчення досудового розслідування, але не пізніше дня початку діяльності відповідно Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур.
Відповідно до наказу Генерального прокурора від 23 грудня 2019 року № 351, днем початку роботи Офісу Генерального прокурора визначити визначене 2 січня 2020 року.
Оскільки, на дату видання оскаржуваного наказу про звільнення займана ОСОБА_1 посада (з уваги на повноваження і процесуальний статус) не може зрівнюватися з посадою прокурора, колегія суддів вважає, що для звільнення позивача за правилами підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ (у редакції цього Закону, яка діяла на дату видання спірного наказу) не було підстав.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, що викладена у постанові від 15 березня 2023 року у справі № 640/22932/19.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуваним наказом Генерального прокурора від 22.10.2019 №1172ц позивача незаконно звільнено з посади керівника органу досудового розслідування (слідчого) Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII, що є достатньою підставою для поновлення її на попередній роботі (без надання оцінки іншим підставам позову) з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Аліменко В.О.
Кузьмишина О.М.
Повний текст постанови виготовлено 07.06.2023 р.