Справа № 760/14490/22 Суддя (судді) першої інстанції: Жовноватюк В.С.
06 червня 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів: Беспалова О.О.,
Ключковича В.Ю.,
при секретарі судового засідання Зіньковській Ю.В.,
за участю учасників судового процесу:
від позивача: ОСОБА_1
від відповідача (апелянт): не прибув
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 20 березня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху,
До Солом'янського районного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просив суд:
- скасувати постанову від 27.09.2022 серії ЕАР № 5948909 про накладення адміністративного стягнення за ч. 4 ст. 126 КУпАП і накладене стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20400 грн.
В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що 27.09.2022 позивач з дружиною під'їхали до будинку за місцем проживання, зупинились на паркувальному майданчику і почали розвантажувати речі з автомобіля. Через 5-10 хвилин після зупинки до позивача підійшли працівники поліції та попросили пред'явити документи на автомобіль. Як причину вимоги пред'явлення документів інспектор назвав перебування автомобіля у розшуку. Після отримання документів інспектор повідомив, що відносно позивача винесено рішення про позбавлення права керувати транспортними засобами, проте позивач відповів, що керувала автомобілем дружина. Через деякий час інспектор увімкнув мобільний телефон в режимі відеозйомки і вручив постанову. На місці події інспектор не повідомляв позивача про розгляд адміністративної справи, не сповіщав про дату, час розгляду справи, не повідомив про його права. Також позивач вважає, що належних і допустимих доказів, які б вказували на вчинення ним правопорушення за ч. 4 ст. 126 КУпАП існувати не може. Крім цього зазначає, що технічний запис, яким здійснено фіксацію правопорушення - не є доказом. З цих підстав просить позов задовольнити.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 20 березня 2023 року адміністративний позов задоволено:
- постанову від 27.09.2022 серія ЕАР № 5948909 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20400 грн - скасувати і закрити справу про адміністративне правопорушення;
- стягнуто на користь ОСОБА_1 / РНОКПП НОМЕР_1 / за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції суму сплаченого судового збору у розмірі 992,40 грн.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач (надалі - апелянт) звернувся до суду з апеляційною скаргою та посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати зазначене рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивач скоїв діяння вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч. 4 ст. 126 КУпАП, а саме: керування транспортним засобом особою, позбавлення права керування транспортним засобом. Також, апелянт зазначає, що з відеозапису, зробленого за допомогою відеореєстратора, закріпленого на службовому авто, автомобіль поліції їхав за транспортним засобом, який належить позивачу, у подальшому транспортний засіб поліції зупинився, відеореєстратор автоматично вимикається, проте, в даному випадку складена постанова свідчить про виявлені порушення, а тому до позивача правомірно застосовано штраф.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2023 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду справи у відкритому судовому засіданні.
Крім того, судом апеляційної інстанції визнано явку обов'язковою позивача та зобовязано Департамент патрульної поліції Національної поліції України забезпечити явку в судове засідання ОСОБА_2 (особа, яка склала постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності).
В судове засідання позивач прибув особисто та заперечував проти задоволення апеляційної скарги в повному обсязі та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про розгляд справи та вимоги суду апеляційної інстанції не виконав щодо забезпечення в судове засідання ОСОБА_2
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 27.09.2022 18:51 год. м. Чернігів, вул. Самоквасова, 23, водій ОСОБА_1 керував ТЗ Mercedes-Benz E 430 д.н.з. НОМЕР_2 , будучи позбавленим права керування Деснянським районним судом м. Чернігова від 07.02.2022, чим порушив п.2.1.а. ПДР - керування ТЗ особою, позбавленою права керування ТЗ.
Не погоджуючись з прийнятим суб'єктом владних повноважень рішенням про притягнення до адміністративної відповідальності, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факт порушення ПДР України. Сама постанова без обґрунтування її доказами не дає підстав для висновку про скоєння адміністративного правопорушення.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Стаття 8 КУпАП визначає, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Частиною 1 статті 268 КУпАП визначено, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-8 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 4 Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015 № 1395 у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Постанова виноситься в разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п'ятою, шостою, восьмою, десятою і одинадцятою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою, третьою, четвертою, шостою і сьомою статті 122, частиною першою статті 123, статтями 124-1, 125, частинами першою, другою і четвертою статті 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128 - 129, частиною першою статті 132-1, частинами третьою, шостою, восьмою, дев'ятою, десятою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140, частинами шостою, сьомою і восьмою статті 152-1 КУпАП.
Статтею 32 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах, у визначених випадках.
Згідно з пункту 2.4 «а» ПДР на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1, а саме: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон); в) у разі встановлення на транспортних засобах проблискових маячків та (або) спеціальних звукових сигнальних пристроїв - дозвіл, виданий уповноваженим органом МВС, а у разі встановлення проблискового маячка оранжевого кольору на великогабаритних та великовагових транспортних засобах - дозвіл, виданий уповноваженим підрозділом Національної поліції, крім випадків встановлення проблискових маячків оранжевого кольору на сільськогосподарській техніці, ширина якої перевищує 2,6 м, на механічних транспортних засобах дорожньо-експлуатаційної служби, на транспортних засобах спеціального, спеціалізованого призначення та на транспортних засобах із розпізнавальним знаком "Діти"; г) на маршрутних транспортних засобах - схему маршруту та розклад руху; на великовагових і великогабаритних транспортних засобах та транспортних засобах, що здійснюють дорожнє перевезення небезпечних вантажів, - документацію відповідно до вимог, встановлених Законами України "Про автомобільний транспорт", "Про дорожній рух" та "Про перевезення небезпечних вантажів" (далі - спеціальні правила); ґ) чинний страховий поліс (страховий сертифікат "Зелена картка") про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення); д) у разі встановлення на транспортному засобі розпізнавального знака "Водій з інвалідністю" - документ, що підтверджує інвалідність водія або пасажира (крім водіїв з явними ознаками інвалідності або водіїв, які перевозять пасажирів з явними ознаками інвалідності).
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-8 цього Кодексу.
Судом першої інстанції встановлено, що 27.09.2022 постановою серії ЕАР № 5948909 притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 20400 грн.
Частиною 4 статті 126 КУпАП встановлена відповідальність за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Об'єктивна сторона правопорушення - керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.
Суб'єкт правопорушення - особа, яка позбавлена права керування транспортними засобами.
Отже, до відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП може бути притягнена тільки особа, яка керувала транспортним засобом, тобто водій.
З постанови вбачається, що 27.09.2022 18:51 год м. Чернігів, вул. Самоквасова, 23, водій ОСОБА_1 керував ТЗ Mercedes-Benz E 430 д.н.з. НОМЕР_2 , будучи позбавленим права керування Деснянським районним судом м. Чернігова від 07.02.2022, чим порушив п.2.1.а. ПДР - керування ТЗ особою, позбавленою права керування ТЗ.
Судом першої інстанції встановлено, що у пункті 7 оскаржуваної постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності містить інформацію про фіксацію порушення - відео 471654. Відповідач разом з відзивом долучає зазначений відеозапис з портативного відеореєстратора поліцейського "471654" та відомості видачі Спецтехніки Рота № 2 від 27.09.2022.
Колегією суддів в судовому засіданні досліджено матеріали справи та встановлено, що на відеозапису зафіксовано рух автомобіля поліції, який їхав за автомобілем д.н.з. НОМЕР_2 . У подальшому транспортний засіб зупиняється та починають відкриватися двері автомобіля та видно стопу у спортивному взутті (кросівок), після чого відеозапис припиняється.
З аналізу відеозапису не можливо встановити хто саме був за кермом вищезазначеного транспортного засобу, оскільки візуально видніється дві особи на передніх сидіннях але встановити їх стать не є можливим з відеозапису, який міститься в матеріалах справи.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на долученому відео не зафіксовано, хто саме керував транспортним засобом та виходив з нього.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що поліцейські повинні фіксувати правопорушення від початку докінця, та повинні надати дані записи суду, як докази, проте, всупереч вимогам законодавства, відповідачем не дотримано вимоги статті 251 КУпАП.
Щодо посилання відповідача на те, що оскаржувана постанова є належним та допустимим доказом, який підтверджує вчинення адміністративного правопорушення, колегія суддів ставиться критично до даних тверджень, з наступних підстав.
У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 337/3389/16-а, аналізуючи вищенаведене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень. В контексті наведеного слід відмітити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень (в даному випадку - інспектором патрульної поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови мас відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. КУпАП визначено форму й передбачено основні вимоги щодо змісту як протоколу про адміністративне правопорушення, так і рішення, що виноситься в конкретній адміністративній справі, а також визначається компетенція осіб, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення.
Крім того, відповідачем належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факт порушення ПДР України.
Отже, сама по постанова без обґрунтування її доказами, не дає підстав для висновку про скоєння позивач адміністративного правопорушення.
Відповідно до статті 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У рекомендаціях № R (91) 1 Комітету Ради Європи Державам-Членам стосовно адміністративних санкцій від 13.02.1991р. рекомендовано керуватись у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов'язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, у справах «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002, неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення за відсутності розумних підстав для сумніву, що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
Враховуючи постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а, у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Також у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 337/3389/16-а, аналізуючи вищенаведене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень. В контексті наведеного слід відмітити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень (в даному випадку - інспектором патрульної поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Згідно з частиною 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: зокрема, відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Згідно пунктом 3 частини 3 статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Отже, в даному випадку суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність прийняття оскаржуваної постанови та встановлення всіх обставин, які слугували підставо для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а отже в даному випадку постанова винесена з порушенням вимог законодавства та підлягає скасуванню.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга апелянта не підлягає задоволенню, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 272, 286, 308, 310, 313, 315-316, 321-322, 325 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 20 березня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді О.О. Беспалов
В.Ю. Ключкович