П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
07 червня 2023 р.м. ОдесаСправа № 400/12742/21
Перша інстанція: суддя Мельник О.М.,
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби в Миколаївській області в особі Очаківського сектору Управління Державної міграційної служби України у Миколаївській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
14 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просила:
- визнати протиправними дії Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області в особі територіального підрозділу - Очаківського сектору Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області в обміні, оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки замість непридатного для користування паспорта громадянина України у вигляді пластикової картки типу ID-1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області в особі територіального підрозділу - Очаківського сектору Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області обміняти, оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки замість непридатного для користування паспорта громадянина України у вигляді пластикової картки типу ID-1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що у зв'язку із непридатністю паспорту у вигляді ID-картки для користування вона звернулася до відповідача з проханням щодо оформлення та видачі паспорта у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року, однак отримала відмову, що і стало підставою для звернення до суду.
Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що відмова в оформлені позивачу паспорту книжечки зразка 1994 року є правомірною, оскільки позивач на підставі її звернення від 26 вересня 2017 року вже була документована паспортом громадянина України у формі ID-картки та в ході проведеної процедури позивач надала згоду щодо відцифрування відбитків пальців рук та внесення відповідної інформації до безконтактного електронного носія. Також відповідач вказував, що зазначена позивачем підстава для обміну паспорту не підтверджена, тому за її відсутності надати позитивне рішення щодо обміну паспорту не має можливості.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2023 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Зокрема апелянт зазначає, що у поданій заяви висловлювалося прохання обміняти паспорт у вигляді ID-картки з підстав того, що він став непридатним для користування. Апелянт наголошує, що у поданій заяві про оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року було відкликано згоду на обробку персональних даних. Поряд з цим, ОСОБА_1 доводить, що у поданій заяві також вказано про те, що строк дії паспорту закінчився.
Крім того, як зазначає апелянт, суд першої інстанції помилково не врахував при розгляді справи правову позицію Верховного Суду у зразковій справі № 806/3265/17 (постанова від 19.09.2018 року).
Також доводами апеляційної скарги зазначено, що в оскаржуваній відповіді відмова фактично мотивована відсутністю рішення суду про зобов'язання відповідача вчинити дії щодо оформлення та видачі нового паспорту зразка 1994 року.
Відповідачем надано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому суб'єкт владних повноважень просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін в зв'язку із необґрунтованістю доводів апелянта.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлені та з матеріалів справи вбачаються наступні обставини.
26 вересня 2017 року ОСОБА_1 особисто звернулася до Очаківського сектору УДМС у Миколаївській області з заявою про оформлення паспорта громадянина у формі картки вперше (а.с. 43, 44).
За результатом розгляду поданого звернення позивачу видано паспорт громадянина України у формі ID-картки (а.с. 19, 20).
У листопаді 2021 року позивач звернулась до Очаківського сектору Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області з проханням щодо оформлення та видачі паспорта у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року замість непридатного для користування паспорта громадянина України у вигляді пластикової картки типу ID-1 № НОМЕР_1 (а.с. 24).
Очаківським сектором УДМС України в Миколаївський області була надана відповідь №4832-644/4832.1-21 від 18.11.2021, за якою в оформленні та видачі паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки було відмовлено (а.с. 14-18).
Не погоджуючись із відмовою, вважаючи її протиправною, позивач звернулася до суду із даним позовом.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що обмін паспорта громадянина України у формі ID-картки у зв'язку з непридатністю для подальшого використання не здійснюється з підстав релігійних переконань. Зокрема, паспорт, який був наданий позивачем для обміну у зв'язку з непридатністю для користування не містить будь-яких ознак непридатності і тим самим зміст звернення позивача свідчить про викладення таких підстав і вимог, які містять результат їх розгляду у наданій відповідачем відповіді.
Також суд вказав, що паспорт громадянина України оформлюється виключно із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру, до якого вноситься інформація щодо ідентифікації осіб, які звернулися для оформлення такого паспорта (автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі).
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно з частиною другою статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
За змістом частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України, зокрема, визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство, правосуб'єктність громадян, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.
Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон 5492-VI) визначено правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону 5492-VI Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб'єктів для функціонування Реєстру об'єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються.
Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Відповідно до частин 1-2 статті 14 Закону 5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.
Відповідно до частин 1-2 статті 21 Закону 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частина 4 вказаної статті Закону 5492-VI регламентує, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Водночас, за змістом пункту 3 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII (далі Положення № 2503-XII), бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 16 Положення № 2503-XII обмін паспорта провадиться у разі: зміни (переміни) прізвища, імені або по батькові; встановлення розбіжностей у записах; непридатності для користування.
Відповідно до пункту 17 Положення № 2503-XII для обміну паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; паспорт, що підлягає обміну; дві фотокартки розміром 35х45 мм.
Відповідно до пунктів 1-2 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 (далі - Порядок № 302), паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Пункт 6 Порядку № 302 визначає, що обмін паспорта здійснюється у разі: 1) зміни інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації); 2) отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (РНОКПП) або повідомлення про відмову від прийняття зазначеного номера (за бажанням); 3) виявлення помилки в інформації, внесеній до паспорта; 4) закінчення строку дії паспорта; 5) непридатності паспорта для подальшого використання; 6) якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток; 7) наявності в особи паспорта зразка 1994 року (за бажанням).
Відповідно до п.п. 1 пункту 7 Порядку № 302 оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюються, зокрема, особі, яка досягла 14-річного віку, - на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.
Окрім того, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 № 456 затверджений Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14.06.2019 за № 620/33591 (далі - Тимчасовий порядок № 456).
Пункт 1 розділу I «Загальні положення» Тимчасового порядку № 456 визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку.
Пунктом 1 розділу IV «Обмін паспорта» Тимчасового порядку № 456 встановлено, що обмін паспорта здійснюється в разі: 1) зміни прізвища, імені, по батькові, дати та/або місця народження; 2) установлення розбіжностей у записах (невідповідність записів, зроблених у паспорті, записам в інших документах); 3) непридатності паспорта для користування (паспорт/фотокартка має потертості (та/або відсутня її частина), що не дають змогу візуально ідентифікувати особу, прочитати прізвище, ім'я, по батькові, дату та місце народження, ким виданий паспорт, підпис посадової особи та дату видачі, пошкодження перфорованої серії та номера, що не дає змогу встановити реквізити паспорта, виправлення, підчистки окремих літер у персональних даних/найменуванні органу/штампах/печатках або інші чинники, які впливають на цілісність документа.
Згідно з пунктом 2 розділу IV «Обмін паспорта» Тимчасового порядку № 456 для обміну паспорта заявник подає: 1) заяву; 2) рішення суду; 3) паспорт, що підлягає обміну; 4) дві (три - у разі одержання паспорта, який обмінюється в іншому територіальному підрозділі ДМС) фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см; 5) платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита (у разі обміну паспорта у зв'язку із непридатністю для користування) або оригінал документа про звільнення від його сплати; 6) документи, що підтверджують обставини (крім обміну паспорта з причин непридатності його використання), на підставі яких паспорт підлягає обміну. Видані компетентними органами іноземної держави документи, що подаються для оформлення паспорта, засвідчуються в установленому законодавством порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та подаються з перекладом українською мовою, вірність якого засвідчується нотаріально; 7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); 8) посвідчення про взяття на облік бездомних осіб, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб).
Системний аналіз наведених норм права дозволяє суду апеляційної інстанції прийти до висновку, що підстави та порядок обміну паспорту громадянина України є чітко визначеним. При цьому дотримання особою певних правил, пов'язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта є обов'язковим. Водночас, у випадку протиправної відмови в оформлені та видачі паспорту, права особи можуть бути захищені зокрема у судовому порядку.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що звертаючись до відповідача із заявою про видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року, ОСОБА_1 як на підставу для вчинення дій з оформлення та видачі нового паспорту вказала на те, що паспорт є непридатним для користування. Інших підстав, які зокрема передбачені законодавством для обміну паспорту позивачем у заяві не зазначалося (а.с. 24).
Також, із листа заяви ОСОБА_1 , яка складена у довільній формі зазначено, що позивач висловила позицію стосовно заборони передачі будь-яких даних про себе до Єдиного державного демографічного реєстру та вважала, що підставою для обміну наявного паспорту є його непридатність для користування (а.с. 12, 13).
Отже, в контексті спірних правовідносин суду слід перевірити наявність чи відсутність зазначеної позивачем підстави для обміну паспорту, оскільки відмова відповідача у здійсненні оформлення та видачі паспорту зразка 1994 року обумовлена серед іншого відсутністю ознак непридатності паспорту, який наявний у позивача та саме на цій підставі наполягала заявник при зверненні до відповідача.
Як судом вже зазначалося раніше, непридатність паспорту для користування нормативно визначається як наявність потертості паспорту та/або відсутність її частини, що не дають змогу візуально ідентифікувати особу, прочитати прізвище, ім'я, по батькові, дату та місце народження, ким виданий паспорт, підпис посадової особи та дату видачі, пошкодження перфорованої серії та номера, що не дає змогу встановити реквізити паспорта, виправлення, підчистки окремих літер у персональних даних/найменуванні органу/штампах/печатках або інші чинники, які впливають на цілісність документа.
Однак, з наявних в матеріалах справи доказів видно, що паспорт не містить ознак непридатності для користування, тому зазначена позивачем у заяві підстава для оформлення нового паспорту зразка 1994 року є непідтвердженою. З огляду на це, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що підстав для обміну паспорту через непридатність його для користування не має.
Доводи апелянта, що у заяві про оформлення паспорта зразка 1994 року зазначалося також і про те, що додатковою підставою для обміну паспорта є закінчення строку його дії суд апеляційної інстанції оцінює критично та зазначає, що у поданій заяві вказано лише одну підставу для обміну наявного паспорту, а саме його непридатність для використання. Відсутність у заяві інших підстав для обміну паспорту вказує на те, що відповідач не мав можливості, керуючись власним розсудом, перевіряти наявність чи відсутність інших підстав для обміну паспорту, оскільки зазначення відповідної підстави з огляду на положення пункту 7 розділу І Тимчасового порядку № 456 та форми заяви про видачу паспорту громадянина України, має здійснюватися заявником.
З урахуванням того, що підстава, яка зазначена позивачем у заяві не знайшла свого підтвердження, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач у даному випадку діяв у відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України та не порушив права чи законні інтереси позивача, відтак правових підстав для задоволення позову не має.
Щодо посилання апелянта на те, що Законом України «Про захист персональних даних» передбачено право відкликати згоду на обробку персональних даних, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до вимог пункту 6 частини першої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» від 01 червня 2010 року №2297-VI (далі - Закон №2297-VI), суб'єкт персональних даних має право пред'являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними.
Пунктом 2 частини другої статті 15 Закону №2297-VI передбачено, що персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі припинення правовідносин між суб'єктом персональних даних та володільцем чи розпорядником, якщо інше не передбачено законом.
Пунктом 4 частини другої статті 15 цього ж Закону передбачено, що персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі набрання законної сили рішення суду щодо видалення або знищення персональних даних.
Згідно вимог статті 4 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (Закон № 5492-VI), Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру.
Внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних».
За приписами ст. 10 Закону № 5492-VI, у разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Відповідно до частини третьої статті 10 Закону № 5492-VI, для внесення інформації до Реєстру та для оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених), обміну документів за зверненням заявника формується заява-анкета, зразок якої затверджується центральним органом виконавчої влади, що здійснює формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, в установленому порядку.
Згідно пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 5492-VI, до документів, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, належить, зокрема, паспорт громадянина України.
Частинами 1, 2, 5 статті 21 Закону України № 5492-VI, встановлено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України.
Оформлення паспорта громадянина України здійснюється розпорядником Реєстру. Прийняття заяв-анкет для внесення інформації до Реєстру, видача паспорта громадянина України здійснюються розпорядником Реєстру або уповноваженими суб'єктами, передбаченими пунктом 4 частини першої статті 2 цього Закону.
Отже, паспорт громадянина України оформлюється виключно із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру, до якого вноситься інформація щодо ідентифікації осіб, які звернулися для оформлення такого паспорта (автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі).
Позивачем не заперечувалося, що наявний паспорт громадянина України у формі ID картки був оформлений за допомогою засобів ЄДДР внаслідок її волевиявлення. Тобто, ОСОБА_1 при оформленні ID картки, надала згоду на обробку її персональних даних.
Позивачем не наведено обґрунтованих підстав вважати, що персональні дані щодо останньої обробляються з порушенням законодавства України.
Крім того, стаття 8 Закону № 5492-VI встановлює гарантії захисту і безпеки інформації Реєстру, що унеможливлює вчинення будь-яких незаконних дій з персональними даними осіб, інформація щодо яких внесена до Реєстру.
Колегія суддів зазначає, що посилання апелянта на приписи Закону України «Про захист персональних даних» в частині права на відкликання згоди на обробку персональних даних, є необґрунтованими, оскільки, в даному конкретному випадку питання щодо припинення правовідносин не стосується спірних правовідносин, адже, наявний спеціальний закон, який регулює правовідносини, які склались між сторонами, а саме Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», відповідно до якого, не передбачено підстав для вилучення інформації стосовно особи із Реєстру.
Вказані висновки узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена у постанові від 21 серпня 2020 року у справі №260/99/19.
Також, у наведеній вище постанові Верховий Суд вказав, що законна і добровільна видача позивачу паспорта громадянина України у формі картки та внесення інформації щодо неї до Реєстру жодним чином не суперечить нормам Конституції України, Закону №2297-VI, а позивач фактично має право на поновлення або виправлення інформації, але ніяк не вилучення її, в зв'язку з релігійними переконаннями.
Таким чином, на підставі вищевикладеного колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта з приводу можливості відкликати згоду на обробку персональних даних в контексті спірних правовідносин.
Також безпідставним є посилання апелянта на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 806/3265/17 (зразкова справа), оскільки такі стосуються інших правовідносин, а саме при їх прийнятті суд захистив право позивача на виготовлення паспорта у традиційній формі книжечки зразка 1994 року (внутрішній паспорт громадянина України) виключно з огляду на його релігійні переконання для особи, яка ніколи не зверталася за оформленням біометричних документів.
Суд не приймає твердження апелянта, що для оформлення та видачі їй паспорта книжечки зразка 1994 року потрібно надати разом з документами лише рішення суду, оскільки зобов'язати вчинити дії щодо оформлення та видачі паспорту можливо лише у випадку наявності для цього відповідної правової підстави. У даній справі зазначена позивачем підстава для обміну паспорту не знайшла свого підтвердження, тому й підстав для зобов'язання відповідача вчинити відповідні дії не має. При цьому, Тимчасовий Порядок № 456 на який міститься посилання в оскаржуваній відповіді регулює правовідносини щодо оформлення паспорту на підставі рішення суду та не може бути застосований до випадків, коли суб'єктом владних повноважень розглядається питання щодо оформлення та видачі паспорту на підставі поданого звернення особи, оскільки у цьому випадку публічно-правового спору, який потребує судового вирішення ще не має.
Таким чином, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що у контексті спірних правовідносин дії відповідача є правомірними, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Водночас, позивач не обмежена в можливості звернення до відповідного органу ДМС із заявою про оформлення паспорта громадянина України із зазначенням інших підстав для обміну паспорту на підставах та в порядку встановлених чинним законодавством України задля реалізації відповідних конституційних прав та обов'язків.
Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 20 грудня 2021 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2023 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення, з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: О.В.Джабурія
Суддя: К.В.Кравченко