07 червня 2023 року Справа № 480/2336/23
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Прилипчука О.А.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/2336/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області,
третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
До Сумського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якій просить:
1. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 11.11.2022 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком № 2;
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 23.06.1986 по 01.11.1986, з 03.09.1988 по 31.12.1988, з 01.01.1989 по 25.11.1990, з 26.11.1990 по 31.12.1994 за Списком №2, згідно із записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 та призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком № 2, відповідно до підпункту 2 пункту 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” з моменту звернення ОСОБА_1 із заявою про призначення пенсії, з 26.04.2022.
3. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди в розмірі 20000,00 (двадцять тисяч) грн.
Також позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на його користь судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1073,60 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач є пенсіонером та перебуває на обліку як отримувач пенсії за віком в Головному управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
26.04.2022 позивач звернувся із заявою про переведення його на пенсію за віком згідно пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058 із зниженням пенсійного віку на два роки за стаж роботи в особливо важких та особливо шкідливих умовах праці за Списком №2 на підставі довідок АТ "Укргазвидобування" БУ "Укрбургаз" від 21.04.2022 №08-03-367 про період роботи помічником бурильника експлуатаційного та розвідувального буріння свердловин на нафту та газ з 23.06.1986 по 01.11.1986, що становить 4 місяці 8 днів та ПАТ Бурова компанія "Букрос" від 04.02.2022 № 02-44/1543 про період роботи з 03.09.1988 по 31.12.1988 - помічником бурильника експлуатаційного та розвідувального буріння свердловин на нафту й газу; з 01.01.1989 по 25.11.1990 - бурильником експлуатаційного та розвідувального буріння свердловин на нафту й газу; з 26.11.1990 по 31.12.1994 - помічником бурового майстра, що складає 6 років 2 місяці 28 днів.
Рішенням від 04.05.2022 позивачу відмовлено в переведенні на пенсію за віком за Списком №2, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 114 Закону 1058 з 01.04.2022 по 31.03.2023 - 29 років для чоловіків.
Вважаючи протиправним рішення відповідача, позивач звернувся до суду.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 20.09.2022 у справі № 480/3589/22 позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 04.05.2022 про відмову в перерахунку відділу перерахунків пенсій № 2 управляння пенсійного забезпечення.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи: з 03 липня 2004 року по 31 березня 2005 року на ТОВ "КНГ-СЕРВІС"; з 10 березня 2005 року по 18 серпня 2006 року на TOB "СМІТ САЙБІРІАН СЕРВІСЕЗ"; з 19 серпня 2006 року по 23 лютого 2010 року на ТОВ НПО "ВКТБ"; з 26 лютого 2010 року по ЗО липня 2010 року на ТОВ “Азимут Сервіз”; з 29 липня 2010 року по 03 грудня 2010 року на TOB “РН - Буріння”; з 07 грудня 2010 року по 05 червня 2012 року на ТОВ “Азимут Сервіз”; з 06 червня 2012 року по 16 березня 2015 року на ТОВ “НТ-Сервіс”; з 01 серпня 2015 року по 31 грудня 2015 року на ТОВ “Азимут Сервіз”; з 20 січня 2016 року по 23 серпня 2018 року на ТОВ “Азимут Сервіз”; з 24 серпня 2018 року по 31 серпня 2020 року на ТОВ “Ойл Сервіс Гарант”.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.04.2022, з урахуванням висновків суду по даній справі.
На виконання вищезазначеного рішення суду Головне управління Пенсійного фонду України у Сумській області повторно розглянуло заяву ОСОБА_1 від 26.04.2022 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 у відповідності до пп. 2 п. 2 ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, з врахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення суду.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 21.11.2022 позивачу відмовлено в перепризначенні пенсії.
Відповідач обґрунтовував свою відмову тим, що відповідно до матеріалів пенсійної справи заявник отримує пенсію за віком, згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення" ШВП 107 ( ОСОБА_2 ).
Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон) передбачено види пенсій: за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника, за вислугу років. Особа, яка має одночасно право на різні види пенсії, призначається один з цих видів за її вибором. Відповідно до статті 26 Закону пенсія за віком призначається після досягнення віку (60, 63, 65 років) в залежності від набутого особою страхового стажу. При цьому законодавством для окремих категорій осіб передбачено призначення пенсії за віком до досягнення віку, визначеного статтею 26 Закону. Пенсія за віком призначається довічно. Заявник отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Тимчасовоі Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі у галузі пенсійного забезпечення від 15 січня 1993 року, після досягнення ним 55-річного віку. Відтак, підстави для перепризначення пенсії за віком заявнику відповідно до інших умов, визначених пенсійним законодавством, відсутні. З урахуванням вищезазначеного, прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 в проведені даного перерахунку.
Згідно з додатком до оскаржуваного рішення, загальний стаж позивача склав 39 років 6 місяців 25 днів при необхідному 30 років.
При цьому, пільговий стаж позивача, який склав - 6 років 8 місяців 9 днів, за період з 23.06.1986 по 01.11.1986, з 03.09.1988 по 31.12.1988, з 01.01.1989 по 25.11.1990, з 26.11.1990 по 31.12.1994 на роботах за Списком №2, взагалі не включено.
Разом з тим, законодавством гарантовано право на пільгову пенсію і тим особам, які мають не менше половини встановленого спеціального стажу, тобто, для чоловіків - це не менше 6 років і 3 міс.
Вважаючи, що відповідач протиправно не врахував періодів роботи, що зазначені у трудовій книжці і підтверджені відповідними документами, прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії, яким порушив його право, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 20.03.2023 відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідачу та третій особі копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано до електронного кабінету через систему "Електронний суд", документ доставлено до їх електронних кабінетів 20.03.2023 (а.с. 45, 46).
У встановлений судом строк відповідач відзив не надав.
Від третьої особи - Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області до суду надійшли письмові пояснення щодо позовних вимог, де зазначено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області як одержувач пенсії за віком, призначеної відповідно до Тимчасової Угоди між Урядом України та урядом російської федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, в галузі пенсійного забезпечення від 15.01.1993.
Згідно з листом державної установи-відділення пенсійного фонду російської федерації по Ямало-Ненецькому автономному округу від 01.09.2021 №11714-22 ОСОБА_1 відповідно до вищевказаної тимчасової угоди призначена частина пенсії з 09.06.2021.
Виплата частини пенсії нарахованої російською федерацією припинена з 01.01.2022.
Позивач звернувся із заявою від 26.04.2022 про переведення на пенсію за віком згідно пункту 2 частини 2 статті 114 Закону 1058 із зниженням пенсійного віку на два роки за стаж роботи в особливо важких та особливо шкідливих умовах праці за списком №2.
За результатом розгляду заяви від 26.04.2022 та наданих документів тривалість стажу склала 23 роки 8 днів, за списком №2 - 6 років 8 місяців 9 днів.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області, за принципом екстериторіальності, прийнято рішенням від 04.05.2022 про відмову в призначенні дострокової пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно пункту 2 частини 2 статті 114 Закону 1058 у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
На звернення заявника із заявами щодо переведення на пенсію за віком згідно пункту 2 частини 2 статті 114 Закону 1058 із зниженням пенсійного віку на два роки за стаж роботи в особливо важких та особливо шкідливих умовах праці за списком №2 управлінням направлявся запит 12.05.2022 №1600-0304-5/23790 до Пенсійного фонду України щодо надання методичної допомоги у вирішенні питання пенсійного забезпечення ОСОБА_1 .
Листом від 06.06.2022 №2800-030102-9/21904 Пенсійним фондом України повідомлено про відсутність підстав для перепризначення пенсії за віком.
На підставі листа Пенсійного фонду України від 06.06.2022 №2800-0301029/21904 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області переглянуто рішення про відмову від 04.05.2022 згідно із заявою від 26.04.2022 та прийнято рішення від 11.11.2022 про відсутність підстав для перепризначення пенсії відповідно до інших умов визначених пенсійним законодавством.
Виходячи з вищевикладеного, підстави для переведення позивача на пенсію за віком згідно пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” відсутні, а тому головне управління вважає, що рішення про відмову прийнято згідно чинного законодавства (а.с. 48-49).
Дослідивши матеріали адміністративної справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні відносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.
Судом встановлено, що позивач є пенсіонером та перебуває на обліку як отримувач пенсії за віком в Головному управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, що сторонами не заперечувалось.
На звернення позивача із заявою про переведення його на пенсію за віком згідно пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058 із зниженням пенсійного віку на два роки за стаж роботи в особливо важких та особливо шкідливих умовах праці за Списком №2 рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 04.05.2022 позивачу відмовлено в переведенні на пенсію за віком за Списком №2, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 114 Закону 1058 з 01.04.2022 по 31.03.2023 - 29 років для чоловіків (а.с. 13).
Вважаючи протиправним рішення відповідача, позивач звернувся до суду.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 20.09.2022 у справі № 480/3589/22 позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 04.05.2022 про відмову в перерахунку відділу перерахунків пенсій № 2 управляння пенсійного забезпечення.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи: з 03 липня 2004 року по 31 березня 2005 року на ТОВ "КНГ-СЕРВІС"; з 10 березня 2005 року по 18 серпня 2006 року на TOB "СМІТ САЙБІРІАН СЕРВІСЕЗ"; з 19 серпня 2006 року по 23 лютого 2010 року на ТОВ НПО "ВКТБ"; з 26 лютого 2010 року по ЗО липня 2010 року на ТОВ “Азимут Сервіз”; з 29 липня 2010 року по 03 грудня 2010 року на TOB “РН - Буріння”; з 07 грудня 2010 року по 05 червня 2012 року на ТОВ “Азимут Сервіз”; з 06 червня 2012 року по 16 березня 2015 року на ТОВ “НТ-Сервіс”; з 01 серпня 2015 року по 31 грудня 2015 року на ТОВ “Азимут Сервіз”; з 20 січня 2016 року по 23 серпня 2018 року на ТОВ “Азимут Сервіз”; з 24 серпня 2018 року по 31 серпня 2020 року на ТОВ “Ойл Сервіс Гарант”.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.04.2022, з урахуванням висновків суду по даній справі (посилання на рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень -https://reyestr.court.gov.ua/Review/106333308).
На виконання вищезазначеного рішення суду Головне управління Пенсійного фонду України у Сумській області повторно розглянуло заяву ОСОБА_1 від 26.04.2022 та рішенням від 11.11.2022 позивачу відмовлено в перепризначенні пенсії (а.с. 25).
Відмова обґрунтована тим, що відповідно до матеріалів пенсійної справи заявник отримує пенсію за віком, згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення" ШВП 107 ( ОСОБА_2 ). Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон) передбачено види пенсій: за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника, за вислугу років. Особа, яка має одночасно право на різні види пенсії, призначається один з цих видів за її вибором. Відповідно до статті 26 Закону пенсія за віком призначається після досягнення віку (60, 63, 65 років) в залежності від набутого особою страхового стажу. При цьому законодавством для окремих категорій осіб передбачено призначення пенсії за віком до досягнення віку, визначеного статтею 26 Закону. Пенсія за віком призначається довічно. Заявник отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Тимчасовоі Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі у галузі пенсійного забезпечення від 15 січня 1993 року, після досягнення ним 55-річного віку. Відтак, підстави для перепризначення пенсії за віком заявнику відповідно до інших умов, визначених пенсійним законодавством, відсутні. З урахуванням вищезазначеного, прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 в проведені даного перерахунку.
Згідно з додатком до оскаржуваного рішення, загальний стаж позивача склав 39 років 6 місяців 25 днів при необхідному 30 років.
При цьому, пільговий стаж позивача, який склав - 6 років 8 місяців 9 днів, за період з 23.06.1986 по 01.11.1986, з 03.09.1988 по 31.12.1988, з 01.01.1989 по 25.11.1990, з 26.11.1990 по 31.12.1994 на роботах за Списком №2, взагалі не включено.
Вважаючи відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Водночас у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (надалі по тексту також Закон №1058-IV).
Згідно частин 1, 2 статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (надалі по тексту також - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Цією ж статтею визначено, що пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника) в силу вимог частини 1 статті 10 Закону №1058-IV призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Пунктом 5 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV встановлено, що період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.
Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 за №148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26.09.1967 "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".
Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.
В той же час, призначення пенсії за віком як особі, яка працювала в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, регламентується міжнародним договором, підписаним між Урядом України і Урядом російської федерації 15.01.1993 на підставі статті 3 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Згідно із частинами 1, 2 статтею 1 Тимчасової Угоди між Урядом України та Урядом російської федерації "Про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі у галузі пенсійного забезпечення" від 15.01.1993, громадяни Сторін, що домовляються, які пропрацювали не менше 15 календарних років в районах Крайньої Півночі або не менше 20 календарних років в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, незалежно від місця їх постійного проживання на території обох держав мають право на пенсію за віком: чоловіки по досягненню 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, жінки по досягненню 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років.
У випадках, коли законодавством однієї з Сторін, що домовляються, передбачені більш пільгові умови і норми пенсійного забезпечення громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, при призначенні пенсії по старості (за віком) на території даної держави застосовується чинне законодавство цієї Сторони.
Нормативний підхід до розуміння норм права в частині регулювання відносин призначення, перерахунку і виплати пенсій, в поєднанні з конституційними положеннями про пріоритет міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, якими встановлюють інші норми, ніж ті, які передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, дає можливість дійти висновку, згідно якого особи, працювавши в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, мають право на призначення пенсії за віком у разі настання умов (досягнення віку, напрацювання спеціального і загального стажу), за яких відповідно до положень частини першої статті 1 Тимчасової угоди виникає право на призначення такої пенсії на пільгових умовах.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 призначено пенсію за віком, як особі, що працювала в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, відповідно до Тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі в галузі пенсійного забезпечення.
З метою переведення на пенсію на пільгових умовах по Списку №2, позивач 26.04.2022 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із відповідною заявою.
Проте, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області за результатом розгляду за принципом екстериторіальності поданої позивачем заяви, прийнято рішення 11.11.2022 про відмову у переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Так, підставою для відмови визначено першочергове призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, як особі, що працювала в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, що виключає можливість повторного призначення позивачу пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №2.
Відповідно до пункту 2 розділу XV Прикінцевих положень Закону України від 09.07.2003 за №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Покриття витрат Пенсійного фонду на виплату і доставку пенсій за віком, призначених на пільгових умовах відповідно до статей 13 і 14 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та частин другої і третьої статті 114 цього Закону до досягнення пенсійного віку, визначеного статтею 26 цього Закону, здійснюється у встановленому порядку.
Тобто, особи, які працювали повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за Списком №2, в питаннях пенсійного забезпечення мають пільгу, яка виражається у зниженні пенсійного віку.
При цьому, вид пенсії, що призначається таким особам - це пенсія за віком, яка згідно з вищенаведеними положеннями законодавства призначається, перераховуються та виплачується у відповідності з Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
На переконання відповідача позивач уже скористався своїм правом на призначення пенсії за віком як особі, що працювала в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а тому немає законних підстав для призначення ОСОБА_1 того самого виду пенсії.
Частиною 3 статті 45 Закону №1058-IV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходиться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Аналіз зазначених норм законодавства свідчить, що переведенням з одного виду пенсії на інший є зміна виду пенсії, що визначені законодавством.
У розглядуваному випадку, суд погоджується з доводами відповідача, що пенсія на пільгових умовах по Списку №2 є різновидом пенсії за віком, оскільки на її призначення мають право певна категорія осіб зі зменшенням загального пенсійного віку.
Тобто у разі переведення позивача із пенсії за віком, призначеної відповідно до пункту 1 статті 1 Тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі від 15.01.1993, на пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №2, зміни виду пенсії ("пенсії за віком") не відбудеться.
При цьому, суд звертає увагу відповідачів на умови призначення пенсії за віком, відповідно до Тимчасової Угоди і пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2, які, на переконання суду, є очевидно різними.
В контексті спірних правовідносин, необхідними умовами для пільгового пенсійного забезпечення особам, які працювали в безпосередньо районах Крайньої Півночі є набуття такими особами певного пільгового стажу - не менше 15 календарних років і загального стажу - 25 років, зокрема, для чоловіків, а також досягнення ними 55 років.
В той же час, як уже зазначалось судом вище по тексту судового рішення, пенсія на пільгових умовах по Списку №2 призначається працівникам за наявності трьох обов'язкових умов у сукупності: зайняття повний робочий день на відповідних роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зокрема, за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України; атестація робочих місць; досягнення 55 років для чоловіків і при стажі роботи не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Отже, такі різновиди пенсії за віком призначаються різним категоріям осіб і за різних умов. Тобто в межах "пенсії за віком" чинними законами України про пенсійне забезпечення визначено, щонайменше, два особливі підвиди:
- пенсія, яка набувається на особливих умовах за правилами дії Тимчасової Угоди (пункт 1 статті 1 Тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі від 15.01.1993, пункт 5 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України від 09.07.2003 за №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування");
- пенсія, яка набувається на пільгових умовах по Списку №1 або Списку №2 за правилами статті 13 і 14 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-ХІІ та статті 114, пункту 2 розділу XV Прикінцевих положень Закону України від 09.07.2003 за №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
На переконання суду, за такого правового регулювання, і за наявності відповідних відмінних (неоднакових) особливостей, визначених для набуття вище коментованих різновидів в межах "пенсії за віком", ОСОБА_1 не може бути позбавлений права на переведення із пенсії, призначеної відповідно до Тимчасової Угоди, на пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №2.
З огляду на коментовані вище обставини, при наявності всіх встановлених пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", умов для призначення (переведення) ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах, суд дійшов висновку про те, що позивач не може бути позбавлений гарантованого Державою Україна пенсійного забезпечення.
В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64 Конституції України).
Отже, право на соціальний захист у всіх формах є гарантованим Конституцією України невідчужуваним основоположним правом, яке, за загальним правилом, має абсолютний характер (не залежить від внесення змін до законів або фінансових можливостей держави).
Окрім цього, суд звертає увагу на те, що у справах "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що:
- по перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника;
- по друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування;
- по третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.
Вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Що стосується розглядуваного випадку, то суд вважає, що чинним законодавством не врегульовано поняття "переведення на пенсію в межах одного виду пенсії", правове визначення якого (основного виду пенсії) врегульовано одним і тим же законом про пенсійне забезпечення, у випадку коли особа має право на декілька різновидів в межах одного виду, скористалася таким правом, обравши спочатку один із них, та виявить надалі бажання перейти на інший.
У спірному випадку мова йде про правову дію нормам статті 114 Закону України від 09.07.2003 за №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та пункту 5 розділу XV Прикінцевих положень Закону України від 09.07.2003 за №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Оцінюючи коментовані обставини справи та враховуючи вищенаведені положення законодавства, суд приходить до переконання про наявність правових підстав саме для переведення ОСОБА_1 із пенсії за віком, призначену відповідно до пункту 1 статті 1 Тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі від 15.01.1993, на пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №2.
З огляду на вказане, суд вважає не обґрунтованим рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 11.11.2022 в частині відмови в переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №2.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 23.06.1986 по 01.11.1986, з 03.09.1988 по 31.12.1988, з 01.01.1989 по 25.11.1990, з 26.11.1990 по 31.12.1994 за Списком №2, згідно із записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 та призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком № 2, відповідно до підпункту 2 пункту 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, суд зазначає наступне.
Так, зі змісту позовної заяви судом встановлено, що позивач посилається на ту обставину, що відповідачем не було зараховано до пільгового стажу період роботи ОСОБА_1 з 23.06.1986 по 01.11.1986, з 03.09.1988 по 31.12.1988, з 01.01.1989 по 25.11.1990, з 26.11.1990 по 31.12.1994 за Списком №2.
Так, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
В той же час, відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-ХІІ (надалі по тексту також Закон №1788-ХІІ) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування": чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Таким чином, в силу приписів пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" і пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи призначається працівникам за наявності трьох обов'язкових умов у сукупності:
- зайняття повний робочий день на відповідних роботах із шкідливими і важкими умовами праці - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;
- атестація робочих місць;
- досягнення 55 років для чоловіків і при стажі роботи не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Проте, суд звертає увагу позивача, що оскаржуване рішення не містить в собі розрахунку стажу позивача у зв'язку із тим, що відповідач взагалі заперечує право позивача на можливість переведення пенсії.
Зазначені висновки позивача ґрунтуються виключно на розрахунку стажу роботи, що надані окремим документом (а. с. 25).
Суд дослідивши оскаржуване рішення та наданий розрахунок зазначає, що відповідачем не зазначено у оскаржуваному рішенні жодних підстав для відмови у зарахуванні або у зарахуванні зазначеного стажу роботи позивача.
Також, відповідно відсутні і мотиви відмови у зарахуванні або не зарахуванні наведеного стажу.
Разом тим, у рішенні від 04.05.2022 відповідачем не заперечувався факт наявності у позивача пільгового стажу за списком №2 -6 років 8 місяців 9 днів (а.с.13)
Виходячи з наведеного суд приходить висновку, що в даному випадку у спірному рішенні відповідачем зроблено виключно висновок про відмову у переведенні пенсії позивача пенсії за віком, як особі, що працювала в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, що виключає можливість повторного призначення позивачу пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №2 та не зроблено жодних висновків щодо наявності у позивача стажу для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Згідно з ч.1 статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за №1566/11846, затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Порядок №22-1).
Згідно з пунктами 4.1, 4.2 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).
При прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Відповідно до пункту 4.3 Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Отже, виходячи із системного аналізу наведених норм, суд наголошує, що за підсумками розгляду заяви про призначення/переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою пенсійним фондом приймається окреме рішення.
Таким чином, суд позбавлений можливості досліджувати правомірність обрахунку наведеного стажу у зв'язку із відсутністю рішення, яким би було відмовлено у зарахуванні спірного стажу та мотивів такої відмови.
У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Суд зазначає, що позивач, заявляючи дану позовну вимогу, фактично просить суд втрутитися у дискреційні повноваження Пенсійного фонду.
Отже, суд вважає, що задоволення вказаної позовної вимоги фактично порушить закріплені законом виключні повноваження відповідача та вчинить дії поза встановленою чинним законодавством процедурою. Поряд з цим, суд пам'ятає, що відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Водночас, відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:
- лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;
- повний захист прав позивача неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;
- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
У той же час, зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений п.4 ч.3 ст.2 КАС України, зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на те, що відповідачем не доведено правомірності оскаржуваного рішення щодо належного розгляду заяви позивача від 26.04.2022 належним способом захисту, відновлення прав позивача за даних фактичних обставин, необхідно визнати саме зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.04.2022, з урахуванням висновків суду по даній справі.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області підлягають частковому задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди в розмірі 20000,00 (двадцять тисяч) грн., суд зазначає наступне.
За змістом статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини першої статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно частин першої, другої статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Отже, для вирішення питання про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити насамперед: наявність шкоди, протиправність дій відповідача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача. Наявність кожної із цих складових є обов'язковою умовою для відшкодування шкоди.
Однак позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оскаржуваним рішення відповідача йому заподіяно моральну шкоду, наявності причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та нанесеною шкодою; яким чином позивач оцінив заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходив, а тому позовні вимоги в наведеній частині позову не підлягають задоволенню.
Щодо клопотання представника позивача про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст. 134 КАС України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).
З огляду на викладене, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, виходить зі складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), надання до суду доказів, які стосуються спірних правовідносин.
З матеріалів справи судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано: ордер від 15.03.2023 № 1014967, договір про надання правничої допомоги від 15.03.2023 № 15/03, укладеного між адвокатом Малофєєвим А.І. та позивачем; звіт № 15/03 про виконані адвокатом роботи (надані послуги) та час витрачений на їх реалізацію, а також розмір коштів, що підлягає сплаті за них клієнтом; квитанцію на оплату наданих послуг у сумі 10000,00 грн. (а.с. 11, 34-36).
Відповідно до звіту № 15/03 адвокатом були надані такі послуги: підготовка, написання, подання позовної заяви до суду, супровід справи в суді першої інстанції - розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежть від обсягу послуг та часу витраченого адвокатом і становить 10000,00 грн.
Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
З огляду на викладене, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд виходить з оцінки складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг) та значенням справи для позивача.
Враховуючи те, що у даній справі провадження було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, справа за даним позовом є незначної складності, для розгляду справи адвокат у судові засідання не з'являвся, надані адвокатом послуги зводилися виключно до формування позовної заяви та запитів, суд вважає розмір витрат позивача, пов'язаних з правничою допомогою неспівмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами.
Крім того, суд враховує, що позивач вже звертався до Сумського окружного адміністративного суду за захистом порушеного права та вимушений повторно звернутися до суду для оскарження спірного рішення.
З огляду на викладене, при вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд враховує предмет спору та виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, вважає, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок відповідача витрати на надання професійної правничої допомоги в розмірі 5000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір, сплачений при подачі позову до суду (а.с. 10).
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 11.11.2022 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком № 2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Пушкіна, 1, м. Суми, Сумська область, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) від 26.04.2022, з урахуванням висновків суду по даній справі.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40009, м. Суми, вул. Пушкіна, 1, код ЄДРПОУ 21108013) судовий збір в сумі 1073,60 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.А. Прилипчук