ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/9012/22
провадження № 2/753/173/23
26 квітня 2023 року Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Трусової Т. О. з секретарем судового засідання Кирик К. С. за участі: представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лахно Юлія Вікторівна, про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно,
І. Стислий виклад позицій учасників справи.
У серпні 2022р. ОСОБА_3 (далі також - ОСОБА_3 , позивачка) в особі представника ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального Лахно Ю. В. № 28296657 від 17.02.2016 щодо реєстрації за ОСОБА_4 (далі також - ОСОБА_4 , відповідачка) права власності на 20/100 частин нежитлового приміщення загальною площею 197,1 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 851736480000, номер запису про право власності: 13302336).
Позов обґрунтований такими обставинами. ОСОБА_3 на праві власності належить 30/100 часток нежитлового приміщення загальною площею 281,4 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (далі також - спірний об'єкт нерухомого майна, спірне нежитлове приміщення, спірний будинок), а ОСОБА_4 на підставі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22.12.2015 набула права власності на 20/100 частин цього приміщення. У резолютивній частині рішення суду не вказано площу частини нежитлового приміщення, право власності на яке визнане за відповідачкою, проте зі змісту рішення вбачається, що його площа становить 186,4 кв.м. Незважаючи на це, за ОСОБА_4 зареєстроване право власності на нежитлові приміщення загальною площею 197,1 кв.м.
Позивачка посилається на те, що оспорюване рішення державного реєстратора суперечить закону та порушує її права вказуючи, що збільшення площі належної відповідачці частини нежитлового приміщення відбулося внаслідок реконструкції спірного об'єкта нерухомого майна за рахунок самочинного приєднання приміщення ліфтової площею 9,8 кв.м., яке є її власністю, при цьому для здійснення державної реєстрації не було надано передбачених пунктом 44 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майнодокументів, наявність яких могла слугувати підставою для державної реєстрації права власності на реконструйований об'єкт нерухомого майна.
Відповідачка ОСОБА_4 в особі представників позов не визнала та мотивувала свої заперечення тим, що з огляду на незазначення у резолютивній частині рішення суду площі, яка відповідає належним їй 20/100 частинам спірного нежитлового приміщення, та відсутність таких даних у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, державним реєстратором цілком правомірно, у відповідності до положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень» та пункту 54 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, було використано відомості технічного паспорту на спірний об'єкт, що був виготовлений станом на 21.01.2016. Вказала, що спірний об'єкт нерухомого майна перебуває у спільній власності п'яти осіб, а отже кожному зі співвласників належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на таке майно, тобто у позивачки відсутні законні підстави стверджувати про перебування якогось окремого приміщення у її особистій власності. Інші приміщення першого поверху у власності позивачки ніколи не перебували і не перебувають, за тривалий час спільного користування спільним майном між його співвласниками склався певний порядок користування приміщеннями, за яким приміщення ліфтової на першому поверсі перебуває у користуванні відповідачки, а до того - у користуванні попередніх співвласників. Доступ до приміщення ліфтової має виключно відповідачка, інші співвласники такого доступу не мають, претензій щодо усталеного порядку користування приміщеннями не заявляли.
Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лахно Ю. В. надала пояснення щодо позову, у яких просила відмовити у його задоволенні пославшись на те, що оспорювані реєстраційні дії вчинені нею у чіткій відповідності до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015 (у чинних на той період часу редакціях).
ІІІ. Рух справи, заяви (клопотання) учасників справи та процесуальні дії суду.
Ухвалою суду від 29.08.2022 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження в підготовче засідання (а.с. 27-28).
В підготовчому засіданні 24.10.2022 представник позивачки заявив клопотання про витребування від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лахно Ю. В. копій документів, що були надані позивачкою для вчинення оспорюваної реєстраційної дії, у задоволенні якого суд відмовив (а.с. 34, 36).
16.11.2022 від представника третьої особи надійшли пояснення на позовну заяву (а.с. 42-46).
17.11.2022 від представника відповідачки надійшло клопотання про витребування від позивачки оригіналу письмового доказу - договору купівлі-продажу частини спірного нежитлового приміщення від 30.05.1997, яке було задоволене судом (а.с. 49-51, 56-57).
13.12.2022 від представника відповідачки надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 58-62).
21.12.2022 від представника позивачки надійшла відповідь на відзив (а.с. 63-68).
Протокольною ухвалою від 22.12.2022 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті в судовому засіданні 01.02.2023 (а.с. 84-85).
28.12.2022 від представника відповідачки надійшла заява про продовження процесуального строку на подання заперечень на відповідь на відзив (а.с. 89).
03.01.2023 від представника відповідачки надійшли заперечення на відповідь на відзив (а.с. 91-96).
01.02.2023 від представника відповідачки надійшло клопотання про доручення доказів - копії висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи (а.с. 112-113).
В судовому засіданні 01.02.2023 суд оглянув наданий представником позивачки оригінал договору купівлі-продажу частини спірного нежитлового приміщення від 30.05.1997, прийняв до розгляду надані ним пояснення разом з копіями інших договорів купівлі-продажу частин спірного нежитлового приміщення, відповідь на відзив, копію висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи та відклав розгляд справи на 28.02.2023 (а.с. 98-100, 112-113, 122-123).
28.02.2023 від представника позивачки надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке суд задовольнив та відклав розгляд справи на 29.03.2023 (а.с. 127, 132).
21.03.2023 від представника позивачки надійшло клопотання про доручення доказу - висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи (а.с. 136).
В судовому засіданні 29.03.2023 суд прийняв до розгляду висновок експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи та відклав розгляд справи на 26.04.2023 (а.с. 160-161).
В судовому засіданні 26.04.2023 суд заслухав вступні промови представників сторін, дослідив письмові докази, заслухав виступи представників сторін в судових дебатах та вийшов до нарадчої кімнати, по виходу з якої оголосив вступну та резолютивну частини рішення (а.с. 167-170).
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом.
30.05.1997 між ТОВ «Торговий дім «Олніма» (продавцем) та ОСОБА_3 (покупцем) укладено договір купівлі продажу нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л. С., зареєстрований у реєстрі за № 1629, на підставі якого позивачка набула право власності на 30/100 долей (часток) нежитлового приміщення в будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 935,9 кв.м. (а.с. 6).
За умовами цього договору у власність ОСОБА_3 перейшли нежилі приміщення площею 281,4 кв.м., а саме: торговий зал 3-133,2 кв.м.; кладові 12-11,0 кв.м., 11-9,8 кв.м., 10-11,1 кв.м.; 1/2 частина мийки 4-14,6 кв.м.; клітка сходів загального виходу на першому поверсі V-13,8 кв.м.; 1/2 частина клітки сходів центрального входу на другому поверсі - 14,1 кв.м.; частина коридорів на другому поверсі 2.2.1 - 52,2 кв.м.; кладова 2-1,7 кв.м.; на першому поверсі частина площадки ІІ (центрального входу) - 8,2 кв.м.; вбиральні 37, 38-1,9 кв.м.; ліфтова 3-9,8 кв.м.
На підставі договору купівлі продажу нежитлового приміщення від цієї ж дати (30.05.1997) ОСОБА_5 набула право власності на 20/100 долей (часток) спірного нежитлового приміщення, та за умовами цього договору у її власність перейшли нежилі приміщення площею 186,4 кв.м., а саме: вхід в магазин 7-26,0 кв.м.; рукомийник 8-3,6 кв.м.; санвузли 9-1,3 кв.м., 10-1,3 кв.м.; торговельний зал 5-46,7 кв.м.; кладові 2-2,9 кв.м., 6-5,0 кв.м.; коридор 4-8,2 кв.м.; холодильні камери 12/5,2 кв.м., 14-7,2 кв.м., 13-8,.7 кв.м., 11-5,5 кв.м.; машинний зал 15-8,4 кв.м.; кладові 31-12,0 кв.м., 32-11,7 кв.м.; тамбур ІV-4,5 кв.м.; частина площадки ІІ-3,0 кв.м.; частина коридорів на І поверсі-25,2 кв.м. (а.с. 109).
На підставі договорів купівлі продажу нежитлового приміщення від цієї ж дати (30.05.1997) ОСОБА_6 набув право власності на 26/100 долей (часток) спірного нежитлового приміщення, що за площею становить 239,9 кв.м., а ОСОБА_7 - на 24/100 долей (часток) спірного нежитлового приміщення, що за площею становить 228,20 кв.м. (а.с. 110, 111).
Згідно з умовами цих договорів у власність ОСОБА_6 та ОСОБА_7 так само перейшли конкретно визначені нежилі приміщення.
За даними реєстрових книг КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» спірний об'єкт нерухомого майна був зареєстрований на праві приватної власності за шістьма особами, а саме: за ОСОБА_3 - 30/100 часток; за ОСОБА_7 - 24/100 часток; за ОСОБА_6 - 13/100 часток та 13/400 часток; за ОСОБА_8 - 13/200 часток та 13/400 часток; за ОСОБА_9 - 10/100 часток (1/2 від 186,4 кв.м); за ОСОБА_10 - 10/100 часток (1/2 від 186,4 кв.м) (а.с. 10, 15).
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22.12.2015 у цивільній справі № 752/19822/14-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_9 та зустрічним позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна у власність ОСОБА_4 виділено, зокрема, 20/100 частин будинку АДРЕСА_1 , та за нею визнано право приватної власності на це майно (а.с. 11-13).
Рішенням суду установлено, що ОСОБА_4 набула право власності на частину спірного нежитлового приміщення в порядку спадкування після смерті чоловіка ОСОБА_10 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ), який успадкував її разом з братом ОСОБА_9 в рівних частках після смерті матері ОСОБА_5 (померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
За рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лахно Ю. В. від 17.02.2016,індексний номер рішення: 28296657, прийнятим на виконання функцій державного реєстратора, здійснено державну реєстрацію (з відкриттям розділу) права приватної власності ОСОБА_4 на 20/100 частин будинку АДРЕСА_1 загальною площею 935,6 кв.м., номер запису про право власності: 13302336, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 851736480000 (а.с. 8-9).
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що підставою для проведення цієї реєстраційної дії послугувало рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22.12.2015 у цивільній справі № 752/19822/14-ц, яке набрало законної сили 04.01.2016, при цьому до розділу «Додаткові відомості» внесено запис про те, що належній ОСОБА_4 частці у спірному об'єкті нерухомого майна відповідає площа в розмірі 197,1 кв.м.
За даними технічного паспорту, виготовленого за замовленням ОСОБА_4 станом на 21.01.2016, належна їй частка у спірному нежитловому приміщеннімає загальну площу 197,1 кв.м. і складається з таких приміщень: коридор 1-27,3 кв.м.; кладова 2-2,9 кв.м.; тех. приміщення 3-9,8 кв.м.; коридор 4-8,2 кв.м.; торговельний зал 5-46,7 кв.м.; підсобне 6-5,0 кв.м.; коридор 7-9,8 кв.м.; основне 8-13,8 кв.м.; підсобне 9-3,5 кв.м.; вбиральня 10-1,2 кв.м.; підсобне 10а-1,2 кв.м., підсобне 11-4,9 кв.м.; підсобне 12-5,2 кв.м.; підсобне 13-9,7 кв.м.; підсобне 14-16,7 кв.м.; підсобне 31-12,0 кв.м.; підсобне 32-11,7 кв.м.; тамбур ІV-4,5 кв.м.; частина площадки (від загальної площі МЗК-5,7 кв.м.) ІІ-3,0 кв.м. (а.с. 77-79).
Розмір та технічні характеристики зареєстрованої за відповідачкою частки у спірному об'єкті нерухомого майна відповідають розміру та технічним характеристикам цієї частки, зафіксованим у журналі внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень громадського чи виробничого будинку,що був складений у квітні 2012 р. фахівцями КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» (а.с. 18-19).
У вказаному журналі зроблено примітку про те, що загальна площа нежитлових приміщень збільшена на 10,7 кв.м. в результаті проведення реконструкції та самочинного приєднання приміщень: технічного приміщення № 3 площею 9,8 кв.м. та частини коридору № 1 загальною площею 27,3 кв.м.
Згідно зі складеним на замовлення позивачки висновком експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 3-10/03 від 10.03.2023 за період з 31.03.1999 по 26.04.2012 загальна площа належних ОСОБА_4 нежитлових приміщень збільшилась на 10,7 кв.м. за рахунок: включення до складу приміщень технічного приміщення 3 площею 9,8 кв.м., яке відповідно до договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 30.05.1997 було продано ОСОБА_3 ; збільшення площі коридору 1 на 2,1 кв.м.; здійснення будівельних робіт, у тому числі демонтажу стін та перегородок (а.с. 144-159).
IV. Норми права і мотиви їх застосування.
У статтях 15, 16 ЦК України та статті 4 ЦПК України закріплене право кожного на захист свого цивільного (особистого немайнового або майнового) права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Суб'єктивне право на захист реалізується у спосіб, визначений законом. Перш за все це право на звернення за судовим захистом, носієм якого виступає кожний з учасників цивільних правовідносин чи будь-яка заінтересована особа.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Частина друга статті 16 ЦК України визначає основні способи захисту цивільних прав та інтересів судом, до яких, зокрема, належить відновлення становища, яке існувало до порушення. Цей спосіб пов'язаний із застосуванням певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб'єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення.
Одним з основних конституційних прав людини є право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (стаття 41 Конституції України), яке знайшло своє закріплення у ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 ЦК України).
Відповідно до положень статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.
Цивільне законодавство передбачає можливість набуття права власності (спільної власності) на новостворене нерухоме майно, на підставі правочинів, внаслідок спадкування тощо.
Спільною частковою власністю є власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності (частина 1 стаття 356 ЦК України).
Згідно статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
За обставинами справи установлено, що нежитловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , є об'єктом права спільної часткової власності, учасникам якої належать чітко визначені ідеальні частки у праві власності на цей будинок, при цьому покупці за укладеними з ТОВ «Олніма»договорами купівлі-продажу ( ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ) отримали у своє володіння та користування конкретні, індивідуально визначені приміщення.
Незважаючи на те, що у володіння та користування покупців перейшла частина майна в натурі, спірне нежитлове приміщення було і до цього часу залишається єдиним цілим, виділення належних співвласникам часток зі складу приміщення не здійснювалось, записи про їх реєстрацію як окремого індивідуально визначеного нерухомого майна до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вносились, а відтак умови договорів купівлі-продажу в частині площі та переліку приміщень, які переходять у власність покупців, є фактично вираженням волі сторін цих договорів на встановлення порядку володіння та користування спільним майном.
За приписами статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), до складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Отже спадкові правовідносини є відносинами правонаступництва, на які поширюється загальновизнане правило цивільного права, яке полягає у тому, що ніхто не може передати більше прав, ніж наділений сам.
Відтак внаслідок спадкування після смерті ОСОБА_5 у володіння та користування її спадкоємців ( ОСОБА_10 та ОСОБА_9 ), а у подальшому - у володіння та користування ОСОБА_4 , перейшли приміщеннятієї площі, яка перебувала у користуванні спадкодавця, тобто 186,40 кв.м., що відображено у реєстрових книгах бюро технічної інвентаризації.
З такої ж площі спірних нежилих приміщень виходив експерт при здійсненні їх оцінки під час розгляду цивільної справи № 752/19822/14-ц, рішення у якій стало підставою для вчинення оспорюваних реєстраційних дій.
Правовідносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV), дія якого поширюється на державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Отже за змістом цієї норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав.
Відповідно до частини третьої статті 3 Закону № 1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Однією з загальних засад державної реєстрації прав є гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження (стаття 3 Закону № 1952-IV).
Частиною третьою статті 10 Закону № 1952-ІV передбачено, що державний реєстратор встановлює, зокрема, відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, наявність яких відповідно до пункту 5 частини першої статті 24 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації прав.
Стаття 27 Закону № 1952-IV (в редакції, чинній на час вчинення оспорюваних реєстраційних дій) визначає, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться, зокрема, на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (частина друга статті 18 Закону № 1952-IV ).
Відповідно до пункту 19 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (в редакції, чинній на час вчинення оспорюваних реєстраційних дій, далі - Порядок № 1127) державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав.
Під час проведення державної реєстрації прав державний реєстратор використовує відомості Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, які є архівною складовою частиною Державного реєстру прав.
За відсутності відомостей у Реєстрі прав власності на нерухоме майно державний реєстратор використовує наявні відомості, які містяться на паперовому носії інформації (реєстрові книги та реєстраційні справи, ведення яких здійснювали бюро технічної інвентаризації.
Згідно з пунктом 44 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на реконструйований об'єкт нерухомого майна подається: 1) документ, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна до його реконструкції (крім випадків, коли право власності на такий об'єкт вже зареєстровано в Державному реєстрі прав); 2) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; 3) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; 4) письмова заява співвласників про розподіл часток у спільній власності на реконструйований об'єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що перебуває у спільній частковій власності та у результаті проведення реконструкції змінився розмір часток у такому праві).
У резолютивній частині рішення суду, яке стало підставою для реєстрації права власності ОСОБА_4 на 20/100 часток будинку АДРЕСА_1 , відсутня вказівка на розмір цієї частки у кількісному вимірі (її площу), проте за змістом описової та мотивувальної частин цього рішеннята за даними реєстрових книг бюро технічної інвентаризаціїїї площа становить 186,40 кв.м.
Як установив суд,збільшення площі належної відповідачці частки у спірному об'єкті нерухомого майна, речові права на який виникли та були зареєстровані до 01.01.2013, та відомості про який були відсутні у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відбулося в результаті його реконструкції.
За таких обставин внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про заявлену відповідачкою площу належної їй частки у спірному об'єкті нерухомого майна було можливе лише у разі надання пакету документів, передбаченого пунктом 44 Порядку № 1127, однак такі документи державному реєстратору не надавались.
Доводи відповідачки та третьої особи про те, що використання при здійсненні реєстраційних дій відомостей технічного паспорту є правомірним з огляду на положення пункту 54 Порядку № 1127 не заслуговують на увагу, оскільки між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно наявні суперечності, поданий для реєстрації права власності технічний паспорт був виготовлений без додержання вимог Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України від 25.05.2001 № 127, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10.07.2001 за № 582/5773, і до того ж відомості про технічний паспорт як підставу для виникнення права власності не внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Зважаючи на викладене, суд визнає обґрунтованими доводи позову про те, що внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про площу належної відповідачці частки у спірному об'єкті нерухомого майна було здійснено незаконно, з порушенням вимог пунктів 4, 5 частини першої статті 24 Закону № 1952-ІV та пункту 44 Порядку № 1127.
Виходячи з юридичної природи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно як засобу підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності, внаслідок незаконної реєстрації за відповідачкою збільшеної площі її частки у спірному об'єкті нерухомого майна частка позивачки у спільній власності на цей об'єкт зменшилась на 9,8 кв.м., а відтак є очевидним факт порушення її суб'єктивного матеріального права, на захист якого подано цей позов.
Згідно з нормою статті 26 Закону № 1952-IV (у чинній редакції) виправлення помилки, відомостей, що впливають на права третіх осіб, здійснюється державним реєстратором виключно за наявності згоди таких осіб або на підставі судового рішення.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Отже на підставі аналізу наведених правових норм та установлених фактів суд вбачає підстави для часткового задоволення вимог ОСОБА_3 шляхом скасування державної реєстрації відомостей про площу належної ОСОБА_4 частки у спірному об'єкті нерухомого майна (виключення запису про площу майна з розділу «Додаткові відомості»).
З огляду на результат розгляду справи суд на підставі статті 141 ЦПК України покладає на відповідачку сплачений позивачкою судовий збір.
На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.
Внести зміни до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_4 (рнокпп НОМЕР_1 )на 20/100 частин будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 851736480000)від 23 січня 2016 року, номер запису про право власності: 13302336, шляхом виключення з розділу «Додаткові відомості» запису такого змісту «нежилі приміщення загальною площею 197,1 кв.м., літ. «А».
Стягнути з ОСОБА_4 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 496 гривень 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя:
Повне рішення складене 07.06.2023.