Справа № 201/2869/23
Провадження № 2-а/201/44/2023
Іменем України
29 травня 2023 року суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Наумова О.С., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради (третя особа - інспектор з паркування Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради Науменко Денис Георгійович) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
09.03.2023р. ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з адміністративним позовом до Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради (третя особа - інспектор з паркування Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради Науменко Д.Г.) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення (а.с. 1-6).
Ухвалою судді Наумової О.С. від 09.03.2023р. відкрито провадження у справі і ухвалено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи відповідно до положень п. 20 ч.1 ст. 4, ч.2 ст. 12, 257, 268, 286 КАС України (а.с. 26).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 21.02.2023р. інспектором з паркування інспекції з питань контролю за паркуванням Науменком Д.Г. в режимі фото/відео зйомки зафіксовано порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортного засобу марки «Opel Vivaro», д.н.з. НОМЕР_1 о 10 год. 48 хв. за адресою: м. Дніпро, проспект Гагаріна, 86.
На лобовому склі автомобіля залишено повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності до постанови серія ІД01136151. Копія постанови про притягнення до адміністративної відповідальності надіслана за адресою реєстрації власника транспортного засобу в порядку ст. 279-1 КУпАП. Копія постанови серії РАП № 00272858 від 27.02.2023р. отримана позивачем на його запит власноруч 28.02.2023р.
Оскаржуваною поставною позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП України за порушення вимог пп. «б» п. 15.10 розділу 15 ПДР - стоянка на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками).
Позивач вважає постанову протиправною і такою, що підлягає скасуванню, оскільки відсутня подія правопорушення, адже зупинка автомобіля здійснена на тротуарі із дотриманням умов, передбачених пп. «в» п. 15.10 розділу 15 ПДР; постанова містить відомості, які не відповідають дійсності щодо фактичного розташування автомобіля на тротуарі по пр. Гагаріна у м. Дніпрі. Інспекцією з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради долучено фотознімки, з яких видно, що дійсно, автомобіль «Opel Vivaro», д.н.з. НОМЕР_1 , перебуває на тротуарі. Однак не зафіксовано, що автомобіль припарковано у дії дорожніх знаків, які дозволяють чи забороняють зупинку чи стоянку, як того вимагає пп. «б» п. 15.10 розділу 115 ПДР.
Відповідно до пп. «в» п. 15.10 ПДР стоянка забороняється на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху залишається щонайменше 2 м.
Зі змісту зазначеної правової норми вбачається, що водій наділяється правом на здійснення стоянки автомобіля на тротуарі за умови одночасного дотримання трьох вимог, а саме: 1. Стоянка здійсниться легковим автомобілем та мотоциклом; 2. Стоянка здійснюється на краю тротуару; 3. Стоянка здійснюється таким чином, що для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.
Пунктом 1.10 ПДР України зазначено, що тротуар - елемент дороги, призначений для руху пішоходів, який прилягає до проїзної частини або відокремлений від неї газоном.
Цим же пунктом визначено, що газон - ділянка однорідної території із дерновим покривом, який штучно створюється шляхом посіву і вирощування дерноутворювальних трав (переважно багаторічних злаків) або одернування;
Позивач залишив легковий автомобіль на краю тротуару, який відокремлений від проїзної частини газоном, залишивши щонайменше 2 метри для вільного руху пішоходів.
Означений факт позивач зафіксував за допомогою фотофіксації із застосуванням вимірювальної рулетки у присутності свідків ОСОБА_2 і ОСОБА_3 . Зафіксовано, що автомобіль стоїть на краю тротуару, який відокремлено від проїжджої частини газоном та для руху пішоходів залишилось, щонайменше 4 метра. Також складено фототаблицю та схему (автомобіль з часу складання постанови не рухався).
Фотознімками також підтверджено факт відсутності у місці припаркування автомобіля буд-яких забороняючих знаків стоянки або зупинки саме у вказаному місці.
З фотознімків, розміщених на сайті «Інспекція з питань контролю за паркуванням Дніпровської Міської Ради» за посиланням https://ipkp.dniprorada.gov.ua/ також видно, що автомобіль стоїть на краю тротуару та жодним чином не перешкоджає руху пішоходів, оскільки наявне місце для вільного руху пішоходів складає понад 2 метри.
Інспектором з паркування розміри пішохідної частини в повному обсязі не сфотографовано.
Норма пп. «б» п. 15.10. ПДР має уточнюючу частину, а саме, стоянка на тротуарах дозволяється у місцях позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками. У даному випадку відсутні будь-які докази того, що у м. Дніпрі по пр. Гагаріна, 86, відсутній дозволяючий стоянку дорожній знак та/або дорожній знак який забороняє стоянку легкового транспортного засобу.
На підставі викладеного, просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії РАП № 00272858 від 27.02.2023р. Просив судові витрати зі сплати судового збору та витрат на правничу допомогу покласти на відповідача.
На адресу відповідача судом була надіслана копія ухвали про відкриття провадження у справі, у якій був встановлений п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву, а також копія позовної заяви і доданих до неї документів (а.с. 27).
Від представника відповідача - Інспекції з питань контролю з паркуванням Дніпровської міської ради Жари О.І. (діє на підставі довіреності від 17.08.2022р. - а.с. 70)28.05.2023р. до суду надійшов відзив з доданими до нього доказами (а.с. 54-69), в якому відповідач не погодився із доводами позивача про безпідставність притягнення до адміністративної відповідальності.
Зазначив, що 21.02.2023р. інспектором з паркування виявлено адміністративне правопорушення, яке передбачено ч. 1 ст. 122 КУпАП, а саме, стоянка на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими табличками) транспортного засобу «Opel Vivaro», номерний знак НОМЕР_2 (далі - транспортний засіб позивача), за адресою м. Дніпро, просп. Гагаріна, 86 чим порушено вимоги п.п. «б» пункту 15.10 розділу 15 Правил дорожнього руху.
У відповідності до положень статті 142 КУпАП інспектором з паркування здійснено фотофіксацію обставин порушення правил стоянки в режимі фотозйомки, шляхом створення зображень транспортного засобу в момент вчинення правопорушення, на яких було зафіксовано: 1) дату порушення 21.02.2023р.; 2) місце розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомого об'єкта: м. Дніпро, просп. Гагаріна, 86; 3) географічні координати: 48.4275315, 35.0341342; 4) час вчинення порушення: о 10:48 (10 год. 48 хв.).
Оскільки пп. «б» п. 15.10 ПДР не містить посилання на відстань, то здійснювати заміри не потрібно. Зроблені позивачем заміри відстані є неналежним і недопустими доказами, оскільки позивач не надав свідоцтва про повірку зазначеної рулетки, також відсутні дата та час фотофіксації.
Враховуючи, що було проведено фотофіксацію обставин порушення в режимі фотозйомки та через відсутність технічних можливостей встановити особу, зазначену у частині першій статті 142 КУпАП на місці вчинення правопорушення (яка є суб'єктом правопорушення), інспектором з паркування у повній відповідності до вимог ст. 279-1 КУпАП розміщено повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності до постанови серії ІД №01136151 на лобовому склі транспортного засобу позивача.
Після встановлення відповідальної особи, інспектором з паркування винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серії РАП № 00272858 від 27.02.2023р. згідно з ч. 5 ст. 279-1, ст.ст. 283, 284 КУпАП - без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Щодо тверджень позивача про розміщення транспортного засобу таким чином, що не заважає проходу пішоходів, то матеріалами фотофіксації зафіксовано, що транспортний засіб позивача здійснив стоянку по проспекту Гагаріна, 86 у м. Дніпро (не на краю тротуару, що примикає до проїзної частини, а безпосередньо на тротуарі).
Чинними ПДР визначено, що стоянка транспортних засобів на дорозі повинна здійснюватися у спеціально відведених місцях чи на узбіччі, в той час як тротуар призначений саме для руху пішоходів, прилягає до проїзної частини та на ньому заборонено стоянку.
У порушення пп. «б» п. 15.10 ПДР позивачем здійснено стоянку транспортного засобу на тротуарі в місці, яке не позначено відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками. Натомість вимогами п.п. «в» п. 15.10 ПДР передбачено заборону стоянки на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м. З фотознімків видно, що транспортний засіб здійснено повністю безпосередньо на тротуарі, а не на краю тротуару, який примикає до проїзної частини. Тому у цьому випадку норми п.п. «в» п.15.10 ПДР не застосовуються. При розташуванні транспортного засобу на тротуарі саме таким чином, розповсюджуються норми п.п. «б» 15.10 ПДР, порушення яких було інспектором з паркування виявлено та зафіксовано.
Сам факт того, що автомобіль припарковано на тротуарі, а не на проїзній частині, не може не свідчити про відсутність перешкод дорожньому руху (такий висновок міститься у постанові Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 року по справі №464/1703/17).
Місце вчинення адміністративного правопорушення не має ознак майданчика для паркування транспортних засобів та належить територіальній громаді м, Дніпра, оскільки майданчики для паркування транспортних засобів облаштовуються відповідно до вимог ПДР та Правил паркування транспортних засобів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року №1342 (зі змінами), а саме: горизонтальною розміткою синього та білого кольору, дорожніми знаками 5.42.1 «Місце для стоянки», 5.43 «Зона стоянки», 5.44 «Кінець зони стоянки», -інформаційними табличками, парувальними автоматами, У місці, де було зафіксовано вищевказаний транспортний засіб, відповідні дорожні знаки відсутні.
Також не погодився із розміром витрат на правничу допомогу в сумі 5500,00 грн., вважав їх завищеними, адже справа відноситься до категорії незначної складності, об'єм позовної заяви становить 6 сторінок, а зі змісту вбачається, що її написання не потребувало додаткових зусиль та знань.
Враховуючи викладене, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
03.04.2023р. позивач надав відповідь на відзив (а.с. 31 - 34), у якій наполягав на власній позиції, просив задовольнити позовні вимоги .
Виклик сторін відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, у порядку спрощеного провадження не здійснювався, справа розглядалася за наявними у справі матеріалами.
Категорія адміністративного позову підпадає під правила розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до п.20 ч.1 ст.4, ч.2 ст. 12, ст. ст. 257, 286 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, вважаю, що адміністративний позов слід задовольнити з таких підстав.
Як свідчать матеріали справи про адміністративне правопорушення, постановою інспектора з паркування Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради Науменка Д.Г. від 27.02.2023р. РАП № 00272878 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП і накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн. (а.с. 12).
Інспектором встановлено, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, яке передбачено ч. 1 ст. 122 КУпАП, а саме, 21.02.2023р. о 10 год. 48 хв. транспортним засобом «Opel Vivaro», номерний знак НОМЕР_1 , здійснено стоянку в районі будинку, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, просп. Гагаріна, 86, чим порушено вимоги п.п. «б» пункту 15.10 розділу 15 Правил дорожнього руху.
Інспектором здійснено фотофіксацію обставин порушення правил стоянки в режимі фотозйомки, шляхом створення зображень транспортного засобу в момент вчинення правопорушення, на яких було зафіксовано: 1) дату порушення 21.02.2023р.; 2) місце розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомого об'єкта: м. Дніпро, просп. Гагаріна, 86; 3) географічні координати: 48.4275315, 35.0341342; 4) час вчинення порушення: о 10:48 (10 год. 48 хв.) (а.с. 48 - 49).
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оскільки предметом оскарження є постанова про накладення адміністративного стягнення суд повинен перевірити законність та обґрунтованість винесення постанови та дослідити, чи було дотримано порядок притягнення особи до адміністративної відповідальності, чи не пропущено строки, встановлені для розгляду справи та накладення адміністративного стягнення, чи виконано вимоги закону при розгляді справи та інше.
Згідно із пп. «б» п. 15.10 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, зупинка забороняється на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками).
Відповідно до п. 1.10. ПДР визначено: тротуар - це елемент дороги, призначений для руху пішоходів, який прилягає до проїзної частини або відокремлений від неї газоном; проїзна частина - елемент дороги, призначений для руху нерейкових транспортних засобів; стоянка це припинення руху транспортного засобу на час, більший ніж 5 хвилин, з причин, не пов'язаних з необхідністю виконання вимог цих Правил, посадкою (висадкою) пасажирів, завантаженням (розвантаженням) вантажу.
Отже, тротуар, це елемент дороги, призначений для руху пішоходів, який прилягає до проїзної частини або відокремлений від неї газоном.
Газон - ділянка однорідної території із дерновим покривом, який штучно створюється шляхом посіву і вирощування дерноутворювальних трав (переважно багаторічних злаків) або одернування.
Згідно із ч. 1 ст.122 КУпАП передбачена відповідальність за перевищення водіями транспортних засобів встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.
Відповідно до пунктів 15.1, 15.10. Правил дорожнього руху зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватись у спеціально відведених місцях чи на узбіччі. Стоянка забороняється: а) у місцях, де заборонена зупинка; б) на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками); в) на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м; г) ближче 50 м від залізничних переїздів; ґ) поза населеними пунктами в зоні небезпечних поворотів і випуклих переломів поздовжнього профілю дороги з видимістю або оглядовістю менше 100 м хоча б в одному напрямку руху; д) у місцях, де транспортний засіб, що стоїть, зробить неможливим рух інших транспортних засобів або створить перешкоду для руху пішоходів; е) ближче 5 м від контейнерних майданчиків та/або контейнерів для збирання побутових відходів, місце розміщення або облаштування яких відповідає вимогам законодавства; є) на газонах.
Інспектором при складанні оскаржуваної постанови вказано, що позивачем порушено підпункт «б» пункту 15.10 розділу 15 Правил дорожнього руху, відповідно до якого стоянка забороняється: на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками).
Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно із п. 1 ст. 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішенні справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно з ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Суд звертає увагу на те, що оскільки законодавство України про адміністративні правопорушення має каральну направленість, то з урахуванням принципів і загальних засад КУпАП, практики Європейського Суду по правах людини, передбачається принцип презумпції невинуватості особи, поки її винуватість не буде доведена у встановленому законом порядку.
Відповідно до Примітки до статті 14-2 КУпАП режим фотозйомки (відеозапису) передбачає здійснення уповноваженою посадовою особою фото/відеофіксації обставин порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів, а саме: дати, часу (моменту), місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об'єктів та/або географічних координат, інших ознак наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. При здійсненні фотозйомки обов'язковою є наявність не менше двох зображень транспортного засобу, отриманих з різних або протилежних ракурсів.
З аналізу вищенаведеного випливає те, що належним чином оформлені матеріали фото/відео фіксації є допустимим доказом у справі про адміністративне правопорушення.
З матеріалів справи вбачається, що спірна постанова містить вказівку про здійснення фотозйомки за допомогою технічного засобу Logic Instrument Fieldbook K80V2.
На підтвердження факту вчинення позивачем правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП, матеріали справи містять фотознімки подій від 21.02.2023р. із зображенням транспортного засобу «Opel Vivaro», номерний знак НОМЕР_1 .
На фотознімках є адреса будівлі, біля якої зафіксовано знаходження транспортного засобу, а також зазначені дані геолокації будівлі.
Разом з тим, позивач заперечує стосовно того, що стоянка автомобіля здійснена із порушенням вимог пп. «б» п. 15.10 Правил дорожнього руху, адже вимоги пп. «в» п. 15.10 ПДР дозволяють стоянку на краю тротуарів легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені, де для руху залишається щонайменше 2 м. Також інспектором не зафіксовано, що автомобіль припарковано у зоні дії дорожніх знаків, які дозволяють чи забороняють зупинку чи стоянку.
Так, відповідно до пп. «в» 15.10 ПДР стоянка забороняється на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху залишається щонайменше 2 м.
Відтак, зі змісту зазначеної правової норми вбачається, що водій наділяється правом на здійснення стоянки автомобіля на тротуарі за умови одночасного дотримання трьох вимог, а саме: 1. стоянка здійсниться легковим автомобілем та мотоциклом; 2. Стоянка здійснюється на краю тротуару; 3. Стоянка здійснюється таким чином, що для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.
Пунктом 1.10 ПДР України зазначено, що тротуар - елемент дороги, призначений для руху пішоходів, який прилягає до проїзної частини або відокремлений від неї газоном.
Газон - ділянка однорідної території із дерновим покривом, який штучно створюється шляхом посіву і вирощування дерноутворювальних трав (переважно багаторічних злаків) або одернування;
Як видно із наданих позивачем фотознімків, автомобіль «Opel Vivaro», номерний знак НОМЕР_1 , стоїть на краю тротуару, який відокремлений від проїзної частини газоном (а.с. 19).
Згідно із виконаними замірами позивачем, відстань від авто до будівлі № 86 по проспекту Гагаріна у м. Дніпрі становить 4 метра.
Отже, автомобіль стоїть на краю тротуару, який відокремлено від проїжджої частини газоном, а для руху пішоходів по тротуару залишилось 4 метра. При цьому, із зроблених позивачем фотографій та матеріалів фотофіксації, доданих відповідачем до відзиву, видно, що ділянка місцевості та ж сама, як на фотознімках позивача так і на матеріалах фотофіксації адміністративного правопорушення автомобіль стоїть у тій же позиції по відношенню до краю тротуару і будівлі № 86 по проспекту Гагаріна у м. Дніпрі (а.с. 19, 49). При цьому, як на фотознімках позивача, так і на матеріалах фотофіксації адміністративного правопорушення не зафіксовано у місці припаркування автомобіля буд-яких забороняючих знаків стоянки або зупинки саме у вказаному місці.
Із матеріалів фотофіксації адміністративного правопорушення видно, що автомобіль стоїть на краю тротуару і не перешкоджає руху пішоходів.
Суд не приймає твердження відповідача про те, що транспортний засіб стоїть повністю безпосередньо на тротуарі, а не на краю тротуару, який примикає до проїзної частини, адже фотознімки матеріалів адміністративного правопорушення це повністю спростовують, з яких чітко видно, що автомобіль дійсно стоїть на краю тротуару. Натомість край тротуару і проїзної частини відокремлює газон, розташування якого узгоджується із вимогами п. 1.10 ПДР України.
Стоянка легкового транспортного засобу на тротуарі із забезпеченням проходу для пішоходів не менше 2 метрів, виключає склад правопорушення, передбаченого пп. «б» 15.10 ПДР.
Згідно із висновком КАС Верховного Суду у постанові від 07.11.2019р. по справі № 524/9162/16-а рух автомобіля тротуаром, пов'язаний із заїздом/виїздом на місце стоянки у межах вимог пункту 15.10 «в» ПДР, не може містити склад порушення пункту 11.13 вказаних Правил.
Також інспектором не зафіксовано, що автомобіль припарковано у зоні дії дорожніх знаків, які дозволяють чи забороняють зупинку чи стоянку. Не надано інших доказів, як-то схеми організації дорожнього руху з розташуванням дорожніх знаків в указаному місці.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Принцип презумпції невинуватості передбачає, що всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти, встановлені судом, у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Таким чином, суд вважає, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, а отже наявні підстави для скасування спірної постанови.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява N 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява N 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Згідно п.3 ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
У зв'язку з викладеним, суд вважає, що провадження у справах про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_4 за ч.1 ст.122 КУпАП за обома постановами про накладення адміністративного стягнення підлягають закриттю.
Згідно із ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 1 ст. 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, які не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ст. 139 КАС України та Закону України «Про судовий збір» суд вважає необхідним стягнути на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради понесені позивачем ним витрати по сплаті судового збору в розмірі 536,80 грн. (а.с. 23), що є мінімальною ставкою судового збору.
Відносно стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн. необхідно зазначити наступне.
Стаття 16 КАС України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частиною 3 ст. 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
Відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз наведених положень законодавства, дає підстави для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Крім цього, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18.
Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.
В матеріалах цієї справи наявні письмові докази, які підтверджують понесені позивачкою витрати на правову допомогу: договір про надання правової допомоги від 20.02.2023р. № 0015, п.п. 4.2. якого обумовлена сума гонорару, акт наданих послуг від 08.03.2023р. з надання правничої допомоги адвоката на суму 5500,00 грн. (а.с. 13-18).
Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до п. 4 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закону) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 27 вищевказаного Закону - договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках надання усних і письмових консультацій, роз'яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди).
Тобто, вказаний Закон не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату.
Відповідно до ч. 6 ст. 134 КАК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002р. зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідач у відзиві на позов заперечував проти суми судових витрат, посилаючись на її неспівмірність зі складністю справи, витраченим адвокатом часом та значенням спору для сторони. Суд вважає, що з урахуванням наведених доводів відповідача слід зменшити суму витрат, що підлягає відшкодуванню до 4000,00 грн., оскільки, на думку суду, консультація, формування правової позиції (500,00 та 1000,00 грн.) охоплюється процесом підготовки позову.
Таким чином, необхідно стягнути з Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради на користь позивача понесені судові витрати на правову допомогу у розмірі - 4000,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 77, 139, 245, 286 КАС України, суддя,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради (третя особа - інспектор з паркування Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради Науменко Денис Георгійович) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії РАП № 00272858 від 27 лютого 2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Провадження про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП - закрити.
Стягнути з Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 536,80 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правову допомогу у розмірі 4000,00 грн.
Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене) (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом десяти днів шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя О.С. Наумова