Справа № 705/685/17 Головуючий у 1-й інстанції: Єщенко О.І.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
31 травня 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
за участю секретаря Шляги А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21.02.2023 у справі за позовом ОСОБА_1 до Уманського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області про порушення порядку перевірки, -
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати непродуктивними дії т.в.о. начальника Костюка В.В. в зв'язку з порушенням правил перевірки установлених КУпАП з підміною по Закону України «Про звернення громадян»;
- зобов'язати т.в.о. начальника Костюка В.В. провести повторну перевірку з дотриманням вимог КУпАП заяви ОСОБА_1 за ЖЄО-543 від 17.01.2017.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21.02.2023 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 13 ст. 10, ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що листом т.в.о. начальника Уманського відділу поліції ГУНП в Черкаській області Костюка В.В. № 1305/49/02/16-2017 від 02.02.2017 повідомлено ОСОБА_1 , що його звернення від 17.01.2017 з приводу вчинення неправомірних дій було зареєстровано в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події Уманського ВП ГУНП за № 543 від 17.12.2016, проведення перевірки було доручено ОСОБА_2 . У реєстрації до єдиного реєстру досудових розслідувань йому відмовлено за відсутності кримінального правопорушення. Перевірка проведена відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян».
Вважаючи непродуктивними дії т.в.о. начальника Костюка В.В. в зв'язку з порушенням правил перевірки установлених КУпАП з підміною по Закону України «Про звернення громадян», позивач звернувся до суду першої інстанції з даним позовом.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивач не надав достатніх та належних доказів, які б підтверджували обставини, викладені в адміністративному позові. При цьому, порушення правил перевірки по КУпАП не порушує права позивача, оскільки не породжує, не змінює та не припиняє його прав і обов'язків саме у сфері публічно-правових відносин.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення, судом порушено правильність застосування норм матеріального та процесуального права та правової оцінки обставин у справі.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Абзац другий ст. 19 Конституції України встановлює обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон, який регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів, а також, який забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення, є Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР).
Законодавство України про звернення громадян включає цей Закон та інші акти законодавства, що видаються відповідно до Конституції України та цього Закону (ч. 1 ст. 2 Закону № 393/96-ВР).
Відповідно до статті 3 Закону № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Між тим, правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII).
Згідно із пунктом 5 частини 1 статті 23 Закону № 580-VIII поліція відповідно до покладених на неї завдань: здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16.02.2018 №111, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.03.2018 за № 371/31823 затверджено Інструкцію з організації реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події та оперативного інформування в органах (підрозділах) Національної поліції України (далі - Інструкція №111), яка встановлює порядок реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події (далі - правопорушення або події), а також оперативного інформування в центральному органі управління поліції, міжрегіональних територіальних органах Національної поліції України, територіальних органах поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, областях, м. Києві (далі - ГУНП), їх територіальних (відокремлених) підрозділах (далі - ТВП).
Окрім цього, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 08.02.2019 №100, зареєстрованого в Міністерстві внутрішніх справ України 05.03.2019 за №223/33194 затверджено Порядок ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події (далі - Порядок №100), який регулює ведення в центральному органі управління поліцією, міжрегіональних територіальних органах поліції та їх територіальних (відокремлених) підрозділах, головних управліннях Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, областях та м. Києві, територіальних (відокремлених) підрозділах (управліннях, відділах, відділеннях) поліції (далі - органи (підрозділи) поліції) єдиного обліку заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події (далі - заяви (повідомлення)) з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» (далі - ІТС ІПНП).
Згідно із пунктом 1 розділу II Порядку № 100 прийняття заяв (повідомлень) незалежно від місця і часу їх учинення, повноти отриманих даних, особи заявника здійснює цілодобово, безперервно та невідкладно орган (підрозділ) поліції, до якого надійшла така інформація.
Заяви (повідомлення) можуть бути усні або письмові: усні заяви (повідомлення) від осіб уповноважена службова особа органу (підрозділу) поліції або інший поліцейський, до повноважень якого це належить, вносить до протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію (додаток 2); під час особистого звернення заявника до органу (підрозділу) поліції із письмовою заявою (повідомленням) уповноважена службова особа органу (підрозділу) поліції її (його) приймає і реєструє.
Відповідно до абз. 1 п. 3 розділу IІІ Порядку № 100 заяви і повідомлення про інші події, що надійшли до чергової служби центрального органу управління поліцією, головних управлінь Національної поліції та їх територіальних (відокремлених) підрозділів (управлінь, відділів, відділень) поліції, у яких немає відомостей, що вказують на вчинення кримінального правопорушення, уповноважена службова особа після реєстрації в ІТС ІПНП (журналі ЄО) невідкладно, але не пізніше 24 годин передає керівнику відповідного органу (підрозділу) поліції або особі, яка виконує його обов'язки, для розгляду та прийняття рішення згідно із Законом України «Про звернення громадян» або Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Тобто, у випадку встановлення у заяві чи повідомленні відсутності відомостей, які вказують на вчинення кримінального правопорушення, зміст останньої доповідається начальникові органу поліції або особі, яка виконує його обов'язки, для розгляду та прийняття рішення згідно із Законом України «Про звернення громадян» або Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Отже, відповідач, встановивши відсутність відомостей, які вказують на вчинення кримінального правопорушення, мав можливість розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.01.2017, в тому числі, на підставі Закону України «Про звернення громадян».
Щодо порушення правил перевірки на підставі, установлених КУпАП, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частина 2 статті 79 КАС України визначає, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
ОСОБА_1 у поданому адміністративному позові посилався на те, що (дослівно зі збереженням пунктуації): «Про адміністративне правопорушення, вчинене найманцем з кв. АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 за ст. 173 КУпАП як дрібне хуліганство, звернувся до міськполіції з заявою ЖЄО-543 від 17.01.2017р. і отримав висновок (додаток 2). Да, зовнішньо ефектний, але без наслідків - не функціональний. Реальність інша. Незаконно за вказівкою т.в.о. начальника Костюка В.В. проведена посилена перевірка на наявність злочину по КПК, про що я не просив, а також відповідно до Закону України «Про звернення громадян» всупереч його ст. 12. Порушені основні вимоги КУпАП, а їх недодержання привело до втрати його права на захист і подальшої судової волокіти. Мені погано і від поліцейської шкоди».
В той же час, як вірно було встановлено судом першої інстанції, позивачем до адміністративного позову, крім листа т.в.о. начальника Уманського відділу поліції ГУНП в Черкаській області Костюка В.В. № 1305/49/02/16-2017 від 02.02.2017, не додано жодного доказу на підтвердження вказаних обставин.
Враховуючи вищевикладене та те, що позивач вільний у способі доказування своїх позовних вимог та наданні доказів, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог.
Доводи апелянта про те, що з огляду на відсутність доказів у справі суд першої інстанції повинен був на підставі ст. 240 КАС України залишити позов без розгляду, колегія суддів оцінює критично та не бере до уваги, оскільки, по перше, це є правом суду, а по друге, обставини даної справи позбавляли можливості застосування вказаної статті.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за змістом рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Стосовно поняття «охоронюваний законом інтерес» в тому ж Рішенні Конституційного Суду України вказано, що воно означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Колегія суддів вважає, що в даній справі обраний позивачем спосіб захисту не створить для позивача жодних юридичних прав та/чи обов'язків. При цьому, позивачем не вказано, які саме були порушені права, свободи або охоронювані інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин, і як впливає на публічно-правові відносини факт не притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Крім того, з огляду на завдання адміністративного судочинства, факт притягнення чи не притягнення іншої особи до адміністративної відповідальності не може вплинути на особисті права та/або інтереси позивача.
Відтак, порушення правил перевірки по КУпАП не порушує права позивача, оскільки не породжує, не змінює та не припиняє його прав і обов'язків саме у сфері публічно-правових відносин.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову та не вбачає підстав для зміни або скасування рішення суду першої інстанції, а аргументи та доводи апелянта не спростовують висновків суду та не вказують на наявність порушень норм матеріального та процесуального права.
Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, колегія суддів також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21.02.2023 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.
Повний текст постанови виготовлений 05.06.2023.