Справа №761/12172/22 Головуючий 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/3320/2023 Доповідач: ОСОБА_2
31 травня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з секретарем - ОСОБА_5 ,
за участю: прокурора - ОСОБА_6 ,
захисників - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
обвинувачених - ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_11 та їх захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 27 квітня 2023 року про продовження обвинуваченим ОСОБА_12 та ОСОБА_11 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 27 квітня 2023 року задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченим ОСОБА_12 та ОСОБА_11 строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 23.06.2023 року. Обвинувачені та їх захисники, не погодившись з ухвалою суду, подали апеляційні скарги. Захисник ОСОБА_10 просить ухвалу суду в частині продовження ОСОБА_12 запобіжного заходу скасувати, постановити нову, якою застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з покладенням додаткових обов'язків, передбачених ст.. 194 КПК України. Захисник ОСОБА_11 просить ухвалу суду щодо ОСОБА_11 скасувати та постановити нову, якою застосувати до нього запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту або будь-який інший більш м'який запобіжний захід не пов'язаний із триманням під вартою. В обґрунтування апеляційних вимог захисник ОСОБА_10 зазначає, що інформація, яка була переміщена на флеш-накопичувавч не мала статусу державної таємниці, що підтверджується відсутністю в матеріалах кримінального провадження відомостей про залучення експерта з питань державної таємниці для проведення відповідної експертизи, що виключає шпигунство як форму державної зради. У зв'язку із цим чому дії ОСОБА_10 не були кваліфіковані за ст.. 330 КК України. Вважає, що сам факт збирання та передання такої інформації навряд чи можна віднести до форми державної зради як надання допомоги у проведення підривної діяльності. В жодному нормативно-правовому документі не розкривається термін «підривна діяльність». Матеріали досудового розслідування не містять жодного доказу перебування ОСОБА_10 в контакті із представниками іноземної організації та безпосереднього надання цій організації будь-якої активної допомоги. Зазначає про незаконне затримання ОСОБА_10 , застосування до нього неналежного поводження, заподіяння йому моральних та фізичних страждань, що призвело до фальсифікації відомостей в протоколі затримання та інших процесуальних документах. Підзахисний фактично був затриманий 04.03.2022 року, а процесуальне оформлення затримання було здійснено 14.03.2022 року. Адвокат висловлює зауваження щодо змісту протоколу затримання. Впродовж незаконного утримання ОСОБА_10 в органах СБУ, від нього було отримано письмові показання, які він вимушений був написати майже під диктовку працівників СБУ, та згодом були покладені в основу головної версії обвинувачення. Вказує про порушення права обвинуваченого на захист, оскільки процесуальні дії були проведені з адвокатом ОСОБА_13 , щодо якого не відомо як він з'явився під час проведення слідчих дій. Цей адвокат навіть не залучався органом досудового розслідування через систему безоплатної вторинної правової допомоги, його присутність носила суто формальний характер. Не було враховано, що документи, які були виявлені на робочому комп'ютері обвинуваченого, які обвинувачений начебто передавав зацікавленим особам, ОСОБА_14 використовував їх у повсякденній своїй роботі. Надані докази не підтверджують отримання ОСОБА_15 завдань та передання зазначеної інформації. Зазначає про відсутність доказів на підтвердження обґрунтованої підозри. В матеріалах клопотання також відсутні докази наявності ризиків. Обвинувачення не володіє доказами намірів обвинуваченого виїхати зі свого місця проживання. Існування цього ризику унеможливлюється через запровадження воєнного стану. Судом не враховано, що 20.04.2022 року обвинуваченого було звільнено з посади, а тому не має доступу та можливості використовувати будь-яку службову інформацію для передачі іншим особам. Крім того, через оприлюднення відомостей про винуватість ОСОБА_10 та ОСОБА_11 обвинувачений повністю втратив зв'язки із колегами. Обвинувачений раніше не судимий, має відзнаки та нагороди різних органів державної влади, позитивно характеризувався в секретаріаті КМУ, має місце реєстрації, одружений, має дитину 2016 р.н., непрацездатну матір, яка має хронічні захворювання, постійної допомоги в побуті. Обвинувачений також має захворювання, які загострилися, що потребує постійного медичного спостереження, оскільки утримується під вартою понад рік.
Від обвинуваченого ОСОБА_10 надійшла апеляційна скарга, в якій він просить скасувати ухвалу від 27.04.2023 року та обрати відносно нього запобіжний захід не пов'язаний із триманням під вартою. Зазначає, що в основу клопотання про продовження запобіжного заходу покладені дані, які були отримані із порушенням прав особи. Вказує про незаконне затримання, порушення, коли заступник Генерального прокурора застосував до нього запобіжний захід без визначення розміру застави. При цьому, законодавцем не враховані положення ст. 29 Конституції України, які визначають, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
В подальшому цей незаконно обраний запобіжний захід необґрунтовано продовжується. Під час розгляду клопотання судом не враховано практику ЄСПЛ щодо доктрини «плодів отруйного дерева».
Захисник ОСОБА_11 просить ухвалу суду скасувати щодо продовження ОСОБА_11 запобіжного заходу, відмовити прокурору в задоволенні клопотання в частині продовження ОСОБА_11 тримання під вартою. Змінити запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт. Зазначає, що обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину не є достатньою підставою для продовження запобіжного заходу. Ризики не підтверджені. Суд безпідставно дійшов висновку, що вказані адвокатом порушення, пов'язані із затриманням підлягають дослідженню в ході судового розгляду справи. Вказане суперечить висновком цього ж суду, який ухвалою від 19.01.2023 року відмовив у задоволенні скарг захисників про вчинення кримінального правопорушення щодо обвинувачених. Тобто в одному випадку суд стверджує про процесуальні порушення, що будуть пізніше досліджені, а в іншому випадку - невмотивовано відмовив з приводу заявлених процесуальних порушень.
Під час продовження запобіжного заходу жодного разу не було враховано фактичний строк затримання в строк тримання під вартою, а також не оцінено, що вина не ґрунтується на допустимих доказах.
Жодного разу ані слідчі судді, ані суд не взяли до уваги, що ОСОБА_11 був фактично затриманий 07.03.2022 року та до 14.03.2022 року безперервно примусово перебував у приміщенні ГУ СБУ, де його катували та змушували надавати вигідні слідстві показання.
Матеріали справи не містять доказів наявності розвинутих та стабільних зв'язків ОСОБА_11 із спецслужбами агресора. Прокурор не долучив до клопотання протоколи допиту підозрюваних, посилання на інші протоколи безпідставне, оскільки вони до клопотання не долучені. Зазначені в клопотанні доводи щодо повідомленої підозри жодними доказами не підтверджені.
Станом на 25.05.2023 року ОСОБА_11 жодного разу не отримував повний текст ухвал про продовження йому запобіжного заходу, що позбавляло його права на вмотивоване апеляційне оскарження. Подальше його перебування під вартою позбавляє в повній мірі використовувати права потерпілого у кримінальному провадженні за ст. 146-1 КК України.
Постанова заступника Генерального прокурора України від 14.03.2023 року оформлена неналежним чином без номеру, відсутній оригінал постанови в матеріалах кримінального провадження, якою обрану запобіжний захід на підставі ст.. 615 КПК України. При цьому заступник Генерального прокурора фактично виконував функцію суду та підозрюваний мав право особисто висловити думку щодо обставин затримання, однак такого права він був позбавлений. Незаконно обраний запобіжний захід не може вважатися законним під час подальшого продовження.
Обвинувачений ОСОБА_11 підтримав подану його захисником апеляційну скаргу, просить долучити до розгляду відеозапис судового засідання від 27.04.2023 року в частині зроблених заяв та переданих захисниками клопотань, додатково зазначив, що у клопотанні про продовження запобіжного заходу вказано неправдиву інформацію щодо дати та місця його затримання. Стверджує, що його було викрадено та побито. За фактом чого ДБР відкрило два кримінальних провадження. Примушували давати показання проти себе, позбавили правової та медичної допомоги. Твердження, які містяться у клопотанні сторони обвинувачення не перевірені судом на їх достовірність. Вказує, що станом на 8 травня 2023 року суд дослідив не більше 30 документів, які навіть не є процесуальними джерелами доказів. Захисник в судовому засіданні звернув увагу, що долучена слідством фотографія особи належить одному із хокеїстів російської команди, у зв'язку із чим незрозуміло, на підставі яких фактичних даних судом зроблено висновок про наявність зв'язків із спецслужбами держави-агресора.
В апеляційній скарзі, поданій 17.05.2023 року ОСОБА_11 зазначив, що станом на 17.05.2023 року не отримав копії повного тексту оскаржуваної ухвали. Вказує, що звернувся до суду із клопотанням про захист прав та свобод, але не знає чи розглянуто клопотання судом. Дата затримання 14.02.3023 року є неправдивою. У наведених прокурором припущеннях відсутня доказова база. Сторона обвинувачення посилається на протоколи допитів підозрюваних, але сама ж їх і вилучила з матеріалів досудового розслідування.
Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, відповідно до ст. ст. 178, 199 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Встановлено, що органом досудового розслідування ОСОБА_14 та ОСОБА_11 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 111 КК України, який є особливо тяжким та санкція якого, за умови доведення винуватості, передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від дванадцяти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу. Судом першої інстанції при продовження запобіжного заходу щодо обвинувачених встановлено, що заявлені ризики, передбачені п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України продовжують існувати. З урахуванням змісту клопотань сторони обвинувачення щодо продовження запобіжних заходів, такі висновки місцевого суду не є безпідставними. Зокрема, колегія суддів приймає до уваги, що пред'явлену підозру та обвинувачення ОСОБА_12 і ОСОБА_11 сторона обвинувачення обґрунтовує не лише протоколами їх допитів, щодо яких обвинувачені вказують про численні порушення та незаконно отриманні показання, але і протоколами тимчасового доступу до речей і документів, протоколами огляду матеріалів, речей і документів, протоколами за результатами проведення НСРД, іншою отриманою інформацією.
Захисник ОСОБА_11 зазначає, що вказані протоколи та протоколи допиту підозрюваних до клопотання не були додані, тому суд не має права обґрунтовувати достатність доказів лише на припущеннях. Разом з тим, відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Таким чином на даній стадії судового провадження при вирішенні питання щодо продовження строку запобіжного заходу суд повинен визначити лише чи є причетність особи до вчинення злочину вірогідною та достатньою для застосування, продовження щодо особи обмежувальних заходів та не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинуватою у вчиненні злочину.
Відсутність протоколів допитів підозрюваних та інших протоколів процесуальних дій не спростовує обґрунтованість підозри та обвинувачення.
Захисник ОСОБА_10 в апеляційній скарзі стверджує про відсутність елементів складу злочину, передбаченого ст. 111 КК України, та вказує про можливу іншу кримінально-правову кваліфікацію дій, зазначає про відсутність шпигунства як форми державної зради. Проте такі доводи є передчасними на даному етапі провадження, оскільки рішення про доведеність вини особи за пред'явленим обвинуваченням, щодо правильності кваліфікації її дій стороною обвинувачення, суд приймає лише на підставі досліджених доказів, яким оцінка надається в нарадчій кімнаті. Колегія суддів відмічає, що відповідно до кваліфікації дій ОСОБА_10 , останній обвинувачується не у шпигунстві як формі державної зради, а у наданні представникам іноземної організації допомоги в проведенні підривної діяльності проти України. Захисники та обвинувачені зазначають про застосування щодо них незаконних методів досудового розслідування, а саме незаконне затримання, отримання показання під тиском, з порушенням права на захист. Разом з тим, за твердженнями сторони захисту на даний час ДБР здійснюється розслідування у кримінальних провадженнях, відомості про які внесені до ЄРДР саме за вказаними фактами. Враховуючи, що наведені обставини перевіряються у встановленому законом порядку, а обвинувачення згідно клопотань ґрунтується і на інших доказах, окрім показань обвинувачених, зазначені апеляційні доводи не спростовують обґрунтованості прийнятого судом рішення. До того ж, як вбачається з наданих суду матеріалів відомості про вчинення кримінального правопорушення були внесені за № 22021000000000307 до ЄРДР 06.09.2021 року, а ОСОБА_14 та ОСОБА_11 були затримані в березні 2022 року. Щодо доводів захисників та обвинувачених про відсутність доказів на підтвердження ризиків, колегія суддів відмічає, що вданому випадку, з урахуванням змісту обвинувачення, специфіки вчинення інкримінованого злочину, обставин його вчинення, які встановлені органом досудового розслідування, існує певна ймовірність того, що обвинувачені з метою уникнення покарання можуть вдатися до відповідних дій, тому потреба у продовженні такого виняткового заходу не відпала. Наявність в Україні воєнного стану, що обмежує можливість виїзду осіб призивного віку за кордон, про що вказує адвокат, не зменшує та не виключає ризику переховування обвинувачених від суду, оскільки не може слугувати достатньою гарантією їх з'явлення до суду, так як останні можуть вжити заходів до переховування не лише за кордоном, але й в межах території України шляхом виїзду на тимчасово окуповані території України. Захисник зазначає, що ОСОБА_14 був звільнений із займаної посади та втратив зв'язки із колишніми колегами, що свідчить про відсутність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Проте з такими доводами неможливо погодитися, оскільки обвинувачені можуть вдатися до відповідних незаконних дій іншими способами, не лише перебуваючи на певній посаді.
Щодо доводів про незаконне застосування запобіжного заходу щодо обвинувачених на підставі постанови заступника Генерального прокурора, що на думку сторони захисту суперечить нормам Конституції України, слід зазначити, що предметом перегляду в даному провадженні є ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 27 квітня 2023 року, а не вказане процесуальне рішення прокурора. Враховуючи, що підстави для продовження строку тримання під вартою обвинувачених неодноразово були перевірені як судом першої інстанції так і судом апеляційної інстанції та об'єктивно продовжують існувати на даний час, доводи сторони захисту про те, що незаконно застосований на їх думку запобіжний захід не може бути продовженим, є безпідставними. Крім того, колегія суддів відмічає, що сторона захисту мала право відповідно до ст. 615 КПК України оскаржити до суду таке рішення прокурора, а також скористатися положеннями ст. 206 КПК України, які визначають загальні обов'язки судді щодо захисту прав людини. Захисник ОСОБА_10 стверджує про формальну участь адвоката ОСОБА_13 , у зв'язку із чим мало місце порушення права обвинуваченого на захист. Разом з тим, саме суд першої інстанції під час судового розгляду має перевірити вказані доводи сторони захисту з точки зору наявності чи відсутності такого порушення, та за умови підтвердження такого порушення - істотність його впливу на допустимість та достатність наданих суду доказів. Наявність соціальних зв'язків обвинувачених заслуговують на увагу, однак не є достатньою гарантією дотримання процесуальних обов'язків у випадку застосування до них більш м'якого запобіжного заходу.
Щодо доводів сторони захисту про незадовільний стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_10 апеляційний суд зазначає, що суду не надано доказів неможливості отримувати належне лікування в умовах тримання під вартою та необхідність такого лікування саме поза межами слідчого ізолятора. Наведені адвокатом обставини не можуть бути безумовною підставою для зміни обвинуваченому запобіжного заходу. Захисники та обвинувачені неодноразово вказали, що були затримані не 14.03.2022 року, а незаконно позбавлені свободи раніше. Однак, враховуючи, що вказані обставини перевіряються уповноваженим органом у встановленому законом порядку в межах іншого кримінального провадження, а законність подальшого утримання обвинувачених та підстави для їх перебування під вартою були перевірені судами, такі доводи не є підставою для скасування судового рішення чи зміни запобіжного заходу на інший.
Враховуючи підвищений рівень суспільної небезпечності інкримінованого злочину, існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, неможливість застосування більш м*яких запобіжних заходів, підстав для задоволення апеляційних скарг не вбачається.
Керуючись ст.ст.405, 407 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_11 та їх захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 27 квітня 2023 року про продовження обвинуваченим ОСОБА_12 та ОСОБА_11 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартоюзалишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді
____________ _______________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3